Загальні принципи міжнародних відносин

         ТЕМА: «ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОЖНИХ ВІДНОСИН»

ПРИНЦИП РІВНОПРАВНОСТІ Й САМОВИЗНАЧЕННЯ НАРОДІВ

 

ПРИНЦИП РІВНОПРАВНОСТІ Й  САМОВИЗНАЧЕННЯ НАРОДІВ-

- принцип міжнародного  права, згідно з яким усі  народи мають право вільно  без втручання ззовні визначати  власний політичний  статус і  здійснювати свій соціально–економічний   та культурний розвиток. Кожна  держава відповідно до Статуту  ООН зобов'язана поважати це  право.

Особливість принципу самовизначення полягає в тому, що він, як і принцип  поваги прав людини, присвячений правам не держави, а інших утворень - народу, нації. Пакти про права людини закріпили зв'язок права на самовизначення народу з правами людину . У результаті в міжнародному праві закріплені права тих, хто не є суб'єктом міжнародного права, а на держави покладено обов'язок поважати і забезпечувати їхні права.

Принцип самовизначення зіграв важливу роль в історії, що допоміг  звільнитися від колоніальної залежності десяткам народів. Водночас багатовіковий  досвід говорить про те, що національний егоїзм приніс незліченні лиха. Сьогодні в багатьох країнах палають збройні  конфлікти на національної, етнічної, релігійних мотивів. Численні випадки  зловживання принципом самовизначення, а також недостатня визначеність деяких його аспектів породили скептицизм щодо цього принципу, у тому числі  і серед правників з країн, що розвиваються. Тому так важливо  з'ясувати зміст цього особливо складного принципу.

Включений до Статуту ООН  за ініціативою СРСР принцип самовизначення з самого початку пов'язувався із співпрацею й загальним світом. Як одна з цілей зазначено: "Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру" .

У практиці ООН принцип  самовизначення, що включає право  на утворення незалежної держави, розуміється  як право колоніальних народів на незалежність від метрополій. Таке розуміння було закріплено Декларацією  про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 Правом на самовизначення мають також народи, що перебувають  під іноземною окупацією або  під гнітом расистських режимів. У Декларації тисячоліття ООН  2000 р. говориться про право "на самовизначення народів, які залишаються під колоніальним пануванням та іноземною окупацією".

Сучасний світовий порядок  мислимо як лише система організованих  в держави народів. Суб'єктом права  на самовизначення є саме народ, нація, яка а не будь-яка соціальна, етнічна  або релігійна спільнота. Торкаючись цього питання, Генеральний секретар ООН Б. Галі Бутрос говорив: "Нація не є плем'ям: в реальності одне протилежно іншому. Нація - це обов'язково вихід за рамки базових товариств, цього об'єднання декількох з них ... Завдання нації як раз і полягає в тому, щоб перетворити примітивні антагонізми та створити простір солідарності, завдяки чому вона і є дуже сучасними поняттям, яке ми знаходимо у Статуті Організації Об'єднаних Націй ".

Коли говорять про міжнародну правосуб'єктність націй і народів, мають на увазі перш за все ті з них, які знаходяться в колоніальній залежності і позбавлені власної  національної державності. Суб'єктами міжнародного права є тільки ті нації  і народи, які борються за своє національне  визволення і створення власних  незалежних держав. Віднесення націй  і народів до числа суб'єктів  міжнародного права, як правило, виникає  після того, коли вони створюють  будь-якої координуючий боротьбу орган (наприклад, таким є Організація  звільнення Палестини), який до створення  незалежної держави виступає від  їх імені.

В даний час залежними  є приблизно 15 територій: Американське Самоа, Бермуди, Британські Віргінські острови, Каймановая острови, Фолклендські (Мальвінські) острови, Гібралтар, Гуам, Нова Каледонія, острів Святої Олени, підопічні території тихоокеанських островів, Західна Сахара .

Надалі принцип рівноправності і самовизначення народів був  розвинений та конкретизовано в Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам, одноголосно  прийнятій Генеральною Асамблеєю  ООН на XV сесії 14 грудня 1960 У преамбулі  Декларації справедливо відзначається, що всі народи мають невід'ємне право  на повну свободу, здійснення свого  суверенітету і цілісність національної території Декларація проголошує такі принципи та обов'язкові умови надання  незалежності колоніальним країнам  і пародій:

1) підпорядкування народів  іноземної ярмо і панування  та їх експлуатація є запереченням  основних прав людини, суперечать  Статуту ООН і перешкоджають  розвитку співпраці та встановлення  миру в усьому світі;

2) всі народи мають  право на самовизначення; в силу  цього права вони вільно встановлюютьсвій політичний статус і здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток;

3) недостатня політична,  економічна і соціальна підготовленість  у галузі освіти ніколи не  повинні використовуватися як  привід для затримки досягнення  незалежності;

4) будь-які військові дії  або репресивні заходи якого  б то не було характеру, спрямовані  проти залежних народів, повинні  бути припинені, з тим щоб  надати їм можливість здійснити  в умовах миру і свободи  своє право на повну незалежність; цілісність їх національних територій  має поважатися;

5) у підопічних і несамокерованих територіях, а також у всіх інших територіях, які не досягли незалежності, повинні бути негайно вжиті заходи для передачі всієї влади народам цих територій відповідно з вільно вираженими ними волею і бажанням, без яких би то не було умов або застережень і незалежно від раси, релігії або кольору шкіри, з тим щоб надати їм можливість користуватися повною незалежністю і свободою;

6) будь-яка спроба, спрямована  на те, щоб частково або повністю  зруйнувати національну єдність  і територіальну цілісність країни, несумісна з цілями і принципами  Статуту ООН.

У силу принципу рівноправності і самовизначення народів всі  народи мають право вільно визначати  без втручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана  поважати це право відповідно до положень Статуту ООН.

Способами здійснення народом  права на самовизначення є створення  суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або  об'єднання з ним, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом.

Отже, правом на самовизначення має народ, нація, тобто досить велика і цілісна спільність. Етнічні, релігійні, мовні меншини мають право  на культурну автономію, на повагу їхніх  інтересів в рамках демократичної  держави. Відповідні права меншин закріплені міжнародним правом. Разом з тим  меншини несуть і певні обов'язки щодо держави, в якій вони знаходяться. У демократичних державах в рамках законності повинні діяти і політичні  меншини. Породжувані ними збройні  конфлікти, будь то громадянські війни  чи революції, тягнуть за собою масові порушення прав людини і створюють  загрозу миру.

 

5 ПРИКЛАДІВ ПРИНЦИПУ РІВНОПРАВНОСТІ Й САМОВИЗНАЧЕННЯ НАРОДІВ

1. Нідерландська, Англійська, Французька та Американська революції XVI-XVIII століть, спираючись на концепцію народного суверенітету, проголосили самовизначення як утвердження у внутрішньому правопорядку держав індивідуальних та колективних прав людини проти тиранії “старого режиму”, заклавши тим самим теоретичні та практичні засади визнання внутрішнього та зовнішнього аспектів принципу рівноправності та самовизначення народів;
2. Зовнішньою правовою основою визнання права народу Палестини на самовизначення і створення незалежної держави слугують відповідні резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН, в яких визнається це право в особі Організації Визволення Палестини як єдиного законного представника цього народу + мирний процес на Близькому Сході, що призвів до укладання ряду угод між ОВП та Ізраїлем – Мадридської угоди в Осло 1993 р. та Вашингтонської угоди 1994 р.
3. Відносини між центральними органами та республіками (землями, штатами, кантонами). Наприклад, лише на останньому етапі існування СРСР законодавчі акти, ухвалені вищими органами Литви, Латвії, Естонії, Азербайджану та Вірменії, було скасовано чи визнано недійсними в Москві. А республіки ігнорували союзні постанови, документи. Подібна ситуація простежується у відносинах Квебеку з канадським центральним урядом, Північної Ірландії — з англійським.
4. Проблеми національних груп у республіках (штатах), а також національностей, які не мають власних національно державних утворень. Це стосується насамперед росіян, які проживають за межами Росії (25 млн). Гостро постала проблема російських німців (понад 2 млн), яких сталінський режим огульно звинуватив у підтримці фашистської Німеччини та застосував до них масові репресії, ліквідувавши національну автономію.У складній національно державній структурі Російської Федерації існують й інші національні тертя: у Башкиртостані — між башкирами й татарами; Татарстані — між татарами й чувашами; Дагестані — між аварцями, кумиками і лезгинами; Північній Осетії — між осетинами та інгушами.
5. Відносини між союзними (автономними) республіками (штатами, кантонами). У колишньому СРСР національні проблеми призвели до загострення відносин між Азербайджаном і Вірменією, Узбекистаном і Киргизстаном, Росією та Україною.

 

+ 1 ПРИКЛАД СТОСОВНО УКРАЇНИ

 

 

1 листопада 1991 року Верховна  Рада України на підставі Декларації  про державний суверенітет України,  Акта проголошення незалежності  України, Загальної декларації  прав людини та ратифікованих  Україною міжнародних пактів  про права та свободи особистості,  а також беручи до уваги  те, що на території України  проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з  українцями складають п’ятдесятидвомільйонний  народ України, прийняла Декларацію  прав національностей України  . Згідно з нею Українська держава  гарантує всім народам, національним  групам, громадянам, що проживають  на її території, рівні політичні,  економічні, соціальні та культурні  права.

Декларація визначає такі важливі, з точки зору права нації  на самовизначення і національний суверенітет, принципи: Україна гарантує всім національностям  право на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування  національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов’язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур. Держава  гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах .

 

ВИСНОВОК:  
 
Національні відносини в сучасному світі підпорядковані дії двох взаємозалежних тенденцій: з одного боку, формування й розвиток націй, їх боротьба за рівноправність і самостійність, за створення держав; з іншого — злам національних кордонів, посилення зв´язків і взаємного співробітництва, інтеграційних процесів на основі об´єктивного процесу інтернаціоналізації всіх аспектів суспільного життя. Ігнорування цих тенденцій може не тільки загострити національне питання в окремих державах, а й спричинити непередбачувані наслідки в межах усього світового співтовариства.

У наш час проблема суб'єкта права на самовизначення набула великого значення. Законне прагнення національних, етнічних, релігійних громад зберегти свою ідентичність використовується з  метою руйнування єдності народу, нації, держави. При цьому грубо  і в масовому порядку порушуються  права людини. Подібні дії звертають  історію назад, реставрують феодалізм  і навіть племінний лад.

Право на самовизначення не розглядається міжнародним правом як таке, що санкціонує або заохочує будь-які дії, які можуть привести до часткового або повного порушення  територіальної цілісності або політичної єдності суверенних та незалежних держав, що діють з дотриманням цього  принципу у внутрішньому його аспекті.

Право на рівноправність та самовизначення народів, встановлене  в Статуті ООН, містить внутрішній та зовнішній аспекти, згідно з якими  всі народи мають право вільно визначати свій внутрішній і зовнішній  політичний статус, тобто вільно здійснювати  свій політичний, економічний та культурний розвиток.

 
Отже, історичний досвід свідчить, що реалізація народом свого права на самовизначення залишається однією з найскладніших  і найактуальніших проблем нашого часу.