Наука і техніка як чинники суспільного розвитку

Принаймні сьогодні ми розуміємо, що людський шлях цивілізованого розвитку (правда, лише в європейському варіанті) — це шлях до диференційованої суцільності, до збільшення складності культури та інтелекту, нюансів у нашому ставленні до буття, а все це ми здобуваємо за допомогою техніки. За влучним визначенням К. Леонтьєва, розвиток культури постає як розповсюдження “квітучої складності та розмаїтої гармонійної творчості”.

Особливості історичного  розвитку науки і техніки. Наука і техніка можуть розвиватися як через поступові кількісні нагромадження, так і через досить радикальні зміни в їх вихідних підвалинах. Перший шлях розвитку визначається, звичайно, як еволюційний, а другий — як революційний. Першою технічною революцією вважають так звану неолітичну революцію у знаряддях праці, що відбулася приблизно 10—8 тис. років тому. До цієї революції знаряддя праці, що їх виготовляли з каміння протягом близько 1,5—2 млн. років, були грубі і примітивні. Але ось раптом знарядь праці стає набагато більше, вони значно досконаліші, витончені, і їх іноді важко відрізнити від творів ужиткового мистецтва.

Другу дуже важливу за наслідками технічну революцію Європа переживає у другій половині XVIII — на початку XIX ст. Це так звана  промислова революція: тут виникають  машини, для яких характерна наявність трьох конструктивних елементів:

• робочого знаряддя,
• передавального механізму;
• силового пристрою.

Машини надзвичайно  збільшують продуктивність праці і  поступово починають проникати  в різні сфери життя.

Першою науковою революцією більшість дослідників вважає виникнення науки в XVII—XVIII ст., тобто виникнення сучасної експериментальної науки. У цей період уперше створюється цілісна наукова теорія, що містить всі необхідні ознаки науки як такої, — це класична механіка Ньютона. Ця теорія мала добре розвинений математичний апарат і давала можливість обчислювати і передбачати хід фізичних процесів.

На зламі XIX—XX ст. відбулася  нова наукова революція, унаслідок  якої утворилась некласична наука: теорія відносності, квантова механіка, галактична астрономія, кібернетика. Наука у XX ст.вийшла на дослідження “мікро”, “макро” та “мегапроцесів” світу в їх єдності та переплетенні і тим самим відкрила шлях до небачених раніше техніко-технологічних зрушень. Це, зокрема, створення космічної техніки, генної інженерії, комп'ютерної, лазерної техніки, ядерної енергетики та ін.

Одним із наслідків цієї революції був вихід науки  та техніки на принципово новий рівень взаємодії: складність сучасної техніки  є такою, що керувати нею без попереднього наукового дослідження, обґрунтування, експериментування неможливо. Тому у XX ст. відбулися процеси:

• а) органічного злиття розвитку науки і техніки;
• б) виходу науки на провідне місце в її зв'язку з технікою.

А результатом того врешті-решт стала і певна революція у  конструкції машини: з явився так званий четвертий елемент машини—кібернетично-обчислювальний пристрій, що породив тенденцію до перетворення машини в саморегульований машинний комплекс. Усе це часто визначають як науково-технічну революцію XX ст.

Як уже було відзначено, бурхливий розвиток науки і техніки у XX ст. загострив або змусив трохи по-іншому зрозуміти деякі традиційні проблеми людського буття, а отже, проблеми філософії та соціології. Серед них — перегляд періодизації історії європейської цивілізації. Ще на початку 60-х років французький соціолог Р.Арон виділив 5 стадій економічного росту європейського суспільства:

• традиційне суспільство, що живе за рахунок продуктів, які воно брало переважно з природи, без суттєвих змін останньої;
• підготовка зрушення. Це період епохи Відродження і початок епохи Нового часу;
• зрушення — період перших технічних відкриттів промислової революції;
• індустріальне суспільство, що активно переробляє природу на основі машинного виробництва;
• постіндустріальне суспільство — суспільство, що використовує автоматизоване виробництво, кероване інформаційною технікою, в усіх сферах життєдіяльності й орієнтоване на масове задоволення життєвих потреб своїх членів.

Ж.Еллюль, загалом поділяючи  подібний погляд, виділяє у зв'язку з цим у розвитку техніки три  стадії:

• знаряддя ручної праці;
• машини;
• автомати.

Американський дослідник  Г.Кан дає таку періодизацію розвитку суспільства, пов'язану з розвитком  науки і техніки:

• велика сільськогосподарська революція, що відбулася приблизно 10 тис. років тому і забезпечила людству стабільні засоби для існування;
• великий перехід, що розпочався у XVII ст. і є переходом від традиційного суспільства до технотронного (панування техніки).

Цей період має три  стадії:

• а) індустріальна революція (почалася прибл. 200 років тому);
• б) технологічна революція (розгорнулась у другій половині XX ст. і триватиме близько 200 років);
• в) постіндустріальна революція (вона знаменуватиме собою повернення до прямих зв'язків із природою на основі надзвичайно гнучкої та розвиненої технології).

Дещо інші періоди в розвитку суспільного науково-технічного поступу виділяє французький соціолог Ж.-П.Кантен. Це три хвилі:

• перша хвиля — промислова революція,
• друга хвиля — науково-технічна революція XX ст.,
• третя хвиля — технологічна революція, що почалася у 80-х роках нашого століття.

Але широко поняття третьої  хвилі ввійшло в науковий обіг після виходу у світ праці американського дослідника А.Тоффлера “Третя хвиля”. На думку Тоффлера, третя хвиля  науково-технічного поступу — це технологічна революція, що завершує аграрну (“перша хвиля”) та промислову революцію (“друга хвиля”). А.Тоффлер вважає, що технологічна революція приведе до повернення до доіндустріальних форм розвитку суспільства на новій основі — на основі біоіндустрії, космічної та електронної техніки.

Ми можемо відзначити, що в основних рисах наведені раніше періодизації збігаються. Вони чітко ділять історію на індустріальний та доіндустріальний періоди, а в межах першого акцентують увагу на етапах якісних змін науки, техніки та їх зв'язку. Розглядаючи історичну динаміку європейського суспільства, ми можемо приймати цю періодизацію як науково достовірну та виправдану, хоч у розгляді інших параметрів історичного життя суспільства можемо застосувати інакші підходи.

Констатуємо як висновок, що у XX ст. ми спостерігаємо спалах інтересу до науки і техніки, а головне — зростання рівня самосвідомості людства у зв'язку з їх впливом. І це можна виділити як одну з яскравих особливостей сучасного науково-технічного розвитку. Безперечно, провідною особливістю сучасних процесів науково-технічного розвитку слід вважати вступ європейського суспільства саме в період “третьої хвилі” — технологічної революції.

Згідно з думкою А.Тоффлера, першими симптомами наближення до цієї хвилі, що з'явилися уже наприкінці 50-х років XX ст., можна вважати те, що масове індустріальне виробництво, з одного боку, призвело до роздрібнення напрямів його застосування і на цій основі — до збільшення ступеня однорідності виробничих показників (це відкривало можливість уніфікації з подальшим застосуванням обчислювальної техніки), а з другого боку — до занепокоєння та незадоволення стандартизацією життя, що стрімко насувалася на розвинені країни.

Крім того, розгортання науково-технічної  революції дуже скоро почало призводити до небезпечних екологічних наслідків. Усе це й спричинило перенесення акценту з продукування техніки на розроблення технологій і технологічних процесів. Відмінність останніх полягає у всебічному врахуванні антропологічних, психологічних, екологічних, етичних та інших чинників функціонування техніки й технічних комплексів.

Біогенна інженерія, замкнені безвідходні  виробничі цикли, ефективне використання природних енергетичних ресурсів, охоплення  ширшого, ніж звичайно, кола чинників, залучених у виробництво, максимальне  врахування людських потреб, психологічних уподобань, етичних норм — усе це суттєві риси технологічної переорієнтації.

Провідна роль в усіх цих процесах належить кібернетичним та електронно-обчислювальним приладам, широкому застосуванню комп'ютерної  техніки, бо лише за допомогою саме такої техніки можна керувати вже названими процесами. У зв'язку з колосальним зростанням значення комп'ютерно-обчислювальної техніки деякі дослідники дещо по-іншому оцінюють роль засобів інформації та комунікації у розвитку людства. Так, відомий американський теоретик постіндустріального суспільства Д.Белл вважає, що найважливішими ланками суспільного розвитку є ті, що визначають інфраструктуру суспільства, тобто засоби комунікації. Сюди він відносить:

• а) транспорт;
• б) засоби доставки енергії;
• в) телекомунікації (аудіо- та відеотехніку, комп'ютери тощо).

На думку Д.Белла, саме комп'ютерна техніка разом з іншими сучасними засобами перероблення інформації здатна призвести до революційних змін у суспільстві й відкрити нову еру в добробуті і взаєминах між людьми. Але водночас швидкий темп змін у сфері виробництва ставить неабиякі вимоги перед духовним розвитком суспільства. Д.Белл закликає до “інтелектуальної мобілізації”, щоб не спасувати перед валом технічних досягнень.

Дж.Гелбрейт і деякі інші філософи та соціологи висунули тезу про те, що кожна історична епоха має свої провідні засоби технічно-виробничої діяльності, опанування яких вирішує долю суспільного поступу. В архаїчному суспільстві такий засіб — це земля й людина (звідси — масові переселення народів); в індустріальному суспільстві — засоби енергетики, у постіндустріальному — інформаційні засоби. У цьому суспільстві той, хто володіє інформацією, володіє усім.

Комп'ютеризація та інформаційна технологія суттєво змінюють структуру та динаміку розвитку суспільства. По-перше, вони, за слушним висновком Ж.-П.Кантена, призводять, з одного боку, до розречевлення діяльності. Якщо досі стосунки між людьми опосередковували речі, то тепер на перший план виходить пряма комунікація. У сфері виробництва дії людини дедалі більше починають пов'язуватись з оперуванням знаково-символічними формами, а не матеріальними масами. Зрозуміло, що при тому зростає роль інтелектуальних чинників. З іншого боку, іде ускладнення діяльності у зв'язку із збільшенням у ній питомої ваги інтелекту і, отже, — питомої ваги особи.

Які ж тенденції суспільного  розвитку спостерігаємо в умовах розгортання "третьої хвилі" науково-технічного поступу?

Годі очікувати припинення чи вичерпання науково-технічного розвитку, адже він  нерозривно пов'язаний з екзистенцією людини. Навпаки, ми повинні очікувати в цій сфері нового злету. Адже сучасні моральні імперативи вимагають зменшення розриву між заможними та незаможними як в окремих країнах, так і в міжнародних відносинах. Без технічних та наукових досягнень зробити це просто неможливо.

Без науки й техніки неможливо  також забезпечити функціонування сучасної економіки. Крім того, наукові  та технічні досягнення нагромаджуються  у наш час нечуваними темпами. Припинити їх розвиток поки що просто неможливо; залишається завдання його регулювати. Отже, науково-технічний прогрес, судячи з усього, поки що йтиме невпинно, з нарощуванням темпів. Але він вимагатиме від країн, що займають у ньому передові рубежі:

• комплексного розв'язання проблем життя в умовах технологічної революції;
• поступового залучення до науково-технічного поступу широкого світового загалу, бо інформаційно-технологічні перетворення не можуть мати локального характеру. Політика в постіндустріальному суспільстві може справді перетворитися у “соціальну технологію”;
• пріоритетного розв'язання гуманітарних проблем, бо йдеться про перехід до інтелектуальніших і потужніших засобів життєдіяльності. Деякі дослідники вважають, що за таких умов може суттєво зрости значення релігії, традиційних суспільних та загальнолюдських цінностей.

Це тенденції, які можна  побачити в розгортанні “нової хвилі” за оптимістичного погляду на неї. А  за песимістичного? Ну звичайно, найпесимістичніший погляд переростає в апокаліптичний: він пророкує поступову загибель людства у другій половині XXI ст., частково від негативних екологічних наслідків технічного поступу, частково — від неспроможності опанувати сили, пробуджені ним. Полегшені варіанти песимізму передбачають поступове втягування людства в безвихідь і суттєве обмеження технічного розвитку. Хворе людство на хворій планеті починатиме своє пристосування до життя спочатку.

Але обидва прогнози — і оптимістичний, і песимістичний — потребують дій, мужності, наснаги і бажання  долати життєві перешкоди. Це також  один із підсумкових висновків аналізу сучасної ситуації у науково-технічному розвитку.