Кістяківський Б.О. – визначнй український філософ

Національний університет  кораблебудування імені адмірала Макарова

Реферат

З філософії на тему:

«Кістяківський Б.О. –  визначнй український філософ»

Виконала:

студенка групи 1511

Воробйова Ю.М.

Перевірила:

викладач філософії

 Ступак О.П.

Кістяківський Богдан (Федір) Олександрович (04/16.11.1868 - 16.04.1920) - філософ, соціолог, правник. Народився у Києві. Син професора права Ун-ту Св. Володимира О. Кістяківського. Мав родинні зв'язки з відомим істориком і громадським діячем В. Антоновичем (мати К. - сестра дружини історика). Вивчав історію на історико-філол. ф-тах Ун-ту Св. Володимира та Харків. ун-ту (1889), право на юрид. ф-ті Дерптського ун-ту (1890 - 92), але здобути вищу освіту в Росії не зміг: завадили участь в укр. і соціал-демократичному (марксистському) рухах, арешти. Вивчав право і філософію (під керівництвом Г. Зіммеля) в Берлінському (1895 - 97) і Стразбурзькому (1897) ун-тах, слухав лекції А. Ріля і Р. Штаммера в Гале, написав (під керівництвом В. Віндельбанда) і захистив дисертацію "Суспільство та індивід. Методологічне дослідження". Доктор філософії (15.03.1899). Мешкав у Вологді (де дружина перебувала на засланні), у Хатках (під Полтавою), в Києві, від 1906 р. - у Москві. Щороку відвідував Німеччину, де спілкувався з Г. Єллінеком, В. Віндельбандом, Г, Ріккертом, М. Вебером та ін.Сприяв ідеологічному та організаційному оформленню рос. конституціоналістів (співробітничав із часописами П. Б. Струве, брав участь в установчих зборах, пізніше - з'їздах "Союзу визволення"). Один з авторів відомих збірок "Проблеми ідеалізму" (1902) та "Віхи" (1909). Співробітник ж-лу "Укр. жизнь" (друкувався під псевдонімом Хатченко), гол. редактор ж-лу "Критическое обозрение" (1908 - 10), від 1911 р. - редактор ж-лу "Юридический вестник". Підготував два видання політ. творів М. Драгоманова (Париж, 1906; М., 1908). Від 1906 - викладач Моск. Комерційного ін-ту, з березня 1909 р. - приват-доцент Моск. ун-ту, який залишає 1911 р. на знак протесту проти порушення університетської автономії міністром освіти Л. Кассо. У 1911 - 14 рр. викладав у Демидівському юрид. ліцеї (Ярославль). 1916 р. опублікував гол. працю - дисертацію "Соціальні науки і право" (захищена у Харків. ун-ті), за яку здобув ступінь доктора держ. права (5.02.1917). З травня 1917 р. - професор Ун-ту Св. Володимира (від 1919 - декан юрид. ф-ту). Сенатор, член Адміністративного генерального суду. Академік УАН (25.01.1919). З наближенням більшовиків залишив Київ, обійнявши посаду професора Політех. ін-ту в Катеринодарі. Дочасно помер після операції. Світогляд К. зазнав еволюції від марксизму до "наукового ідеалізму" і поєднання соціалізму з лібералізмом. Прибічник неокантіанства і оригінальний мислитель. Не маючи схильності до системотворчості, прагнув суто наукового розв'язання філос. проблем і розробляв "наукову філософію" - вчення про раціональне походження й об'єктивність нормотворення як основи пізнавальної, етичної, естетичної, правової та ін. діяльності. Суб'єкт нормотворення знаходив не в релігійній, а в "культурній спільноті", визнавав культуру цариною належного, а не необхідного. Був теоретиком плюралістичної (доповняльнісної) методології соціального пізнання. Кістяківський - один з чільних теоретиків правової держави. Прихильник компромісної єдності групових інтересів суб'єктів державо- та правотворення. Обстоював принцип народного суверенітету, але застерігав від необмеженого народовладдя. Ліберал, одначе стояв дещо осторонь гол. магістралі рос. лібералізму (А. Валіцький). Соратник рос. конституціоналістів і, водночас, гострий критик їхнього шовінізму. Захищаючи укр. конституціоналізм, був визначним спадкоємцем М. Драгоманова. Спадщина академіка Богдан Кістяківський цікава з того погляду, що його ідеї є прикладом європейського підходу у визначенні соціальної і правової спрямованості держави. Він народився у 1868 р. у сім"ї відомого українського громадського діяча та правознавця, професора Київського університету Олександра Федоровича Кістяківського. З 1888 р., тобто з часів навчання в Київському університеті, Богдан Кістяківській захопився ідеями Михайла Драгоманова, якого ми знаємо саме як фундатора ідеології вітчизняного конституціоналізму. Спадщина Кістяківського та Драгоманова дуже відрізняється від настанов, які притаманні прибічникам українського радикального націоналізму, оскільки ці два мислителя апелювали насамперед до загальноєвропейських і універсальних цінностей. Зближення з ідеологією Драгоманова, який був прибічником соціальних реформ, спонукало Кістяківського та його соратників у Київському університеті до встановлення контактів з галицьким рухом "радикалів" (який очолювався двома іншими учнями Драгоманова - Михайлом Павликом і Іваном Франком - і фактично мав соціал-демократичне спрямування. Богдан Кістяківський намагався зміцнити діалог між східноукраїснькими та західноукраїнськими драгоманівцями. На його думку, саме завдяки нелегального поширенню у східній України журналу "Народ", який видавався "радикалами", розвиток соціал-демократичної ідеології на цих землях набрав великих обертів. Кістяківський на той час (1891-1892 рр.- дедалі більше зближувався з соціал-демократичним рухом, відігравши чільну роль у діяльності перших соціал-демократичних груп у Києві, зокрема у Київському університеті. Під час перебування в Німеччині, на навчанні у Берлінському та Страсбурзькому університетах його погляди еволюціонували у бік ідейної течії у соціал-демократії, відомої під назвою "ревізіонізму". Найвідомішим речником "ревізіонізму" був Едуард Бернштейн. "Ревізіоністи" дійшли висновку, що ряд основних прогнозів Маркса не справдився, у Європі не відбувалося прогнозованого Марксом скорочення кількості середніх і малих підприємств, зникнення середнього класу, зубожіння робітничих верств. У колі "ревізіоністів" намагалися відкоригувати теорію Маркса, поєднавши її з етичним підходом у руслі ідей Канта. Якщо марксисти розглядали рух за соціалізм як прояв історичної необхідності, то ревізіоністи порушили питання про соціальну справедливість як моральну належність. Причому шлях до більш справедливого суспільства, як вони вважали, на відміну від ортодоксальних марксистів, має торуватися не через революцію, а шляхом соціальних реформ. В межах Росії та України поширення ідей, близьких до ревізіонізму, пов'язане з угрупованням інтелектуалів, представників якого охрестили "легальними марксистами". До них належали Микола Бердяєв, Сергій Булгаков, Михайло Туган-Барановський, Петро Струве та Богдан Кістяківський. На засадах ідей, що оберталися у колі ревізіоністів" та "легальних марксистів", Богданом Кістяківським далі була розроблена теорія правової і соціальної (у його термінології "соціально-справедливої" або "соціалістичної") держави, яка актуальна й нині. Праця Кісятківського "Держава правова і соціалістична" була опублікована у 1906 році. В рамках ортодоксальної марксистської теорії держава розглядалась як знаряддя забезпечення інтересів панівного класу. Марксизм наголошував на тому, що держава має зникнути в результаті ліквідації суспільства експлуатації, розглядаючи водночас існуючу державу суто як засіб класового пригноблення. Навпаки, для Кістяківськиого характерним було розуміння держави як інституції, покликаної в ідеалі слугувати реалізації загального блага та обстоювати солідарні інтереси громадян. Фактично він висловлювався за те, щоб держава була суто правовою установою і водночас визнавав можливість соціального компромісу між різними соціальними верствами в умовах поглиблення соціальних реформ. Кістяківський наголошував на тому, що реформування державних інституцій за рецептами соціальної демократії має означати зміцнення правових засад, а не їх заперечення.

Він вважав, що держава має  бути такою структурою, в рамках якої, по-перше, гарантовані недоторкані  права людини, по-друге, здійснюється народне представництво, по-третє, забезпечено верховенство закону, по-четверте, визнані не тільки громадянські та політичні права, але також і соціальні права (які він розглядав як права, що забезпечують "гідне людське існування"-. Це на той час було новацією, соціальні права не розглядалися як такі, що можуть бути запроваджені до текстів конституційних документів. Для України сьогодні все це важить дуже багато через те, що, з одного погляду, нам конче потрібно посилити роль правових важелів, зокрема створити потужний та авторитетний суд європейського зразка. Проведена приватизація, як би ми до неї не ставилися, вимагає юридичного уточнення і законного легітимного закріплення прав власності.

Це необхідно для того, щоб наша країна не перетворилася на країну перманентного перерозподілу власності внаслідок чергової зміни влади. З іншого боку, в процесі ринкових трансформацій нам доконче треба забезпечити соціальний компроміс між різноманітними соціальними верствами, не допустити закріплення величезного соціального розшарування, створити умови для дотримання балансу між інтересами працедавців, найманих працівників і держави, зміцнити роль профспілок.

Сьогодні склалася така ситуація, коли серед значної частини інтелектуальних  верств у нашій країні поширились ультраліберальні настанови. У цих колах часто спостерігається намагання обґрунтувати щось на кшталт "буржуазної революції" (в іншій термінології "національної революції). Такі ідеї вкрай небезпечні через те, що вони покликані замінити одну диктатуру на іншу та зняти відповідальність людини за загальне благо та життєві шанси інших людей. Це не може бути прийнятним для соціал-демократії. В аналізі сутності правової держави, Б. Кістяківський вимагав розрізняти вимогу суверенітету (верховенства) народу і «самодержавства народу», чіткого формулювання змісту цих категорій, оскільки «самодержавство народу» часто уявляється як цілковита необмеженість його верховної влади, що рівнозначно автократії (необмежене повновладдя однієї особи в державі). Він застерігав, що деспотизм народу може бути страшнішим за деспотизм окремої особи. Ідеї необмеженості народовладдя Кістяківський протиставляв принцип народності, суверенітету, згідно з яким державна влада у правовій державі пов´язана з народом, який бере участь в організації державної влади і створенні державних закладів, головним у яких є представництво народу як співучасника державної влади шляхом виборів на основі всезагального і рівного виборчого права. Тільки за підтримки та участі народу, опори на нього державна влада в правовій державі зберігає своє власне і самостійне значення, створює певну єдність себе і народу. Єдність держави з народом завжди є метою і основним прагненням будь-якої народної влади, правової держави. Принцип єдності державної мети, що виростає з неї, не може бути повалений класовою боротьбою, оскільки завдяки народному представництву соціально пригноблені елементи завжди мають змогу впливати на державне життя. Тому відчуження людини від правової держави не таке велике, як відчуження народу від уряду в абсолютно монархічній і поліцейській державах, які знищують особистість, суспільну ініціативу, самодіяльність регламентаціями, контролем влади над потребами та інтересами громадян.

Завдяки народному представництву права людини і громадянина гарантують самостійність осіб і суспільних груп, а вся організація правової держави має суспільний характер, правильне і нормальне виконання державних функцій залежить від самодіяльності суспільства і народних мас. Без активного ставлення до правової держави і державних інтересів, які залежать від потреб народу, правова держава не існуватиме, у ній відповідальність за нормальне функціонування правового порядку, державних закладів покладена на народ, завдяки чому вона набуває необхідної впорядкованості. На цій основі Б. Кістяківський закликав до підвищення рівня правосвідомості народу, виховання в ньому почуття відповідальності, поваги до закону, своїх і чужих прав, посилення суспільної та національної солідарності, визнання важливості загальнодержавних і загальнолюдських інтересів, що було особливо актуально для Нового часу.

Пов´язуючи становлення  правової держави з класовою боротьбою, можливістю бідних верств брати участь у державному житті, впливати на нього, Б. Кістяківський зазначав, що наявність  у суспільстві, правовій державі  панівних і підпорядкованих (пригноблених) соціальних елементів унеможливлює досягнення цілковитої єдності державної влади з народом. Така єдність (цільна соціальна організація) втілиться в державі майбутнього, в народній (соціалістичній) державі, яка є ідеалом, до якого потрібно прагнути. Головне завдання такої держави Б. Кістяківський вбачав у заміні анархії капіталістичного виробництва організованим виробництвом, не виключав, що більшість закладів соціалістичної держави будуть створені за аналогією із закладами правової держави або із збереженням їх. Подібним чином відбуватиметься і перехід від анархії виробництва до його організації з використанням засобів, завдяки яким вона досягається в правовому державотворенні. До таких засобів Б. Кістяківський зараховував послідовний розвиток і розширення суб´єктивного публічного права; участь народу в законодавстві та управлінні країною, завдяки чому до суб´єктивного публічного права приєднується загальне право, забезпечуючи гідність людського існування, демократичний розвиток закладів, покликаних організовувати побут соціалістичної держави. Соціалістична держава як ідеал, за переконанням Б. Кістяківського, може виникнути на основі правової держави.

Список літератури

1. Депенчук Л. Богдан  Кістяківський. - К., 1995.

2. Фінько А. Є. Держовотворча  теорія Богдана Кістяківського  в контексті формування етичного  реформсоціалізму // Мультиверсум. Філос.  альманах. - К., 1998.

3. Давыдов Ю. Н. Вебер  и Кистяковский. Опыт микроанализа // Б. А. Кистяковский. Философия  и социология права. - СПб., 1998.