Особливості вітчизняної системи сертифікації продукції підприємства в Україні

Міністерства освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

« Особливості  вітчизняної системи сертифікації

продукції підприємства в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2009

Зміст

 

     Вступ...............................................................................................................................3

     Розділ 1. Сертифікація, як метод захисту прав споживача .………………………...4

                 1.1 Поняття сертифікації………………………………………………………4

                 1.2 Державний нагляд за якістю……………………………………………....4

      Розділ 2. Види сертифікації………………………………………………………...10

                  2.1 Обов’язкова сертифікація……………………………………………….10

                     2.2 Добровільна сертифікація…………………………….............................15

      Розділ 3. Порядок проведення сертифікації.............................................................16

                  3.1 Сертифікація продукції, що  випускається серійно................................16

                  3.2  Сертифікація продукції імпортного  виробництва.................................18

                  3.3  Сертифікація партії продукції.................................................................20

                   3.4  Види випробувань при сертифікації продукції.....................................21

                    3.5  Технічний нагляд.....................................................................................23

                      3.6  Облік сертифікатів...................................................................................24

                   3.7  Оскарження рішення органу  із сертифікації.........................................24

      Розділ 4. Порядок атестації виробництва.................................................................24

                    4.1 Етапи робіт з атестації виробництва......................................................24

                    4.2 Припинення та продовження строку дії атестата виробництва..........27

        Розділ 5.  Порядок сертифікації системи якості.....................................................27

        Висновки.....................................................................................................................30

        Список використаних джерел...................................................................................31

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

     Підвищення  вимог до якості продукції  в умовах конкуренції змушують  кожне підприємство знайти і  запровадити дійовий механізм управління якістю продукції. Саме коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим компонентом системи управління якістю стає сертифікація продукції. Сертифікація — це один із ефективних методів, який широко застосовується у світовій практиці і дозволяє на основі дослідження продукції в спеціалізованих лабораторіях (центрах) забезпечити прав споживача, давши йому достовірну та об’єктивну інформацію про властивості продукції, її характеристику й відповідність стандартам.

      Головною  метою державної системи сертифікації  продукції є здійснення необхідних технічних, економічних і організаційних заходів, щоб надати гарантії споживачам, які пов’язані з придбанням і використанням продукції. Спочатку сертифікація використовувалась для надання безпеки, але в останні роки її діяльність істотно розширилась.

     Сама ж  сертифікація продукції з урахуванням  вимог її безпечності для життя  і здоров’я людей і охорони  навколишнього середовища повинна  проводиться відповідно до стандартів з використанням стандартизованих методів і засобів випробувань та вимірювань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Розділ 1.  Сертифікація, як метод захисту прав споживача.

     1.1 Поняття  сертифікації.

     Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції.  Кожний вид товарів, який те чи те підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідно вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. [1. c. 361]

     Сертифікат — відповідність, тобто документ, що підтверджує відповідність продукції встановленим вимогам або іншому нормативному документу.

     Сертифікація  — це один із ефективних  методів, який широко застосовується  у світовій практиці і дозволяє  на основі дослідження продукції  в спеціалізованих лабораторіях (центрах) забезпечити прав споживача, давши йому достовірну та об’єктивну інформацію про властивості продукції, її характеристику й відповідність стандартам.  Сертифікація стимулює виготовлювача задовольняти вимоги споживача і ринку до якості продукції, а також підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва, що, в свою чергу, сприяє створенню умов для  випуску конкурентноспроможної продукції і розширенню ринку збуту її за кордоном.

    1.2 Державний нагляд за якістю.

     Голови держав-учасників СНД — Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Казахстану, Киргиз стану, Молдови, Таджикистану, Узбекистану, Туркменістану, Росії та України 13 березня 1992р. підписали «Угоду про проведення узгодженої політики у галузі стандартизації, метрології та сертифікації». Створено Міждержавну раду з стандартизації, метрології та сертифікації, членами якої є керівники національних органів стандартизації, метрології та сертифікації.

     3 - 4 червня 1992 р. у м. Краснодарі відбулось  перше засідання Міждержавної  ради, прийнято ряд рішень «Узгодження про принципи проведення і взаємо визнання робіт з сертифікації», які є обов’язковими для виконання на території України.

    За постановою  Кабінету міністрів України №  95 «Про організацію проведення сертифікації продукції» на виконання статті 9 Закону УРСР «Про захист прав споживачів»:

    перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, та строки її введення для конкретних видів продукції затверджуються Держстандартом України;

    міністерствами  і відомствами України необхідно  організувати запровадження сертифікації продукції з урахуванням підготовки відповідних органів для проведення цієї роботи і наявності акредитованих випробувальних лабораторій (центрів);

     за погодженням  між Держстандартом України і  Мінінвестбудом України останньому делеговано повноваження щодо організації випробувань і сертифікації продукції в будівництві і будівельному машинобудуванні;

    на Держстандарт  України покладено функції національного  органу з сертифікації, який забезпечує  співробітництво України з іншими  державами, міжнародними організаціями щодо сертифікації продукції,  яка виробляється у різних державах;

     реалізація  та використання і Україні  імпортної продукції на яку  встановлено вимоги щодо безпеки життя і здоров’я людей та їх майна, охорони навколишнього середовища, здійснюється за сертифікатами країни (фірм) імпортерів, визнаними у уставленому порядку Держстандартом України;

     встановлено,  що витрати на проведення робіт  з сертифікації продукції підприємств і організацій (як власні, так і сторонніх організацій) відносяться на витрати

виробництва;

     при Держстандарті  України треба створювати науково-технічну комісію з числа компетентних представників промисловості, провідних фахівців Академії наук України, корпорацій, концернів, асоціацій, органів державного управління для вироблення єдиної політики відносно координації діяльності учасників системи сертифікації суверенних держав, колишнього СРСР, зарубіжних країн і міжнародних організацій. [2, c. 23-25]

         В Україні створену державну систему стандартизації та сертифікації. Національним органом, що проводить і координує роботу із забезпечення її функціонування, є Державний комітет  України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України). Для організації розробки, експертизи й підготовки до затвердження державних стандартів України з рішення Держстандарту створено технічні комітети зі стандартизації, що діють за договором із національним органом. До роботи в цих комітетах залучаються на добровільних засадах представники заінтересованих підприємств та організацій, провідні вчені й спеціалісти.

     Основними  функціями Держстандарту України  стосовно сертифікаційних робіт  є:

1. визначення принципів, структури та правил системи сертифікації;
2. затвердження переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації;
3. акредитація органів із сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів), атестація експертів-аудитоів;
4. установлення правил визнання сертифікатів інших країн;
5. постійне інформування споживачів через відповідні інформаційні фонди щодо стандартів різних категорій, сертифікатів, класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, випробувальних центрів тощо.

     У межах  державної системи стандартизації  та сертифікації в Україні  функціонує державний нагляд  за якістю, який здійснюють відповідні  органи. Він передбачає конкретно визначену відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм (метрологічних, санітарних та інших обов’язкових вимог, які встановлюють гранично допустимі величини показників продукції, що гарантують високу якість) і правил (метрологічних, санітарних, екологічних, протипожежних).

     Державний  нагляд за додержанням стандартів, норм і правил здійснює Держстандарт України та його територіальні органи — центри стандартизації, метрології та сертифікації. Перші керівники цих органів за посадою є одночасно головними державними інспекторами відповідно України, Автономної Республіки Крим, областей і міст з нагляду за якістю продукції, а інші керівники та спеціалісти цих органів-державними інспекторами. Органи державного нагляду виконують багато спрямовані функції, а саме:

• перевіряють додержання стандартів (норм і правил), узагальнюють результати перевірок та інформують про них відповідні органи державної влади й громадськість;
• забезпечують оперативне вживання заходів для припинення порушень стандартів (норм і правил), вносять пропозиції щодо підвищення якості продукції та ефективної власної діяльності.

     Державний  нагляд проводиться за планами  його органів (або в разі  звернення громадян з відповідними  претензіями) у формі періодичної (постійної) перевірки додержання вимог нормативних документів чи проведення вибіркового (суцільного) контролю стабільності якості сертифікованої продукції правил випробування виробів.

     Об’єктами  державного нагляду є:

1. продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та продукти харчування — щодо відповідності стандартам, нормам і правилам;
2. експортна продукція — щодо стандартів (норм і правил) або окремих вимог, обумовлених договором (контрактом);
3. імпортна продукція — щодо чинних в Україні стандартів (норм і правил) стосовно безпеки життя, здоров’я, майна людей і навколишнього середовища;
4. атестовані виробництва — щодо відповідності встановленим вимогам до сертифікації продукції. [1, c. 363-364]

     Суб’єкти  господарювання за порушення вимог стандартів (норм, правил) несуть матеріальну відповідальність — штраф. Залежно від характеру порушення розмір штрафів становить:

• за випуск продукції науково-технічного, виробничо-технічного і споживчого призначення, що не відповідає вимогам стандартів або не пройшла обов’язкової сертифікації — 25%;
• реалізацію підвищено небезпечної продукції без належного попереджувального маркування та відповідної інструкції щодо транспортування й експлуатації (споживання), а також імпортної продукції, що не відповідає вимогам національних стандартів стосовно безпеки для життя, здоров’я, майна людей і навколишнього середовища — 50%;
• продаж продукції, забороненої до випуску органами державного нагляду, та виробів, котрі внаслідок порушення вимог стандартів стали небезпечними для життя (здоров’я) людей і навколишнього середовища — 100%.

     Важливо,  що сплата штрафів у відповідних  розмірах не звільняє підприємців  від обов’язку відшкодування  збитків споживачам продукції,  котрі виникли внаслідок порушення стандартів (норм, правил) або внаслідок невиконання умов договору на поставку продукції. Суми штрафів у розмірі 60% зараховують до державного бюджету і 30% — до позабюджетних фондів місцевих органів влади, 10% переказують Держстандарту України для розвитку його матеріально-технічних та науково-дослідної бази. [1, c. 364-365]

     На початку 1993 року Україна стала членом ІСО та Міжнародної електротехнічної комісії — ІЕС. Це дає їй право на рівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності понад 1000 міжнародних робочих органі технічних комітетів зі стандартизації та сертифікації й використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.[1, c. 362]