Добровільне страхування

— одержувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також пояснення щодо цих даних;

— видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання --приймати рішення про вилучення  страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;

— одержувати у визначеному порядку  від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі  інформацію про обставини і причини  настання страхового випадку та заподіяну  шкоду;

— контролювати достовірність та повноту інформації, що надається  учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки  з визначенням аудитора;

— одержувати безоплатно від органів  виконавчої влади інформацію та статистичну  звітність, необхідну для виконання  покладених на нього завдань;

— при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України  про страхову діяльність видавати їм приписи щодо їх усунення, а в разі невиконання приписів - зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків. Суперечки щодо відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд;

— звертатися до арбітражного суду з  позовом про скасування державної  реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької  діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України "Про підприємництво".

Посадові особи Державної комісії  з регулювання ринків фінансових послуг України у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену  чинним законодавством.

 

 

3. Шляхи розвитку добровільного страхування в Україні

Створення ефективної системи захисту  майнових прав та інтересів окремих  громадян, підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві й економічної  безпеки держави неможливе без  функціонування потужного ринку  страхових послуг. Світова практика свідчить, що страхування є складовою частиною фінансово-кредитного механізму, який сприяє розвитку ринкових відносин.

Розвиток страхування в умовах державної монополії відбувався за принципом від пропозиції до попиту. Міністерство фінансів СРСР затверджувало  правила страхування, а підприємства і населення, укладаючи договори страхування, були змушені погоджуватися, оскільки альтернативи не було. Правила  передбачали здебільшого захист від стихійних лих і нещасних випадків. Система державного страхування  не могла брати на себе відповідальність за комерційні, а тим більше політичні  ризики, що вступило б у протиріччя з принципами централізованого управління народним господарством.

Зміна форм власності і розвиток ринкових відносин поставили у розряд найважливіших завдань захист від  ризиків, пов'язаних із загальною нестабільністю ситуації в Україні. Усе це об'єктивно  створює широке й у перспективі  прибуткове поле для вкладень.

Законодавчий акт щодо діяльності страхових посередників має визначити  загальні умови діяльності цього  сектора страхового ринку в Україні. Сьогодні на законодавчому рівні  фактично не врегульовано діяльність такої важливої категорії учасників  страхового ринку, як страхові брокери. Брокер за класичною схемою має діяти  в інтересах страхувальника: визначити  разом із ним найприйнятніші умови  страхування і далі діяти згідно з усіма необхідними документами  для укладання повноцінного договору страхування. На жаль, сьогодні через  законодавчу невпорядкованість  брокер діє швидше як філія страховика.

Розвиток страхового ринку в  період переходу до ринкової економіки  потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, які спеціалізуються на найважливіших  напрямах страхової діяльності.

Подальша інтеграція України до міжнародних структур дає змогу  вивірити державну політику щодо регулювання  трудової діяльності відповідно до форм, методів і важелів, які застосовують у світі. Розвинені країни -- члени Європейського Союзу - мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, визначені відповідними директивами цього Союзу. Україна, поступово стаючи повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, які відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також  удосконалюватись через регулювання  оптимального співвідношення між обов'язковим  і добровільним страхуванням. Закон  України "Про страхування" передбачає запровадження обов'язкового страхування  тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження  такого страхування дуже обмежені і  процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави  за ситуацію на страховому ринку. Тобто, під час розширення поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги, а оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави  має бути мінімальним, відповідальність із запровадженням обов'язкового страхування  набуває значної ваги.

Об'єктивною реальністю кінця XX - початку XXI ст. стала глобалізація світової економіки, що не оминуло і систему страхових відносин. Суть, механізм та наслідки цього процесу до кінця не вивчені і мають діаметрально протилежні погляди. Одні вважають, що глобалізація - динамічний процес формування економічного та політичного неоліберального ринкового правопорядку. Інші, навпаки, вважають, що вона несе хаос і може обернутися світовим хаосом, треті конструюють проміжні гіпотетичні концепції. Без сумніву, глобалізація - це найвища на даний момент фаза інтернаціоналізації економіки й політики, а в зародковому стані - і культури. Сьогодні світ перетворився на глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливостей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Під впливом глобалізації розширюється лібералізація соціально-політичної сфери, вдосконалюються ринкові відносини в економіці, трансформується виробництво і ринок робочої сили, в засобах масової інформації проходить технологічне оновлення. Такі явища не оминають Україну. Головне завдання полягає в тому, щоб своєчасно виявити зміни та виробити рішення, які допоможуть використати переваги глобалізації світової економіки. Проте треба робити виважені кроки у напрямі глобалізації економічних відносин.

Останніми роками глобалізація страхових  відносин є чіткішою. Виникає запитання - зближуються чи віддаляються один від одного розвинуті страхові ринки й страхові ринки, що розвиваються.

Загострення кризових ситуацій, пов'язаних із проблемами глобалізації страхових  відносин, висуває на перший план проблему регулювання стихійних процесів з метою адаптації суб'єктів  страхових відносин до нових умов існування й діяльності. Визначального  значення набувають сили, що спроможні  контролювати стихійні процеси і  вносити в них елементи впорядкованості  та цілеспрямованості. Стихійні процеси  глобалізації не перетворюють світову  економіку в інтегральне ціле, а навпаки, посилюють її диспропорції. Посилюється контраст між високорозвинутим центром і периферією. Створена архітектоніка світової страхової системи є нестабільною і потенційно генерує потрясіння не лише для страхових ринків периферії, а й для центру, оскільки світова страхова система перетворилася в єдину систему, а знищення однієї з її ланок негативно позначається на інших.

Світовий ринок страхування  охоплює всю сукупність міжнародних  страхових операцій. У круговому  потоці страхових операцій на світовому  страховому ринку трапляються два головних типи страхових каналів -- пряме страхування, при якому страхова послуга переміщується від страховика до страхувальника і непряме страхування, при якому страхова послуга від страховика до страхувальника переміщується через систему страхових посередників.

Страховий ринок України виник  із проголошенням незалежності країни і водночас відчув на собі всю жорсткість і безкомпромісність міжнародної  страхової системи. Входження цього  сектора національної економіки  у світове господарство є актуальним і водночас проблематичним, оскільки воно зумовлене великою кількістю  об'єктивних і суб'єктивних факторів. Найбільша проблема - формування його за відсутності історичних коренів та відірваності української страхової системи радянського періоду від світових страхових ринків.

До факторів, що уповільнюють розвиток страхового ринку, відносимо: відсутність  чіткої ціленаправленої державної політики у сфері розвитку страхування; фінансово-економічна нестабільність у країні; недосконалість страхового законодавства; низька страхова культура населення; слабкість податкових стимулів; відсутність надійних схем інвестування.

Успішний розвиток інтеграційних  процесів на національному страховому ринку, на наш погляд, буде залежати від: сталості фінансового середовища господарюючих суб'єктів та населення - потенційних страхувальників; формування фінансово стійких страхових організацій; активізації ролі держави і її органів у зміцненні та розвитку страхового ринку; формування державних пріоритетів у розвитку національного страхового ринку; розвитку законодавчої бази страхування; використання сучасних методів в управлінні страховими організаціями.

Оскільки обмеження глобалізації є нереальним, єдино правильним варіантом  дій у цих умовах є вироблення нових підходів до регулювання процесів на національному страховому ринку, формування ефективних моделей управління страховими відносинами в Україні. З огляду на це треба: визначити основні параметри й тенденції розвитку сучасного світового страхового простору та місце страхового ринку України в ньому; сформувати систему інструментів економічного регулювання, які б оперативно реагували на ймовірні суттєві зміни в умовах страхової діяльності; забезпечити поступове звуження сфери використання фіскальних механізмів регулювання страхових відносин за рахунок максимального зниження податкового навантаження на фінансові результати діяльності страховиків на основі запровадження принципів оподаткування в галузі страхування в країнах Європейського Союзу. Потрібно також адаптувати понятійний інструментарій національного страхового права до понятійного апарату міжнародних угод, що регулюють торгівлю страховими послугами в умовах глобалізації світового страхового ринку; адаптувати класифікацію видів страхової діяльності, правила формування страхових резервів та їх інвестування до вимог глобального страхового ринку; продовжити роботу з удосконалення системи й структури управління інститутами національного страхового ринку, вивчити причини, форми і досвід зрощення фінансового, банківського та страхового капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, підсумовуючи все, що розглядалося, можна зробити наступні висновки: Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом, що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Щодо окреслених проблем можна  визначити такі пропозиції до розв'язання:

• впорядкувати страхове законодавство в цілому та окремих його положень, і привести їх у відповідність до існуючих економічних реалій;
• створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища та надійності щодо здійснення страхових операцій;
• залучення страхового ринку для вирішення питань соціальної політики держави;
• підвищити рівень капіталізації підприємств та висунути вимоги щодо наповнення статутних фондів реальними грошима для підвищення надійності страхових компаній;
• розробити ефективні механізми захисту інтересів страхувальників.

Слід зазначити, що страхування  в Україні, як і в світі, постійно вдосконалюється, зазнає змін, що, в  свою чергу, зумовлює нові підходи в  правовому регулюванні страхових  відносин.

Список використаної літератури

1. Закон України " Про страхування" http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=85%2F96-%E2%F0

2. Александрова М. М. Страхування:  Навчально-методичний посібник. -- К.: ЦУЛ, 2002. -- 208с.

3. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. -- 203 с

4. Безугла В. О. Страхування  : навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів.- К. : Центр навчальної літератури, 2008.- 582 с.