Страхування майна підприємств від вогню та інших небезпек

Страхування майна підприємств  від вогню та інших небезпек

Найпоширенішим  і навіть традиційним видом страхування  підприємницьких ризиків є страхування  майна промислових підприємств  від вогню та інших небезпек. Страхування  від вогню полягає у відшкодуванні  збитків від раптових і непередбачуваних випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших супутніх явищ. За цим видом укладаються основний та додатковий договори страхування. За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству. Ставки страхових внесків за договорами страхування майна коливаються від 0,05% до 0,5% вартості майна (при страхуванні приміщень, меблів). При страхуванні обладнання промислових підприємств страховий збір коливається від 0,15% до 1% їх вартості, а якщо страхуються дорогі марки автомобілів, то ставки страхових внесків можуть досягти 17 %. 
Стандартний поліс вогневого страхування передбачає покриття таких ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу. Якщо страхувальник зазнав збитків при здійсненні заходів, спрямованих на врятування майна, запобігання пожежі та ін., то такі збитки підлягають відшкодуванню. 
За додатковим договором страхування можуть бути застраховані можливі збитки внаслідок: 
- стихійних лих - землетрусів, бурі, смерчу, повені, паводків, гірських зрушень тощо; 
 
- вибуху парових котлів, газосховищ, агрегатів, машин тощо; 
 
- пошкодження застрахованого майна внаслідок аварії електричної мережі та впливу електроструму; 
 
- пошкодження застрахованого майна в результаті аварії водопроводу, каналізаційної та опалювальної системи, систем гасіння пожежі; 
 
- крадіжки зі зломом; 
 
- биття скла, дзеркал, вітрин.  
 
Додатковий договір передбачає страхування: 
 
- майна, одержаного підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийнятого від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо; 
 
- майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.  
 
Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам і організаціям. Для повного відшкодування збитків, завданих основним і оборотним фондам, необхідна їх оцінка. 
 
Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на момент підписання договору, що визначається за балансовою вартістю та вартістю придбання з урахуванням зносу. Страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості. Якщо вона менша, то страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку, що відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. Йдеться про так зване «недострахування». Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію. 
Страхова вартість визначається: 
 
- для товарів, що виготовляє страхувальник (незавершеного будівництва та готової продукції), - це затрати на виготовлення аналогу; 
 
- для товарів, якими страхувальник торгує, сировини, яку страхувальник використовує для виробництва товарів, та природних ресурсів - це ціна покупки заміни; 
 
- для машин і устаткування - витрати на придбання або відновлення застрахованого об'єкта аналогічного втраченому (за мінусом зносу); 
 
- для будівель і споруд - за вартістю будівництва будівлі чи споруди повністю аналогічної тій, що знищена, із урахуванням місцевості, техніко-експлуатаційного стану будівлі та її зносу. 
При настанні страхового випадку страхове відшкодування виплачується після того, як повністю виявлено причини та розмір збитків. Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, що належить до основних засобів, визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якої вони застраховані, а в разі пошкодження цих об'єктів - на основі вартості відновлення (ремонту) і в межах страхової суми. Витрати на відновлення враховують: 
 
- витрати на придбання матеріалів та запасних частин для ремонту; 
 
- витрати на оплату ремонту; 
 
- витрати на доставку матеріалів до місця ремонту та інші видатки, необхідні для доведення пошкодженого майна до стану, що був перед настанням страхового випадку. 
До суми збитку входять також втрати від пошкодження майна внаслідок заходів, що вживалися для його рятування, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку, витрати на складання кошторисів на відновлення пошкоджених об'єктів, проведення експертиз тощо. 
Кількість і вартість майна, наявного на момент настання страхового випадку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження та видатки, Інвентаризаційних залишків невикористаних матеріалів. Після розрахунку розміру збитку, визначають розмір страхового відшкодування. 
Якщо майно було втрачене або пошкоджене з вини страхувальника, то страхове відшкодування зменшується на ЗО %. Якщо за фактом знищення або пошкодження майна відкрито кримінальну справу, то страховик сплачує 30 % страхового відшкодування, а решту - після закінчення розслідування. 
 
Страхове відшкодування виплачується: 
 
- у випадку повної загибелі майна-у розмірі дійсної (відновної) вартості з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатного для подальшого використання, але в межах страхової суми; 
 
- у разі часткового пошкодження майна - у розмірі різниці між заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого використання, а при страхуванні за відновною вартістю - в розмірі витрат на його відновлення, але не більше страхової суми. 

Страхування підприємств від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження майна

Страхування від  перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна поширене у країнах із розвинутою ринковою економікою. Страхування на випадок збитків від перерв у виробництві - важлива частина підприємницьких ризиків. Практика його застосування залежить від виду бізнесу, що здійснює підприємство, а інколи від оцінки недоотриманого доходу, яка досить складна. 
 
На відміну від багатьох видів страхування, об'єктом захисту яких є наявне майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі. Випадкова втрата майбутньої користі (у даному разі - очікуваного прибутку) може настати передусім з причин випадкового спаду виробничого процесу або навіть його зупинки. Збитки, яких господарський суб'єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втратою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені на оплату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постійно підтримувати життєдіяльність господарського суб'єкта, а також пов'язаних із процесом його повернення до попередньо визначеної виробничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупинення виробничого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою протистояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ніколи не виявляються самостійно. 
 
Страхування від втрат прибутку є страхуванням комплементарним для багатьох так званих базових видів страхування. Найпоширенішою базою для приєднання до страхування від втрати прибутку є страхування від ризику вогню. Воно, як комплексний вид страхування, може при цьому здійснюватися у будь-якій формі, що передбачає різноманітну композицію ризиків - чи то у формі «від усіх ризиків», чи у формі FLEX, яка передбачає стандартне об'єднання кількох найпоширеніших ризиків: Fire - вогню, Lighting - удару блискавки, Explosion -вибуху. Поява хоча б цих традиційних ризиків призведе не лише до кількісних втрат реально існуючого майна, а й до тимчасового призупинення чи сповільнення ходу виробничого процесу, а відповідно -і до втрати очікуваного прибутку. 
 
З огляду на значну поширеність ризику вогню вогневе страхування користується найбільшою популярністю серед страховиків і страхувальників як базове для здійснення страхування від втрат прибутку. 
 
У світовій практиці страховий захист очікуваного прибутку ґрунтується також на інших майнових видах страхування. Конкретними видами такого страхового захисту є MLOP (Machinery Loss of Profit 
 
Insurance - страхування від втрати прибутку через аварію машин) та ALOP (Advance Loss of Profits - страхування втрат прибутку, спричинених перенесенням насамперед строків початку виробничого процесу, пов'язаного із модернізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта). 
 
Традиційне страхування майнових засобів досить часто покриває лише незначну частину втрат, яких господарський суб'єкт зазнав унаслідок прояву ризику. Набагато більшими можуть бути його втрати, завдані неотриманням сподіваного прибутку. Проте на звичайне базове майнове страхування покладається завдання забезпечити кошти, достатні для відтворення знищених засобів та предметів виробництва. З цією метою найбільш бажаним було б страхування майна (основних фондів) у його новій вартості від базових (найпоширеніших) ризиків. 
 
Страхове відшкодування, отримане при страхуванні у «новій вартості», дає змогу вчасно відновити виробничий процес, перерваний через настання випадкової події. Страхування від втрати прибутку передбачає виплату відшкодування, яке замінює для застрахованого суб'єкта регулярне надходження грошових кошгів, необхідних для фінансування господарського процесу, зберігання фінансової рівноваги на такому рівні, який був би досягнений при ненастанні страхового випадку. 
 
Страхова відповідальність при страхуванні від втрат прибутку є збірною й охоплює такі види збитків: 
 
- витрати, які мають постійний характер і є необхідними навіть протягом виниклої перерви виробничого процесу; 
 
- приріст витрат на виробництво, а також додаткових витрат, спрямованих на отримання спаду виробництва в умовах, які склалися після страхового випадку. Нагромадження цих збитків зумовлює оренда додаткових виробничих площ, машин, механізмів, оплата праці за роботу в позаурочний час та інші заходи; 
 
- втрата прибутку, обчислювана за спеціальною методикою. 
 
Крім втрати прибутку, яка може статися через безпосереднє пошкодження майна і сповільнення чи зупинення виробничого процесу, прибуток може бути втрачений також тоді, коли настане страховий випадок у кооперанта даного господарського суб'єкта. Кооперант, який відіграє роль постачальника, зазнавши безпосередніх майнових втрат, не зуміє виконати домовленостей про постачання. Це призведе до таких самих негативних наслідків, як і вимушена перерва виробничого процесу через пошкодження майна. Велика ймовірність настання таких випадків також дає підстави для відповідного додаткового страхового захисту від їх наслідків. Такий вид страхування дістав назву Contingency Business Interruption - від випадкового переривання бізнесу і може охоплювати такі самі ризики, що їх охоплює основне страхування від втрати прибутку. 
 
Загальний обсяг страхової відповідальності страховика при страхуванні від втрат прибутку визначається величиною страхової суми. Страхова сума для потреб цього страхування обчислюється на базі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть скластися у господарському році. У практиці страхування від втрат прибутку застосовується поняття прибутку-брутто. Прибуток-брутто, у свою чергу, складається з двох частин: власне прибутку в економічному значенні цього поняття, названого прибутком-нетто, та постійних витрат, які є чистими втратами в умовах простою виробництва. 
 
На відміну від постійних витрат змінні витрати безпосередньо пов'язані з потребами виробництва. Це передусім сировина, матеріали, транспортні витрати та інші елементи витрат. Проте поділ витрат на постійні та змінні не є простим. Він потребує уважного аналізу кожної конкретної ситуації. При цьому слід спиратися як на матеріали бухгалтерського обліку, так і на особливості технології та організації даного виробництва. Вагомим елементом витрат є, як відомо, видатки на оплату праці, насамперед виробничого персоналу. По суті - це змінні витрати. Однак з позиції виробничої та соціальної політики страхувальник не може уникнути цих витрат на період перерви виробництва. Адже існує необхідність зберегти кваліфікований виробничий персонал, а в разі тимчасового звільнення якихось працівників страхувальник зобов'язаний матеріально їх забезпечити. 
 
Якщо взяти до уваги, що виробничий оборот страхувальника ідентичний виручці, отриманій ним від реалізації товарів та послуг, то величину прибутку-брутто можна обчислити спрощеним методом - методом віднімання від величини виробничого обороту суми витрат змінного характеру. 
 
Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною методикою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудитором. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви страхувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При подальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто враховуються також усі чинники, які по-різному впливають на виробничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезонність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тенденції розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох попередніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції величини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування. 
 
Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайного майнового страхування), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визначається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку - терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності підприємства, протягом якого нагромаджуються негативні результати від перерви виробництва через майнові збитки. 
 
Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхувальником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам - менеджерам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид господарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та доступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності. 
 
Страховик, як правило, погоджується на запропонований страхувальником термін відшкодування. Цей термін є періодом, лише в межах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку. Отже, тривалість терміну відшкодування є найважливішим чинником впливу на страхову суму. Щоправда, у страховій практиці не додержуються прямої залежності між установленим терміном відшкодування та обсягом страхової суми. У тих випадках, коли термін відшкодування 
 
Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною методикою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудитором. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви страхувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При подальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто враховуються також усі чинники, які по-різному впливають на виробничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезонність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тенденції розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох попередніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції величини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування. 
 
Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайного майнового страхування), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визначається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку - терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності підприємства, протягом якого нагромаджуються негативні результати від перерви виробництва через майнові збитки. 
 
Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхувальником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам - менеджерам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид господарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та доступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності. 

Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції

Одним із серйозних  ризиків для підприємства вважається заподіяння тілесної або майнової шкоди третім особам через використання продуктів, товарів, послуг цього виробника. Така ситуація обумовила виникнення страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції. 
 
Цей вид страхування виник 50—60 років тому, але вже доволі поширений у промислово розвинутих країнах і закріплений в нормах міжнародного права. 9 квітня 1985 року Генеральна асамблея ООН ухвалила «Принципи для захисту інтересів споживачів». Головна ідея цього документа — визнання державою (країни—члена ООН) пріоритету інтересів споживачів перед інтересами підприємців, оскільки споживачі зазвичай не є професіоналами, не мають технічних, економічних, правових можливостей перевірити достовірність рекламних тверджень, не завжди вміють правильно фіксувати факти порушення своїх прав тощо. Тому уряди кран*—членів ООН повинні провадити активну політику захисту інтересів споживачів у різних напрямах. 
 
Унаслідок об'єднання Європи країни—учасники ЄС в 1988 році ухвалили «Директиву Ради зі зближення законів та адміністративних положень країн—учасниць щодо відповідальності за дефектну продукцію». 
 
Мета страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції, робіт і послуг полягає в захисті підприємств від фінансових втрат, пов'язаних з компенсацією шкоди, заподіяної споживачам їхньої продукції внаслідок виставлення останніми претензій. 
 
Розвиток техніки, нових технологій у XX столітті сприяли масовому виробництву великої кількості товарів, а підвищення життєвого рівня населення спонукало до їх придбання та використання. А оскільки кінцевий продукт сьогодні — це результат проходження багатьох процесів, етапів (проектування, обробіток, виготовлення тощо), то на кожному з них існує небезпека виготовлення неякісного товару. Тому причини виникнення збитків можуть бути пов'язані з помилками під час проектування продукції, її виробництва, а також з використанням недоброякісної сировини, матеріалів, зі складанням інструкцій та роз'яснень з використання продукції тощо. 
 
За серійного виробництва шкода, завдана бракованим продуктом, спричиняє велику кількість позовів. І свідчення цього— щорічне стійке їх зростання. Через збільшення останніми роками таких позовів і розмірів виплат зростає необхідність охоплення все більшої кількості товаровиробників цим видом страхування. 
 
Страхування відповідальності товаровиробника є вигідним для виробника, споживача продукції (робіт і послуг), а також для держави як останньої інстанції в управлінні якістю продукції. 
 
Споживачі внаслідок страхування отримають додаткові гарантії реалізації їх прав щодо відповідної якості продукції за рахунок своєчасних виплат страхового відшкодування внаслідок страхових подій. 
 
Виробники (продавці), отримуючи страховий захист, звільняються від тягаря виплат компенсацій, пов'язаних із спричиненням шкоди внаслідок використання, споживання дефектної продукції. 
 
Зацікавленість держави насамперед полягає в тому, що страховий захист дасть змогу підвищити конкурентність вітчизняної продукції, обсяг валютної виручки країни та її економічний потенціал, адже згідно з Директивою ЄС від 1 червня 1994 року необхідною умовою допуску товаровиробника на ринок ЄЕС (зареєстрованого не в країні—члені ЄЕС) є наявність страхового поліса зі страхування відповідальності за якість продукції. 
 
Страхові організації, які здійснюють цей вид страхування, зацікавлені в зниженні ймовірності настання страхового випадку й тому вкладатимуть кошти в превентивні заходи, що є важливим завданням для будь-якої держави. 
 
Визначення основних понять. Перш ніж здійснювати страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції (робіт, послуг) необхідно визначити сутність поняття «продукція». 
 
До продукції відносять будь-які товари, комплектуючі, електрику, сировину. Виняток становлять природні ресурси, продукти бджільництва, мисливства, рибальства, а також сільськогосподарська продукція, що не пройшла первинну обробку. 
 
Коло осіб, зацікавлених у страхуванні відповідальності товаровиробника, доволі широкий. Відповідальність за шкоду покладається не лише на виробників кінцевого продукту, а й на виробників комплектуючих, які застосовують у процесі виробництва, постачальників, імпортерів, продавців, виконавців робіт чи послуг. Тому важливо виявити, на якій стадії виник брак продукції. Виробники розрізняють брак: виробничий, конструкторський, інформаційний, розвитку, зберігання використаної продукції . 
 
Виробничий брак становить відхилення від попередньо запланованих розмірів, функцій. Він може стосуватись як окремого виробу, так і значної їх кількості. 
 
Конструкторський брак є характерним для всієї серії, тобто це помилки в проектах. 
 
Інформаційний брак зустрічається в інструкціях із застосування продукції, де не повідомлялось або не чітко повідомлялось про можливі небезпеки щодо його використання (наприклад, під час продажу облицювальної плитки не було вказано, що вона може застосовуватись тільки для стін). 
 
Брак розвитку виявляється згодом у процесі майбутніх наукових досліджень, а на момент виготовлення або використання продукції рівень науки й техніки не дає можливості побачити вади й огріхи у виробництві. 
 
Брак під час зберігання використаних продуктів. Він становить небезпеку тоді, коли життєвий цикл продукту вже закінчений. 
 
Отже, брак продукції — це недоліки, помилки, пов'язані з проектуванням, виробництвом, упаковкою, розробкою інструкцій та правил користування, контролем за якістю продукції, її зберіганням. 
 
Основні умови страхування. Страхувальниками за цим видом страхування можуть бути товаровиробники — юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність. 
 
Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з його відповідальністю за шкоду, заподіяну здоров'ю або майну третьої особи (споживача продукції) через вади виготовленого або реалізованого товару. 
 
За цим видом страхування зобов'язання страховика сплатити страхове відшкодування настає внаслідок: 
 
— майнового збитку, завданого споживачеві продукції; 
 
— шкоди, заподіяної життю та здоров'ю споживача. Додатковими ризиками, у страхуванні яких може бути зацікавлений страхувальник, є такі: 
 
—витрати щодо виявлення небезпечних властивостей продукції та їх усунення; 
 
—витрати з інформування споживачів щодо небезпечних властивостей продукції, що перебуває в експлуатації; 
 
—витрати пов'язані з усуненням вад продукції, виявлених упродовж гарантійного строку; 
 
1 —витрати, пов'язані з поверненням продукції. 
 
Перелік додаткових ризиків залежить від виду продукції та можливих збитків. 
 
Як і в інших видах страхування відповідальності, у договорах страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції, робіт і послуг встановлюється ліміт відповідальності страховика. Він може бути встановлений: 
 
1) як сукупний ліміт відповідальності за всіма страховими випадками; 
 
2) як сукупний ліміт відповідальності за всіма страховими випадками, але окремо за збитками, спричиненими майну споживачів та окремо за збитками, завданими життю та здоров'ю  
 
3) споживачів; 
 
4) окремі ліміти відповідальності по одному страховому випадку зі застрахованого ризику (майнового чи тілесного), обраного страхувальником. При цьому встановлюється загальний ліміт відповідальності. 
 
Основою для визначення лімітів відповідальності страховиків слугує переважно розмір витрат, які були в попередні роки за претензіями, позовами та заявами третіх осіб на відшкодування завданих збитків. 
 
Страхова премія в страхуванні відповідальності товаровиробників, зазвичай обчислюється у відсотках до товарообігу підприємства страхувальника на основі даних попередніх періодів. 
 
Розмір страхових тарифів встановлюється страховиками в межах від 0,01 до 2 % і залежить від багатьох чинників: 
 
—виду продукції, що виготовляється страхувальником; 
 
—місця реалізації продукції (вітчизняний чи зарубіжний ринок); 
 
—розміру та обсягів страхового покриття; 
 
—системи контролю за якістю виробів, яку застосовує страхувальник; 
 
—характеру діяльності страхувальника (товаровиробник, постачальник, продавець); 
 
-—репутації страхувальника; 
 
— суми позовів, що подані щодо страхувальника в попередні роки. Так, місце реалізації продукції є важливим у процесі андерайтингу, адже в кожній країні діє своє законодавство, яке передбачає різний ступінь відповідальності товаровиробників і продавців за збиток, завданий споживачам. 
 
Розмір тарифних ставок варіюється залежно від характеру діяльності страхувальника. Страховий ризик товаровиробників зазвичай є більш високим, ніж продавців, оскільки останні можуть у порядку суброгації перекласти відповідальність на виробників. 
 
Особливості укладення страхової угоди. Перед укладенням страхової угоди страховик має перевірити дотримання товаровиробником таких умов: 
 
—наявність у страхувальника дозволу на виробництво чи реалізацію продукції; 
 
—наявність у страхувальника сертифікату на товари, які підлягають сертифікації; 
 
—виготовлена продукція має відповідати вимогам стандартів або нормативно-технічній документації, відповідно до якої вона випускається. 
 
Страховик, укладаючи договір страхування, має право ознайомитися з продукцією, яка виготовляється, умовами процесу ЇЇ виробництва. 
 
Страхування відповідальності товаровиробника неможливе в разі відсутності на підприємстві відділу з контролю якості продукції. Це є необхідною умовою прийняття ризику на страхування. 
 
Після укладення страхової угоди страховик має право контролювати якість продукції, що випускається. Водночас страхувальники не повинні перешкоджати страховикам у проведенні таких контролюючих заходів. 
 
Виплата страхового відшкодування. Страховики несуть відповідальність за збитки за умови, коли їх виникнення не можна було передбачити до моменту реалізації продукції (прихований Дефект у матеріалах, які використовують для виготовлення продукції, особливості циклу процесу виробництва тощо). 
 
Відповідальність страховика зберігається тоді, коли збитки виявилися після того, як продукція опинилась поза контролем страхувальника та поза приміщеннями страхувальника, які йому належать, або він їх наймає. Але не відшкодовується збиток, завданий безпосередньо цим товарам. 
 
Страхове відшкодування не сплачується споживачам у таких випадках: 
 
—військових дій, громадянської війни, народних заворушень, страйків, конфліктів, конфіскації, арешту; 
 
—ядерного вибуху, радіації та радіоактивного забруднення; 
 
—внаслідок збитку, що виникає через навмисне відхилення від законодавчих та службових розпоряджень; 
 
-—пошкодження майна продуктом, використання або вплив якого не був достатньо випробуваним; 
 
—дефекту продукції, якщо це було відомо страхувальнику до її реалізації; 
 
—недотримання страхувальником вимог щодо зберігання продукції на складі; 
 
—коли треті особи зазнають збитків, але вони покриваються іншими договорами страхування відповідальності (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів). 
 
Особливістю даного виду страхування є те, що позивач має право за власним вибором подати позов в країні виготовлення продукції або в країні, де має місце факт заподіяння шкоди. Таке положення закріплене Брюссельською конвенцією ЄС «Про судові рішення та обов'язкове виконання судових рішень з цивільних та комерційних справ». Позовна дата встановлюється терміном 10 років з моменту заподіяння шкоди. На вирішення справи за позовом відводиться 3 роки. 
 
Відзначимо, що в розвинутих країнах страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції входить до поліса загальної відповідальності підприємств. Таке комплексне покриття захищає виробників від різноманітних ризиків відповідальності комерційної, виробничої та торговельної діяльності. 

16.2. СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ РОБОТОДАВЦЯ 
Результатом стрімкого розвитку промисловості, ускладнення технологічних процесів стало збільшення кількості нещасних випадків та професійних захворювань серед працівників. Із середини XIX ст. постала гостра потреба в законодавчих актах, що регулюють взаємини роботодавця та його службовців у процесі виробництва. Перші законодавчі норми забезпечували слабкий правовий захист працівника. Службовець повинен був довести не лише сам факт шкоди своєму здоров'ю під час роботи на роботодавця, й те, що ця шкода стала .наслідком грубої необережності роботодавця або порушення ним вимог охорони праці. Розвиток законодавства європейських країн привів до встановлення строгої відповідальності роботодавця за шкоду життю та здоров'ю працівника. Якщо нещасний випадок стався не внаслідок грубої помилки, якої припустився службовець, та навмисного невиконання ним своїх зобов'язань, йому має бути виплачена компенсація. Наприкінці 60-х років багато європейських країн ввели закон про обов'язкове страхування відповідальності роботодавця. 
Особливості відповідальності. Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі: 
o особистої необережності роботодавця (якщо роботодавець є фізичною особою); 
o якщо роботодавець не зміг забезпечити поставляння відповідно-,ГО та безпечного обладнання, обладнати безпечне робоче місце та організацію роботи, а також підібрати кваліфікованих, компетентних Службовців; 
o порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця: 
o необережності одного із службовців, що призвела до травми іншого службовця. 
Службовці - це особи, які працюють за наймом або навчаються, стажуються на підприємстві роботодавця. Службовцем вважається також будь-яка особа, найнята за договором субпідряду. 
Кожний службовець під час роботи має додержувати розумної обережності щодо свого здоров'я та безпеки, а також щодо здоров'я та безпеки інших осіб. які можуть постраждати від його хибних дій. 
Обов'язок кожного роботодавця полягає ось у чому: 
o забезпечити охорону здоров'я, безпеку та благополуччя своїх службовців під час робіт: 
o вжити всіх заходів, що запобігають будь-якому ризику для здоров'я та гарантувати безпеку осіб. які не є службовцями роботодавця; 
o усіма можливими засобами запобігати викидам у атмосферу отруйних та шкідливих речовин. 
Якщо працівникові було завдано шкоди під час виконання роботи у будь-якому місці, не пов'язаному з діяльністю роботодавця, останній жодної відповідальності за це не несе і компенсація не виплачується. 
Умови страхування. За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно життю та здоров'ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов'язки. Додатково страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов'язані з розслідуванням, медичними та технічними звітами про обставини пригоди, а також із захистом у суді. 
Компенсація за рішенням суду виплачується страхувальникові або за дорученням останнього - потерпілому працівникові, якщо це передбачено договором страхування. Проте в українській судовій практиці позови щодо відшкодування збитків працівникові трапляються поки що рідко. Роботодавець сам відшкодовує постраждалому збитки, не доводячи до суду. Тому в договорі страхування страховим випадком може визнаватися не тільки рішення суду, а й претензія службовця. 
Винятки з договору страхування. Зауважимо, що страховий захист надається тільки стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Майнова шкода, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відповідальності. 
Страховик не відшкодовує витрати: 
o за будь-якими видами штрафів та неустойок; 
o викликані навмисними діями страхувальника; 
o особі, що не є страхувальником або партнером страхувальника, на якого поширюється страховий захист. 
Для певних видів діяльності страховик може вводити обмеження. Наприклад, щодо роботи з деякими механізмами. Такі роботи, як підривні, виключаються, але можуть прийматись на страхування за додаткову платню. 
Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ризик шкоди службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортними страховиками) та ризик під час роботи на морських бурових установках та платформах (із 1993 року). 
Якщо службовець дістав травму при виконанні робіт, не пов'язаних із його безпосередніми обов'язками (визначеними контрактом) та кваліфікацією, то компенсація за полісом не відшкодовується. Так, травма, отримана токарем під час виконання слюсарних робіт, або неква-ліфікованим робітником, котрий виконує роботу, яка вимагає певної кваліфікації, страхуванням не покриваються. При укладанні договору страхування обов'язково обумовлюється вид робіт, що їх можуть виконувати ті або інші групи працівників. 
Строк страхування. Роботодавцеві зручно постійно страхуватись у одного страховика. Наприкінці року переглядаються умови договору страхування, уточнюється страхова премія. 
Для страхувальника буває складно визначити, хто з його страховиків має сплатити позови у зв'язку з латентними захворюваннями. Хвороба, що виникла під час та з приводу професійної діяльності, може розвиватись та не виявлятись тривалий час. Наприклад, рак, азбестоз, сілікоз, професійна глухота і т. ін. З'являються нові виді професійних захворювань, пов'язаних із пасивним курінням, стресом на робочому місці, електромагнітними випромінюваннями. Якщо протягом періоду розвитку хвороби страхувальник обслуговувався в різних страховиків і визначити "відповідального" неможливо, практикується розподіл виплат за позовом між цими страховиками. Кожний із них сплачує свою частину відшкодування залежно від тривалості періоду страхування саме в нього. 
Саме ризики латентних професійних захворювань спричинилися до збільшення числа договорів страхування, які укладаються на базі "заявлених позовів". Таке покриття захищає страховика від відповідальності за хвороби, що виникли до початку дії полісу, але виявились у період дії цього страхування. 
Територіальні межі страхування. Здебільшого в полісі обумовлюється територія страхування - конкретна країна або навіть чітко визначені ділянки, наприклад територія заводу, будівельного майданчика. У страховому полісі може окремо обумовлюватися захист службовців, які перебувають у службових відрядженнях за кордоном. Під час тривалих відряджень або постійної роботи службовця за кордоном рекомендується купувати страховий поліс країни перебування, щоб уникнути надмірних витрат, пов'язаних із розбіжностями в національних законодавствах. 
Ліміт відповідальності страховика. Донедавна страховики не обмежували суми відшкодування за угодами страхування відповідальності роботодавців. З огляду на не поодинокі катастрофічні збитки багато страхових компаній почали вводити ліміти відповідальності. Нині вони становлять від 10 до 25 млн фунтів стерлінгів за кожним страховим випадком, включаючи юридичні витрати. 
Однією з причин таких змін стала катастрофа на морській платформі "Пайпер Альфа", де в результаті вибуху загинуло 165 із 226 працівників. Службовці, які працюють у різних роботодавців, піддались ризику одного нещасного випадку, тобто сталась кумуляція ризику. Загальна сума сплачених позовів досягла 2 млрд доларів. 
Страховики обов'язково застосовують франшизу по одному страховому випадку, а також по збитках стосовно одного службовця. 
Андеррайтинг. Для оцінки ризику андеррайтер зажадає від страхувальника таку інформацію: 
o Вид виробництва. Рід діяльності страхувальника описується докладно з метою уточнення страхового захисту, селекції ризиків. Наприклад, у полісі страхування компанії, що здійснює прокладення комунікацій, може бути не передбачена робота у шахтах метрополітену. 
o Умови праці службовців, дотримання техніки безпеки та розвиток соціальної сфери. На підставі цієї інформації можна судити про ступінь ризику та ймовірність розвитку професійних захворювань. 
o Кількість службовців, їх кваліфікація, стаж. 
o Річна заробітна плата. Саме цей показник береться за основу для визначення достатніх лімітів. 
o Специфіка діяльності окремих категорій службовців. Вивчається характер виконуваних робіт- чи пов'язані вони з використанням вибухових та вогненебезпечних речовин, хімікатів, механічних пристроїв, з роботою на висоті або під землею. Відповідно андеррайтер може виключити окремі ризики або ввести обмеження, наприклад, покриття надається для робіт, виконуваних на висоті не більш ніж 20 метрів. 
o Робота на чужій території. 
o Історія збитків за останні 5 років, сума найбільшого збитку. Розрахунок премії. Поліси, як правило, оформляються на регульованій основі. Страхувальник виплачує тимчасову страхову премію, сума якої залежить від річної суми заробітної плати (брутто-заробітної плати за страховий рік, включаючи всі оподатковувані прибутки). Під час поновлення полісу враховується справжня сума заробітної плати за минулий період. Страхувальник зобов'язаний доплатити страхову премію згідно з умовами договору. 
Другий метод підрахунку страхової премії грунтується на сумах річного обігу - прибутків від продажу продукції та побічних операцій, а також від кількості зайнятих у виробництві.

Страхування відповідальності за екологічне забруднення

Екологічне  страхування це страхування цивільної відповідальності підприємств за заподіяну шкоду фізичним та юридичним особам внаслідок техногенно-екологічних аварій чи випадкового забруднення навколишнього природного середовища. 
 
Забруднення можна «значити як антропогенне зумовлене надходження речовин та енергії в природне середовище, яке викликає погіршення його стану з точки зору еколого-санітарного благополуччя нині та у віддаленому майбутньому й економічних інтересів суспільства. Розвиток промисловості, енергетики, залучення нових ресурсів у техногенну діяльність сприяє поглибленню глобальної екологічної кризи, зумовлює зміни фізичного, хімічного та біологічного складу атмосфери та біосфери. 
 
Так, шахти Донбасу щорічно викидають в оточуючі водоймища близько 800 млн. м3 стічних вод, що дорівнює річному притоку чистих питних вод по каналу Сіверський Донець - Донбас. 
 
Одночасно підприємства вугільної промисловості забирають щорічно близько 150 млн. м3 чистої води для технологічних і побутових потреб. 
 
У більшості індустріально розвинених країн екологічні збитки внаслідок техногенної діяльності визначаються на рівні 3 - 6% ВВП. Витрачається ж на природоохоронні заходи значно менше: наприклад, в Австрії - 1,32% ВВП, Франції - 1,7%, Швейцарії - 2%. 
 
В Україні здійснюється добровільне та обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їхнього майна, майна й доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 49. 
 
Екологічне страхування запроваджується з метою: 
§ створення страхових фондів для попередження екологічних аварій і катастроф; 
§ відшкодування збитків, спричинених юридичним і фізичним особам внаслідок забруднення довкілля; 
§ забезпечення умов проживання населення та функціонування підприємств у зонах надзвичайних екологічних ситуацій. 
 
Страхувальниками, перш за все, виступають юридичні особи: екологічно небезпечні підприємства й виробництва, органи державного й територіального управління, у віданні яких або на території яких знаходяться екологічно небезпечні об'єкти, а також забруднені природні об'єкти; фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю, здійснення якої може спричинити збитки, що шкідливо впливають на навколишнє природне середовище. 
 
Об'єктом страхування є відповідальність підприємств за збитки при реалізації будь-якого екологічного ризику забруднення навколишнього середовища та потенційного економічного збитку, спричиненого забрудненням виробничими, побутовими, іншими відходами, транспортними засобами, а також забрудненням при: 
 
§ розширенні, проектуванні, будівництві, спорудженні об'єктів; 
 
§ використанні засобів захисту рослин, мінеральних добрив; нових біологічно активних речовин, засобів біотехнологій; 
 
§ виконанні фундаментальних або прикладних наукових розробок, впровадженні обладнання з підвищеною екологічною небезпекою; 
 
§ викидах радіоактивних речовин; 
 
§ транспортуванні, розміщенні на території України екологічно небезпечних матеріалів. 
 
Строк дії договору страхування один рік. .Як правило, через великі затрати на розробку умов страхування, розробку та впровадження програми превентивних заходів, витрат на здійснення контролю страхувальнику вигідно партнерство на 5-10 років. 
 
Ліміт відповідальності страховика, як правило, обмежують розміром граничної суми та періодом часу. Загальна страхова сума встановлюється на підставі часткових страхових сум за окремими ризиками.. Показниками для визначення страхової суми переважно є розміри очікуємих збитків. 
 
 
Страховий тариф встановлюються у відсотках до страхової суми за кожним ризиком окремо. Розміри страхових тарифів лежать в межах від 0,2 до 5%. 
 
Розмір страхового внеску залежить від обсягу страхових зобов'язань, які бере на себе страховик, тобто переліку страхових випадків, страхової суми, періоду несення відповідальності страховиком за договором страхування (як правило, до трьох років з моменту аварійної ситуації). 
 
Фактори, які впливають на ступінь ризику, що береться на страхування:  
 
- перелік і обсяг небезпечних речовин, що використовуються в діяльності страхувальника; 
 
- технічна оснащеність; 
 
- близькість водоймищ; 
 
- напрями вітрів; 
 
- близькість населених пунктів, ґрунтових вод, сільськогосподарських угідь, промислових підприємств;  
 
- зношеність основних фондів;  
 
- рівень кваліфікації персоналу та ін. 
 
У зв'язку з цим страховикам необхідно залучати спеціалістів для виконання експертизи, за висновками якої можливо визначити вартість страхової послуги. 
 
Відповідальність страховиків поширюється на випадкові та ненавмисні збитки, які поділяються на: 
 
1. Прямі економічні збитки від забруднення навколишнього середовища. 
 
2. Опосередковані економічні збитки, тобто додаткові та компенсаційні витрати, пов'язані з ліквідацією та усуненням наслідків забруднення навколишнього середовища. 
 
Забруднення можливо поділити за просторовим масштабом на: 
 
- глобальне, яке виникає внаслідок перенесення забруднюючих речовин у довкіллі на відстані, що перевищують 1000 км від будь-яких джерел забруднення, наприклад, в результаті ядерних випробувань в атмосфері; 
 
- регіональне, що виникає внаслідок перенесення забруднюючих речовин у довкіллі на відстані понад 40-50 км від техногенних джерел забруднення, наприклад, в результаті експлуатації підприємств промисловості, транспорту тощо; 
 
- локальне, що виникає поблизу одного або сукупності деяких джерел забруднення, наприклад, на промислових об'єктах або поруч з ними. 
 
- Також слід взяти до уваги, що величина збитку залежить від часового характеру дії забруднення, а саме: 
 
- разового впливу; 
 
- періодичного; 
 
- тривалого. 
 
Для запровадження екологічного страхування в Україні планується: 
 
- прийняти Закон України “Про екологічне страхування” із визначенням механізму правового регулювання відносин сторін і підзаконні акти щодо реалізації цього закону; 
 
- визначити об'єкти та регіони, де експериментальне повинно початися впровадження цієї системи (підприємства хімічної, нафтової, газової промисловості, транспортні комунікації; регіони з найбільшим скупченням джерел підвищеної екологічної небезпеки (район Придніпров'я, Донбасу); 
 
- провести інвентаризацію джерел підвищеної екологічної небезпеки з класифікацією їх за рівнем екологічного ризику; 
 
- розробити перелік подій, які підлягають обов'язковому й добровільному страхуванню та ставки страхових тарифів; 
 
- розробити типову методику для оцінювання екологічних збитків з метою визначення науково - обґрунтованих розрахунків страхового відшкодування; 
 
- узгодити завдання екологічного страхування з іншими економічними заходами екологічного спрямування  
 
Так, НАСК “Оранта” бере на страхування відповідальність судновласника за збиток, заподіяний забрудненням державних територіальних вод, а також будь-якого майна в тих водах, внаслідок ненавмисного скидання або розливу з суден нафтопродуктів, а також будь-яких інших речовин. Відповідно до законодавства багатьох країн про забезпечення чистоти своїх територіальних вод, усі судна, у першу чергу танкери, повинні мати на борту серед інших обов'язкових документів “The Certificate of Financial Responsibility”, який підтверджує, що фінансова відповідальність судновласника застрахована в солідній страховій організації або гарантована першокласним банком. Аналогічний документ передбачено також законодавством України. Українські судна повинні мати “Свідоцтво про забезпечення цивільної відповідальності на збиток від забруднення нафтою” (Сertificate of Fihahcial Security in Reshectof Civil Liability for Oil Pollution Damage). При підході до порту призначення капітани суден зобов'язані завчасно повідомити керівництво порту про наявність на борту такого сертифіката. Страхове відшкодування виплачується за: 
 
§ збитки внаслідок забруднення державних територіальних вод; 
 
§ необхідні та доцільно здійснені витрати щодо запобігання та зменшення розміру збитку; 
 
§ витрати, пов'язані з розглядом в арбітражі або суді справи про відшкодування збитку внаслідок забруднення. 
 
Договір укладається, як правило, на рейс. Страховик несе відповідальність за збитки, що виникли тільки в тому районі плавання або тому рейсі, що були обумовлені в договорі страхування. При виході судна за межі району плавання страховий захист припиняється. Не вважається порушенням договору відхилення від наміченого шляху плавання для:  
 
§ рятування суден і вантажів;  
 
§ безпеки подальшого рейсу; 
 
§ рятування життя людей.  
 
При укладенні договору узгоджується безумовна франшиза на рівні не нижче світових ставок, які оголошуються щорічно Інститутом Лондонських Страховиків. 
 
Слід відмітити, що майже третина промислових об'єктів України становлять потенційно небезпечні підприємства, пов'язані з виробництвом, переробкою та зберіганням сильнодіючих отруйних, вибухонебезпечних і вогненебезпечних речовин. Ці промислові зони є зонами з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварій та катастроф техногенного характеру. Тому практичне провадження екологічного страхування в Україні є життєве необхідним.