Творчий потенціал людської праці

ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДСЬКОЇ ПРАЦІ

буття людини, який є її родовою  ознакою, полягає насамперед у предметно-практичній діяльності, що опосередковує як біологічну її природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі  форми психічного та інтелектуального її життя. Інакше кажучи, сама людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а також внутрішній світ людини — її почуття, розум, здатність до перетворення навколишнього світу — зароджуються, розвиваються і змінюються в суспільно-історичній практиці. Отже, суспіль-гатства, як сфера вкладання капіталу. Деякі з них навіть не можуть бути оцінені в грошовому вираженні, оскільки існують як раритети держави або навіть міжнародного співтовариства. Таким чином, і на початкових етапах розвитку суспільства продуктивна праця, як переконує історія, не виключала естетичного компонента. А коли людство від періоду полювання перейшло до продуктивного господарювання, коли з'явилися найпростіші технічні засоби виробництва і помітно зросла продуктивність праці, це, в свою чергу, вивільнило час для вдосконалення майстерності, для розвитку уяви і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали дедалі різноманітнішими й досконалішими, вони почали збагачуватися елементами, що безпосередньо не впливали на їхню утилітарну функцію. Орнаментування гончарних виробів витонченої форми і тканин, оздоблення зброї та кінської збруї', мозаїчне і фрескове прикрашання споруд — усе це доповнювало утилітарну функцію естетичною, що нерідко набувала пріоритетного значення. Цьому сприяло соціальне розшарування суспільства, в якому предмети з певними естетичними якостями ставали ознакою особливого соціального статусу власника. Щодо самого процесу виробництва, в якому так гармонійно поєднувалися ді-ялкшгть утилітагша й естетична, праця репродуктивна і творча, то за)дство в процесі історичної практики вдосконалює суспільні відносини, прагне їх гармонізувати, зробити по-справжньому людяними, гуманними.

Удосконалення самого тіла людини, що робить її красивою, сильною, вправною, використання одягу, косметичних засобів  і прикрас для демонстрування соціальних якостей людей заклали підвалини такого різновиду естетичної діяльності, як мода. Слід зауважити, що розвиток її і зміни напрочуд примхливі. Що є рушієм моди, виявити дуже важко. Проте немає сумніву, що вимоги до тіла, одягу, косметики і прикрас щонайтісніше пов'язані зі змінами способу життя і рухаються в єдиному ритмі з усіма змінами навколишнього предметного світу людини, підпорядковуючись провідним формам, які визначають стиль епохи.

Вигляд людини, вміння її через  зовнішність передати свій внутрішній світ або, навпаки, приховати його, продемонструвати свою індивідуальність або, навпаки, створити потрібний імідж є нині важливим елементом естетичної культури особистості. Слід при цьому пам'ятати, що зовнішність не є особистою справою людини, це насамперед умова спілкування та взаєморозуміння, що потребує поваги до суспільних норм і правил, людської гідності взагалі.

.Дизайн як естетичний феномен

Усередині кожного виду можлива  також спеціалізація дизайну. Позначка проектування в дизайні - оптимізація  функціональних процесів життєдіяльності  людини, підвищення естетичного рівня  виробів і їх комплексів. Предметом  проектування в Дизайні є структура  і якості форми предметного середовища в цілому і окремих виробів  як його елементів. Метод дизайну - принципові основи діяльності, що складаються  еволюційно і визначають її позначку та категоріальний апарат, який задає методичні підвалини проектування - засоби моделювання об'єкта і сукупність правил, що визначають послідовність і зміст етапів формотворення. Сучасні принципи дизайну - поєднання в цілісній структурі і гармонійній формі всіх суспільне необхідних якостей об'єкта, що проектується. Основними робочими категоріями дизайнерського проектування є образ, функція, морфологія, технологічна форма, естетична цінність. 
Здійснення ідеї створення цілісного об'єкта потребує глибокого знання основних законів і тенденцій розвитку економіки, виробництва, споживання, а також розуміння духовних потреб суспільства. Тому дизайн базується на наукових основах моделювання об'єкта, поєднує наукові принципи з художніми в проектному образі і знаходить застосування в інших галузях суспільної діяльності - це так званий соціальний дизайн. 
Теоретичною базою сучасного дизайну є технічна естетика - наукова дисципліна, яка комплексно вивчає соціальні, естетичні, функціональні, ергономічні і технічні аспекти формування предметно-просторового середовищі і складає науково-методичні основи, дизайну. 
Виникнення дизайну пов'язано з розвитком промисловості наприкінці XIX ст.., коли вузька спеціалізація виробництва призвела до руйнування універсальності творчих сил людини та, як наслідок, до втрати естетичної цінності предметів, які вироблялися промисловим способом. 
У нашій країні ідеї дизайну набули розвитку на початку XX ст., що пов'язано з діяльністю Страхова, Енгельмейера, Столярова та ін. У 1920 р. були створені перші організації, які спеціально займалися розробкою дизайнерських проблем - Всеросійські художньо-технічні майстерні, У 1962 р. був створений ВНДІТЕ - Всесоюзний науково-дослідний інститут технічної естетики. Цей центр дизайнерської теорії та творчості мав філії в багатьох містах (наприклад, у Харкові), а на великих підприємствах працювали спеціальні художньо-конструкторські бюро. Водночас були організовані перші спеціальні вищі та середні навчальні заклади (наприклад, Харківський художньо-промисловий інститут, нині - Харківська державна академія дизайну ї мистецтв, яка є головним закладом підготовки дизайнерських кадрів України), де розпочалася підготовка фахівців такого профілю. 
У 1964 р. на міжнародному семінарі дизайнерів у Бельгії було прийнято таке визначення дизайну; 
Дизайн - це творча діяльність, метою якої є виявлення, формальних якостей промислових виробів. ЦІ якості включають і зовнішні особливості виробів, але головним чином - структурні та функціональні взаємозв'язки, які перетворюють вироби в єдине ціле як з точки зору споживача, так і з точки зору виробника. 
Таким чином, були виділені головні специфічні особливості дизайну як різновиду естетичної діяльності. 
Дизайн має власний предмет. Об'єктом дизайнерської діяльності є світ речей, які створюються людиною за допомогою засобів Щ^устріальної техніки за законами краси та функціонування. 
Мета дизайну (художнього конструювання) полягає у формуванні гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини. 
Дизайн охоплює і діяльність дизайнера, і результати його праці - предмети, що пройшли художньо-конструкторську розробку, і особливий метод проектування - художнє конструювання, і власну теорію - технічну естетику - науку, яка досліджує проблеми створення гармонійного предметного середовища. 
Художнє конструювання як метод дизайну передбачає висунення нової художньо-проектної ідеї та розробку нової функціональної структури, раціональне втілення цієї ідеї та гармонійне, виразне стилістичне оформлення предмета. 
Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, повинні бути функціональними, а саме: досконало виконувати своє практичне призначення; бути зручними та безпечними під час експлуатації, тобто задовольняти вимоги ергономіки; бути естетично виразними, тобто мати інформаційно-виражальну форму і бути цілісними композиційне. Наприклад, історія розвитку автомобілебудування - це пошук форми, яка б найліпшим способом втілювала ідею руху, швидкості, динаміки. Найбільше відповідає цій ідеї форма «витягнутої краплі», яку має сьогодні більшість автомобілів.