Ліцензування підприємницької діяльності

 

Міністерство  освіти і науки молоді та спорту України

Державний вищий  навчальний заклад

«Київський  національний економічний університет  імені Вадима Гетьмана»

 

Кафедра економіки підприємств

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Ліцензування підприємницької діяльності» 

 

 

 

 

 

 

 

Студента  ІI курсу,

                                                       4 групи, спеціальності 6504

факультету  економіки та управління

Шабатина  Олександра Сергійовича

                                                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

 

План:

 

 

 

Вступ

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттям торгівлею з метою отримання прибутку (ст.1 Закону України "Про підприємництво").

Правове регулювання  підприємницької діяльності в Україні  відображає прагнення до оптимальної  моделі такого регулювання, яке використовується в цивілізованому світі, але з урахуванням економічних, соціальних та політичних реалій суспільства. Перехідний етап економіки від розподільчого до ринкового механізму, революційні зміни у відносинах власності, закріплення пріоритету людини спричинили як позитивні так і активізували негативні явища у сіспільстві. До останніх відноситься нерозвинена нестабільна економіка держави з високою криміналізацією, наявністю значної долі тіньового бізнесу, постійним ростом дефіциту державного бюджету і як вимушений наслідок динамічність законодавстства про підприємництво.

Надії на покращення економічного стану в Україні  і відповідно забезпечення гідного  людини рівня життя пов'язуються із розвитком підприємницької діяльності. По своїй природі це є економічна діяльність на ринках пропозицій попиту, товару та праці. Вона базується на принципах, що передбачені ст.5 Закону України "Про підприємництво". З прийняттям 7 лютого 1991 р. законів "Про власність" та "Про підприємництво" появилась можливість для розвитку підприємницьких правовідносин на принципіально новій основі.

В залежності від способів здійснення права на заняття підприємницькою діяльністю виділяються вільні та дозвільні  відносини. В основу перших взято  конституційний принцип: "дозволено  все те, що не заборонено законом". Виникнення таких правовідносин залежить лише від самих суб'єктів підприємницької діяльності, що діють автономно. Так, наприклад, для виробництва товарної сільськогосподарської продукції ліцензії не потрібні. Навпроти, ст.4 Закону України "Про підприємництво" передбачає загальні підходи до ліцензування на види діяльності, що здійснюються лише за умови наявності ліцензії. Такі відносини отримали назву дозвільних (ліцензованих).

Початковий  етап розвитку підприємництва пов'язується з становленням мануфактурного виробництва. В Росії підприємництво стало розвиватись в кінці XVIII на початку XIX віків. Згідно з Додатковою постановою про устрій гільдій та про торгівлю 1824 р., торгівля, як вид підприємницької діяльності за ознакою повноти її виконання поділяється на:

- торгівлю з свідоцтвом, яка оплачувалася по-різному;

- торгівлю   вільну   (без   свідоцтв),   яка  власне   мала характер не торгівлі, а продажу виробником своїх виробів.

Найбільш  низькою сходинкою торгівлі вважалась "бродяча торгівля".

До становлення  радянської влади така торгівля була значно обмежена. В радянський період бродячі торговці були представлені     спочатку     "мішечниками",     а     потім "спекулянтами", а в післярадянський період "челноками".

Ринкові відносини  будучи економічними (об'єктивними) за своїм змістом, обов'язково приймають юридичну (правову) форму. Вони виникають не спонтанно, хоча і передумовлені економічними чинниками, а по волі людей - товаровиробників та споживачів, і в цій своїй якості носять суб'єктивний характер. Як базисні відносини любого суспільства, ринкові відносини стають предметом правового регулювання, що в свою чергу, обумовлено необхідністю виробити одні і ті ж правила (норми) юридичне значимої поведінки на тому ж ринку. Інакше кажучи, необхідно "стандартизувати" вимоги щодо самого товару, умов його виробництва, змоделювати правові засоби оформлення іх руху від товаровиробника до споживача, захистити останнього від свавілля на ринку та забезпечити свободу вибору. При цьому чим більше за своїм правовим положенням осіб приймає участь в ринкових відносинах, чим ширше їх географія, тим більша потреба в цніфікації таких відносин так, і у врахуванні тих чи інших їх особливостей. Ринкова діяльність безпосередньо торкається життєво важливих інтересів держави: по забезпеченню населення, в тому числі його здоров'я, надійному захисті його законних прав та інтересів, виконання їх функцій, одержанню своєрідної ренти від підприємництва, по встановленню меж та засобів його здійснення, забезпеченню надійного та дієвого контролю за правомірністю такої діяльності. В зв'язку з цим створюється спеціальна система норм права та регулювання відносин, що складаються в процесі виробництва та реалізації товару, попередження негативних явищ, що можуть призвести до кризи в економіці, порушення нормального існування громадянського суспільства тощо. Таким чином, з економічної сторони підприємництво є економічною діяльністю, що підпадає під об'єктивні економічні закономірності та процеси. Саме вони і становлять зміст цих відносин.

Законом України "Про підприємництво" встановлено  ряд обмежень у здійсненні підприємницької  діяльності. Так, діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї і вибухових речовин, а  також по виготовленню цінних паперіві грошових знаків можуть здійснювати тільки державні підприємства. Без спеціального дозволу, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом, не можуть здійснювати певні види підприємницької діяльності, які зазначені в ст.4 вищевказаного Закону. Цей спеціальний дозвіл має назву ліцензія, а її видача -ліцензування .

 

1. Поняття та юридичне значення ліцензування

Підприємництво  як правова категорія характеризується своїм юридичним закріпленням - формалізацією, ознаками, колом суб'єктів специфічними способами здійснення права на заняття таким видом діяльності, особливими правовими засобами його юридичного оформлення, приватними та публічними обов'язками суб'єктів. Підприємництву притаманний свій особливий правовий механізм - система правових норм. Створення юридичної бази підприємницької діяльності , вироблення та закріплення у людини стійкого підприємницького інтересу, в тому числі зацікавленості в продовженні справи, заохочення до виконання нею юридичних обов'язків іде через цілий ряд економічних, політичних та правових перетворень, супроводжуваних соціальними, культурними, моральними та іншими процесами в житті суспільства.

Підприємництво  здійснюється лише певною категорією суб'єктів права - підприємцями, які  мають специфічні суб'єктивні права  та чітко визначені юридичні обов'язки. При цьому визначено коло осіб, що не можуть такою діяльністю займатись взагалі, або можуть займатись в визначених межах та організаційно-правових формах. Створено спеціальний механізм легалізації суб'єктів такої діяльності, як і самої діяльності, отриманою прибутку, в тому числі нелегального.

Згідно ст.4 Закону України "Про підприємництво" в редакції 23 грудня 1997 року встановлено, що без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів  України чи уповноваженим органом не можуть здійснюватись ряд видів діяльності.

Ліцензування  є одним з видів зовнішньої  перманентної легалізації діяльності підприємця. Вона визначається законом, який дає перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Закон встановлює виключний перелік таких видів діяльності і цей перелік не може бути розширений нормативними актами. Передумовою ліцензування підприємництва є реєстрація, а для підприємця - юридичної особи також безпосередня вказівка на цей вид діяльності в його установчих документах. З моменту одержання ліцензії на вказаний в законі та визначений в установчих документах вид діяльності і виникає відповідний елемент спеціальної правосуб'єктності. Підприємство не вправі займатися відповідним видом діяльності до тих пір, поки в установленому законом порядку не отримає ліцензію.

Варто зауважити, що ліцензування не є остаточним та безстроковим. Ліцензія видається лише на певний строк.

Таким чином, ліцензування має дві сторони  і розглядається як процедура  одержання дозволів на здійснення встановленого чинним законодавством виду діяльності та процедура розгляду звернень до спеціальних державних органів підприємців за одержанням дозволів їх видачі.

Автори підручника "Підприємницьке право України" за редакцією Р.Б.Шишки розглядають  ліцензування як процедуру одержання дозволів на здійснення встановленого чинним законодавством виду діяльності та процедуру звернень до спеціальних державних органів підприємців за одержанням дозволів їх видачі.1

Автори підручника "Комерційне право. Правові основи підприємницької діяльності" під редакцією Поповича В.М. розглядаючи ліцензування з точки зору зовнішньоекономічної діяльності, дають своє тлумачення цього поняття. Ліцензування - це нормативне встановлені умови, порядок і процедура надання уповноваженими органами дозволу на експорт та імпорт певних товарів, робіт, послуг прав інтелектуальної власності у відповідних обсягах і суворо визначені строки.

А офіційне тлумачення поняття ліцензування дано в "Інструкції про порядок видачі суб'єктам  підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на право роздрібної реалізації медикаментів, умовах і правилах здійснення цієї діяльності і контролю за їх здійсненням" затверджені наказом Ліцензійної палати при Міністерстві освіти економіки України і Міністерством охорони здоров'я України від 22.03.96 р. №ЛП-6/60. Ліцензування визначається як отримання дозволів (ліцензій) та засіб здійснення контролю держави за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавства.

Отже, термін ліцензія означає - дозвіл на право ввозу та вивозу товарів, що видається спеціальними державними органами для укладення невизначеної кількості угод за період дії ліцензії, а тому ліцензії розглядаються в декількох аспектах:

• як дозвіл на експорт товарів (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91р. зі змінами та доповненнями);
• дозвіл на використання в підприємницькій діяльності запатентованого  об'єкту промислової власності (ст.1 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" від 15.12.98р.);

• як   спеціальний   дозвіл,   що   видається   Кабінетом Міністрів   України   чи   уповноваженим   ним   органом   на, здійснення     вказаного     законом     виду     підприємницької 
діяльності (ст.4 Закону України "Про підприємництво")

Варто зазначити, що ліцензування підприємницької діяльності спрямовано на захист життя та здоров'я людини, здорового довкілля, забезпечення економічних інтересів держави, формування дохідної частини державного бюджету, захист внутрішнього споживача від недоброякісних продуктів. Тому загальні підходи до ліцензування підприємницької діяльності визначаються в тому, що такій легалізації підлягає лише діяльність, яка:

• становить небезпеку для життя та здоров'я людини;
• становить небезпеку для довкілля;
• загрожує інтересам самої держави.

Ліцензії  за способом дозволу бувають:

• відкриті      з   загальним   опублікованим   дозволом займатися вказаною діяльністю на термін   не менше одного місяця;

• генеральні   ліцензії   -дозвіл    на   заняття    певної діяльністю , операціями з певними товарами чи з певною країною   або   їх   групою   на   вказаний   в   ліцензії   період ліцензування;

• виключні ліцензії надають   монопольне   право   на здійснення певного виду діяльності;
• разові   ліцензії,   які   мають   іменний   характер   і видаються     на     здійснення     кожного     окремого     виду підприємницької діяльності конкретним суб'єктам на період не більший,  ніж технологічно необхідний для здійснення такої ліцензованої операції.

Таким чином, підприємництво повинно здійснюватися легальне. Тобто, особа, що реалізує свою підприємницьку правоздатність та своє конституційне право на заняття підприємництвом повинна у встановлено порядку зареєструватися в якості підприємця. З отриманням свідоцтва про державну реєстрацію, як підприємця, вона отримує спеціальний правовий статус підприємця і в якості такого набуває суб'єктивного права на реальні підприємницькі правочини та додаткові до загального статусу людини юридичні обов'язки. В тому разі, коли для зайняття конкретним видом підприємницької діяльності потрібні спеціальні дозволи, то вони у встановленому порядку повинні бути теж отримані (отримання ліцензій, патентів, сертифікатів тощо).

 

2. Порядок одержання ліцензій

Згідно з  ч.7 ст.4 Закону "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.) для отримання ліцензії на кожний вид діяльності її суб'єкт подає органу, що видає ліцензію, заяву про видачу останньої, в якій зазначаються відомості про заявника, вид діяльності, на котрий заявник має намір отримати ліцензію, термін її дії, інші необхідні документи.

Ліцензія  видається після прийняття рішення  про її видачу та подання заявником  до органу, що її видає, документа про  внесення плати за видачу (з громадянина-підприємця - в розмірі двох неоподаткованих  податком мінімумів доходів громадян, з юридичних осіб - в розмірі дванадцяти). В деяких випадках актами законодавства може встановлюватися інший розмір плати за видачу ліцензій і другий порядок зарахування отриманих коштів.