Види підприємницької діяльності

Види підприємницької діяльності

 

 

 

 
Підприємницька діяльність - різноманітна, як різноманітні людські потреби. Всі численні прояви підприємницької діяльності можна поділити на три основні її види:

Виробниче підприємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредитне підприємництво (рис. 2.1). Як окремі види підприємницької діяльності виділяють також страхове та інноваційне підприємництво.

Виробниче підприємництво - найважливіший, провідний вид підприємницької діяльності, спрямований на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам.

Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні й інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага.

Виробниче підприємництво відноситься до найскладніших, найсерйозніших, суспільне необхідних і водночас нелегких видів бізнесу. З цим частково пов'язаний і той факт, що до виробничого підприємництва простежується значно менше тяготіння, аніж до інших видів підприємницької діяльності, які набагато швидше й простіше приносять прибутки. В Україні, наприклад, лише кожне сьоме мале підприємство функціонує в промисловості (14%), кожне дев'яте - в будівництві ( 1%), а в освіті і культурі - лише (1,3%) від загальної кількості діючих підприємств. У той же час в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, збуті та заготівлі їх більше половини (51,4%)

Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес - це комерція, а не виробництво. І такі люди глибоко помиляються. Бізнес найтісніше пов'язаний з виробництвом. Без виробничого підприємництва торговельний бізнес не мав би матеріальної (уречевленої) основи, залишилася б лише можливість торгувати імпортними товарами.

У центрі виробничого підприємництва знаходиться виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать і заводи, і фабрики, і перукарні, і кав'ярні, і школи, і ліцеї, і агрофірми. Ці підприємства можуть і самі реалізувати власну продукцію, але головна їхня функція - виробництво.

Принципова схема виробничого підприємництва зображена на рис. 2.2. Здійснення виробничого підприємництва пов'язане з необхідністю здобуття підприємцем цілої низки факторів виробництва, з яких на рисунку відображені лише найголовніші, узагальнюючі. Так, щоб виготовити продукцію, товари, підприємцю необхідні оборотні засоби виробництва у вигляді матеріалів, з яких виготовляється продукція. Крім того, у виробництві знадобляться напівфабрикати, тобто готові складові частки, які будуть використані при виготовленні товару (наприклад, ґудзики, цвяхи, електродвигуни тощо). Усі ці ресурси позначені літерою (М). Для отримання необхідних матеріалів слід придбати їх у власників оборотних засобів, сплативши їм певну суму грошей (Гм). Далі для виробництва необхідні основні засоби (Оз) у вигляді робочих приміщень, машин, обладнання тощо. За це власникам основних засобів виробництва треба сплатити певну грошову суму (Го). Виробництво вимагає залучення підприємцем робочої сили (Рс). Здебільшого це наймані працівники. Затрати підприємця на оплату праці позначені на рисунку літерами (Гр). До цієї суми необхідно включити також і заробітну плату самого підприємця. Виробниче підприємництво завершується випуском товару (Т), який продається підприємцем безпосередньо споживачу або торговельним організаціям. У результаті підприємець отримує виручку від продажу товару (Гт)

.

 

Комерційне підприємництво - це діяльність, яка пов'язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг.

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова - це торгівля, а комерсант - це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують (продають) предмети споживання та засоби виробництва.

Принципова схема комерційного підприємництва є істотно простішою ніж схема виробничого підприємництва у зв'язку з незначною кількістю основних чинників, які впливають на комерційний бізнес. У спрощеному вигляді схема комерційного підприємництва подана на рис. 2.3.

Підприємець закупає товар (Т) у власника товарів. Товар є для комерсантів визначальним чинником бізнесу. Підприємець сплачує за товар його власнику грошову суму (Гф), яка залежить від обсягу товару та його ціни на ринку продаж, як правило, за оптовими цінами, які значно менші ринкових роздрібних цін, за якими потім реалізуються закуплені товари. Тому підчас реалізації всієї партії товару комерсант отримує відповідну виручку (Гт).

 

Основною формулою торговельної угоди є "товар - гроші" (за товар - гроші) при продажу та "гроші - товар" (за гроші -товар) - при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бартерні, товарообмінні операції, які здійснюються за формулою "товар - товар" (за товар - інший товар або послуги).

Формула торговельної угоди нібито є простою, але реальна картина комерційного підприємництва набагато складніша, аніж це здається на перший погляд. Комерційне підприємництво включає пошук, закупку товару будь-якого виду і типу, забезпечує його збереження, транспортування, доставку у торговельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і після продажне обслуговування покупця-споживача, наприклад, доставку додому, встановлення, налагодження, усунення дефектів тощо. Торгівля включає також і документальне оформлення торговельної угоди.

Суб'єктами комерційного підприємництва стають магазини, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки - продаж і, аукціони, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази, інші заклади торгівлі, у тому числі комерційні (торговельні) кіоски та намети.

За умов чисельних господарських зв'язків комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання обігу власними зусиллями. Надійними партнерами тут виступають посередники. Представниками посередницьких структур є установи та окремі особи, які займають місце між підприємцем та споживачем. Посередницькі фірми не лише здійснюють брокерські (посередницькі) операції, а й можуть займатися торгівлею на власний розсуд. Посередницький бізнес як різновид комерційного підприємництва дедалі більше поширюєься в ринковій економіці.

Фінансово-кредитне підприємництво - це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний об'єкт: гроші, іноземна валюта, цінні папери. Фінансово-кредитне підприємництво - особливий різновид комерційного підприємництва.

Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбає головний фактор підприємництва у вигляді грошових коштів (грошей, валюти, цінних паперів) за грошову суму (Гф) у володарів грошових коштів. Придбані грошові кошти (Гк) потім продаються покупцям за плату (Гт), що перевищує попередню грошову суму (Гф), у результаті чого утворюється підприємницький прибуток (рис. 2.4).

 

Фінансово-кредитне підприємництво відноситься до найдавніших видів підприємницької діяльності, воно сягає корінням у лихварство, відоме ще за часів стародавньої Греції.

В Україні фінансово-кредитне підприємництво знаходиться на початковій стадії становлення. У зв'язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвитком кредитних відносин, розширенням кола валютних операцій, формуванням системи комерційних банків, в Україні передбачається значне зростання активності фінансово-кредитного бізнесу.

Фінансово-кредитне підприємництво здатне приносити не менші доходи, аніж комерційне підприємництво, але воно ставить більш високу вимогу до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошових коштів. Досвід фінансово-кредитного підприємництва в Україні свідчить про значний ризик усіх учасників цього нового й незвичного поки що для багатьох українців виду підприємницької діяльності.

Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадяни-підприємці.

Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво. Діяльність підприємців досить ризикована і жоден із них не може обійтися без надійного страхування на випадок небезпеки.

Страхування - це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків, а також на допомогу громадянам у певні періоди життя.

Найбільш відомі три види страхування: життя і здоров'я, майна, відповідальності.

При страхуванні життя і здоров'я страховик зобов'язується видати страхувальнику відповідну суму коштів залежно від втрати здоров'я, яка спричинена нещасним випадком. У разі втрати життя сума коштів, зазначена в угоді, надається спадкоємцям страхувальника.

При страхуванні майна здійснюється його оцінка, і в страховому контракті встановлюється частка компенсації вартості втраченого майна (наприклад, від пожежі, аварії, викрадення тощо) залежно від завданого збитку.

Страхування відповідальності - це страхування заборгованості, тобто відповідальності боржників. Припустимо, що банк надав позичальнику кредит. Існує ризик, що позичальник виявиться безвідповідальною особою і не сплатить кредит (або відсотки за кредит) у певний срок. Щоб підстрахуватися на цей випадок, банк укладає зі страховою компанією угоду, в якій визначаються умови відшкодування втрат у зв'язку з несплатою кредитів.