Протикарстові і проти суфозійні заходи

 

2.6 При проектуванні водосховищ, водоймищ, каналів, шламосховищ, систем водопостачання і каналізації, дренажів, водовідливу з котлованів, гірничихвиробок тощо повинні враховуватися гідрологічні і гідрогеологічні особливості карсту і умови виникнення суфозійних явищ. За необхідності застосовують протифільтраційні завіси і екрани, регулювання режиму роботи гідротехнічних споруд і пристроїв тощо. Проектування протифільтраційних заходів повинне вестися на основі комплексного вивчення та аналізу гідрологічних, гідрогеологічних умов і їх впливу на оточуючу територію і розташовані на ній будівлі і споруди. При цьому необхідно враховувати, що значне підвищення рівня підземних вод у результаті здійснення протифільтраційних заходів (баражний ефект) може привести до активізації карстово-суфозійних явищ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Карст є особливо небезпечним  процесом через те, що його раптова активізація може призводити до виникнення миттєвих провалів чи осідання земної поверхні.         Розвиток процесу залежить від здатності порід до картування незалежно від віку‚ глибини їх залягання та наявності відкладів‚ що їх перекривають, змін тектонічних та гідрогеологічних умов.

 Тотожність цих умов покладено в основу карстологічного районування (Б.М.Іванов, 1970), що на сьогодні використовується при проведенні робіт з оцінки небезпеки розвитку карстового процесу. До числа найбільш вагомих природних умов, що зумовлюють розвиток та активізують процес, належить тектоніка (сучасні повільні опускання та підняття територій можуть активізувати чи призупинити карстовий процес) та сейсмічна активність території. Під час землетрусів утворюються нові тріщини, зони тріщинуватості, послаблені зони, що підвищує фільтраційні можливості породного масиву. Інтенсивна активізація карстового процесу, за даними багаторічних моніторингових спостережень, відмічається в межах промислово-міських агломерацій за рахунок техногенної складової, що пов’язана з забрудненням карстових вод, зниженням їх рівнів, опрісненням внаслідок збільшення водовідбору та іншими видами господарської діяльності.

 Внаслідок інтенсивної господарської діяльності прояви карстового процесу зафіксовані на глибині до 800м, в зоні залягання порід здатних до карстування. Активізація карсту на таких глибинах викликана розробкою родовищ корисних копалин шахтнимспособом‚ яка супроводжується ростом потужності зони інтенсивного водообміну та зниженням базису ерозії. У гірських районах Карпат і Криму карстовий процес поширюється на великі глибини (сотні та тисячі метрів), що пов’язано з переміщенням базисів карстування за рахунок неотектонічних і сейсмічних рухів. Деформації, що виникають у зв’язку з господарським освоєнням

закарстованих територій (провали, осідання тощо) супроводжуються

руйнуванням будівель і споруд,

розривами підземних комунікаційних мереж,

ускладненням експлуатації гірничих виробок,

втратами водних ресурсів з водосховищ і каналів, з

меншенням площ орних земель тощо.

Розвиток техногенного карсту, який фіксується на забудованих територіях, пов’язаний з формуванням у закарстованих  масивах значних за розмірами депресійних воронок в районах водозаборів (мм. Рівне, Дубно, Сарни Рівненської області, Краматорськ Донецької області, Луганськ, Рубіжне Луганської області та інші). Техногенна активізація карсту створює загрозу цивільним та промисловим спорудам південно-західної частини м. Львів приблизно на третині його площі (майже 50 км2 ). Активізація карсту і пов’язаних з ним просідань і провалів спостерігається в містах Передкарпаття (Немирів, Теребовля, Гусятин, Заліщики та інші).

Додатковим імпульсом  до розвитку карстового процесу є  зміна хімічного складу підземних вод, що збільшує їх розчинну здатність, а також підвищення температури породного масиву, особливо під великими промисловими об’єктами та в межах промислово-міських агломерацій, витоки з мереж водопостачання та водовідведення, накопичувачів промислових стоків, хвостосховищ тощо. Особливого розвитку він набув у районах проведення гірничодобувних робіт, перш за все видобутку солей на території Солотвинського (Закарпатська область), Калуш-Голинського (Івано-Франківська область), Стебнікського (Львівська область), Ново-Карфагенського (Донецька область) родовищ та сірки – Немирівського (Львівська область), Язівського (Львівська область), Роздольського (Львівська область), Тлумачівського родовищ (Івано-Франківська область).

  Для боротьби з карстом можна  застосовувати наступні заходи.

1. Припинення доступу поверхневих  і підземних вод до порід, які карстуються, шляхом регулювання поверхневого стоку і влаштування дренажів.

2. Штучне обрушення покрівлі карстових пустот і заповнення їх глинистими породами. До цього вдаються при будівництві залізниць і шосейних доріг, трубопроводів і т.д.

3. Цементація порід основ споруд; при цьому через бурові свердловини  у тріщини і карстові порожнини нагнітається цемент. Так створюється підземний водонепроникний бар‘єр і одночасно породи зміцнюються.

4. Бітумізація порід основи з  метою створення підземного водонепроникного бар‘єру.

5. Осушення ділянок за допомогою  відкачувань води насосами, зануреними  у пробурені навкруги ділянок  свердловини; застосовується при  проходці експлуатаційних і дослідних шахт, шурфів і т.п.

Проте інколи, через ускладнення і дорожнечу боротьби з карстовими явищами, доводиться переносити споруди з закарстованих ділянок на ділянки з більш сприятливими інженерно-геологічними умовами.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. ДБН В.1.1-3-97.  Інженерний захист територій,  будинків та споруд від зсувів та обвалів. Основні положення. – К.: Держбуд України, 1998. – 40 с.
2. ДБН В.1.1-24:2009. ЗАХИСТ ВІД НЕБЕЗПЕЧНИХ ГЕОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ. Основні положення проектування
3. Особливості армування ґрунтів вертикальними ґрунтоцементними елементами/[М.Л.  Зоценко,  С.Ф.  Пічугін,  Р.В.  Петраш,  О.О.  Гудімов] //  Міжвідомчий науково-технічний збірник наукових праць  (будівництво).     – К.:  НДІБУ Мінбуду України,2007. – №66. – С. 65–72.
4. За ред. Ніщука довідник «Інженерний захист та освоєння територій»         – К.:  «Основа», 2000. -344 с.