Шпаргалка по "Философии"

Форми якісних змін залежать від: 1) характеру внутрішніх суперечностей, які притаманні даному процесу і є джерелом його розвитку; 2) умов розвитку того чи іншого процесу. Один і той процес, маючи в основі однакові суперечності, може відбуватися у різних формах — і разово, і поступово.

Таким чином, закон взаємного переходу кількісних змін у якісні конкретизується через ряд категорій (якість, кількість, властивість, міра, стрибок), котрі дають цілісне уявлення про його зміст як загального закону розвитку. Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості у будь-якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на запитання, як, яким чином відбувається розвиток і рух всього сущого.

111. Проблема єдності світу.

Практикою, наукою, в тому числі і філософією, доведено, що простір, час, рух і матерія нерозривно поєднані і взаємопов’язані Але існує й метафізична точка зору на простір, час і матерію. Ньютон, наприклад, вважав, що коли з світу послідовно вилучати всі матеріальні тіла, то все, що залишиться, й буде простір і час. Тобто він виступав за існування абсолютно «чистого» простору і часу, розглядаючи їх як звичайний склад, де розміщуються матеріальні тіла. Насправді ж, якщо вдалося б вилучити зі світу всі матеріальні тіла, то не залишилось би нічого, а для цього не потрібно ні простору, ні часу. На це звернув увагу А. Ейнштейн, який створив загальну і часткову теорію відносності, де довів органічний зв'язок геометрії простору і часу з характером поля тяжіння (взаємним розташуванням мас, що тяжіють одна до одної), а також внутрішній зв'язок самого простору і часу, зміни їхньої метрики залежно від швидкості руху системи. У цьому полягає один з аспектів доказу єдності матеріального світу.

Інший аспект єдності світу перевіряється через призму вирішення основного питання філософії. Мова йде про те, на якому принципі ми будуємо філософсько-світоглядну систему — на основі принципу монізму чи дуалізму і плюралізму.

112. Проблема методологічного  забезпечення сучасних економічних досліджень.

113. Сутність духовного  життя суспільства.

Духовне життя суспiльства - це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язанi з духовною сферою життєдiяльностi людей; сукупнiсть iдей, поглядiв, почуттiв, уявлень людей, процес їx виробництва, розповсюдження, перетворення суспiльних, iндивiдуальних iдей у внутрiшнiй cвіт людини. Духовне життя суспiльства охоплює світ iдеального (сукупнiсть iдей, поглядiв, гiпотез, теорiй) разом з його носiями - соцiальними суб'єктами - iндивiдами, народами, етносами. Основу духовного життя становить духовний світ людини - її духовнi цінності свiтогляднi орієнтації: Разом зтим, духовний світ окремої людини, iндивiдуальностi неможливий поза духовним життям суспiльства. Тому духовне житгя - це завжди дiалектична  єднiсть iндивiдуальногo i суспiльного, яке функцiонує як iндивiдуально-суспiльне.

114. Культура як специфічна  соціальна реальність.

Культура – це спосіб організації розитку людської життєдіяльності у вигляді матеріальних та духовних цінностей. Джерелом і найвищою цінністю культури є сама людина . культура заснована на дільності людей. Через культуру і завдяки їй проходить обєднання природного і соціального, основою цбого обєднання є людина як суб’єкт дільності, пізнання та спілкування. Культура є результатом об’єктивізації, матеріалізації прагнень, цілей та інтересів людини. Сутність інформаційно-семіотичної концепції культури – культуру розуміють як сферу інформаційного абезпечення функціонування фупільства. Культура має функції: 1. Соціалізуючи – організація процесу соціалізації особи (засвоєння людиною соціальної ролі, навичок тощо) 2. комунікативна – організовує взаємодію між людьми, соціальними групами і суспільством. 3. ф. диференціації та інтеграції суспільства – об’єднуючи людей у межах однієї культури, вона роз’єднує людей по приналежності до різних культур.4. Ігрова – в її межах проходить певна творча діяльність людей, в основі якої лежить розважальний та змагальний момент. 5. Знаково-комунікативна - \усі явища культури є знаками, що несуть символічне значення. Отже, культура не існує поза людиною. Є світова та національна культура (визначення).

 також матеріальну та духовну  культуру. Матеріальна охоплює дуже  велике число предметів, серед  яких, власне, проходить усе життя як кожної окремої людини, так і суспільства загалом. Духовна культура містить результати духовної діяльності людства – науку, філософію, мистецтво, мораль. Політику, право, освіту, релігію тощо. Духовна культура – важливий чинник суспільного прогресу З поннятям культура пов'язаний процес надбання знань, завоєння людиною певної системи цінностей, відпрацювання певної лінії поведінки. Все це може здійснюватися лише в суспільстві. Визначається певна типологія культур. Так, зокрема, виділяють національну (українську, російську, французьку) культуру; регіональну (слов'янську, американську, африканську) культуру; культуру певних соціальних суб'єктів. Виділяють також певні культурні епохи: антична культура, культура середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т.д. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура та ін., а також офіційна культура.

115. Поняття цінностей  та їх роль у суспільстві.

Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини.

Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура. Ці категорії невіддільні одна від одної. Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності — осередком духовного життя суспільства. Культура встановлює, що таке цінність, що — антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, становлять соціальні групи, об'єднуючись у політичній, економічній боротьбі, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Роль особливих ідейних скріп в суспільстві виконують соціальні цінності, що виступають у формі соціально-політичних ідеалів, ідей, ціннісних настанов, орієнтацій, надцінних ідей, на зразок національної ідеї. Виконуючи важливу роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних засад у житті суспільства, цінності забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості й організованості його членів.

Суспільні цінності формуються поступово, через відбір певних видів поведінки і досвіду людей. Спочатку вони з'являються як сукупність звичок, прийомів людського побуту, специфічні форми поведінки, що передаються від покоління до покоління як ознаки власне людського способу життя, відмінні від тваринних, інстинктоподібних. З часом ці прийоми побуту закріплюються, схематизуються в таких нормативних утвореннях, як традиції, обряди, звичаї, ритуали. В подальшому вартісні взірці транслюються, зберігаються і передаються через соціальні інститути: установи освіти, виховання, масової інформації, релігії, політики, права тощо. Підсумком і метою тривалого прищеплювання ціннісних якостей є формування людської психології, ментальності, способу життя членів у погрібному, характерному для даного типу суспільства напрямі.

Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Можна визначити цінність як об'єктивну значимість явищ, ідей, речей, зумовлену потребами й інтересами соціального суб'єкта. Але цінністю є не тільки наше ставлення до об'єктивних речей, а й предмет, який знаходить потреба для свого задоволення, отже, це — функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову, цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності.

І ціль, і цінність виступають регуляторами діяльності, проте між ними є відмінність. Ціль також має важливе значення в процесі діяльності. Вона ідеально містить у собі майбутній результат діяльності, таким чином спрямовуючи й організуючи весь діяльний процес. Як така спонукальна сила, ціль є складним інтегральним об'єднанням знань, волі, емоцій, цінностей, а на відміну від цінності вона є технологічним утворенням, елементом проективної свідомості і завжди викликає доцільну дію. Цінність же зберігає елемент нездійсненності, недосяжності і завдяки цьому духовної піднесеності.

Важливе значення проблема формування цінностей має для розвитку України в умовах формування її державності, в атмосфері руйнування колишніх пріоритетів у політиці, економіці, особливо в духовному житті нації; віднайти чіткі методологічні підстави до формування нової духовності народу, гуманістичних засад образу України в XXI ст.

116. Класифікація цінностей.

За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. Наприклад, нелегко зарахувати єгипетські піраміди чи грецькі храми до матеріальних чи духовних цінностей. Правильніше було б, напевне, вести мову про цінності, які задовольняють матеріальні і духовні потреби. Однак і це розмежування не вичерпує проблеми, адже, куди віднести такі цінності, як душевний комфорт, мир? Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так, переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і вітальні (стан здоров'я, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а духовними — релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість), філософські (істина), політичні (благо суспільства) цінності, які роблять буття людини людським, гарантують її існування як духовної істоти.

У суспільстві існує певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностей виокремлюють провідні і залежні від них. Ця ієрархія мінлива і залежить від історичної епохи або типу культури. Так, у середньовіччі панували релігійні цінності, відчутно впливаючи на мистецтво, філософію, політику. В Новий час у класичному буржуазному суспільстві провідними були економічні цінності, які впливали на всі інші, в тому числі й духовні. У сучасному світі, крім економічних, значну роль відіграють науково-технічні, вітальні цінності. Протиставлення матеріальних і духовних цінностей позбавлене сенсу, оскільки без усіх них людина не може існувати. Однак нерідко окремі люди, навіть цілі спільноти виявляють свою зорієнтованість переважно на матеріальні чи духовні цінності. Щодо цього простежується така закономірність: чим вища моральна, правова і політична свідомість людей, тим вищий у них і рівень матеріальних благ. Безперечним є факт, що бути моральним економічно вигідно, а той, хто жертвує мораллю заради нагальної вигоди, програє не лише морально, а й економічно. Крім того, матеріалісти в онтології не завжди надають перевагу матеріальним цінностям, а ідеалісти — духовним. Наприклад, комуністи, будучи матеріалістами, цінності комуністичної ідеології ставили вище матеріальних благ, а утилітаристи, будучи ідеалістами в онтології, надавали перевагу матеріальним цінностям. Тому термін «матеріаліст» означає визнання матерії вихідною субстанцією, а не надання переваги матеріальним цінностям.

З огляду на роль цінностей у житті людини виокремлюють цінності-цілі і цінності-засоби. Цінностями-цілями вважають найзагальніші життєві орієнтири, які не потребують обґрунтування, а мають значення самі по собі. Їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Такими цінностями є, наприклад, істина, добро, прекрасне, життя, кохання, щастя. Цінності-засоби втілюють у собі певну ситуативну мету, вони служать засобами досягнення інших, значиміших цілей. Наприклад, молоді люди важливим у своєму житті часто вважають одяг. Для модниць він навіть може бути самоціллю, але для більшості — засобом самоствердження, привернення до себе уваги, що також може розглядатися лише як засіб у досягненні життєвого успіху (кар'єри, кохання), а кар'єра — як засіб здобуття слави, багатства.

Цінності-цілі та цінності-засоби мають узгоджуватися між собою. Благородну мету, наприклад, не можна втілювати ницими засобами, а якщо для її утвердження потрібні саме такі засоби, то вона не є благородною.

До вищих належать і вітальні цінності, адже ставлення до природи як до засобу (інструменту), як до чогось, позбавленого самоцінності, є серйозною загрозою існуванню людини.

117. Ціннісна орієнтація  та її соціальна детермінація.

Принцип соціального детермінізму, що в найзагальнішому вигляді означає визнання закономірного зв'язку певних станів суспільства та процесів, за своїм змістом охоплює цілий комплекс таких складних теоретичних питань, як сутність і характер суспільних закономірностей, механізм дії різноманітних причинних зв'язків і залежностей, взаємодія історичної закономірності й свободи, необхідності й випадковості, об'єктивних умов і суб'єктивного фактора. В центрі теорії соціальної детермінації знаходиться питання про співвідношення людей і обставин їх життя. Розгляд питання про місце та роль людини в процесах соціальної детермінації перш за все пов'язаний з розумінням того, що людина — це творчий суб'єкт соціально-історичних змін, а не тільки об'єкт, котрий відчуває на собі їх дію. Важливий момент у розумінні соціальних процесів пов'язаний з визначенням ролі примусу та значення свободи в людській діяльності. Людина, що творить свою історію, одночасно створює й умови для обмеження своїх подальших дій. В історії відсутній механізм, котрий сам по собі забезпечує людині щастя й успіх, вона сама є творцем своєї історії. Ідея закономірності соціального життя базувалась і на розробці такого важливого у світоглядно-методологічному плані принципу, як принцип детермінізму. Сам термін “детермінізм” означає передусім наявність визначеності речі (події) факторами, яким дана річ (подія) зобов'язана ознаками, що її характеризують, самим своїм існуванням. Будучи фундаментальною основою наукового мислення, принцип детермінізму має досить довгу історію своєї розробки. Адже підходи до трактування детермінізму змінювались у відповідності до висхідних світоглядно-філософських позицій. Цінність — це поняття, яке вказує на культурне, суспільне або особистісне значення явищ і фактів дійсності. Весь предметний світ можна розглядати й оцінювати з точки зору добра і зла, прекрасного і потворного. Це предмети матеріальної і духовної діяльності людини, суспільні відносини І природні явища, які можуть задовольняти потреби суспільства. Ціннісне ставлення людини до світу формується в процесі поєднання таких предметних і суб'єктивних цінностей. Цінності завжди мають соціальний характер. Вони формуються в процесі соціалізації на основі суспільної практики індивідуальної діяльності людини в рамках певних конкретно-історичних суспільних відносин і форм спілкування людей. На ціннісні орієнтації впливають усі чинники людського існування. Загальнолюдські чинники формування цінностей є, водночас, індивідуальними, залежно від масштабу особистості та ступеня її зрілості. Цінності та їх ієрархічна структура мають конкретно-історичний і особистісний характер. Система ціннісних орієнтацій, якою окреслюється сукупність найбільш важливих якостей внутрішньої структури особистості, складає підвалини її свідомості і поведінки та безпосередньо впливає на її розвиток. Отже, конкретна система ціннісних орієнтацій і їх ієрархія є регулятором розвитку особистості.