Демографічна ситуація в Україні:регіональний аспект

Механічний  рух населення

Міграції – постійні та маятникові, їх масштаби і районні  особливості виступають важливим чинником регіонального розвитку та просторової спеціалізації економіки, розселення людей. Роль і значення міграцій, в тому числі і міжнародних, в умовах ринкової економіки неухильно зростатиме. Територіальні переміщення населення зі зміною місць проживання – постійні міграції – важливий фактор економічного розвитку окремих країн та регіонів. Виключно важливою є роль постійних міграцій у розселенні населення, розвитку тих регіонів, які мали чи мають для цього найбільш сприятливі передумови, в урбанізації, рості міських і сільських поселень тощо. Помітною була роль України і в міждержавному поділі праці, а отже, і у постійних міждержавних міграціях. Територіальний обмін населенням – закономірний процес, який сприяє раціональному використанню трудових ресурсів, об’єднанню людей за національною, релігійною і родинною ознаками. Це виключно важливо тепер, коли на історичну батьківщину повертається багато українців, особливо зі східної діаспори. Загострення в останні роки міжнаціональна відносин в окремих регіонах призвело до подай нової категорії мігрантів – біженців і, в свою чергу, до необхідності вирішувати «позапланові» економічні та соціальні питання – поселяти новоприбулих, працевлаштувати, соціальне захищати. Міграційні потоки в Україні, як уже зазначалося, досить значні. З 867 408 тис. тих, хто прибув в міські поселення України по міграціях (вище наводилися дані як по міських, так і по сільських міграціях), 59.7% припадає на переселенців з її меж, в тому числі 35.9% – на переселенців із цієї ж області, і 40.3% на переселенців з інших республік. Найвища частка емігрантів, які прибувають з-поза меж республіки (серед усіх емігрантів), припадає на області колишніх Південного і Донецько-Придніпровського економічного районів. Наприклад, їх частка в 1989 р. становила по окремих областях: Кримській 52.1%, Одеській – 46.1%, Миколаївській – 42.0%, Харківській – 48.5%, Донецькій – 46.5%, Луганській – 44,8%, Запорізькій – 44.0%, Дніпропетровській – 43.9%. Дуже високий цей показник по м. Києву – 49.8%. Серед областей колишнього Південно-Західного економічного району наведений показник найвищий в Закарпатській області – 37.9. В інших областях даного економічного району частка мігрантів, які прибувають з-за меж республіки, відносно незначна і коливається в межах 23 – 36% (найнижча вона в Тернопільській (23.5%), Рівненській (26.8%), Івано-Франківській (28.0%), Волинській (28.2%), Вінницькій (29.2%) областях. Таким чином, потоки мігрантів, які прибувають з-за меж України, переважно направляються, по-перше, в райони, найбільш сприятливі для життя і трудової діяльності (Крим, Одещина, Миколаївщина, Закарпаття), і, по-друге, – в індустріальне розвинуті регіони (Донбас, Придніпров’я), прилеглі до промислових центрів райони південних областей, що безпосередньо прилягають до Чорного та Азовського морів і характеризуються сприятливими кліматичними умовами.

За останні десятиліття  в Україні різко зросла так  звана маятникова міграція населення (доїзд на роботу, навчання). Вона стала  масовою, в багатьох великих, більших  і найбільших містах, У деяких з  них 10 – 25% і більше зайнятого в їх народному господарстві населення становлять жителі приміських районів. [10,11,12]

5.Шляхи вирішення демографічних проблем

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних  проблем сучасності, що зачіпають  інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами. До останнього часу проблеми безпеки досліджувалися переважно у військовій та політичній сферах й обмежувалися потенційними конфліктами між країнами та міжнародними загрозами. Однак результати модельних досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально- демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім'ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії. Отже, демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.

На жаль, нинішня соціально-економічна криза ускладнила демографічні процеси, призвела до помилок і проблем, які болюче позначаються на головному суб'єкті нинішніх перетворень - населенні. Загальна характеристика демографічної ситуації. Проведений аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи, більш інертної та практично некерованої, негативні наслідки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити. Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених. Вона почалася в Україні з 1991 р. і нині таке зменшення становить близько 1 млн осіб. Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що у 1995 р. сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя, становив 1,6 дитини на одну жінку. Зазначимо, що для розширеного відтворенння населення необхідно мати 2,2-2,4 дитини. Падіння життєвого рівня, що триває, невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи, соціально-психологічний дискомфорт - все це примушує більшою мірою, ніж раніше обмежувати розмір сім'ї. Процес зниження народжуваності характерний для багатьох розвинених країн світу, нині це загальна тенденція демографічного розвитку. Але є та межа зниження народжуваності, яку не можна переступити, оскільки за нею - процес депопуляції набуває незворотного характеру. Україна сьогодні підійшла до цієї межі. Крім того, різко зменшилася кількість шлюбів, зростає число розлучених, удівців і особливо удовиць, збільшується частка бездітних і однодітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави. В Україні постійно зростає рівень смертності населення. Спостерігається особливо висока смертність чоловіків у працездатному віці, яка перевищує смертність жінок в аналогічному віці майже вчетверо. Тільки за рахунок цього фактора Україна втратила у 1969-1993 рр. понад 500 тис. чоловіків у віці від 16 до 50 років. Головною ознакою сучасної демографічної кризи є те, що в Україні відбуваються негативні зміни не тільки у кількості, але й у якості населення. Під час обстеження стану здоров'я населення виявилося, що рівень загальної захворюваності в Україні - один із найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соціальні хвороби. Так, за рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна перебуває на 2- му місці серед зазначеної групи країн. Існує тенденція значного погіршення здоров'я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п'яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров'я населення сьогодні перетворилася у проблему його елементарного збереження. Якщо раніше для розвитку і збереження людського суспільства мусили виживати найбільш інтелектуально розвинені та вправні його члени, то нині у зв'язку з погіршенням соціального і природного середовища реальні можливості вижити і залишити після себе потомство зберігають переважно люди фізично здорові, що віддає пріоритет чинникові фізичного розвитку людини над розумовим. [13-15,17-20]

Звичайно, проблему народонаселення  слід вирішувати через відповідну державну програму. За результатами Всеукраїнського перепису населення науковцями розроблено Концепцію демографічного розвитку України, яку передано до Уряду.

У першочерговому порядку  необхідно розробити сучасну  ідеологію демографічного розвитку України, що поєднувала б об'єктивний аналіз реалій з науково обґрунтованими цілями та завданнями. У зв"язку з цим слід посилити наукові розробки в галузі демографічних та гендерних досліджень, їх фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.

При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи соціального захисту основна увага і підтримка повинні бути спрямовані на вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності і смертності населення і, зокрема, дітей та жінок.

У зв'язку з цим необхідно  реформувати систему охорони здоров'я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, а також збільшити асигнування на розвиток цієї сфери. Тим більше, що в умовах стрімкого старіння населення потреба в коштах на охорону здоров'я та соціальне забезпечення осіб похилого віку постійно зростає.

Населення має бути соціально  захищеним, а специфічна демографічна політика повинна підсилюватися  заходами держави щодо виходу з економічної  кризи. Проте суверенність особи  несумісна з соціальним, а тим  більше державним патерналізмом, котрим була пройнята демографічна політика в колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, але не перетворювати їх на утриманців. Найвища мета такої політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності.

Серед факторів, які можуть позитивно вплинути на демографічну ситуацію в Україні, науковці називають  створення позитивної громадської  думки про родинні цінності, їхній  пріоритет, пропаганду здорового способу життя, заборону реклами алкоголю та тютюнопаління, припинення популяризації на телебаченні так званих брудних фільмів, що спотворюють родинні цінності і саму суть людини – народжувати і плекати нове життя.

Висновки

Україна – п’ята за чисельністю населення держава в Європі. Кількість його на 1 січня 2010 р. становила 45,9 млн. чол. За цим показником Україна поступається лише ФРН (80 млн. чол.), Італії (58 млн. чол.), Великобританії (57.3 млн. чол.) і Франції (57 млн. чол.). Сьогодні середня тривалість життя в Україні становить 70-71 рік (66 років у чоловіків і 73-75 років у жінок) і поступово зменшується. За цим показником, Україна посідає 52 місце серед країн світу. Трудові ресурси – це наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років і жінки – від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери. Загальна кількість працездатного населення України в 1993 р. перевищила 29 млн. чоловік. Нині переважною формою зайнятості працездатного населення все ще залишається державний сектор економіки. Проте частка недержавних форм власності поступово зростає. В перспективі передбачається відплив робочої сили (до 400 тис. чоловік) з підприємств державного сектору в різні приватні, малі, спільні та інші недержавні підприємства. В Україні все більше проблем виникає з раціональним використанням трудових ресурсів. Ще недостатньо використовуються вони у малих і середніх містах, особливо на Правобережжі. Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, а й в окремих районах України. Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи. Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці. Населення було, є і буде головною складовою будь-якої держави. Тому вивчення особливостей розміщення населення, кількості трудових ресурсів, статево-вікової структури – вкрай важливе завдання. Адже населення формує, власне, демографічний потенціал, без якого не мислимий розвиток жодної з країн чи світового господарства в цілому. Населення, трудові ресурси – найголовніша продуктивна сила господарського комплексу світу. Від населення значною мірою залежить формування міжрайонних функцій виробництва, потужність і структура потоку продукції, яка вивозиться за межі певної території, розвиток місцевого виробництва. Трудові ресурси створюють можливість для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим самим підвищенню рівня комплексного розвитку території. На території добре забезпеченій трудовими ресурсами, розвивається система виробництв з високою трудомісткістю продукції. Населення як споживач значно впливає на розвиток галузей, які забезпечують його потреби в продуктах харчування і промислових товарах, послугах. За кількістю населення, його статево-віковою структурою, розподілом між містом і селом, рівнем зарплати, культурно-освітнім рівнем визначають обсяги й асортимент продукції галузей виробництва. Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а також забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на всій території України створено центри зайнятості населення.

 

 

 

Додатки

Додаток №1[2]

 

Рис.1«Карта

України із зазначенням  кількості населення за регіонами (на 01.01.2009)»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №2[2]

Рис.2 «Густота населення України, 2010 рік»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №3[2]

Порівняльна таблиця  чисельності населення України по областях:

Область	1939	1959	1983	1989	2010
АРК	1124	1201	2277	2459	2346
Вінницька	2278	2142	1997	1932	1651
Волинська	1032	890	1032	1062	1037
Дніпропетровська	2273	2705	3747	3883	3356
Донецька	3103	4262	5252	5328	4467
Житомирська	1689	1604	1570	1545	1286
Закарпатська		920	1188	1252	1245
Запорізька	1389	1464	2008	2081	1812
Івано-Франківська	1282	1095	1360	1424	1381
Київська	1716	1719	1924	1940	1722
Кіровоградська	1185	1218	1238	1240	1018
Луганська	1837	2452	2808	2864	2312
Львівська	2452	2108	2622	2748	2550
Миколаївська	919	1014	1268	1331	1190
Одеська	2066	2027	2588	2642	2391
Полтавська	1896	1632	1724	1753	1500
Рівненська	1058	926	1150	1170	1152
Сумська	1707	1514	1444	1433	1172
Тернопільська	1413	1086	1162	1169	1089
Харківська	2556	2520	3110	3196	2769
Херсонська	743	824	1194	1240	1093
Хмельницька	1739	1611	1537	1527	1334
Черкаська	1576	1503	1533	1532	1295
Чернівецька	812	774	905	938	904
Чернігівська	1777	1554	1459	1416	1110
м. Київ	847	1104	2362	2602	2785

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1.http://www.ukrstat.gov.ua/-сайт Держкомстандарту України                                 2.http://uk.wikipedia/org/                                                                                                3. Дорошенко Л. С. Демографія МАУП ISBN: 966-608-442-2 , 2005                      4. Прибиткова І. М. основи демографії: посібник для студентів гуманітарних та суспільних факультетів вищих навчальних закладах – К.: «Артек», 1995. – 256с.                                                                                                                          5.Волович В. І. Сучасна тpанзитна мігpація в Укpаїні // Київський унівеpситет. Вісник. Сеp. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К., 2008. - Вип.  
6. Глуханова Г., Куpило І. Hаpоджуваність у pадіаційно забpуднених pегіонах Укpаїни // Демогpафічні дослідження: Міжвід. зб. наук. пp. - К., 1999. - Вип.  7. Демографічна криза в Україні – К.: Інститут економіки НАН України, 2001–560с.                                                                                                                8.Заставний Ф.Д. Географія України.–К., 1999.                                                               9.Паламарчук та ін. Географія України. – К., 2000.                                                  10.Розміщення продуктивних сил України / Під ред. Є.П.Качана. – К., 2001. 11.Ковалевський та ін. Розміщення продуктивних сил. – К., 2001.                          12.Ковалевський та ін. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. – К.,2005.                                                                                                       13.Паламарчук М.М. Географія України. –К.: Освіта, 1993                                                   14. Соціально-економічна географія України / Під ред О.І. Шаблія – Львів, 1994                                                                                                                               15. Грушко С. Народові України загрожує вимирання // День. - 1999. – 5 жовт.                                                                                                                                16. Демографічні дослідження: Міжвід. зб. наук. праць. Вип. 24 / За ред. В. Стешенкo; Ін-т економіки НАН України. - К., 2002. - 344 c. [312(C2)/Д31].                                                           17. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові напрями протидії / НАН України; Ін-т економ. / За ред. В. Стешенко. - К., 2001. - 560 с. [312(С2)/Д31].