Автомобілебудівна галузь відноситься до машинобудівного комплексу

Автомобілебудівна галузь відноситься  до машинобудівного комплексу.

Машинобудування України виникло  ще в середині XIX ст. Наявність металу, вигідне транспортно-географічне  розташування, зокрема вихід до узбережжя  Чорного та Азовського морів, висока концентрація сільськогосподарського виробництва сприяли розвитку тут  важкого, транспортного і сільськогосподарського машинобудування. В минулому машинобудування  стало провідною галуззю в  структурі промислового комплексу  України. В 1990 р. його частка становила 30% всього промислового виробництва. Сучасні  галузева структура і розміщення машинобудування України сформувались за останні десятиліття. У переважній більшості розвинутих країн світу  провідне місце в структурі транспортного  машинобудування займає автомобілебудування. Україна має досить сприятливі передумови для розвитку автомобілебудування: достатнє виробництво металу, розвинута  хімічна промисловість (в тому числі  виробництво шин, пластмас І виробів  з них), науково-дослідна база і достатня чисельність кваліфікованих кадрів і, що дуже важливо, великий ринок  збуту продукції. Автомобілебудування  — це відносно молода галузь машинобудування  України, яка виникла в 50—60-ті роки. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено  виробництво легкових автомобілів  для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна промисловість  кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, (Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні  частини (Чернігів). Таке кооперування виробництва між підприємствами машинобудування, а& також з підприємствами інших галузей промисловості  спричиняє внутрішньогалузеві і  міжгалузеві зв'язки як всередині  держави, {так і за її межами. Міждержавне  кооперування вимагає прийняття  відповідних правових законів, які  регулювали б взаємостосунки між  підприємствами України та інших  країн. Розвиток автомобілебудування  в Україні не задовольняє потреби  держави у власній продукції, а рівень його розвитку значно відстає  від розвинутих країн світу. За рахунок  власного виробництва, задовольняється  менш ніж 10% потреб у автомобілях  і автобусах. Автомобілебудування  України потребує іноземних інвестицій і використання передових технологій у виробництві автомобілів. Великі надії покладаються на співробітництво  з Південнокорейською фірмою Деу, яка  разом із ЗАЗ створює спільне  підприємство (ЗАЗ — ДЕУ). Перспективи  цього підприємства є невизначеними, оскільки автомобілі даної фірми  Деу є далеко не висококонкурентоспроможними  на світовому ринку. За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в перспективі — трамваїв. Виробляють також мотоцикли (Київ), мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів). У перспективі автомобілебудування  повинно зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно удосконалити галузеву структуру  машинобудування, розширити асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання.

 

Українське  автомобілебудування протягом 40 років  існувало в тіні проблем російської автомобільної промисловості, потім  пройшло разом з економікою країни через всі етапи кризи, через  усі ринкові експерименти, що проводилися  над промисловістю, але все-таки зуміло, в основному, зберегти свій потенціал.

Автомобільна  промисловість України може робити всі типи транспортних засобів: легкові  автомобілі ("Автозаз"), вантажівки, спецавтомобілі, військову автомобільну техніку ("Автокраз"), міські і  магістральні автобуси ("Лаз"), автомобілі підвищеної прохідності ("Луаз"), мотоцикли («КМЗ»).

Українські  підприємства робили майже повну  номенклатуру матеріалів і комплектуючих  для автомобілів: Білоцерківський  і Дніпропетровський шинні заводи, дніпропетровський завод "Іста" по виробництву акумуляторів, Кам'янець-Подільський  завод з виробництва джгутів  проводів і комутаційного устаткування, Херсонський електромашинобудівний  завод, що випускає стартери і генератори, Кременчуцький колісний завод і  багато інших.

Уже після  розвалу СРСР освоєне виробництво  радіаторів і систем охолодження  для автомобілів у Луганську, електроустаткування в Херсоні  і Києві, датчиків і реле в Іллічевську  і Сімферополеві й інших автомобільних  компонентах, які раніше не випускалися  в Україні.

Що стосується вітчизняного авторинку, то він потенційно дуже великий: в Україні низький  рівень забезпеченості населення автомобілями, а існуючий обсяг продажів не забезпечує навіть просте відтворення парку. За рівнем забезпеченості населення автомобілями (120 автомобілів на 1000 чол.) Україна  стоїть нижче багатьох східноєвропейських країн і значно відстає від  країн Заходу, де цей показник складає 400 – 500 автомобілів на 1000 чол.

Маючи величезну  базу автомобільної і суміжних з  нею галузей промисловості, необхідно  було по-державному розпорядитися власним  надбанням. Однак затверджена ще в 1993 році Державна програма розвитку автомобілебудування в Україні  з багатьох причин не одержала динамічного  розвитку.

У 1996 році була прийнята Концепція промислової  політики України, відповідно до якої автомобілебудування України реформувалося  як складова частина промисловості. Реалізація цієї концепції дозволила  призупинити падіння обсягів  промислового виробництва, стабілізувати  роботу підприємств і в 2000 р. досягти  зростання обсягів виробництва  на 12,9% у порівнянні з попереднім роком.

У 2001 році затверджена нова Концепція промислової  політики, у яку закладені механізми, що стимулюють залучення інвестицій у промислове виробництво і, як наслідок, що дозволяють розвити його на якісно більш високому рівні.

На основі цієї Концепції Кабінет Міністрів  України в червні 2001 року схвалив  Концепцію регулювання ринку  автомобілів і розвитку автомобілебудівної промисловості на період до 2005 року. Її розроблювачі ставили перед собою  ціль об'єднати роботу вітчизняних  проектних і науково-дослідних  інститутів з діяльністю промислових  підприємств України, і при цьому  стимулювати в автомобілебудівній галузі дія сучасних ринкових механізмів, а також змінити ситуацію на нашому автомобільному ринку.

Як заставу  дієвості Концепції її творці бачать зведення в ранг державної промислової  політики розвиток автомобілебудування  України і політику регулювання  ринку автомобілів в Україні. Основні ж механізми реалізації – ресурсне і нормативно-законодавче  забезпечення галузі. Перше містить  у собі державне фінансування (державний, регіональний і місцевий бюджети), що складе 17% необхідних засобів, кредити  й іноземні інвестиції – 45%, а також  власні засоби підприємств і організацій  – 38%.

Другим, тобто нормативно-законодавчим забезпеченням, було передбачене внесення змін і  доповнень у більш ніж півтора  десятка нормативних актів України, що повинні були б удосконалити митне  законодавство і підвищити обсяги національного виробництва. Одним  з найважливіших моментів, передбачених у Концепції, є боротьба за «чистий  ринок». Документом передбачені удосконалення  нормативно-правових актів, які створюють  перешкоди для існування тіньового  автобізнесу в нашій країні, а  також анулюють механізми незаконного  ввозу автомобілів з-за кордону.

Відмітною рисою Концепції є те, що в цьому  документі не тільки задекларовані  цілі та задачі, але і дані чіткі  рекомендації з приводу того, як їх виконувати.

В останні  роки в Україні з'явилися економічні передумови більш вигідного, у порівнянні з імпортом готових автомобілів, власного виробництва. Як результат, у 2002 році в країні зроблено 43 тисячі легкових автомобілів, що в 2,5 рази більше, ніж у 2001 році.

 

 

 

            

 

 

 

 

 

                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            Реферат

          на тему:Історія

              розвитку                                                 автомобілебудування 

               в Україні                     

 

 

                                                  

 

 

                                                                                                     

 

 

                                                                                                            Підготував: Прудиус Євген

                                                                           Вчитель: Березюк Станіслав Олександрович