Авіаційне страхування

Страхувальниками  у кожному космічному проекті  є кілька юридичних осіб, серед  яких: замовник проекту; головний розробник—виготовлювач космічного апарата; головна компанія з надання носія виведення космічного апарата на задану орбіту («пускове агентство»); експлуатуюча організація, що володіє наземною космічною інфраструктурою.

Тому  страхування може бути проведено  принципово двома різними способами — або кожен учасник проекту страхує свої ризики самостійно, або учасники консолідуються й страхують свої ризики сумісно. Звичайно, найбільш оптимальним із технічного й економічного погляду є принцип консолідації.

Страховик установлює поетапний порядок проведення страхування космічного проекту та надійно розміщує ризики на страховому ринку за участю міжнародних страхових брокерів.

Законом України «Про страхування» ст. 7 передбачені такі види обов’язкового страхування космічних ризиків:

п. 22) страхування об’єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

п. 23) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності;

п. 24) страхування об’єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

п. 25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних із підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі.

Умови та порядок здійснення кожного з  перелічених видів регламентуються  відповідними Постановами Кабінету Міністрів України.

Особливості системи перестрахування авіаційних та космічних ризиків. Оскільки страхування авіаційних ризиків — це оперування значними за розмірами страховими сумами, то насамперед страховик має узгодити з перестраховиками як правила (умови) страхування, так і тарифи. При обговоренні умов страхування ми вважаємо, що це передусім текст Договору страхування та текст правил/умов страхування. Основні вимоги умов обов’язкового авіаційного страхування в Україні, згідно із законодавством, регулюються державою і викладені у Постанові Кабінету Міністрів № 1083. Але це лише основні положення, причому без визначення термінів. Тому страховики приділяють велику увагу самому Договору страхування, що регулює відносини страховика та страхувальника.

Договір страхування, поліс/сертифікат. При укладанні договорів авіаційного страхування потрібно мати на увазі, що в цивільній авіації дуже поширена оренда, лізинг, застава повітряних суден та обмін повітряними суднами між авіаексплуатантами. Це факт, на який страховик повинен звернути увагу і чітко визна-читись разом зі страхувальником, хто саме та в яких випадках несе відповідальність і яку частку отримає у разі настання страхового випадку. З’являється таке поняття, як співстрахувальник, або додатково застрахований (additional insured). У будь-якому випадку страхувальник обов’язково повинен інформувати страховика про передання повітряного судна іншій авіакомпанії та зміну відповідальності. Наприклад: авіакомпанії А і В уклали договір на перевезення пасажирів так, що авіакомпанія А перевозить пасажирів, які купили авіаквитки авіакомпанії В. Авіаквиток — це договір пасажира з авіакомпанією В на перевезення його за вказаним маршрутом, і саме авіакомпанія В несе відповідальність за виконання цього договору. Але фактично застраховані пасажирські крісла у літаку авіакомпанії А, що надала літак. Тому в договорі оренди між авіакомпаніями А і В обов’язково має бути поділено відповідальність та визначено всі страхові аспекти. Страховик має відбивати всі зміни в Договорі страхування та полісах.

У практиці авіаційного страхування поліс  або сертифікат є лише документом, що підтверджує факт страхування, але  не є самим договором страхування. Це викликано тим, що згідно з Повітряним кодексом поліс страхування є  обов’язковим бортовим документом. Звичайно, він не повинен бути об’ємним і повинен мати «міжнародно визнану форму», що передбачає відповідний текст англійською мовою (саме англійська є міжнародно визнаною авіаційною мовою) з обов’язковим зазначенням страховика та перестрахувального брокера. Як правило, авіаційні ризики розміщуються на національному та міжнародному страховому ринку через міжнародних страхових / перестрахувальних брокерів. Найвідоміші та найбільші міжнародні брокери в авіаційному та космічному страхуванні — це МАRSН, АОN та Willis Faber.

Умови (правила страхування). В авіаційному страхуванні застосовуються єдині правила страхування з метою визначення єдиного підходу при укладанні договорів авіаційного страхування, визначення термінології, страхових ризиків, страхових випадків та страхових виплат.

Умови (правила), на яких укладається договір  страхування, та умови, на яких авіаційні  ризики перестраховуються, безперечно, мають бути абсолютно одинакові, особливо коли ризики перестраховуються  на міжнародному страховому ринку. У  міжнародній практиці авіаційного страхування застосовуються уніфіковані умови та застереження міжнародного страхового ринку (АVК 1В, Zurich Rе 1995 ЕЕ). В Україні з 2000 року Авіаційним страховим бюро було взято за основу саме ці міжнародні правила, які не суперечать національному страховому законодавству, але адаптовані до нього.

Страховики  та перестраховики мають установити єдині «правила гри». Отримавши сліп з посиланням на Типові правила Zurich Re 1995, кожен перестраховик повинен  розуміти, що це стандартне страхування «від усіх ризиків» за винятками, вказаними в цих правилах. Немає в авіаційному страхуванні «пойменованих ризиків» — вогонь, вода, аварія і т. п. Суттєва відмінність умов авіаційного страхування саме в тому й полягає, що страхуються всі ризики, крім зазначених у винятках. При вживанні термінів у винятках слід також дотримуватись єдиної термінології. Наприклад, що саме розуміти під терміном «фізичний знос», або «механічна поломка». Однаковими мають бути для всіх також поняття «термін дії договору страхування», вживане у національному законодавстві, та «страхування діє» — термін, уживаний у Типових правилах міжнародного страхового ринку.

Перестрахування. Авіаційний страховик повинен заздалегідь готуватись до розміщення ризику і заздалегідь узгодити всі розбіжності. Розміщення ризику займає досить значний час, оскільки страхові суми також досить значні. Скорочення терміну може бути досягнуто за рахунок договорів облігаторного перестрахування, які укладаються між страховиками. Страховики об’єднуються, як правило, на добровільній основі у страхові пули (від англійського «рооl»). Страховик може укладати договори облігаторного авіаційного перестрахування як з учасниками пулу, так і з перестрахувальним брокером, що розміщує ризики від імені страховика на міжнародному страховому ринку. Наприклад, лише один ризик відповідальності перед третіми особами розміром 75 млн дол. розміщується у 10—15 пулах або синдикатах Ллойд, або ж у 50—100 страхових компаніях.

У Росії  майже всі авіаційні страховики об’єднані у РААКС — Російську асоціацію авіаційного та космічного страхування, в Україні — в Авіаційне страхове бюро. Об’єднання страховиків є дуже ефективним при здійсненні саме таких видів страхування, як авіаційне та космічне.

  Задание 3

23. Хто може бути страхувальником при страхуванні вантажів?

 

б) відправник, одержувач вантажу;

Як уже зазначалося, страхувальником може бути особа, котра  має страховий інтерес у даному вантажі: відправник та одержувач, фізична  чи юридична особа. Страховиком в  Україні може бути лише страхова компанія, що одержала ліцензію Укрстрахнагляду та має право здійснювати цей вид страхування згідно з її установчими документами. 
Об'єктом страхування вантажів є вантаж, перевезення якого зумовлюється економічними взаємовідносинами сторін. 
При здійсненні зовнішньоторговельних операцій невіддільною частиною міжнародного торговельного контракту є положення про страхування вантажу. 

 

 

 

 

Зробити розрахунок брутто-ставки на дожиття за договором  страхування людини у віці 40 років (х =40 ) на термін 5 років (t = 5) зі страхової суми 100 грн. Частка навантаження в структурі тарифа 30% ( = 30%).Річна процентна ставка – 20%.

Рішення.

1. Кількість виплат страхової суми через 5 років: з таблиці смертності за 45 років доживають 90096 чоловік, звідси   кількість виплат – 90096.
2. Страховий фонд через 5 років: страхова сума з кожних 100 грн. договору

 

90096*100=9009600

 

3. К = К / (1 + i) , де К_t - страховий фонд через t років; i - річна процентна ставка; t - термін страхування.

К = 9009600 : (1 + 0,20)⁵ = 3632903,2 ( грн.)

 

4. Визначаємо  внесок кожного страхувальника  або нетто-ставку.

  ,      де х₀ - число осіб, які застрахувалися.

Т_н = 3632903,2/92246 = 39,38(грн)

 

5. Визначаємо тарифну ставку (брутто-ставку)

  ,  де - частка навантаження в структурі проекта.

Т = 100*39,38/(100-30) = 56,25(грн)

Відповідь: Брутто-ставка склала 56,25 грн. зi 100,00 грн. страхової суми.

 

 

 

Ⱥɤɬɭɚɪɧɿ ɪɨɡɪɚɯɭɧɤɢ— ɰɟ ɩɪɨɰɟɫ, ɭ ɯɨɞɿ ɹɤɨɝɨ ɜɢɡɧɚɱɚɸɬɶɫɹ ɜɢɬɪɚɬɢ,

ɧɟɨɛɯɿɞɧɿ ɧɚ ɫɬɪɚɯɭɜɚɧɧɹ ɞɚɧɨɝɨ ɨɛ’ɽɤɬɚ

 

 

Розрахунки страхового тарифу по будь-якому вигляду страхування (актуарні розрахунки) є процесом, в  ході якого визначаються витрати  на страхування даного об'єкту. За допомогою актуарних розрахунків підраховуються собівартість і вартість послуг, що надаються страховиком страхувальникові; визначається доля кожного страхувальника в створенні страхового фонду, тобто визначаються розміри тарифних ставок. Підходи актуаріїв до проблеми формування збалансованого страхового портфеля представлені в таблиці. 12.

 

Проведення актуарних  розрахунків посідає важливе  місце у роботі страхової компанії. Страховик, зазвичай, продає багато різноманітних  за складом і характером видів страхових послуг, що потребують математичного вимірювання таких параметрів:

 • рівня зобов’язань,  які він прийняв за договорами  страхування;

 • оцінювання надійності  й стійкості його страхового  портфеля;

 • напрямків і  обсягу здійснення ним перестрахувальної діяльності.

 Незважаючи на методологічну  єдність всіх актуарних розрахунків,  практика їх проведення припускає  різноманітні варіанти, пов’язані  зі специфікою окремих видів  страхування. В цілому є певна  залежність конкретної практики  актуарних розрахунків від виду страхування, обраної системи забезпечення і способу проведення страхування.

 Виконуючи актуарні  розрахунки, необхідно також пам’ятати  і про деякі загальні питання,  що не залежать від конкретного  виду страхування, як-от:

 • визначення розміру нетто-премії, що формує страхові резерви;

 • обчислення розміру  надбавки за ризик;

 • визначення рівня  витрат на ведення справи;

 • визначення розміру  страхових платежів, запропонованих  до сплати.

 За одиницю розрахунків  береться окремий суб’єкт, який належить до страхової сукупності. При обчисленні розміру страхових платежів одиниця розрахунків може розглядатися в цілому для країни, за окремими регіонами, з урахуванням особливостей цього конкретного району і специфіки проявів ризику у часі й просторі.

 Інша особливість  актуарних розрахунків за окремими  видами страхування пов’язана  з тим, що в майновій групі  через велике коливання ризиків  визначається спеціальна надбавка  за ризик. Подібна надбавка  звичайно не обчислюється при  актуарних розрахунках за особистим страхуванням (хоча в принципі можлива), тому що обсяг страхової сукупності достатньо великий, а страхові суми порівняно невеликі.

 Актуарні розрахунки  можна класифікувати за галузями  страхування, за часовою чи  за ієрархічною ознакою.

 За галузями страхування вони поділяються на розрахунки за:

 • особистим страхуванням;

 • майновим страхуванням;

 • страхуванням відповідальності.

 За ознакою часу актуарні  розрахунки діляться на:

 • звітні, що здійснюються  по вже зроблених операціях  страховика, тобто за наявними звітними даними. Вони орієнтовані на діяльність страховика у майбутньому щодо цього виду страхування;

 • планові, що здійснюються  при введенні нового виду страхування,  для якого відсутня достовірна  статистика спостережень. Тут використовують  результати актуарних розрахунків за однотипними чи близькими за змістом видами страхування, котрі вже здійснювалися страховою компанією. Після закінчення певного терміну (як правило, після трьох років) аналізуються отримані статистичні дані за цим ризиком, і планові актуарні розрахунки відповідно коригуються. Таким чином, планові актуарні розрахунки перетворюються у звітні.

 За територіальною ознакою  актуарні розрахунки можуть бути:

 • загальнодержавними, тобто  зробленими для всієї території  держави; 

 • регіональними, тобто проведеними для окремої області, району;

 • індивідуальними, що виконуються  для конкретного страховика.