Розвиток підприємницької діяльності в Україні

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Kафедра китайської, корейської та японської філології

 

Реферат

З дисципліни:

Основи підприємницької  діяльності

 

 

«Розвиток підприємницької діяльності в Україні»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка IІ курсу

1 китайської групи

Ткач Златослава Володимирівна

 

 

 

2013 р.

Зміст

 

 

1. Вступ. 

1. Сутність, види і суб'єкти підприємництва.

2. Особливості  розвитку підприємництва на Україні. 

2.1. Етапи розвитку підприємництва  на території сучасної України. 

2.2. Основні труднощі становлення  вітчизняного підприємництва.

2.3. Основні напрямки оздоровлення  підприємництва в Україні. 

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ні за кордоном, ні в нас  поки ще не створена загальноприйнята економічна теорія підприємництва, хоча потреба в такій теорії давно  вже стала досить насущно. "Три  хвилі" розвитку теорії підприємницької  функції - так умовно можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики підприємництва.

"Перша хвиля", що  виникла ще в XVIII в., була пов'язана  з концентрацією уваги на несенні  підприємцем ризику.

"Друга хвиля" у  науковому осмисленні підприємництва  пов'язана з виділенням іноваційності як його основної відмітної риси.

"Третя хвиля" відрізняється  зосередженням уваги на особливих  особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни  економічної і суспільної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті  рішень, наявність управлінських  здібностей) і на ролі підприємництва  як регулюючого початку в економічній  системі, що врівноважує. 

Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна  віднести до "четвертої хвилі", поява якої пов'язується з переносом  акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а  отже - з переходом на міждисциплінарний  рівень аналізу проблем підприємництва.

Розвиток підприємництва є необхідною умовою розвитку держави.

 

1. Сутність, види і суб'єкти підприємництва

Феномен підприємництва виступає як невід'ємний атрибут ринкового  господарства. Хоча історія підприємництва іде всередину століть, сучасне  його розуміння склалося в період становлення і розвитку капіталізму.

В економічній теорії поняття  «підприємець» з'явилося в XVIII в. і часто асоціювалося з поняттям «власник». У його джерел стояв англійський  економіст Р. Кантільон, який уперше вніс термін «підприємець» в економічну теорію. По Кантільону, підприємець - це людина з невизначеними, нефіксованими доходами (селянин, ремісник, торговець, розбійник, жебрак і т.д.). Він купує чужі товари за відомою ціною, а продавати свої буде за ціною, йому поки невідомою. Звідси випливає, що ризик - головна відмітна риса підприємця, а його основна економічна функція складається в приведенні пропозиції у відповідність з попитом на різних товарних ринках [3, c.5].

А. Сміт також характеризував підприємця як власника, що йде на економічний  ризик заради реалізації якоїсь комерційної  ідеї й одержання прибутку. Він  сам планує й організує виробництво, розпоряджається його результатами і т.п.

Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний  ризик діяльність по виробництву  продукції, виконанню робіт, наданню  послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Підприємництво - це особливий  вид економічної активності (під  якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на отримання прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій  ідеї.

Економічна активність являє  собою форму участі індивіда в  суспільному виробництві і спосіб отримання фінансових засобів для  забезпечення життєдіяльності його самого і членів його родини. Такою  формою участі індивіда в суспільному  виробництві є один суспільний функціональний обов'язок або їхня комбінація:

• власника яких-небудь об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять  йому постійний і гарантований дохід (власник підприємства або будинку, що здається в оренду, і т.д.);

• найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі, вчитель у школі і т.д.);

• індивідуального виробника ("вільний" художник, що живе на доходи від реалізації своїх робіт, або  водій, що використовує автомобіль у  якості таксі і живе на доходи від  такої діяльності, і т.д.);

• державного або муніципального службовця;

• менеджера (керуючий чужим  підприємством);

• пенсіонера (пасивна форма  участі в суспільному виробництві  як наслідок минулої активності);

• учня або студента (як підготовчий  етап до участі в майбутнім суспільному  виробництві в якій-небудь конкретній формі);

• безробітного (як змушена  форма неучасті або припинення участі в суспільному виробництві);

• зайнятого оборонно-охоронною  діяльністю (армія, міліція, держбезпека);

• залученого в економічно злочинну діяльність (рекет, злодійство й ін).

Підприємництво виступає як особливий вид економічної  активності, тому що його початковий етап пов'язаний, як правило, лише з ідеєю - результатом розумової діяльності, що згодом приймає матеріалізовану  форму.

Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного  моменту - будь то виробництво нового товару, зміна профілю діяльності або заснування нового підприємства. Нова система управління виробництвом, якістю, упровадження нових методів  організації виробництва або  нових технологій - це теж інноваційні  моменти.

Основним суб'єктом підприємницької  активності виступає підприємець. Однак  підприємець - не єдиний суб'єкт, у будь-якому  випадку він змушений взаємодіяти  зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічника  або супротивника. І споживач і  держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької  активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесі (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру)

Метою підприємця виступає необхідність "завоювати споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні фактори:

• новизна товару і його відповідність інтересові споживача;

• якість;

• ціна, приступність товару;

• ступінь універсальності  товару;

• зовнішній вигляд і  упакування;

• позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

• можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;

• відповідність загальноприйнятим  або державним стандартам;

• престижність і привабливість  реклами товару і т.д.

 

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в  сфері ділової активності, і тих  цілей, які ставить перед собою  держава.

В залежності від конкретної ситуації держава може бути:

• гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

• стороннім спостерігачем, коли держава прямі не протидіє розвиткові підприємництва, але в той же час  і не сприяє цьому розвиткові;

• прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний  і активний пошук заходів для  залучення в підприємницький  процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької  активності і приводить до "буму" підприємництва).

2. Особливості  розвитку підприємництва на Україні

 

2.1. Етапи розвитку  підприємництва на території  сучасної України

 

Підприємництво в Україні  народилося ще в часи Рюрика, хоча тоді, як відомо, панувало натуральне господарство. Зачинателями підприємницької діяльності були купці. Ґрунтуючись на своєму майні  й інтуїції, на свій страх і ризик  вони налагоджували торговельні  стосунки з Візантією, Закавказзям, Середньою Азією, Прибалтикою і  Європою.

У XII столітті почали формуватися  торгові центри, купецькі об'єднання. Підприємництво з зовнішньоекономічної сфери поступово переноситися на українську територію і починає упроваджуватися у внутрішньогосподарські відносини, спочатку в торговельні, а потім і виробництві.

Переломним моментом у  становленні підприємництва вважаємося початок XIX століття. Олександр I видав  Указ про вільних хліборобів, що дозволяв поміщикам відпускати селян  на волю з землею за викуп. У Петербурзі був відкритий перший комерційний  банк із відділеннями в шести містах Росії. Почали активно створюватися об'єднання підприємців.

Могутнім стимулом у розвитку підприємництва стало скасування кріпосного права. Ділові люди одержали можливість більш вільно займатися підприємницькою  діяльністю. На цей період часу приходяться  найбільша подія – промисловий  переворот. До 1808 р. у Росії стали  активно виникати акціонерні товариства, почалася реконструкція важкої промисловості  і залученням іноземного капіталу. У 1870 р. відбувся Перший усеросійський  з'їзд підприємців, на якому було сформульовано: «Нині воля праці, воля промисловості зробилися девізом  сучасного промислового прогресу». У 1886 р. був прийнятий закон, що регламентував відносини між підприємцями і робітниками, причому він відповідав усім вимогам міжнародного права. У 90-і роки XIX століття склалася досить могутня індустріальна база підприємництва. У результаті реформи С.Ю. Вітте російський карбованець став конвертованим. У Росію підсилився приплив іноземного капіталу.

На початку XX-го століття в Росії створитися картелі, синдикати, трести. У першому десятилітті XX-го століття підприємництво в Росії  стало масовим явищем, а до 1914 р. вступає в стадію стійкого розвитку. Однак цей розвиток був перерваний спочатку Першою світовою війною, потім  Громадянською і «воєнним комунізмом».

В роки непу вільне підприємництво стало відроджуватися. На частку приватного сектора в ті роки приходилося 27% промислового виробництва і 44% роздрібної торгівлі. Надалі, з 1929 р., вільне підприємництво було згорнуто й оголошено нелегітимним, відбулося повне одержавлення економіки. І вже на рубежі 2-ої половини 80-х  років, і особливо після 1991р. підприємництво, вже в рамках суверенної посада тоталітарної України, зароджується знову.

Реальний сектор малого бізнесу  почав формуватися з 1986 по 1988 р., після  прийняття постанови, а потім  і Закону «Про кооперативи». Він  і поклав початок розвиткові недержавного малого і середнього підприємництва, в у такий час, коли великі підприємства знаходилися в руках держави. Ряд аспектів діяльності малого підприємництва був визначений Постановою Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990р. « Про заходи для створення і розвитку малого підприємництва».

Надалі в ході приватизації і підприємства, що належали раніше державі переходять у приватну і  приватноколективну власність і на сьогоднішній день можна говорити про сформовану підприємницьку структуру у вітчизняній економіці, регламентованої рядом нормативних актів, таких як Закон України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про господарчі товариства» і інших.

2.2. Основні труднощі  становлення вітчизняного підприємництва

Реформи останніх років відкрили можливість легально займатися приватним  бізнесом, діставати прибуток і розпоряджатися ним за своїм розсудом. Прихід у  малий бізнес став більш масовим  і підприємці зштовхнулися із серйозними проблемами, що характерні для всіх країн світу, але в українському варіанті придбали гіпертрофований  характер. Набір цих труднощів  відомий: у пресі, у колі фахівців, що вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує список приблизно  з двох десятків причин, що перешкоджають  розвитку бізнесу, в тому числі малого.

Незважаючи на наявні позитивні  тенденції, які набирають силу останнім часом, аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього  сектора економіки ще не відбулося. Серед головних причин, які стримують  його розвиток, можна назвати такі:

- відсутність дієвого  механізму реалізації державної  політики щодо підтримки малого  підприємництва;

- неймовірно важкий тягар  оподаткування;

- відсутність належного  нормативно-правового забезпечення  розвитку малого підприємництва  в цілому;

- обмеженість або повна  відсутність матеріально-фінансових  ресурсів;

- недосконалість механізмів  обліку та статистичної звітності  малого бізнесу, системи навчання  і перепідготовки кадрів для  підприємницької діяльності, обмеженість  інформаційного та консультаційного  забезпечення.

Найболючішою проблемою  малого бізнесу сьогодні є його забезпечення фінансовими ресурсами. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації  підприємців не мають у своєму розпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу. Відомо лише 4 потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український Фонд підтримки підприємництва, Державний інноваційний фонд, засоби виділені місцевими органами влади для організації свого бізнесу безробітним; засобу місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Але всі ці джерела вкрай не діючі. Що стосується одержання кредитів у комерційних банках, у якості їхніх клієнтів можуть виступати торгові і посередницькі організації, що мають майно для застави. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні закордонні і міжнародні фінансові фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять істотного впливу на підтримку малих підприємств.