Бюджетний дефіцит і державний борг

Бюджетний дефіцит  і державний борг

 

1. Бюджетний дефіцит як економічне  явище та причини його        виникнення.

2. Державний кредит як суспільна  позикова система.

3. Управління державним  боргом. (самостійно)

 

1.Бюджетний  дефіцит як економічне явище  та причини його виникнення

 

Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над доходною.

В умовах ідеального стану  економіки таке явище практично  відсутнє, оскільки держава може оптимально порівнювати обсяги своїх видатків відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства.

Розглянемо основні причини виникнення бюджетного дефіциту, які можуть бути зумовлені:

- надзвичайними подіями  (війнами, епідеміями, стихійними  лихами і т.д.), що потребує використання  великого обсягу грошових коштів за умов нестачі звичайних резервів;

- необхідністю здійснення  великих державних вкладень у  розвиток економіки з метою  її структурної перебудови, що  у майбутньому дасть  можливість  забезпечити приріст валового  внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя народу. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

- кризовими явищами в економіці та її розвалом;

- неефективністю фінансово-кредитних  зв’язків;

- недосконалістю фінансового  законодавства. 

 

В умовах, коли економіка країни розвивається динамічно  і стабільно, бюджетний дефіцит  у кількісно допустимих межах  не є загрозливим. При цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на економіку  держави, на платників податків і супроводжуватись скороченням соціальних програм.

 

Профіцит бюджету затверджується з метою погашення основної суми боргу.

 

Затвердження  обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з  дефіцитом не допускається.

 

Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету АР Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

 

В умовах наявності бюджетного дефіциту держава зобов’язана обрати найбільш оптимальні джерела його покриття. У світовій практиці використовують два основних методи покриття бюджетного дефіциту: беземісійний та емісійний.  Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел.

Зовнішніми джерелами  можуть бути кредити міжнародних  фінансових інститутів та іноземних  держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові  програми, що мають міжнародне значення.

Внутрішніми джерелами  можуть бути кредити Національного  Банку України та доходи від операцій з цінними паперами.

Наявність зовнішніх  і внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього  боргу держави. Як наслідок, держава повинна здійснювати  контроль та ефективне управління державним боргом.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки він негативно впливає на економічну ситуацію у державі. Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Тобто, держава зобов’язана  формувати свою бюджетну політику таким  чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. До таких заходів можна віднести:

- перегляд напрямків  направлення бюджетних коштів  і спрямування їх на розвиток  галузей, що визначають рівень  економічної могутності держави  та забезпечують впровадження  передових наукових технологій  у виробництво;

- створення сприятливих економічних умов для суб’єктів господарювання шляхом застосування пільг, субсидій та інших складових бюджетного механізму;

- широке залучення  в Україну іноземного капіталу;

- скорочення обсягів  державного сектору економіки  і, відповідно, бюджетного фінансування;

- зниження видатків  на оборону і управління.

Види дефіциту (самостійно)

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється  на відкритий іприхований:

 

• відкритий — офіційно визнаний у законі про бюджет;

 

•  прихований — офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту.

 

За причинами  виникнення бюджетний дефіцит буває  вимушеним і свідомим.

 

Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП і зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні.

 

Свідомий визначається характером фінансової політики держави — вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки.

 

Недостатні ресурси  держава мобілізує за допомогою  позик. Крім того,використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок за максимальної надійності — за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

 

За напрямом дефіцитного  фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

 

Активний — це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП.

 

Пасивний — покриття поточних витрат.

 

 

2. Державний кредит як суспільна позикова система

 

Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі  державного кредиту. У такому випадку  вона є позичальником коштів, а  населення і підприємницькі структури  – кредиторами.

 

Переважно держава  виступає в ролі позичальника. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.

 

Держава у кредитних  відносинах переважно виступає як позичальник,

при цьому суб’єктами кредитних відносин, згідно чинного законодавства,

можуть бути:

- Кабінет Міністрів України;

- Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

- міські ради;

- Міністерство фінансів України;

- Державне казначейство України;

- Національний банк України.

Кредиторами можуть виступати  громадяни, банки, страхові компанії,

недержавні пенсійні фонди, підприємства, уряди іноземних  держав, міжнародні фінансово-кредитні організації тощо.

 

 

Держава може виступати у ролі гаранта  в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших обов’язань, які взяли юридичні та фізичні особи

 

ст. 17 Бюджетного кодексу України  визначені правові основи діяльності держави як гаранта у кредитних  відносинах: «Кабінет Міністрів

України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та

міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов’язань  суб’єктам виключно у межах

повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет

України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб’єктів».

 

При проведенні економічної діяльності для усіх суб’єктів господарювання може бути економічно обґрунтованим залучення додаткових ресурсів у формі кредитів. Порівняння державного та банківського кредиту дозволяє вирізнити спільні та відмінні риси. До спільних рис належить формування як державного, так і банківського кредитів на умовах строковості, платності та поверненості. Відмінність між державним та банківським кредитами полягає у такому:

по-перше, забезпеченням банківського кредиту виступають конкретні

цінності, що перебувають у власності позичальника. Щодо державного

кредиту, то у ст. 1 Закону України  «Про державний внутрішній борг»  зазначено про його гарантування «всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності»;

по-друге, банківський кредит має чітку цільову спрямованість. Щодо

державного кредиту, то він залучається на рівні уряду  та не має конкретного цільового  характеру.

 

 

Головною причиною наявності держаного кредиту в умовах трансформаційної економіки є нестача бюджетних коштів. І тому, перш за все, кошти, що залучаються за допомогою державного кредиту, передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту. Така практика є більш доцільною, у порівнянні з емісією грошей, наслідком якої є посилення інфляції.

За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Основною формою державного кредиту є державні позики, які забезпечуються випуском цінних паперів двох видів – облігацій та казначейських зобов’язань.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

- доходи від інвестування  позичених коштів у високо  ефективні проекти;

- додаткові надходження  від податків;

- економія коштів від зменшення видатків;

- емісія грошей;

- залучені від нових  позик кошти (рефінансування боргу).

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи гарантії за кредитами.

Розрізняють поточний і  капітальний, внутрішній і зовнішній  борг.

 

За ознакою періоду  сплати розрізняють капітальний  та поточний державний борги.

Капітальний борг — загальна сума заборгованості минулих

років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками.

Поточний борг — видатки держави, пов’язані з погашенням у поточному році боргових зобов’язань і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик.

 

За ознакою визнання державою розрізняють

офіційно визнаний державний борг та

заборгованість, що в складі державного боргу не враховується, проте є державним боргом за економічним змістом. До останньої відносять заборгованість держави перед населенням за соціальними

виплатами, передбаченими  законодавством та заборгованість перед  підприємствами, установами та організаціями, що пов’язана з державними замовленнями.

 

Внутрішній борг – це заборгованості держави перед громадянами та підприємствами своєї країни, які є її кредиторами.

 

Зовнішній державний  борг складається із заборгованості держави

перед іноземними кредиторами, тобто громадянами, організаціями  та уря-

дами інших країн

За терміном сплати державний борг поділяється

на короткостроковий

(до 1 року),

середньостроковий (від 1 до 5 років)

довгостроковий (понад 5 років).

 

За формою державний борг поділяється на облігаційний та необліга-

ційний борги.

Облігаційний  державний борг представлений облігаціями

внутрішньої та зовнішньої державних позик, облігаціями місцевих позик.

Необлігаційний  державний борг формується на основі позик Національно-

го  банку, позик, наданими міжнародними фінансово-кредитними устано-

вами, іноземними банками та урядами іноземних  держав.

За умовами кредитування державний борг може бути з ринковими та

пільговими відсотковими ставками.

До складових  державного зовнішнього боргу належать:

- прямий борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, і випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Кредитні відносини базуються на прямому державному управлінні;

- умовний борг, що формується при нормативно-адміністративному регулюванні запозичень за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під гарантії держави (гарантований державний борг). Відповідальність за обслуговування цих кредитів несе або держава, або підприємницька структура - позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів. Якщо безпосередній позичальник-підприємство не виконує своїх боргових зобов'язань перед нерезидентами, то за умовами угоди про позичання набирає чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі гроші перераховуються кредиторам з Державного бюджету, а потім держава намагається повернути кошти від безпосередніх позичальників.

Формування  державного боргу України почалося вже у 1991 році. Поступово у його складі було виділено  зовнішній  та внутрішній борги. 

 

 

 

 

3. Управління  державним боргом (самостійно)

 

Управління державним  боргом країни полягає в забезпеченості платоспроможності держави, тобто  можливості погашення боргів.

Проблеми державного боргу полягають не в його величині, не в абсолютних сумах і не у  відсотках відносно ВВП і обсягу бюджету, а у забезпеченні платоспроможності держави.