Лексика сучасної української мови з погляду її походження

3. Лексика сучасної української мови з погляду її походження

У лексиці української мови за походженням  виділяють слова успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з іншої мови.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, тітка, дочка.

Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, кінь, пшоно, вікно. 
Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь.

Спільносхіднослов'янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, кішка, собака, соловей, сорок.

Власне українська лексика - це слова, що витворилися після розпаду східнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, гопак, будинок, кучерявий. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається інакше, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець.

Українська  мова запозичувала з інших мов  слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами: вишня, отрок, лиман, м'ята, левада. Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф були характерні для грецької мови, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами: фізика, фігура, фокус, фея. Тюркізми ж характеризуються наявністю а: сарай, базар, баклажан, кабан.

Початковий  звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт), грецьких (алфавіт, автор, архів). Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо, гео, біо, лог, фон (бібліотека, геологія, біологія, філолог).

Специфічними, невластивими українській мові, є  поєднання приголосних звуків у словах німецького походження: штаб, шахта. Цією ж ознакою характеризуються слова англійського походження: комбайн, спонсор, менеджер, трамвай. Музичні терміни наша мова запозичувала з італійської: анданте, акорд, композитор. 
Назви предметів туалету, страв, побуту - переважно з французької: пенсне, жабо, кашне, пюре, рагу. 
Для французьких слів характерні наголошені кінцеві звукосполучення ер, -ор, -аж, -анс: шофер, режисер, гараж. 
Для англійських слів характерні звукосполучення дж та інг: джем, мітинг, ринг. 
З англійської мови запозичено чимало спортивних і технічних термінів: матч, старт, теніс, хокей, футбол. 
З німецької мови запозичувалися військові, технічні терміни: фронт, штат, клейстер, рубанок. 
У сфері української науки багато латинізмів: консиліум, акваріум, радіус, конус, конституція, вектор, спектр. 
Терміни мореплавства прийшли до нас із голландської мови: флот, трос, трап, шлюпка, каюта, лоцман.

На  фоні української лексики легко  виділяються старослов'янізми. Вони мають:

а) звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, ере, еле: врата, глава, брег, град; б) початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність; в) іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, братство; г) префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, премудрий; д) суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.

Старослов'янізми належать до стилістично забарвленої  лексики, вони створюють урочисто-піднесений колорит мовлення: істина, благодать, властолюбець.

Основу  лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом, для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення.

Що  до загальновживаної нейтральної лексики  належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: нога, рука, голова, небо, земля, хліб, сіль, писати, читати.

До стилістично забарвленої лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, професійно-виробничу, емоційно-експресивну.

Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки  й наукової та професійно-виробничої діяльності. Кожній галузі властиві свої терміни: синус, косинус, діаметр, трикутник.

Офіційно-ділова лексика використовується в публіцистичному  та офіційно-діловому стилях, у їхніх підстилях: інформаційному, дипломатичному, законодавчому, адміністративно-канцелярському: указ, постанова, рішення, акт, декларація.

Професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва: вчитель, учень, табель, екзамен.

Емоційно-експресивна лексика використовується в художньому та публіцистичному стилях, у всіх підстилях. Вона служить для вираження почуттів, емоцій, вона здатна викликати уявлення й асоціації: любов, щастя, втіха, радість.

Також може переходити в розряд емоційно-експресивної лексики: матінко, серденько, донечко. 
Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Це назви одягу, речей, їжі, звичаїв:

Тут їли рознії страви, 
І все з полив'яних мисок 
І самі гарнії приправи 
З нових кленових тарілок...

Лексика найтісніше пов'язана з  життям народу. 
Пасивний запас української лексики становлять а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку, б) нові слова, що ще не закріпились.

Історизми - це назви предметів старої культури: кріпак, смерд, губернатор, свита. 
Архаїзми - це застарілі слова, що виходять з ужитку: ворота - врата, град - город, вої - воїни, десниця - права рука, вия - шия. 
Неологізми - це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність: перебудова, гласність, Народна Рада, обком, райком.

Книжне  забарвлення мають терміни, слова  з абстрактним значенням, більшість  запозичених офіційно-ділових слів: реалізм, демократизм, книга, експеримент, грація. 
Усно-розмовна лексика охоплює широке коло назв найнеобхідніших понять, предметів, речей, змін, властивостей: день, ніч, сонце, місяць, рік, вода, їсти, спати. Вона має багату синонімію, включаючи й діалектні слова: ходити, шкандибати, швендяти, шкутильгати, пхатися; спати, дрімати, куняти. 
Усно-розмовна лексика має багату фразеологію, котра, власне, твориться з усно-розмовної лексики й поповнює синонімічні ряди: гуляти, нічого не робити, байдики бити, байдикувати; обманювати, брехати, замилювати очі.