Контрольная работа по "Предпринимательству"

Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність — самостійна, ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємці — це люди, які займаються підприємництвом.

Слід зазначити, що в Україні поняття «бізнес» і «підприємництво» сприймаються як слова-синоніми. Сутністю підприємництва є знаходження і апробація чогось нового, того, чого не було раніше в структурі виробництва, в соціумі чи суспільстві.

У підручнику російського видання 2000 року із серії «Вища освіта» групи авторів під ред. М. Г. Лапусти «Підприємництво» сказано: «Підприємництво — вільне економічне господарювання в різних сферах діяльності (крім заборонених законодавчими актами), здійснюване суб'єктами ринкових відносин з метою задоволення потреб конкретних споживачів і суспільства в товарах (роботах і послугах) та одержання прибутку (доходу), необхідних для саморозвитку власної справи (підприємства) і забезпечення фінансових обов'язків перед бюджетами й іншими господарюючими суб'єктами».

 

І далі: «Підприємництво — це принципово новий тип господарювання, який базується на інноваційному поводженні власників підприємства, на умінні знаходити і використовувати ідеї, утілювати їх у конкретні підприємницькі проекти…».

 

Адже статична рівновага породжує позитивну процентну ставку, а постійний залишок доходу понад заробітну плату і відсоток можливий тільки в результаті постійного впровадження інновацій, що порушують стан рівноваги.

 

Характеристику підприємця як інноватора дав американський економіст австрійського походження Йоган Шумпетер.

Злам у позитивний бік  історії підприємництва, на думку  багатьох вчених, настав у 1912 р., коли світ побачила (1883—1950) «Теорія економічного розвитку». У ній вчений продовжив традиції М. Вебера щодо вивчення людського фактора капіталізму, поставив фігуру підприємця у центр своєї теорії економічного розвитку, ввів його у сферу виробництва і технології. Й. Шумпетер розглядав підприємницьку діяльність як особливу функцію у соціально-економічному процесі. Він ототожнював її з функцією економічного лідерства і новаторства. Квінтесенцію підприємницької діяльності він вбачав у здійсненні п’яти типів «нових комбінацій» (термін Шумпетера):

 

1) виробництво нових благ  або покращання якості існуючих;

 

2) впровадження нових  способів виробництва або комерційного  використання існуючих товарів;

 

3) відкриття та засвоєння  нових ринків збуту;

 

4) засвоєння нових джерел  одержання сировинних матеріалів;

 

5) здійснення реорганізації  у галузі і створення промислових  організацій нового типу (монополій).

 

 Шумпетерський підприємець належить до особливого типу «економічної людини». Він принципово відрізняється від «просто господаря» поведінкою і мотивами господарської діяльності, інтелектом і кругозором, інтуїтивним чуттям й вольовими якостями. Як образно писав Шумпетер, підприємець «будує дорогу», «йде проти течії», а просто господар «йде готовою дорогою», «пливе за течією». Просто господар у своїй діяльності обирає вигідний зі звичних, випробуваних на практиці варіантів, а підприємець — кращий з можливих варіантів. Це потребує новаторства. Мотивація підприємницької діяльності варіюється ним від «задоволення потреби шляхом придбання» до бажання «заснувати свою власну імперію».

 

 Й. Шумпетер не ототожнював право власності на засоби виробництва з суттєвою ознакою підприємця. На його думку, «підприємці самі собою не утворюють соціального класу». Буржуазний клас абсорбує їх разом з родиною і близькими. Однак останні через одне-два покоління відсіваються у разі розриву з активним ставленням до справи. Такою є доля спадкоємців підприємця, якщо вони змогли від нього успадкувати лише здобич, але не «мисливську» хватку.

 

 Шумпетерська модель підприємця була значно доповнена, збагачена у працях представників неоавстрійської школи Ф. Хаєка та І. Кірцнера, які розглядали підприємця як ключовий елемент у ринковому процесі. Вони особливо підкреслювали важливість і необхідність своєчасного та адекватного реагування підприємця на коливання попиту та пропозиції, ринкової кон’юнктури за умов конкуренції. Тут підприємницький дух шумпетерського трактування переплітається з менеджеризмом.

 

Й. Шумпетер у роботі «Теорія економічного розвитку» (1911) підходить до оцінки підприємця набагато ширше загальноприйнятого визначення його попередниками. Якщо для Адама Сміта підприємець — це приватник, а приватна власність — матеріальна основа підприємництва, то Шумпетер вважає підприємцями не тільки «самостійних» господарських суб'єктів, але й усіх тих, хто не має тривалих зв'язків з індивідуальним підприємством і використовує їх тільки для проведення нових комбінацій факторами виробництва. Підприємець — це особливий тип людей. Вони виконують функцію новаторів. Здійснити новацію в економіці нелегко. Звичайно при цьому протидіє їй навколишнє середовище, оскільки «нововведення в економіці, як правило, впроваджуються не після того, як спочатку у споживача стихійно виникнуть нові потреби…, а тільки тоді, коли саме виробництво прищепить споживачам нові потреби».

 

Розвиток підприємництва — це один із найпотужніших ресурсів зайнятості та доходів територій і населення при неспроможності держави забезпечити централізовану підтримку розвитку регіонів.

 

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик і під свою майнову відповідальність діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, а також інших вигод.

За своїми теоретичними поглядами  Й Шумпетер не може належати до жодної з відомих економічних шкіл.

 

Він глибоко займався багатьма проблемами, приділяючи основну увагу  розробці цілісного уявлення про  механізм функціонування і перспективи  розвитку капіталістичної економіки. Висунуті Шумпетером на перший план найважливіші економічні категорії відрізняються від концептуальних положень неокласиків. Інновації, нововведення, підприємництво у теорії Шумпетера відіграють не менш важливу роль, ніж ціна або вільна конкуренція в «економіксі» А. Маршалла.

 

Початковим пунктом у  теорії корисності Шумпетера є поняття додаткової вартості — різниця між цінностями двох товарів, один з яких не був вироблений внаслідок витрати ресурсів на виробництво іншого товару. Чим більше виробляється товарів певного типу, тим сильніше зростає тиск невивироблених товарів і тим менший приріст вартості. У стані

рівноваги сума додаткової корисності всіх вироблених товарів  дорівнює нулю.

Шумпетер вважає, що його теорія економічного розвитку краще пояснює закони, динаміку розвитку товарно-капіталістичного господарства, ніж аналітичний апарат А. Маршалла. Він чітко розрізняє статичну рівновагу системи і її динамічний розвиток, який перетворює структуру, взаємозв'язки між «новим» і «старим» виробництвом. Вихідне положення економічної системи — чиста рівновага. Але потім на якомусь етапі відбувається втілення інновацій. «Звичний» кругообіг порушується діями підприємця-новатора. Для здійснення інновацій беруться кредити у «старих» фірм і компаній.

 

Інвестиції спрямовуються  у нові галузі, поступово залучаючи  у процес «нову хвилю» учасників.

У чому полягає сутність "теорії економічного розвитку" Й. Шумпетера?

Основна ідея теорії, висунутої  австро-американським економістом Йозефом Шумпетером (1883—1950), полягає в тому, що розвиток економіки ґрунтується на впровадженні новинок, інновацій. За Шумпетером, інновації є «використанням наявних джерел у нові способи». Інновації — це нові продукти, нові технології, нова організація промислового виробництва, відкриття нових ринків. Джерелом розвитку слугують внутрішні процеси, нові комбінації виробничих факторів на основі інновацій. Здійснення нових комбінацій, зазначав Шумпетер — «справа складна і доступна лише людям, що володіють відповідними якостями». Головною фігурою, що здійснює нові виробничі комбінації, є підприємець, за термінологією Шумпетера, — «новатор». Це не обов'язково власник, але людина, здатна до творчості, ризику, досягнення успіху. ЇЇ основні якості — постійний пошук, використання нововведень у виробництві, господарській діяльності.

 

Стимул для підприємницької  діяльності — прибуток, що 3 являється  тільки при впровадженні нових виробничих комбінацій. У звичайних умовах прибутку немає. Умовою для новаторських прагнень підприємця є «ефективна конкуренція» (конкуренція нових продуктів, нових форм організації та ін.). Позитивну роль у цьому разі можуть відіграти монополія, монопольне становище на ринку автора й організатора нововведень.

 

Відповідно до твердження Шумпетера підприємницька функція нерозривно пов'язана з нововведеннями. А . Нововведення за Й. Шумпетером – це нові комбінації ресурсів і факторів виробництва, зокрема:

 

- Виробництво нових товарів

- Застосування нових технологій

- Застосування нових матеріалів

- Відкриття нових ринків  збуту

- Підрив монополії конкурентів

- Удосконалення організації  і управління

 

«Основний імпульс, що приводить  капіталістичний механізм у рух  і підтримує його в стані руху, виходить з нових споживчих благ, нових методів виробництва і  транспортування товарів, нових  ринків і нових форм економічної  організації, які створюються капіталістичними підприємствами».