Проблема пізнання світу

Тема 2  
Проблема пізнання світу

 

• Проблема пізнання у філософії
• Гносеологічна проблематика
• Гносеологія Декарта
• Філософія Георга Гегеля
• Людина як суб'єкт

 

Проблема пізнання у філософії

 

 

 

Гносеологія (Теорія пізнання)

 

Теорія пізнання

 

Історія гносеологічної думки 

 
Гносеологічна проблематика 
 
 
 
 

 

Гносеологічна проблематика зайняла центральне місце. Основоположник матеріалізму і експериментальної науки англійський філософ Френсіс Бекон вважав, що науки, які вивчають пізнання, мислення є ключем до всіх інших, бо містять «розумові знаряддя», дають розуму вказівки або застерігають від помилок («ідолів»). 

Гносеологія Декарта

 

«Все сумнівно, але безсумнівний самий факт сумніву»

Філософія Георга Гегеля 

 

 

«Неможливо зрозуміти предмет, не виявивши всього шляху, що  передує розвитку»

Людина як суб'єкт

 

Єдність мислення і буття, пізнання  і досвіду, за Фейербахом, істинно  і має сенс лише тоді, коли  основою, такої єдності береться  людина як «продукт культури  і історії», «соціальна, громадянська, політична суть».

Пізнання

 

 

"Знання" - об'єктивна реальність,  дана у свідомості людини, яка у своїй діяльності відбиває, ідеально відтворює об'єктивні зв'язки реального світу.

Поняття знання

 

Поняття істинне знання і  знання можуть не співпадати, оскільки останнє може бути  недоведеним, неперевіреним (гіпотези) або неістинним.

 

Форма пізнання

 

Пізнання якраз спрямоване на придбання знання, і визначається як вища форма віддзеркалення об'єктивної дійсності; обумовлений передусім практикою процес придбання і розвитку знання, його постійне поглиблення, розширення і вдосконалення.

Наукове пізнання

 

Найважливішою формою пізнання  є наукове пізнання.

Чуттєве пізнання

 

 Існують три форми чуттєвого пізнання:  
1. Відчуття (відображення окремих властивостей, окремих ознак предметів і процесів).  
2. Сприйняття (це відображення предметів у цілісності їх властивостей - на вигляд, смак і т.д.).  
3. Представлення. 

Висновок

 

Пізнання — це процес, у якому здійснюється пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, досліджується суть і можливість пізнання людиною природи й самої себе, виявляються передумови, засоби, закономірності руху пізнання та критерії його істинності. Гносеологія досліджує вихідні умови й основи пізнання, виступає узагальненням пізнавального досвіду людства.

З розвитком філософії, науки та практики змінювалась і проблематика пізнання. Дедалі відчутніше воно набувало творчого характеру, особливо наукове пізнання. Накопичувалися знання, навички й уміння людини, що сприяло формуванню проблем, вирішенню одних і постановці інших, осмисленню їх характеру та сутності.

 

Правильність сприймання

 

      Шлях пізнання завжди був складним, суперечливим і різним за тематикою постановки та розв'язанням проблем. Наприклад, в античній філософії центральною була проблема співвідношення знання та думки, істини й помилки (омани). Матеріалізм та ідеалізм вирішували їх виходячи з власних передумов. Так, Демокрит вважав, що в процесі пізнання від предметів відокремлюються найдрібніші їх частинки ("ейдоси"), які несуть у собі образ предмета. Проте коли вони досягають органів чуття людини, виникають образи, які відображають предмети. Попри наївність цієї концепції, її матеріалістичний характер не викликає сумнівів: поза нами існують речі, а наші відчуття, сприйняття тощо — їх образи…