Методологія і організація наукових досліджень

 

 

 

 

 

 

Залікова  робота

  «Методологія і організація наукових досліджень»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

Варіант 17. Показати  основні етапи розвитку науки з позицій філософії

Сучасна  історія науки  виділяє такі основні етапи її розвитку

1. Класична наука − (ХУІІ − ХІХ ст.)  Домінує лінійний і  об'єктивний стиль мислення, бажання пізнати об'єкт  сам по собі, безвідносно до умов його пізнання суб'єктом, реальність підпорядкована універсальним законам. Класична раціональність  розглядає процеси шляхом причинно-наслідкових зв’язків, сформувалась механістична картина світу, яка  набула статусу універсальної наукової онтології.

Особливості класичної науки:

• світ явищ, який вивчає наука, розглядається як існуючий реально і у своїх характеристиках не залежить від суб'єкта пізнання;
• у науковому пізнанні вчений починає з фактів, що існують у природі об'єктивно;
• світ характеризується незмінними постійними залежностями, які пов'язують факти. Вони виражаються законами різного рівня: емпіричними та теоретичними;
• емпіричні закони описують об'єкти, що спостерігаються безпосередньо або за допомогою простих приладів;
• теоретичні закони виводяться шляхом формування теоретичної гіпотези.
• мета науки —  формулювання  цих законів, і тому  числі мета соціальних наук – відкрити соціальні закони;
• емпіричні дослідження вільні від  ціннісних оцінок і базуються на дослідному спостереженні та експерименті, які передбачають кількісні вимірювання, які здійснюються за допомогою приладів та інструментів;
• простір і час розглядаються як окремі незалежні субстанції;
• процеси розуміються як лінійні та підпорядковані механізму рівноваги, причому розбалансована система прагне повернутися  до рівноваги;
• ідея балансу є центральною і  в соціальній думці;
• якщо відомі закони і висхідні умови, то можна визначити якими були чи будуть просторово-часові та кількісні характеристики будь-якого процесу в тому числі соціального.

2. Некласична наука (перша половина ХХ ст), її виникнення пов'язано з розробкою релятивістської та квантової теорії, що дозволяє   характеризувати корпускулярні або хвильові властивості мікроб’єктів, робить акцент на незворотності природних процесів,  відкидає об'єктивізм  класичної науки, уявлення про реальність, яка не залежить від засобів пізнання і суб'єктивного фактора.

Уже в в перші десятиліття ХІХ ст. були  підготовлені умови до руйнування механістичної картини світу. Цьому, перш за все, сприяли три великі відкриття: створення клітинної теорії, відкриття закону збереження і перетворення енергії, розробка Дарвіном  еволюційної теорії.  Кінець ХІХ, початок ХХ ст. століття характеризувались  революційними відкриттями в багатьох галузях науки, що призвели до зміни картини світу:  відкриття  променів Рентгена, радіактивності (Беккерель), електрона (Дж. Томсон) радію (М. і П. Кюрі); створення квантової теорії (Планк),   теорії відносності (Енштейн),  квантової механіки (Шредінгер, Гейзенберг, Борн).

3. Постнекласична наука ( друга половина ХХ початок ХХІ ст. ) базується на принципах нової раціональності − нерівноважності,  несталості, становлення, досліджує відкриті, складні системи, здатні до самоорганізації, враховує  співвідношення характеру отриманих знань про об'єкт не тільки з особливостями засобів і операцій діяльності  суб'єкта пізнання, а і з її ціннісними і цільовими структурами. 

Постнекласична наука відкидає положення класичної науки про чітке розмежування об’єкта і суб’єкта пізнання. Визнається, що людина є невід'ємною частинкою тієї реальності, що пізнається. Неможливо виокремити  дослідника від об'єкта дослідження, це лише абстракція, яка не завжди є корисною. Так,  згідно з концепцією, яка отримала назву реляційного холізму,  природа і людина виявились тісніше пов'язаними, ніж це будь-коли уявлялось, світ фізично-множинний (фізично-причинний) і ментальний (логічний) складають нерозривну єдність, нескінченно  різноманітну і невичерпну в кожному експерименті чи акті пізнання. Таким чином, у  постнекласичній науці по-новому поставлена проблема об'єктивності. Об'єктивність наукового знання тепер розглядається як обумовлений особливостями об'єкта (які в повною мірою нам невідомі)  характер його відповідної реакції на пізнавальні дії суб'єкта.

У постнекласичній науці широкого розвитку набуває такий інтегративний напрям дослідження, який отримав назву глобального еволюціонізму. Він базується на ідеї єдності світобудови і уявлення про універсальність еволюції. Глобальний еволюціонізм охоплює чотири етапи еволюції: космічну, хімічну, біологічну і соціальну і розглядає їх у єдності.

  Кожний етап має свою парадигму, свою картину світу, свої фундаментальні ідеї. Класична наука  має своєю парадигмою механіку, її картина світу будується на принципі жорсткого лапласівського детермінізму, їй відповідає образ світобудови як  годинникового механізму.

З некласичною наукою пов'язана  парадигма відносності, дискретності, вірогідності, додатковості.

Постнекласичній стадії відповідає парадигма становлення і самоорганізації. При цьому зміна класичної науки некласичною, а останньої − постнекласичною не означає, що кожний новий етап повністю заперечує попередній. Навпаки, вони  співіснують і тісно взаємодіють, доповнюючи одне  одного.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Варіант 47. Визначити об'єкти, обсяг і структуру магістерських робіт

Магістерська  робота є випускною кваліфікаційною роботою наукового змісту, яка відображає хід та розробку обраної теми, відповідає сучасному рівню розвитку науки і практики, є перспективною для подальшого наукового дослідження.

Об’єкт  дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію, обране для вивчення і розглядає предмет дослідження у всіх його взаємозв’язках.

Композиційна  структура магістерського дослідження має складатися з таких послідовно розташованих елементів:

1. Титульний аркуш.

2. План-завдання

3. Анотація

4. Зміст

5. Перелік умовних позначень

6. Вступ

7. Розділи основної частини

8. Висновки та пропозиції

9. Список  літератури

10. Додатки

Титульний аркуш  магістерської роботи містить:

- найменування  вищого навчального закладу, в  якому виконувалася робота;

- прізвище, ім’я, по батькові автора;

- індекс  УДК;

- назву роботи;

- шифр і  найменування спеціальності;

- кваліфікаційний  рівень, на отримання якого претендує  здобувач;

- науковий  ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта;

- місто,  де робота була підготовлена, і рік її завершення.

Зміст подають  на початку магістерської роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів  та пунктів (якщо вони виділяються окремо та мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних  висновків, додатків, списку використаної літератури та інше. У додатку К  наведено приклад оформлення змісту магістерської роботи.

Вступ розкриває  сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значущість, підстави і  вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.

Загальну  характеристику магістерської роботи в подають у такій послідовності:

- актуальність  теми;

- зв’язок  роботи з науковими програмами, планами, темами;

- мета  і завдання дослідження;

- об’єкт  дослідження;

- предмет  дослідження;

- методи  дослідження;

- наукова  новизна отриманих результатів;

- практичне  значення отриманих результатів;

- особистий  внесок магістранта;

- апробація  результатів роботи;

- публікації.

Актуальність  теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність та доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки, виробництва, особливо на користь України.

Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Коротко викладають зв’язок обраного напрямку досліджень із планами навчального закладу, організації, із галузевими та (або) державними планами і програмами, якщо цей зв’язок є. Зазначають номери державної реєстрації науково-дослідних робіт, базових для підготовки та подання магістерської роботи, а також і роль автора у виконанні цих науково-дослідних робіт.

Мета  і завдання дослідження. Формулюють мету роботи і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. До їх формулювання переходять від наукової проблеми і доказів того, що та частина проблеми, яка є темою даної магістерської роботи, ще не розроблена і не висвітлена в спеціальній літературі.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах  об’єкта.

Методи  дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети

Наукова новизна одержаних результатів. Подають коротку анотацію нових наукових положень (рішень), запропонованих студентом особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток).

Практичне значення одержаних результатів. У магістерській роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в магістерської роботи, що має прикладне значення, — відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання.

Особистий внесок здобувача. У випадку використання в магістерській роботі ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у магістерській роботі та в авторефераті з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розробки.

Апробація результатів дисертації. Вказується, на яких наукових з’їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах оприлюднені результати досліджень, що включені до дисертації.

Публікації. Вказують, у яких монографіях, статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, авторських свідоцтвах опубліковані результати роботи.

Основна частина. Основна частина магістерської роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Пункти і підпункти створюють за умов необхідності. Кожний розділ починають з нової сторінки.

У першому  розділі викладаються основні теоретичні і методологічні положення теми, проблемні питання, дискусійні та невирішені аспекти теми, визначається власне ставлення студента до них.

У другому  розділі, як правило, обґрунтовують  вибір напрямку дослідження, наводять основи методології і порівняльну оцінку методів вирішення завдань, розробляють методику проведення дослідження. Тут же представляється якісна модель досліджуваного явища та проводиться її емпіричний аналіз.

У третьому розділі представляється розробка пропозицій щодо вирішення проблеми, які прямо випливають з результатів виконання попередніх етапів дослідження.

Четвертий розділ присвячений охороні праці.

Висновки  – це стислий зміст найважливіших  результатів, отриманих автором у магістерській роботі.

Список  використаної літератури містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Додатки. До них доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття магістерського дослідження.

Зібраний, проаналізований та систематизований матеріал студент розподіляє за окремими питаннями, послідовність викладення яких встановлено узгодженим планом дипломної роботи. Загальний обсяг роботи має складати 100-120 сторінок друкованого тексту 14 шрифту, включаючи список літератури. Додатки не входять до загального тексту.

 

 

Використана література

 

1. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень; Підручник. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.
2. Методичні рекомендації щодо підготовки та оформлення  магістерських робіт – К.: ДАЖКГ, 2009.с.
3. http://tourism.uz.ua/doc/2013/01/kdoczn_10892.pdf Навчальний посібник, Основи наукових досліджень, В.І.Романчиков.
4. http://tourism.uz.ua/doc/2013/01/kdoczn_14517.pdf Навчальний посібник, за редакцією А. Є. Конверського. Основи методології та організації наукових досліджень