Раціоналізм і емпіризм напрями пізнання нового часу

Якщо у Бекона вчення про  одноманітність субстанції, Декарт –  “двомірність” субстанції, Лейбніц – відстоює вчення про множинність субстанції.

Як раціоналіст Лейбніц віддавав перевагу раціональному пізнанню над чуттєвим. Розуми притаманні “вроджені ідеї” у Лейбніца вони вважаються лише задатками, нахилами, але поштовхом, імпульсом для приведення їх в дію є чуттєве пізнання. Без чуттєвого досвіду ніяка інтелектуальна діяльність була б неможлива. Визнання цінності чуттєвого досвідного знання приводить Лейбніца до поділу всіх істин в залежності від джерела на істини розуму ( всезагальні і необхідні істини логіки та математики) та істини факту (досвідне знання).

Якщо Ф. Бекон і Р. Декарт обстоювали позиції емпіризму та раціоналізму, абсолютизували об’єктивний  і дедуктивний шляхи пізнання, то синтез двох шляхів пізнання здійснив англійський філософ Т. Гобс. (1588-1679).  Теоретичні знання повинні стати знаряддям для розвитку практики, але вони повинні базуватись на досвіді. Поєднує індукцію і дедукцію. Вважає, що спочатку треба йти шляхом простіших елементарних якостей речей (дедукція), а потім поєднувати їх, синтезувати (індукція).

Т. Гобс був представник матеріалізму і номіналізму. Вважав, що існують одиничні речі, а загальні поняття – це лише назви речей.

Гобс заперечував існування субстанції бо був номіналістом і не визнавав реальності загальних понять.

Висуває механічне тлумачення реальності.

Людина це машина з природними властивостями.

Сенсуалістична філософія  Дж. Локка, Дж. Берклі та Д. Юма.

Якщо раціоналізм (один з  філософських напрямків) визнавав розум  основою пізнання і поведінки, то сенсуалізм представляє напрям в  теорії пізнання, за яким чуттєвість є  головною формою достовірного знання. Сенсуалізм змикається з емпіризмом, котрий визначає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання.

Основна теза сенсуалізму  – “немає нічого у розумі, чого б  не було раніше у чуттях”. Одним  з перших філософів цього напрямку був Дж. Локк.

Дж. Локк (1632-1704) розробив емпіричну  теорію пізнання. У своєму творі  “Розвідка про людське розуміння” стверджує, що усяке знання про світ засноване на чуттєвому досвіді. Розум відіграє другорядну роль у  пізнанні. Розум виступає як “чиста дошка” є “tabula rasa”, яку заповнює чуттєвий досвід. Локк заперечує наявність “природжених ідей”  у людському розумінні. Усе що розум має, приходить через відчуття. Визначаючи досвід як джерело знань, цей досвід поділяв на внутрішній і зовнішній: внутрішній – це джерело знань про внутрішній світ людини; зовнішній – це джерело постачання інформації про об’єктивний світ. Вони (зовнішній і внутрішній досвід) призводить до виникнення тільки простих ідей. Для отримання складних ідей необхідні розумові дії, - співставлення та абстрагування.

Процес пізнання розділяє на три ступені:

• інтуїтивний, що грунтується на мисленні і узагальненні внутрішнього досвіду;
• демонстративний – узагальнює зовнішній досвід;
• чуттєвий – базується на ідеях, що отримуються  чуттями.

Дж. Берклі (1684-1753) виступив з обгрунтуванням суб’єктивного ідеалізму, зрікається самої ідеї про матеріальний об’єктивний світ. Він відкидає існування матерії, стверджував, що речі існують остільки, оскільки вони сприймаються відчуттями. Світ речей – це “ідеї” Бога. Бог “вкладає” у свідомість суб’єктів зміст відчуттів, які виникають при самогляданні світу та окремих речей.

Отже за Берклі існує лише те, що сприймають органи чуття: це і є позиція радикального сенсуалізму.

Цю ж суб’єктивно-ідеалістичну концепцію розвивав Д. Юм (1711-1776). Він  стверджував, що людина не може вийти  за межі своїх відчуттів і не може встановити, що лежить в основі речей  – дух чи матерія, не може довести  що між предметами і явищами існує  причинно-наслідковий зв’язок. Юм вважав, що людина має справу не із зовнішнім  світом, а з потоком своїх відчуттів  і уявлень. “Нам нічого не відомо про  світ, що нас оточує”.

Висновки

 Дуже важко зробити  висновок в правильності якої-небуть із описаних концепцій пізнання – відкидання організуючого початку, в якості більш складних систем (складовою частиною якого являється і наш тривимірний світ) однією школою, та повне відкидання значення досвіду іншою не дозволяє зробити цього.

 Скоріш за все, як  це не раз доказувала історія,  істина буде десь посередині, але філософія завжди буде  пробувати вияснити “що головне”, що є першоосновою – ідея  або матерія, пробуючи запустити  колесо історії від якоїсь  однієї абсолютної точки –  початку часово–просторових координат.  Заняття захоплююче і цікаве, але зовсім непідсильне людському  розумові на його теперішньому  рівні розвитку, бо не можливо  знайти початок в ідеального  кола.

Можна зробити такі висновки.

  Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність розвитку філософської думки.

У вирішенні проблем онтології  – матеріалісти цілком залишалися на позиціях метафізичного, механічного  матеріалізму. Вони не розуміли принципу загального зв¢язку явищ, предметів реального світу, а їх рух – кваліфікували лише як пересування тіл у просторі

Література

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С. 52-76.
2. Козовик І. Історія Філософії. – Ів. Франківськ, 1999. – С. 219-226; 228-238; 241-254.
3. Надольний І.Ф. Філософія: Курс лекцій. – К., 2000. – С. 55-76.
4. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібн. – Львів, 2001. – С. 108-132.

5. Татаркевич В. Історія філософії. – Львів, 1999. – Т.2. – С. 54-103.