Державне регулювання економіки регіонів

   Державне регулювання економіки регіонів

Розвиток регіонів – це багатомірний і багатоаспектний процес, вона завжди має спрямованість, котру визначаємо метою чи системою цілей. Соціально-економічний розвиток включає у собі такі складові: зростання виробництва, доходів населення і як наслідок підвищення добробуту населення; суттєві зрушення у соціальній, інституціональної й адміністративної структурах суспільства; зміни у суспільній думці; зміни у традиції й звички; підвищення рівня освіти та поліпшення здоров'я; створення умов, які сприятимуть зростанню самоповаги людей результаті формування соціальної, політичної, економічної та інституціональної систем; всі ці системи повинні поступово переорієнтовуватися під повагу людської гідності; збільшення ступеня свободи людей. У широкому арсеналі сучасних інструментів державного регулювання економіки регіону можна назвати ряд форм і методів. Державне регулювання ввозяться різні форми: законодавчої, податкової, кредитної, субвенционной. Законодавча форма регулювання означає, що приймаються спеціальні законодавчі акти, щоб забезпечити щодо рівні змогу суперництва, розширюють кордону конкуренції, які перешкоджали розвиткумонополизированного виробництва, встановленню непомірно високі ціни. Податкова і кредитна форми регулювання є використання податків і кредитів на цілях на національний обсяги виробництва. Змінюючи податкові ставки, пільги, уряд впливає на звуження розширення виробництва, на інвестиційні рішення. Варіюючи умовами кредитування, держава впливає зменшення чи збільшення обсягу виробництва. Продаючи цінних паперів, воно скорочує банківські резерви, у своїй підвищуються відсоткові ставки, і, скорочується виробництво, і навпаки. Скуповуючи ж цінних паперів, держава збільшує банківські резерви, у своїй відсоткові ставки падають і виробництво розширюється. Субвенционная форма регулювання передбачає надання фірмі-негігантові державних субсидій і місцевих податкових пільг окремих галузей, підприємствам (переважно, таким галузям, як сільському господарстві, видобувна промисловість, суднобудування, транспорт).

   Серед методів державного регулювання можна виділити: адміністративне і правове регулювання, пряме і непрямий регулювання. До адміністративному ставляться різноманітні заходи длярационированию іконтингентированию, ліцензуванню і квотуванню, контролю за цінами, доходами, валютними курсами, облікованим відсотком та інших. Ці заходи мають силу наказу і спираються на економічні інтереси й реалізують їх стимули. Державне правове регулювання ввозяться рамках господарського законодавства системою встановлюваних їм і правил. Особливу увагу має приділятися економічно слабким регіонам. Держава надавати різну підтримку до таких регіонів: у вигляді розвитку виробничої інфраструктури, стимулювання припливу приватних інвестицій, надання низки податкових і кредитних пільг, селективного дотування підприємств, які забезпечують мінімальну зайнятість, доповнень трансфертів та інших. Але головний напрямок, основний шлях – це саморозвиток регіонів з урахуванням використання власного соціально-економічного потенціалу.