Аналіз чинників невизначеності, конфліктності та породжуваного ними економічного ризику

Причини, які  зумовлені відсутністю вичерпної  інформації при організації і плануванні поведінки суб'єкта ринкової діяльності або неякісним суб'єктивним її аналізом. Економічно вигідною є оптимальна неповнота інформації, бо доцільніше оперувати неповною інформацією, ніж намагатись зібрати надто дорогу практично повну. її накопичення ускладнюється обмеженістю потужностей для оброблення інформації, неточністю наближених методів оцінки даних тощо.

Причини, зумовлені  впливом суб'єктивних чинників (рівень кваліфікації, приховування частини  інформації, дезінформація тощо).

Причин невизначеності може бути дуже багато, і вони можуть діяти в найрізноманітніших комбінаціях.

Економічні  ризики на конкретному підприємстві додатково детермінують такі причини невизначеності:

1. зміни, що відбуваються внаслідок науково-технічного прогресу, його імовірнісний характер;
2. непередбачені зміни у зовнішньому середовищі, які стосуються підприємства чи його партнерів (зміни цін, зміни у податковому законодавстві, коливання валютного курсу, зміни в соціально-політичній ситуації, зміни законодавства чи його недосконалість, зміни умов переміщення (руху) товарних, фінансових і трудових ресурсів між підприємствами, виникнення нових митних умов, кордонів тощо);
3. зміни стосунків підприємства з його контрагентами, які можуть бути спричинені обома сторонами (можливість укласти вигідніший договір, змінити його термін чи умови діяльності, зміни ділової орієнтації партнерів), що призвели до перегляду досягнутих раніше домовленостей або відмови від них;
4. зміни, що відбуваються всередині самого підприємства, або інші причини внутрішнього походження (коливання фінансового стану підприємства, неадекватність реагування управлінського персоналу на зміни його внутрішнього і зовнішнього середовища, зміни в статусі підприємства або його продукції на ринку, невідповідність в розвитку матеріально-технічної бази підприємства).

Причини невизначеності поділяють на об'єктивні, тобто такі, які не залежать від підприємства (зовнішні), і суб'єктивні, що безпосередньо зумовлені діяльністю підприємства (внутрішні).

Крім загальних  видів невизначеності, на рівні підприємства у процесі здійснення конкретних видів управлінської діяльності ризики можуть виникати внаслідок:

•  невизначеності щодо формування пріоритетів у поставлених цілях (генеральна стратегічна мета, цілі тактичного розвитку і поточного виживання), зумовленої великою кількістю цілей;
•  невизначеності щодо встановлення планового періоду, на який розробляється стратегія розвитку підприємства;
•  можливих збоїв у процесі розроблення і реалізації стратегії розвитку підприємства;
•  невизначеності при контролюванні й оцінюванні результатів діяльності підприємства;
•  похибок в оцінках поточної ситуації на підприємстві та його становища на ринку, які, в свою чергу, можуть бути наслідками низки об'єктивних та суб'єктивних причин (неповноти й недостовірності інформації щодо функціонування підприємства та перспектив його розвитку на ринку, рішень, прийнятих на підставі цієї інформації, дій інших не прогнозованих суб'єктів господарювання (партнерів, конкурентів, державних органів) тощо.

Невизначеність  зовнішнього середовища щодо об'єкта дослідження є функцією достовірності  інформації та, як наслідок, функцією достовірності  прогнозованих змінних і параметрів. Зовнішнє середовище з позицій його невизначеності можна охарактеризувати за такими ознаками:

•  ступінь повторюваності подій (дій): трапляються досить часто; несподівані, але траплялися у минулому; ніколи не траплялися (принципово несподівані);
•  темпи зміни дії (впливу), тобто залежність між швидкістю перебігу події і реакцією підприємства на цю подію: події, що відбуваються повільніше, ніж підприємство реагує на них; події, швидкість перебігу яких збігається зі швидкістю реагування підприємства; події, швидкість перебігу яких більша за швидкість реакції на них з боку підприємства.

Отже, причини  невизначеності є різноманітними: випадковий характер НТП, помилки при прогнозуванні, динамічні зміни внутрішніх і зовнішніх умов розвитку економіки, неминучі похибки при аналізі складної системи «природа — суспільство — людина», імовірнісний характер важливих економічних параметрів, розвиток творчості працездатного населення, необхідність проектування потужних інформаційних потоків тощо.

 

4.  Конфліктність в економіці

 

Проблеми конфліктності  — один з традиційних напрямів наукових досліджень низки економічних дисциплін, зокрема економічної соціології. Цей напрям отримав назву “конфліктологія”.

Конфлікт —  відносно добре вивчена психологією, економічною наукою та філософською думкою форма міжособистісних стосунків. Він нерідко виникає навіть між людьми доброї волі.

Під конфліктом розуміють будь-яке явище, щодо якого  можна говорити про незбіжність  інтересів його учасників, про їх дії, про наслідки явища, до яких ці дії призводять, про сторони, так  чи інакше зацікавлені у цих наслідках, про сутність цієї зацікавленості за нетотожності інтересів.

У низці наукових праць ідеться про проблеми трудового  конфлікту — суперечності, котрі  виникають з приводу організаційно-трудових стосунків.

Трудовий конфлікт виникає в тому разі, коли:

а) суперечності відображають незбіжні (суперечні) позиції  суб’єктів;

б) ступінь суперечностей  досить високий;

в) суперечності доступні до зрозуміння, тобто індивіди і групи усвідомлюють їх, чи навпаки, незрозумілі;

г) суперечності виникають миттєво, несподівано чи накопичуються впродовж тривалого часу, до виникнення якихось соціальних конфліктів.

Трудовий конфлікт, як правило, має негативні наслідки. Але його доцільно вивчати і з  позитивного боку. Існує низка  позитивних функцій трудового конфлікту, що послаблюють його та знижують зумовлений ним ризик. Це такі функції:

• інформаційна (лише через конфлікт стає відкритою інформація, функціонально необхідна всім чи багатьом);

• соціалізації (в результаті конфлікту особи отримують соціальний досвід, знання, недоступні за звичайних умов);

• нормалізації морального стану (конфліктом розв’язуються накопичені негативні настрої, відбувається очищення моральних орієнтацій);

• інноваційна (конфлікт стимулює зміни, через нього визнається існування проблем).

Визнання позитивних функцій трудового конфлікту  аж ніяк не означає, що конфлікт необхідно  спеціально створювати.

 

У зв’язку із нарощуванням динамізму економічних  і соціальних процесів, які відбуваються у суспільстві, швидкими змінами  кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках усе більше зростає роль стратегічного планування.

Стратегія підприємства (фірми) — це сукупність її головних цілей і основних способів щодо реалізації власної місії. Вона має ґрунтуватися на реальних можливостях розвитку фірми.

Головна відмінність  стратегічного планування від довготермінового — це його варіантність, розроблення  альтернативних версій розвитку майбутнього  стану фірми. Отже, тут існує елемент  невизначеності та зумовлений нею ризик.

Сутність стратегічного  планування розкривають його основні процедури:

1. стратегічне прогнозування;
2. програмування (проекти стратегічних програм);
3. проектування (проекти стратегічних планів) різних рівнів ієрархії національної економіки.

Із сутності та логіки стратегічного  планування випливає, що центральне місце  тут посідає процес формування цілей, які висуваються перед відповідними соціально-економічними системами у плановому періоді.

Під цілями у стратегічному плануванні розуміють бажані стани чи результати функціонування відповідного об’єкта  планування на певний момент у майбутньому.

Цілі можуть виявитися недосяжними у межах планового періоду, але наближення до них упродовж цього періоду має бути можливим. Завдання, в принципі, мають бути здійсненими впродовж планованого періоду, хоча не завжди можна вимагати їх повного виконання. Можливі відхилення від цілей і завдань у несприятливий бік характеризують відповідний ступінь ризику.

На стадії формування цілей і завдань суб’єктові стратегічного  планування необхідно:

• визначити цілі планової системи і перекласти їх мовою завдань;

• передбачити чітке формування усіх завдань і розробити критерії оцінки щодо виконання кожного з них;

• опрацювати інструментарій для подолання можливих суперечностей, конфліктів між завданнями, тобто розв’язати низку проблем, визначитися відносно того, як необхідно діяти, коли виконання одного завдання суперечить вирішенню іншого, що зумовлює відповідний ступінь ризику.

Існує ціла низка  способів класифікації (класифікаційних  ознак) цілей організації.

Цілі організації  поділяються на економічні та неекономічні. До неекономічних можна віднести соціальні цілі (наприклад, поліпшення умов праці).

Діяльність  економічної організації об’єктивно є дуже різноманітною, тому, як стверджують  більшість фахівців з менеджменту, організація не повинна зосереджуватися  лише на єдиній цілі, а має визначити кілька найбільш суттєвих орієнтирів. А як відомо, між різними цілями існує певна суперечність, конфліктність і зумовлений цим ризик.

З часом цілі можуть змінюватися не лише за формою — завдяки кращому розумінню  проблем, але й за змістом —  внаслідок зміни умов або інших чинників. У цих випадках теж виникає невизначеність, конфліктність і відповідний ризик відхилення від реальних цілей.

Отже, серед  ситуацій суперечностей, конфлікту  в господарській діяльності можуть бути, зокрема, негаразди по горизонталі  чи вертикалі управління, суперечності і конфлікти в трудових колективах, брак належної мотивації до праці, неефективне використання наявних ресурсів, труднощі адаптації до зовнішнього соціально-економічного середовища, напружені стосунки з іншими організаціями, установами, інституціями, а також множинність цілей, багатокритеріальність тощо.

 

Використана література

 

1. Вітлінський В. В., Верченко П. І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2000. — 292 с.
2. Вітлінський В.В., Верченко П.І., Сігал А.В., Наконечний Я.С. Економічний ризик: ігрові моделі: Навчальний посібник За редакцією доктора економічних наук, професора В.В. Вітлінського – К.: КНЕУ, 2000. — 446 с.
3. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.
4. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.
5. Лук'янова В.В., Головач Т.В. Навч. посібник. – К.: Академ-видав, 2007. – 464 с.