Типи міжнародних конфліктів

Типи міжнародних конфліктів

Різноманітність міжнародних конфліктів, їх особливостей, причин виникнення, засобів, способів подолання ставить на перший план проблему типологізації міжнародних конфліктів, яка має важливе значення для їх глибокого наукового дослідження.

Базуючись на системному підході, Й.Гальтунг спробував розробити класифікацію конфліктів, які можуть відбуватись на внутрішньо- та зовнішньосистемних рівнях. Другий параметр, який він використовує при аналізі, – це тип суспільних одиниць: індивідуальний та колективний. Таким чином, він виділяє внутрішньоособистісний, міжособистісний, внутрішньодержавний та міжнародний конфлікти.

Соціальн конфлікти	Внутрішньосистемний рівень	Міжсистемний рівень
Індивідуальний рівень	Внутрішньоособистісний	Міжособистісний
Колективний рівень	Внутрішньодержавний	Міжнародний

 

У нашому випадку ми беремо до уваги конфлікти внутрішньополітичні та міжнародно-політичні. До першого типу відносяться політичні конфлікти, що розгортаються в межах однієї держави, наприклад, суперництво кандидатів за певні державні посади, конфлікти політичних партій між собою чи партійних діячів за місце у керівництві певної партії, зіткнення суспільних рухів, які виступають із різними політичними вимогами, тощо. До міжнародних конфліктів відносять конфлікти, що відбуваються на світовій арені, наприклад, конфлікти між різними державами та їх союзниками, міжнародними організаціями, суспільно-політичними об’єднаннями, які діють у різних країнах, тощо. Водночас міжнародні конфлікти не є тільки політичними. Саме тому за сферою суперечностей міжнародні конфлікти поділяють на політичні, економічні, ідеологічні. Політичні конфлікти випливають із протиставлення держав щодо розподілу влади і престижу у міжнародних відносинах. Економічні конфлікти характеризуються тим, що їх сторонами поряд із державами можуть виступати й будь-які суб’єкти підприємництва, які мають розгалужені інтереси за кордоном. Ідеологічні конфлікти проявляються у ворожнечі між народами та державами, причиною якої є несумісність домінуючих систем цінностей, поглядів на суспільство та світ.

 

Найпоширенішою на Заході є традиційна типологія конфліктів, згідно з якою розрізняють: міжнародну кризу, конфлікт низької (малої) інтенсивності, тероризм, громадянську війну і революцію, що набуває міжнародного характеру, війну та світову війну.

Міжнародна криза характеризується тим, що в її рамках зачіпаються життєво важливі цілі суб’єктів міжнародної політики, для прийняття рішень суб’єкти мають дуже обмежений час, події розгортаються часто непередбачувано. Однак міжнародна криза найчастіше не переростає у збройний конфлікт. Таким чином, дослідники розглядають міжнародну кризу як такий стан стосунків між суб’єктами міжнародних відносин, за якого жодна сторін не бажає війни чи насильства, але обидві вважають свої цілі достатньо поважними, щоб ризикнути заради них можливим розв’язанням війни.

Конфлікт малої інтенсивності передбачає існування дрібних сутичок на кордонах між державними та недержавними суб’єктами міжнародних відносин, характеризується індивідуальним або невеликим груповим насильством. Такий конфлікт може перетворитися у повномасштабний та призвести до великих руйнувань. Окрім того, дослідники виводять тенденцію того, що в умовах тісного взаємозв’язку сучасних незалежних держав порушення мирного життя в одному з регіонів впливає на всі інші, а в основі конфліктів малої інтенсивності лежать переважно внутрішні конфлікти різного змісту – політичного, соціально-економічного, релігійного, національного та субетнічного.

До базових форм конфлікту низької інтенсивності відносять:

· внутрішньополітичну нестабільність, партизанські війни різної інтенсивності та пов’язаний з ними міський тероризм;

· політичний тероризм (у тому числі державний);

· міждержавні протиріччя, які викликають зіткнення нижче рівня звичайної війни;

· діяльність наркомафії – незаконне збирання, перевезення та продаж наркотиків.

Тероризмтрактують як складне та багатогранне явище, сутність якого полягає у діях проти окремих осіб чи груп, цілих народів, держав, які здійснюються добре організованими та технічно оснащеними корпораціями державного чи навіть міждержавного масштабу. Основною метою тероризму як міжнародного конфлікту є насильницькі акції та терор як такий. Основними його ознаками є мобільність, часта зміна позицій та засобів, здатність до заморожування бойових дій, шантажу. Особливістю тероризму є постійне удосконалення тактики насильства, поновлення арсеналу сил і засобів, що зумовлено значною схильністю до науково-технічних новацій. Отже, тероризм – це навмисне використання насильства (чи загрози насильства) для психологічного впливу на населення та досягнення таким чином політичних цілей.

Дослідники виділяють тероризм «революційний», що направлений на політичну революцію, «напівреволюційний», політична мотивація якого інша, аніж революція, та «репресивний», що направлений на обмеження певних груп, осіб чи форм їх поведінки, які здаються бажаними в даний момент тим чи іншим верствам суспільства. До цієї типології додають ще тероризм без специфічної цілі та так званий спазм-тероризм, тобто серію атак відносно низької інтенсивності та короткої тривалості, але які досить сильно дестабілізують суспільну думку. Відрізняють також державний тероризм, що організовується чи підтримується однією державою проти іншої, міжнародний, системний, внутрішньодержавний, релігійний, точковий, мережевий тощо.

Інші типи міжнародного конфлікту – громадянська війна та революція – є внутрішніми конфліктами у державі між двома і більше сторонами через розбіжності поглядів про майбутній лад цієї країни. Ці конфлікти найчастіше носять соціально-класовий, етнічний чи релігійний характер. Однак якщо одна із сторін звертається по допомогу до закордонних політичних сил і отримує її, то конфлікт може набути міжнародного характеру, перетворившись у великий міжнародний конфлікт або ж призвести до тимчасового врегулювання, примирення сторін.

Війну трактують як великомасштабний конфлікт між державами та їх коаліціями, що прагнуть досягнути своїх політичних цілей за допомогою організованої збройної боротьби. Світова війна, що характеризується втягненням у воєнний конфлікт групи держав, що переслідують глобальні цілі, веде до значних людських і матеріальних втрат. Водночас війна як складне соціально-політичне явище являє собою не тільки зіткнення воєнних сил, але й мобілізацію всіх ресурсів, що є у розпорядженні суспільства, – політичних, економічних, дипломатичних, психологічних тощо. Саме тому вважається, що відвернення третьої світової війни є одним із найголовніших завдань сучасної міжнародної політики.

А. Раппопорт розрізняє три основні типи конфліктних ситуацій з точки зору їх врегулювання – «війна», «гра», «дебати».

«Війна» є безкомпромісною боротьбою, в якій сторони на основі взаємної ворожнечі прагнуть завдати максимальної шкоди одна одній, використовуючи будь-які засоби, нехтуючи раціональними розрахунками та виробленням оптимальної стратегії своїх дій. В такого виду конфлікті його учасникам потрібна тільки перемога, а інший результат їх не влаштовує.

«Гра» є типом міжнародного конфлікту, що характеризується раціональною поведінкою сторін, які прагнуть досягти несумісних цілей, для чого обирають стратегічно продумані засоби дій на основі зважених оцінок, дотримуючись заздалегідь прийнятих правил, що обмежують їх протиборство. Такі конфлікти передбачають визнання учасниками конфлікту норм і правил, а також інституційне оформлення та закріплення цих правил. Водночас такий конфлікт не виключає можливості співробітництва після закінчення конфлікту або навіть у його ході.

«Дебати» як тип міжнародного конфлікту характеризуються тим, що учасники конфлікту розходяться у баченні світу, фактів і цінностей, однак через полеміку як спосіб взаємодії зосереджують увагу на аналізі конфлікту, який переосмислюється таким чином, що потенціал конфліктності може бути ліквідований, а першоджерело конфлікту зникає. Такі взаємодії вимагають гнучкості, уміння коректувати та змінювати свої погляди й позиції під впливом змін у позиціях іншої сторони конфлікту. Прикладами такого типу конфлікту можуть бути міжнародні переговори щодо певної проблеми, учасники яких зацікавлені у розвитку подальших дружніх взаємовідносин.

За засобами конфлікти традиційно поділяють на збройні та незбройні. Збройні конфлікти, тобто війни, є цілеспрямованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання максимально можливої шкоди та знищення військового та господарського потенціалу противника. У збройному конфлікті бойові дії проводяться хоча б при мінімальному рівні централізованого керівництва, а військові акції проводяться з певною постійністю, а не спонтанно. Незбройні конфлікти характеризуються конфронтативними діями ворогуючих сторін, що не пов’язані із застосуванням воєнної сили.

Ф. Брайар і М.-Р. Джалілі типологізують міжнародні конфлікти за їх природою, виділяючи класичні міждержавні конфлікти, міждержавні конфлікти з тенденцією до інтеграції та національно–визвольні війни. За мотиваціями учасників конфліктів ці дослідники виділяють територіальні та нетериторіальні (в основі яких лежать соціально-економічні та ідеологічні мотиви, воля до могутності) конфлікти. За масштабами конфлікти можуть бути генералізовані (в які втягнуто велику кількість держав та які здатні перерости у світові конфлікти), регіональні, субрегіональні й обмежені (особливо за кількістю учасників) конфлікти.

Серед основних типологій політичних конфліктів особливо цікавим є їх поділ на конфлікти інтересів, цінностей та ідентифікації. Конфлікт інтересів передусім стосується розподілу економічних ресурсів. Він найлегше піддається врегулюванню, адже в таких питаннях завжди можна знайти компромісне рішення. Ціннісні конфлікти – це боротьба навколо уявлень про те, що є правильним чи важливим, до яких цілей треба прагнути. Такий тип конфлікту характерний для країн, що розвиваються, для держав із нестабільним суспільним і політичним ладом, для перехідних суспільств. Ціннісні конфлікти потребують великих зусиль для їх врегулювання, оскільки вони не піддаються компромісам. Конфлікти ідентифікації характерні для суспільств, у яких індивіди ототожнюють (ідентифікують) себе з певною групою (етнічною, релігійною, мовною, расовою тощо).

Залежно від структури інтересів сторін розрізняють конфлікти з нульовою сумою, коли один учасник отримує рівно стільки, скільки втрачає інший, конфлікти з ненульовою сумою, коли обоє учасників виявляються у виграші, адже в результаті конфлікту намагаються отримати і отримують різне, та конфлікти з від’ємною сумою, коли обидва учасники не тільки нічого не отримують, а й втрачають.

Найбільш часто використовується поділ конфліктів на симетричні та асиметричні. До першого типу відносять такі конфлікти, які реалізуються за приблизно однакового розподілу сил, залучених до конфлікту сторін. Другий тип являють конфлікти зі значними відмінностями у потенціалі конфліктуючих сторін.

Беручи до уваги сучасний стан розвитку міжнародних відносин, Зб.Бжезинський запропонував сім сценаріїв ескалації насильства у першій чверті ХХІ століття:

1. Повномасштабна стратегічна  війна між США та Росією, що  на даному етапі все ще теоретично  можлива, хоча малоймовірна. Або  приблизно через 20 років – між  США та Китаєм, а також між  Китаєм і Росією. В даному випадку  показовою є формула «10–30–30», що використовується США у  воєнних конфліктах. Її суть зводиться  до того, що після політичного  рішення Вашингтону про використання  військової сили війська повинні  впродовж 10 днів бути приведені  до бойової готовності і відправлені  у будь-який регіон земної кулі. За наступні 30 днів американські  війська повинні розбити сили  противника і позбавити його  можливості здійснити організований  опір у майбутньому. Впродовж  ще 30 днів війська повинні пройти  перегрупування і бути готовими  до виконання нового бойового  завдання та перекидання в  інший регіон планети.

2. Великі регіональні  війни із застосуванням смертоносної  зброї, наприклад, між Індією та  Пакистаном, Ізраїлем та Іраном.

3. Етнічні воєнні конфлікти, що призводять до фрагментації  суспільств, загрожують передусім  поліетнічним державам, таким як  Індонезія чи Індія.

4. Різні форми «національно-визвольного  руху» проти реального чи передбачуваного  расового пригноблення, такі як  боротьба індіанського населення  Латинської Америки, чеченців чи  палестинців, що борються проти  Ізраїлю, проблема курдів тощо.

5. Несподівані агресії  проти сусідніх держав чи проти  США з боку країн, слабких у  всіх інших відношеннях, проте  таких, що зуміли виготовити зброю  масового ураження та знайшли  способи її доставки (Північна  Корея, Іран).

6. Терористичні операції  підпільних груп проти цілей, що збуджують у них особливу  ненависть, теракти з використанням  зброї масового знищення.

7. Кібернетичні атаки, що  можуть здійснюватися анонімно  державами, терористичними організаціями  чи навіть анархістами-одинаками  проти операційної інфраструктури  високорозвинутих суспільств у  розрахунку занурити країну у  стан хаосу.

Як бачимо, існують різноманітні прогнози щодо можливих конфліктів у міжнародних відносинах. Науковці звертають увагу, що суперництво на міжнародній арені може виникати через земні простори чи невідновлювані ресурси (родючі землі, нафтові запаси, рибні ресурси, ліси, чисту воду). Таким чином, аналіз конфлікту та віднесення його до одного з конкретних типів допомагає класифікувати цей конфлікт, проявити його причини, способи взаємодії та взаємосприйняття суперниками один одного. Все це в сукупності дає змогу виявити характер конфлікту, визначити динаміку розвитку конфліктної ситуації і, як наслідок, віднайти шляхи його подолання та вирішення.