Демографічні процеси в Латинській Америці

Оскільки Латинська Америка  впродовж тривалого часу була і деякою мірою залишається ареною масових  міграцій, її населення є величезним конгломератом місцевих і принесених переселенцями рас, етносів, релігій, культур.

Чисельність населення. У  2012 р. населення Латинської Америки оцінювалося у 609 млн осіб, що становило 8 % населення світу. Майже половина його сконцентрована у Бразилії, Мексиці й Аргентині. Чисельність населення регіону швидко збільшується. У 1800 р. вона дорівнювала 19 млн осіб (2,1 % населення світу), в 1900 р. — 63 млн (3,9 %), в 1933 р. — 125 млн (6,1 %), у 1975 р. — 320 млн (6,5 %).

У Латинській Америці існують  європеоїдна , монголоїдна і негроїдна  раси, а також утворені на їх основі різноманітні змішані раси. Корінні  жителі — індіанці. Багато з них  винищено прибулим білим населенням, уцілілі змішалися з ним, утворивши  змішаний тип — метисів (до 50 %). Нащадків «чистих» індіанських племен мало (до 15 % населення), проживають переважно  у важкодоступних регіонах, особливо у Болівії (63 % населення), Гватемалі (54 %), Перу (47 %) та Еквадорі (30 %).

Білих нащадків іспанців і  португальців, які народилися вже  в Латинській Америці, називають  креолами. Згодом до цієї групи почали відносити і нащадків італійців (яких багато в Аргентині, Уругваї, Бразилії), німців (в Аргентині, Бразилії, Чилі), слов'ян (у Бразилії та Аргентині), англійців, французів, голландців. «Креольськими» країнами, де переважає біле населення, є Аргентина, Уругвай, Коста-Ріка, Чилі. (Кислий О. Є. 2005,  c. 299)

Після скасування рабства  у 20-х роках XIX ст. до Латинської Америки  почали запрошувати на роботу осіб китайського та індійського походження. Більшість їхніх нащадків мешкає у Трінідаді і Тобаго, Гайані, Суринамі, Французькій Гвіані, Ямайці, китайців — у Перу. В Суринамі проживає значна група вихідців з о. Ява. В другій половині XX ст. у Бразилії сформувалася велика колонія японців. У кожній країні Латинської Америки можна зустріти нащадків арабів, які почали переселятися сюди наприкінці XIX ст. (Мальтус Т. 1993, c. 326)

Расова та етнічна строкатість  населення Латинської Америки зумовила формування особливих культурних типів  країн. Етнічна своєрідність територій  виявляється у пануванні таких  мов:

— іспанська — домінує  у більшості країн;

— португальська — державна мова Бразилії — єдиної португаломовної країни у Латинській Америці;

— англійська (дуже спрощена) — поширена у колишніх британських  колоніях: Ямайці, Трінідаді і Тобаго, Барбадосі, Гренаді, Сент-Люсії, Сент-Кітсі і Невіс, Сент-Вінсенті і Гренадінах, Домініці, на Багамських Островах, у Гайані, Белізі та у декількох залежних територіях Карибського басейну, на Фолклендських (Мальвінських) Островах;

— французька — поширена на Гаїті, у Французькій Гвіані, Гваделупі;

— голландська — офіційна мова у Суринамі та на Антильських (Нідерландських) Островах. (Борисов В. А. 1999, c. 159)

Територія регіону дуже нерівномірно заселена, що спричинено його природними умовами (велика сельва, Анди). Найгустіше заселені узбережжя, міжгірські долини, улоговини, де достатньо вологи і родючих ґрунтів. А острови Карибського басейну належать до найгустіше заселених місць світу: у Барбадосі — понад 600 осіб/км2. Щільно заселені південний схід Бразилії і значна частина її узбережжя, Східно-Центральна Аргентина, Центральна Мексика і північні райони Колумбії та Венесуели, столичні округи, де густота населення — майже 3—5 тис. осіб/км2. Окремі поселення в Андах розташовані на висоті понад 5000 м над рівнем моря. Прискорені процеси урбанізації в Латинській Америці спричиняють виникнення складних соціально-економічних (низький рівень життя, неписьменність населення, безробіття, злочинність) та екологічних проблем, вирішення яких є першочерговим завданням урядів країн.

Список використаної літератури

Борисов В. А., 1999,  Демография , Издат. дом NOTA BENE, 272 с.

Кислий О. Є., 2005, Демографічний вимір історії, Арістей, 328с.

Мальтус Т., 1993, Опыт о законе народонаселения // Антология экономической классики //, ЭКОНОВ, 458с.