Фотографія як домінуючий візуальний образ XXI століття

М. Є. Грекова

м. Одеса

Фотографія як домінуючий візуальний образ XXI століття

1. Становлення фотографії, як візуального образа. У соціальних науках сьогодні виразне зростання інтересу до соціокультурної інформації, яка адресується зору, баченню, погляду. Вона дається через предмети та особи, експресію рухів, ритуали і танці, одяг і тілесні прикраси, символічне використання простору. Але до зору адресуються не лише згадані предметності, але всілякі зображення – нанесені на поверхню тіла, стіни печер і будинків аж до гравюр, живописних творів, фотографій, кадрів кіно, мультимедійних зображень на екранах моніторів. Статуси предметів і зображень різні, але їх об'єднує те, що через них складається бачення.

Фотографія з'являється як винахід у світі шуму промов, соціальних рухів різного спрямування, стрімких прискорень, вибухів інформації та комунікацій [2 : 27]. Але парадоксальність винаходу полягала в тому, що фотографія несе в собі ідею опору всього перерахованого – вона мобілізує фотографічне мовчання, нерухомість, повертає світу таємничість, ставить під питання будь-які примусові сигніфікації. [3 : 51].

З фотографії почався виток техногенного кодування світу в зображення на папері, потім це продовжиться засобами кіно, відео, цифрових технологій. Оптимізм і ступінь довіри до цих результатів були різними. Відомий афоризм кінорежисера Ж.-Л. Годара: «якщо фотографія – це правда, то кіно – це правда двадцять чотири рази на секунду» (Вже тут звучить питання – а якщо ні? І про яку «правді» йдеться?). Більше півтора століття фотокамери спостерігають за світом з різних боків, але спостереження над фотографією поки скромні.

Ставши масовою практикою, а не дозвіллям заможних людей, фотографія в XX – XXI століттях знайшла собі широке застосування, саме воно багато в чому змінило вигляд культури. Про фотографію можна сказати, як Гегель сказав про філософію: ніяке інше мистецтво або наука не піддавалися такій мірі зневаги, включаючи припущення, що можна бути фахівцем в цій справі без особливих клопотів, писав П. Бурдьє [5 : 13]

Особливе місце і значення фотографії в художній культурі пов'язано з технічної, наукової сутністю фотографії. Найважливішою властивістю фотографії є її достовірність, справжність відображених подій. Одночасно з цим зображення, як і в живописі або малюнку, несе в собі художнє узагальнення, розкриття внутрішнього сенсу показаної ситуації, характер зображуваного людини та багато іншого. По суті своїй, фотограф є художником, котрий володіє певними «фарбами» – фототехнікою та фотоматеріалами.

Фотограф використовує образотворчі засоби фотографії: (точка зйомки, ракурс, лінійна композиція, план, перспектива, освітлення) – споріднені образотворчим засобам живопису. Додатковим інструментом є постобробка.

2. Інтерпритація  фотографії. Як зазначає В. Семенова, хоча «фотографія з'явилася приблизно в один час з соціологією, однак використання фотографій як джерела соціальної інформації так і не стало популярним. Мільйони фотографій робляться щороку і стають надбанням альбомів, але соціологи не відчувають особливого інтересу до того, що могло б стати інформаційною базою дослідження» [6 : 34].

При інтерпретації візуальних зображень інтерпретатори прагнуть враховувати різноманітні соціологічні аспекти зображення, наприклад, соціальний статус персонажів, взаємодії між людьми, символи, соціальні проблеми, «дух епохи» і т.д., що випливають з прийнятої дослідником якої-небудь соціологічної теорії, наприклад, гендерної теорії.

Фотографія як об'єкт матеріал і (або) інструмент дослідження може бути продуктом медіа, особистим документом, творенням дослідника. Фотографія як продукт, що функціонує в полі впливу засобів масової інформації, вивчається або застосовується в дослідженнях, наприклад, способів впливу та існування в масовій свідомості образів реклами; візуальної складової ідеології. У цьому випадку важливо саме хто, для кого і навіщо знімає. Можна рахувати фотографії, задавати про них питання, вивчати їх використання в соціальних контекстах, в яких вони виробляються і споживаються. Тобто ситуація тиражування фотографічних образів в масовій культурі відкриває можливість застосування кількісних методів в комплексі з візуальними методами.

Фотографія виступає одним з варіантів величезного числа сприйнять повсякденного життя, в цьому феномені відображуються соціально значущі реальності. Інтерес до фотографії – це якраз інтерес до повсякденного життя звичайної людини, інтерес до колективного досвіду і колективних уявлень. Фотографія в цілому не потрапляє до переліку усталених художніх практик, таких як живопис або музика. Фотографія часто розглядається як реалістичний і об'єктивний запис візуального світу. Прагнучи виявити абсолютно унікальні моменти, фотографія вихоплює аспекти, що зазвичай не сприймаються в звичайному сенсі, бо вони миттєві: природа, що відкривається камері, інша, ніж та, що відкривається оку... Цікава не просто фотографія, на якій щось зображено, але фотографія, яку хтось зробив, яку хтось тримає в руках, показують іншій людині, зберігають, а тепер ще й вивчають. Вивчають через призму бачення світу очима іншої людини.

3. Хто, для чого  і як створює фотографію. Предмети і зображення виникають в культурі не для науки, не для музею, вони залучені в безпосередній досвід людей. Фотографічний досвід по Р. Барту складається з активних дій різних суб'єктів – знімаючого (Operator), того, хто знімається (Spectrum), того, хто розглядає знімки (Spectator) [1 : 7].

Людина (як Operator) дивиться на світ через видошукач. Але погляд – щось більше, ніж просте наближення віддаленого об'єкта. «Видопошук» прагне припинити життя об'єкта самого по собі. Коли об'єкт в полі кадру, він стає чимось відмінним від самого себе.

Звичайно, в фотографуванні одна частина реальності залишає слід на іншій частині реальності, але зображення виникає не просто тому, що забули закрити кришку об'єктива. Кнопку натискає людина.

Фотографії, здавалося б, відображають предмети, але вони звертаються не до предметів, а в альбом, до інших фотографій. Німецький теоретик фотографії В. Флюссер зазначав, – фотографа не цікавить, яким має бути світ, його цікавить якою повинна бути фотографія [7 : 238].

Якщо вміння фотографувати або любов фотографуватися не є загальним уділом, то розглядання фотографій не може уникнути ніхто. Сьогодні візуальні образи переслідують нас скрізь: вдома, по дорозі на роботу, у газетах, у новинах, у соціальних мережах. Ми настільки звикли до цього аспекту життя, що вже не помічаємо, як багато інформації отримуємо саме з фотографій. Можна не розглядати рекламні банери на вулицях – часто, лишень поглянувши на фото, ми розуміємо, про що йде мова. Можна не читати новини, а лише переглянути свіжі фотографії та скласти уявлення про всі значущі і не дуже події. Можна не питати у знайомого, як пройшов його день, досить зазирнути на його сторінки в популярних соціальних мережах і ми отримуємо інформацію про все, що сталося: починаючи з того, що людина споживала на сніданок, та закінчуючи тим, де була, і що в цих місцях привернуло її увагу.

Нас оточує рухомий ряд зображень (телебачення, відео, кінофільми), однак по-справжньому запам'ятовується, глибокий слід в пам'яті залишає саме фотографія. Стоп-кадр в пам'яті – його основним елементом є єдиний образ. В епоху інформаційного засилля фотографія дозволяє швидко зрозуміти і в стислій формі запам'ятати те, що відбувається. Фотографію можна порівняти з цитатою, афоризмом або ж з прислів'ям. Перед очима кожного з нас пройшли сотні фотографій, які ми можемо миттєво воскресити в пам'яті.

Впізнаваність деяких знімків організує наше сприйняття сьогодення і недавнього минулого. Фотографії стають знаками подій і символами громадських та інших рухів. Фотографії краще, ніж будь-який словесний заклик, пробуджують почуття. Вони ж допомагають вибудувати – або переглянути – наше уявлення про більш далеке минуле. Давно померлі люди немов оживають після публікації фотографій, які не видавалися раніше. Знімки, що стали загальновідомими, свідчать про те, що суспільство хоче осмислити або над чим воліє розмірковувати.

Фотографії вигідно поєднують дві протилежних властивості. У них вже була закладена здатність бути об'єктивними. У той же час вони завжди обов'язково відображають точку зору автора. Безперечно, вони фіксують реальне життя так, як не міг би цього зробити жоден словесний опис, яким би неупередженим він не був. І це зрозуміло – адже використовувався фотоапарат. Одночасно вони свідчили про те, що відбувається, оскільки для того, щоб їх зробити, потрібна присутність фотографа.

Фотозображення, навіть якщо це фіксація реальності, а не її реконструкція з різних елементів, не може бути простим відображенням події. Це завжди картина, побачена кимось: фотографувати – значить ставити рамки, а ставити рамки – значить виключати, фільтрувати важливість подання інформації. »10

Чи сприймається фотографія як невигадливе відображення реальності або ж як витончена її інтерпретація, її значення – і реакція глядачів – залежить від того, наскільки вірно глядачі витлумачують її сенс, тобто від словесного оформлення.

4. Фотографічне  повідомлення у засобах масової  інформації. Р.Барт багато писав про повідомлення, приховане у фотографії, коли розповідав про особливості фотографій, що використовують засоби масової інформації. Газетна фотографія, вважає дослідник, являє собою повідомлення. Весь комплекс цього повідомлення утворюють джерело-відправник, канал передачі і середа одержувачів. Джерело-відправник – це редакція газети, група техніків, з яких одні роблять знімок, інші вибирають його, верстають, обробляють, а треті забезпечують заголовком, підписом і коментарями. Середа одержувачів – це публіка, що читає газету. А канал передачі – це сама газета, вірніше комплекс паралельних повідомлень, центром яких є фотографія, а її оточення утворюють текст, заголовок, підпис під знімком, верстка і т.д.

Незалежно від свого походження і призначення знімок є не просто продуктом або шляхом передачі, це ще й предмет, що володіє структурною автономією; ми аж ніяк не намагаємося відірвати цей предмет від його застосування, але тут потрібно постулювати особливий метод, який передує власне соціологічному аналізу і може полягати лише в аналізі оригінальної структури фотознімку.

Структура фотознімку не є ізольованою: вона повідомляється як мінімум з однією іншою структурою – а саме з текстом (заголовком, підписом або статтею), що супроводжують фотографію в газеті. Таким чином, вся інформація в цілому спирається на дві структури, одна з яких – мовна; ці дві структури діють паралельно, а оскільки їх одиниці різнорідні, то вони не можуть змішуватися; в одній з них (тексті) субстанцію повідомлення утворюють слова, в іншій (фотознімку) – лінії, поверхні, тони забарвлення. Таким чином, хоча газетна фотографія ніколи не обходиться без текстового коментаря, аналіз повинен передусім спрямовуватися на кожну структуру окремо; лише після того, як кожна з них буде вивчена, стане можливо зрозуміти, яким чином вони взаємно доповнюють одна іншу.

Фотографія наших днів – це та область науки про неї самої і область техніки, це методи дослідження та документації, це художнє покликання людей, це і різні види прикладної діяльності, це невід’ємна частина нашого життя.

Деякі фотографії закарбувалися у нас в пам'яті, інші ж формують наші думки, волаючи до емоцій. Вплив фотографії може бути дуже великим. На відміну від письмового тексту, який в залежності від складності викладеної в ньому думки, теми та мови, призначений або для широкого, або для більш вузького кола читачів, фотографія є універсальним засобом спілкування – зрозуміти її може практично кожен.

Список використаної літератури

1. Барт Р. Фотографическое сообщение. //Барт Р. Система моды. Статьи по семиотике культуры. М.,Издательство им. Сабашниковых, 2003.
2. Беньямин В. Произведение искусства в эпоху его технической воспроизводимости: Избранные эссе. М.: Медиум, 1996.
3. Бодриар Ж. Фотография или письмо света / Пер. А. Меликяна. из L'Echange Impossible. Paris: Galilee, 1999.
4. Бурдье П. Исторический генезис чистой эстетики. Эссенциалистский анализ и иллюзия абсолютного. // Новое литературное обозрение, 2003, №60.
5. Круткин В. П'єр Бурдьє – фотографія як засіб і індекс соціальної інтеграції. Іжевськ, 2006
6. Семенова В. Качественные методы: введение в гуманистическую социологию. М.: Добросвет, 1998
7. Сосна Н. Техногенное изображение против текста. // Синий диван. М, 2003, №3.