Історія розвитку страхування

13 грудня 1771 р. 79 купців уклали  угоду щодо надання Ллойду організаційної форми. Корпорація Ллойда почала діяти як приватна організація, якою керував Комітет. Але ця організація поки що не мала юридичного статусу.

З 1871 р. ця організація після  прийняття закону Парламентом Великобританії виступала як страхова корпорація, що займалася морським страхуванням. У 1911 р. Парламент дозволив корпорації Ллойда проводити всі види страхування.

На початку 90-х р. корпорація налічувала майже 23,5 тис. індивідуальних страховиків (близько 2180 іноземних  членів), об'єднаних у 430 синдикатів.

 

 

Історія розвитку страхування  в Україні. До отримання Україною статусу незалежної держави страхування  проводили згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було взаємне страхування.

В Україну класичне страхування  прийшло із Західної Європи ще в XІІI ст. З виникненням філій англійських  страхових компаній.У 1857 р. в Одесі було створено Російське товариство пароплавства і торгівлі, величина страхового капіталу якого становила один мільйон рублів. Цей фонд застосовували при страхуванні суден.

У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств було утворено в Полтаві у 1863 р. Згодом такі самі товариства з'явилися в Києві, Одесі  та Харкові. їхня діяльність обмежувалася територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували ризики здебільшого  великих домовласників, купців і  фабрикантів.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг був досить широким, але найпопулярнішим і надалі залишалося страхування від вогню. Страхові товариства приймали заяви  на страхування будівель, тварин, меблів, вантажів. Набуло поширення страхування  життя.

За прикладом Ліфляндського  товариства у Києві було організовано товариство взаємного страхування  землевласників. Його завдання — відшкодовувати збитки, завдані вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.

У 1909 р. було затверджено  статут Харківського Товариства страхування  від вогню майна гірничих і гірничозаводських підприємств.

Цікавою є історія розвитку страхових відносин на землях Західної України, де почали свою діяльність перші  національні страхові товариства "Дністер" та "Карпатія".

Рішення про відкриття "Дністра" як кооперативного товариства взаємного  страхування було прийняте 9 грудня 1891 р. Але перші страхові операції "Дністер" почав проводити аж після 15 вересня 1892 р. Безпосередніми ініціаторами організації "Дністра" виступили  патріотично настроєні кола галицької  української інтелігенції, греко-католицького духовенства*, представники міщан та селян. Головним організатором товариства став відомий громадський діяч Василь Нагорний, а серед засновників  були відомі представники кооперативного руху на чолі з Костем Левицьким**, Стефаном Федаком, Дем'яном Савчаком.

Страхове товариство "Дністер" за статутом було господарським об'єднанням взаємного типу, особливістю яких, як відомо, є обов'язкове дотримання його учасниками принципу солідаризму, тобто рівності інтересів.

Греко-Католицька Церква, Католицька Церква візантійської обрядової  традиції, покликана, спираючись на догматику  Вселенської Церкви, бути носієм синтезу  східного і західного християнства, порушеного східною схизмою 1054 р. Вона постала внаслідок укладення  Берестейської унії (1596 р.) Київської  митрополії з Апостольським престолом  у Римі. Українська Католицька Церква (візантійської обрядової традиції) одержала назву Греко-Католицька Церква за розпорядженням австрійської імператриці Марії-Терези (1774 р.).

Левицький Кость (1859-1941) —  український політик, адвокат, співзаснов-ник Національно-демократичної партії, 1918р. — перший голова Державного Секретаріату ЗУНР.

 

Статутний фонд "Дністра" у розмірі 50 тис. золотих австрійських ринських було сформовано шляхом підписки — купівлі акцій вартістю 100 ринських кожна, їхні власники за статутом наділялися правами довірених осіб товариства, вирішальним голосом і правом бути обраними до наглядової ради. Крім того, засновники одержували право на щорічне отримання грошової винагороди (дивідендів) у розмірі, не вищому за 6% від власного паю. Такі виплати за рахунок прибутків товариства належали засновникам аж до повного погашення сум, інвестованих ними у статутний фонд товариства. Найвагомішу фінансову участь у заснуванні "Дністра" взяли представники греко-католицького духовенства та інтелігенції — не лише як найзаможніші верстви українського населення, а й як найбільш національно свідомі та близькі до народних мас. З 350 членів-засновників частка духовенства та інтелігенції становила відповідно 46,8 та 42,8% від загальної кількості учасників.

Збори, які відбулися 20 червня 1892 р., обрали керівні органи товариства, наглядову раду, ревізійну комісію  та виконавчу дирекцію. Першим президентом "Дністра" став доктор Теофілій Береж-ницький, а директором — доктор Ярослав Кулачківський, почесним президентом було обрано львівського митрополита Сильвестра Сембратовича*, а після його смерті, з 1901 р., — митрополита Андрея Шептицького".

* Сембратович Сильвестр (1836-1898) — митрополит Галицький Греко-Католицької Церкви, архієпископ Львівський, кардинал; професор, декан богословського факультету Львівського університету; член українських культурно-просвітницьких організацій; співзасновник богословського журналу "Рускій Оонъ"; з 1879 р. видавав перший молитовник українською народною мовою; імперський таємний радник, член і двічі голова Галицького сейму, член палати панів у Відні; прихильник політики нової ери (українсько-польське порозуміння в Галичині 1890-1894). Шептицький Андрей (світське ім'я — Роман Олександр Марія) (1865-1944) — граф, митрополит Греко-Католицької Церкви, український громадський і політичний діяч, член Н'ГШ; з 1900 р. — архієпископ Львівський і митрополит Галицький; засновник Народної лічниці (1903 р.) та українського національного музею у Львові (1905 р.), Богословського наукового товариства (1923) та Богословської греко-католицької академії (1928 р.); у 1914-1917 рр. інтернований російською адміністрацією; 1918 р. підтримав створення ЗУНР, за що інтернований поляками до грудня 1919 р.; під час німецької окупації — почесний голова Української національної ради; відкрито виступав проти масового винищення євреїв і надавав їм притулок у митрополичих палатах.

У 1895 р. при Товаристві взаємного  страхування було засновано Товариство взаємного кредиту з обмеженою  відповідальністю, яке значно пізніше, у 1929 р., було перетворено на самостійний банк "Дністер".

У 1897 р. при товаристві "Дністер" було засновано гурток взаємодопомоги, як на кошти, передані дирекцією товариства, так і на особисті внески членів гуртка. За рахунок коштів гуртка його члени могли отримувати пільгові споживчі кредити і використовувати їх на власні потреби.

Чимало коштів товариство жертвувало на проведення різних доброчинних  заходів, спрямованих на підтримку  та розвиток українських патріотичних організацій. Крім того, сотні уповноважених  делегатів-інспекторів і страхових  агентів товариства на громадських  засадах постійно вели велику просвітницьку  роботу на терені всього краю, що безумовно  справило великий вплив на формування національної свідомості українського населення.

У 1903 р. фонди "Дністра" (основний фонд, резервний фонд, преміальний  фонд, фонд взаємодопомоги членам товариства, фонд нарахованих процентів по резервах страхових внесків) разом уже перевищували мільйон крон.У 1907 р. "Дністер" проводив активну діяльність у 57 повітах Галичини і у 8 повітах Буковини. Воно застрахувало 187639 житлових будинків, 334850 господарських будівель, 2 765 церков та 1753 парафіяльних будинки.

З 1909 р. керівництво "Дністра" очолив відомий громадський діяч, юрист і підприємець Стефан Федак.

1 липня 1911 р. відбулися  загальні збори засновників товариства  взаємного страхування життя  і пенсій "Карпатія", на яких було обрано керівні органи. До керівництва рекомендували передусім тих осіб, які мали високий авторитет і були добрими фахівцями. Президентом товариства обрали професора Стефана Смаль-Стоцького, а його заступниками — Теофіля Дембіцького, президента Земельного іпотечного банку зі Львова, та Костянтина Клима, полкового лікаря й водночас куратора буковинського крайового банку.

Товариство почало свою роботу 27 серпня 1911 р. у Чернівцях, активно  шукаючи реальних можливостей поліпшення і подальшого розвитку товариства, вирішили перенести його центральні органи з Чернівців до Львова — найбільшого господарського центру східного регіону Австро-Угорської імперії. Це й було зроблено восени 1913 р.

Коли на початку Першої світової війни Галичину зайняли  російські війська, з боку окупаційної  адміністрації надійшла вимога припинити  господарську діяльність усіх центральних  українських установ — як приватних, так і кооперативних. Військова  жандармерія проводила обшуки в  офісах українських товариств і, зокрема, конфіскувала кошти товариства "Дністер", що зробило неможливою його подальшу кредитно-страхову діяльність.

Наприкінці Першої світової війни в Україні почалася активна  реорганізація кооперативного страхування. Було визнано, що багато приватних страхових  організацій, які діяли на страховому ринку, дуже несолідно обслуговували  кооперативи, зловживаючи їхньою довірою. Довоєнна система земського страхування  була в стані занепаду, а тому виявилася дуже обмеженою у своїх фінансових можливостях.

Щоб ширше охопити справу кооперативного страхування, український "Коопцентр" за домовленістю з усіма центральними спілками створив статут загальноукраїнської страхової організації — Української кооперативної страхової спілки. Статут цієї організації обговорювали ще з осені 1918 р. За статутом, Українська кооперативна страхова спілка мала стати не звичайною асоціацією страхових організацій, а самостійно діючою страховою компанією.

Статутом були передбачені  різноманітні галузі страхування:

— страхування від вогню  рухомого та нерухомого майна кооперативів;

— страхування життя співробітників-членів кооперативів на випадок смерті чи втрати ними працездатності;

— страхування транспорту;

— страхування рухомого майна на випадок крадіжки зі зломом;

— страхування врожаю різних сільськогосподарських культур  від граду;

— страхування тварин, а  також інших видів майна, якщо у цьому є потреба.

Членами спілки могли стати  різні кооперативи та їхні об'єднання. Обов'язкова кількість паїв для кожного  члена мала дорівнювати сумі, що становила б не менш як половину його річної премії. Відповідальність членів становила подвійну суму від  сплачених ними премій. Унесені паї  давали право на дивіденди, які не могли перевищувати 8% від суми паю. Отже, як сфера діяльності спілки, так  і умови участі в ній у фінансовому  плані були досить привабливими й  зацікавили навіть керівництво "Дністра" та "Карпатії".