Внесок Великої Британії в діяльність НАТО

Внесок Великої Британії в діяльність НАТО

Виконала: студенка І  курсу магістратури, МВ(2)

Чмель Олександра

Роль та внесок Великої  Британії в діяльність НАТО потрібно розглядати, перш за все, в контексті  двосторонніх відносин Британії та США, котрі носять характер “особливих”. Підгрунттям для формування таких відносин напередодні Другої світової війни стали такі об'єктивні фактори, як спільність мови, історії, традицій, культурних і духовних чинників, а також спільна мета — перемога над державами-агресорами на чолі з Німеччиною. Великобританія розглядала США як головний та надійний гарант політичної, економічної та воєнної безпеки Британії, що забезпечували підтримку її великодержавної геостратегії.

Американські і англійські лідери прагнули до зміцнення відносин між двома країнами, розглядаючи їх, котрі стали основою для більш широкої коаліції. Крім того, володіючи важливими політичними зв'язками в Західній Європі і підконтрольній території, Великобританія була необхідним союзником для США. Сама ж Великобританія опинилася під загрозою фінансового банкрутства, від якого вона могла бути врятована лише за допомогою американських фінансових ресурсів.

Всі вищезазначені чинники  обумовили той факт, що з моменту  утворення НАТО в 1949 році Велика Британія стала другим за впливовістю членом Альянсу. Потрібно зазначити, що саме ініціатива міністра закордонних справ Британії Е.Бевіна у 1948 році стала поштовхом для початку складного процесу перевоворів щодо утворення Північноатлантичного альянсу.

Активна участь Британії в утворенні Північноатлантичного альянсу була обумовленна забезпеченням її зовнішньополітичних інтересів в Західній Європі. Англо-американські особливі відносини обумовили певне “привілейоване” положення Британії порівняно з іншими членами Альянсу.

З самого початку створення НАТО, Британія була прихильником військової присутності США на Європейському континенті, адже згідно з офіційними заявами уряду, розглядала НАТО в якості основи своєї оборонної політики. Британія вважала, що основним завданням НАТО на Європейському континенті є забезпечення безпеки, а саме: запобігання поширення комунізму та контроль розвитку Західної Німеччини.

З самого початку створення НАТО Британія захищала інтереси Альянсу. Це чудово ілюструють офіційні заяви уряду. Британія засудила вихід Франції з організації в 1966р., У 1967 році була зроблена заява британського уряду щодо зміцнення воєнної ефективності і воєнної солідарності НАТО, практичним втіленням якої була передача під командування НАТО ще двох британських військових угрупувань. В часи “холодної війни” військова та оборонна політика Великої Британії була спрямовано на підтримку і зміцнення Північноатлантичного Альянсу. Найбільш суттєвим внеском Великої Британії в діяльність Альянсу були її ядерні сили, зокрема впродовж 70-х рр. основу ядерного потенціалу НАТО складали головним чином літаки з ракетами “повітря — земля” - англійські літаки “Вулкан” та американські F – 111.

В 1968 році, за ініціативи Британії в рамках НАТО була утворена Єврогрупа в якості об’єднання європейських урядів в рамках НАТО (діяла до 1993року). Мета Єврогрупи — одночасне посилення військової могутності НАТО і зміцнення співробітництва між західноєвропейськими членами блоку.

Проте, всередині 70-х років  обсяг британського внеску в діяльність Альянсу зменшився: скорочення британської військової присутності в басейні Середземного моря, ліквідування військових баз на о. Мальта. Така ситуація тривала до початку 80-х років. Головна частина Британських військових сил, зорієнтованих на виконання завдань альянсу перебувала в складі національних збройних сил.

Уряд М. Тетчер найактивніше з усіх членів Альянсу підтримував  рішення НАТО щодо розміщення ядерних  ракет типу Круз та Першинг-ІІ в Західній Європі. В ці часи, послідовно проводився курс на зміцнення “особливих відносин” зі США, збільшення внеску ВБ в НАТО, активну участь у військових програмах Альянсу. Загалом відомо, що рівень військових витрат Британії впродовж 50-х-80-х років був найвищім у порівнянні з усіма європейськими членами Альянсу.

Швидке зближення Великої Британії та США на початку 90-х років, її активна участь в операції “Буря в пустелі” обумовили формування британської позиції щодо майбутньої ролі НАТО в контексті нових умов. Велика Британія взяла активну участь в розробці нової концепції стратегічного розвитку НАТО, котра була прийнята 8 листопада 1991 року. Проте, подальші два роки можна охарактеризувати як тимчасовий занепад “особливих відносин” і в цей період Велика Британія нічим не вирізняється серед інших партнерів НАТО.

Участь у миротворчій  операції в Югославії стала наступним внеском Великої Британії в діяльність НАТО. Будучи одним з п'яти учасників контактної групи, Британія взяла участь у Дейтонських переговорах і підписанні рамкової угоди щодо миру в Боснії і Герцеговині. Британія виступила одним з ініціаторів зустрічей в Рамбуйє (лютий 1999 р.) та Парижі (березень 1999 р.) щодо югославської кризи. Вона була одною з перших держав, що відрядила свої збройні сили у розпорядження ООН в Боснії та Герцеговині, спочатку у складі Сил захисту ООН (ІІМРКОРОР), а потім до Сил стабілізації (СФОР) та сил у Косові (КФОР). В складі КФОР британський контингент найчисленнішим. Протягом липня 1992 р. - лютого 1994 р. військові сили Альянсу були зосереджені на контролюванні дотримання санкцій Ради Безпеки ООН щодо держав колишньої СФРЮ.

У 1999 році рішення генерального секретаря НАТО Х.Солани щодо збройної атаки сил НАТО на колишню Югославію без згоди Ради Безпеки ООН було ухвалено всіма членами Альянсу. Велика Британія зі Сполученими Штатами були головними ініціаторами військової інтервенції та прихильниками силового розв'язання конфлікту в Косово. Британсько- американський альянс виступив "лідером агресивності" впродовж всього процесу врегулювання ситуації в колишній Югославії. Британія протистояла всім спробам припинення бомбардувань. Британія підтримувала наміри НАТО щодо проведення наземної військової операції в разі невдачі повітряних бомбардувань. Британія наполягала на продовженні інтенсивних бомбардувань та початку наземних операцій до кінцевої перемоги НАТО і не визнавала прийняття ніякої "половинчастої" угоди. Вона дотримувалася таких підходів навіть наприкінці травня - початку червня 1999 р., коли з'явилися ознаки дипломатичного вирішення конфлікту і підписання відповідної угоди. На вашингтонському саміті НАТО в квітні 1999 р. США та Велика Британія ініціювали ембарго на постачання енергоносіїв в Югославію. Така політична лінія зумовила ізоляцію держави серед членів Альянсу.

Важливим аспектом діяльності Сполученого Королівства в рамках НАТО є його підтримка заходів, пов'язаних з експансією Альянсу на схід. Водночас така позиція Сполученого Королівства відповідає і його власним національним інтересам.

Велика Британія відігравала  провідну роль у виконанні протинаркотичних та реконструкційних програм Альянсу, у підтримці передвиборчої підготовки в Афганістані. В складі Сил міжнародної безпеки та допомоги під егідою НАТО задіяно понад 300 британців.

На сьогодні переважна  частина британських військових сил, ядерних та звичайних озброєнь та біля 95% витрат на оборону підпорядковані НАТО. Внесок Британії до цивільного бюджету НАТО складає 15, 7 мільйонів ф.ст., що є другим за обсягом після США. Досліджено, що на сучасному етапі внесок Британії до військової потужності НАТО складають її військово- морські, наземні та повітряні сили. Більшість суден королівського військово-морського флоту підпорядкована командуванню Альянсу. Велика Британія виявилася найактивнішим з членів Альянсу, коли Статтю 5 Вашингтонської угоди було вперше введено в дію у вересні 2001 року в зв'язку з терористичними актами проти Сполучених Штатів.

Станом на 2013 рік офіційна позиція уряду Великої Британії щодо НАТО залишається незмінною: «Наша місія — запевнити в тому, що НАТО залишається спроможним служити основою оборонної політики Великобританії та бути провідним інструментом нашої національної безпеки та,  що військові операції НАТО повністю відповідають стратегічним цілям Сполученого Королівства.”

Список використаних джерел:

1. Налаживание  «особого партнерства» США и  Великобритании (1945-1956) http://www.ipolitics.ru/lnk/341.htm

2.http://sbiblio.com/biblio/archive/ennio_2/02.aspx 

3. Яковенко Н.Л. Велика Британія в сучасній системі міжнародних відносин: заявка на європейське лідерство. - K.: Науковий світ, 2003

4. Яковенко Н. Л. Внесок Великої Британії в діяльнвсть НАТО http://papers.univ.kiev.ua/mizhnarodni_vidnosyny/articles/Great_Britain_input_in_the_NATO_activities_16101.pdf

4. Parliamentary Debates. House of Commons http://www.parliament.the-stationery-office.co.uk/pa/cm

5. UK and NATO https://www.gov.uk/government/world/uk-joint-delegation-to-natо