Державне регулювання економіки

Варіант 6

Завдання 1

Теоретичні питання

1. Економічні методи ДРЕ.

2. Особливості приватизаційного  процесу на сучасному етапі.

Завдання 2

Практичне завдання

Розкрийте роль Кабінету Міністрів у системі державного регулювання економіки України.

Завдання 3

Тестові завдання. Виберіть правильну відповідь.

1. Ринок не може:

а) встановити рівноважні ціни;

б) розвивати конкуренцію;

в) забезпечити суспільство колективними благами;

г) ліквідувати дефіцит товарів.

2. До головних (генеральних) цілей розвитку національної економіки можна віднести;

а) економічний ріст, політична і соціальна стабільність;

б) макроекономічна сбалансованість;

в) зовнішня і внутрішня економічна безпека;

г) всі варіанти вірні.

3. Не є принципом державного регулювання:

а) принцип ефективності;

б) принцип стійкості;

в) принцип пріоритету;

г) принцип відповідності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 1. Розкрийте сутність питання

1. Економічні методи  ДРЕ.

  Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою арсеналу методів Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.       За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи:           1.Методи прямого впливу(адміністративного характеру:державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності).      2.Методи непрямого,(посередкованого)впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку(податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо).   Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку.        Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним — залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні.             З розвитком ринкових відносин, задіянням у процесі регулювання інститутів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.     Правові і адміністративні методи регулювання економіки.    Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.    Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання.           Закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.            Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство. Особливість економіки України полягає у тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму: збереження деяких принципових рис адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у народному господарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на монополістів. Основні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів господарювання визначені у законах України "Про розвиток конкуренції і обмеження' монополістичної діяльності", "Про демонополізацію та конкуренцію.           Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції і обмеженням монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет. Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави і включають застосування системи державних замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.            Суть адміністративних методів виявляється багатогранне — залежно від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Так ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватися ринком.          Ліцензії — спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. (пошук та експлуатація родовищ, корисних копалин, ремонт мисливської зброї, виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива, горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізація тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної практики, утримання ігрових закладів і ще деякі види діяльності).   Дозволи (ліцензії) видаються також спеціалізованим підприємствам на здійснення посередницької діяльності при приватизації майна державних підприємств, на здійснення діяльності по оформленню та реєстрації документів щодо права власності на квартири (будинки).     Дозволи необхідні на діяльність по випуску та обігу цінних паперів, експорт деяких видів товарів, на право здійснення операцій з валютними цінностями.         Квотування(як метод державного регулювання)-означає пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад, імпортна квота).  В Україні квоти застосовуються як кількісна межа товарів певних категорій, дозволених для ввозу в країну. У даному випадку вона несе у собі завдання найбільш ефективно і економне використовувати іноземну валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції.   Система санкцій — це заходи, які передбачає держава або законодавство проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності.(Сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до держбюджету).   Економічні санкції передбачаються і в міжнародних договорах, пов'язаних з обміном товарів, наданням кредитів та з іншими економічними відносинами між країнами.          Система норм і стандартів(як адміністративний метод ДРЕ) означає пряму регламентацію діяльності суб'єктів господарської та іншої діяльності у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього середовища з боку держави через встановлення міри або вимог щодо їх стану.     Норма — науково обгрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу і т.ін.).        До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності в Україні, слід віднести норми і нормативи затрат праці, норми і нормативи капітальних вкладень, норми і нормативи витрат і запасів сировини, норми і нормативи охорони навколишнього середовища тощо.     Стандартизація — це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовування, контролю і правилами упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва.       Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми і нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення, які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в науці, техніці, різних галузях н\г, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів ринкової діяльності.      Особливе місце у складі адміністративних методів займає механізм державних замовлень, контрактів та управління майном, що є у загальнодержавній власності. Економічні методи державного регулювання   У країнах з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку виступає кредитно-грошове регулювання. Це зумовлене тим, що кредитно-грошова система є тим економічним середовищем, у якому відбуваються усі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.          Знаряддям грошового і кредитного регулювання є центральний банк. Суть його діяльності в грошово-кредитному регулюванні полягав у здійсненні контролю за грошовою масою і кредитом в економіці.   Провідним інструментом державного грошово-кредитного регулювання у перехідний до ринкової економіки період є Національний банк України, який покликаний виконувати функції загальнодержавної резервноі системи. Головне завдання Національного банку України — створення стабільного неінфляційного розвитку економіки держави. Поява цього завдання зумовлена відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносна самостійність кожної з них.       Важаючи на те, що механізм ринку в економіці перехідного періоду України ще не працює, грошово-кредитний механізм регулювання не відпрацьований, економіка регулюється переважно за допомогою фінансово-бюджетних методів.         Сутність фінансово-бюджетних методів регулювання полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони гасили коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).          До фінансово-бюджетних методів відносять:    1.Маніпулювання ставками податків;      2.Державними витратами;         З метою встановлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі спостерігається активізація попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує податки на доходи підприємців і населення і водночас обмежує державні витрати. Навпаки, якщо в економічній системі з'являються .ознаки депресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати зростають.    Держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансову участь і фінансову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності.    Дотації (трансферти) — особливий вид асигнувань з держбюджету, який служить для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств.    Субсидії — допомоги, які здійснює держава з держбюджету з метою підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей н\г, розвиток яких має важливе значення для економіки.     Субвенції — один із видів державної фінансової допомоги місцевим органам влади або окремим галузям економіки, що надаються на конкретні цілі. Субвенції використовуються також на санацію підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство.        Перехід до ринкової економіки пов'язаний із запровадженням цілісної податкової системи, яка у світовій практиці ДРЕ знаходиться в одному ряду з бюджетним фінансуванням пріоритетних напрямів і дією через процентну політику на грошовий обіг. З 1993 р. в Україні чинні такі види податків: податок на добавлену вартість, акцизний збір, податок на прибуток доходи, екологічний податок, податок з власників транспортних засобів, податок на землю. З січня 1995 р. передбачається введення податку на власність. Податок на добавлену вартість є частиною новоутвореної вартості, яка відшкодовується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності       Акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається до ціни цих товарів.     Платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари. Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір, та його ставки визначаються Кабінетом Міністрів України.         Податок на прибуток встановлюється на валовий прибуток підприємства, який включає прибуток від діяльності підприємств, позареалізаційних операцій, а також інші доходи, не пов'язані з діяльністю підприємства (дивіденди). Платниками податку на прибуток є господарюючі суб'єкти, банки.. Держава визначає ставки податку на прибуток залежно від виду діяльності, а також пільги щодо податку     Податок на землю сплачується власниками землі та землекористувачами, окрім орендарів. Його розмір встановлюється у вигляді платежів за одиницю площі в розрахунку на рік.      Окрім перелічених податків, підприємства, організації та інші юридичні особи в Україні відшкодовують: плату за природні ресурси, державне мито та обов'язкові платежі до позабюджетних спеціальних фондів — на соціальне страхування і формування Пенсійного фонду, на формування фонду Чорнобиля, фонду зайнятості, на проведення дорожніх робіт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Особливості  приватизаційного процесу на  сучасному етапі.

Порядок приватизації державного майна передбачає наявність таких стадій:  - опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації. У виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;      - прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;            - опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта;             - проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);   - затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію. Заяви про приватизацію (від членів трудового колективу чи покупців, визнаних такими ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна", подаються до Фонду державного майна України, його регіональних відділень чи представництв за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у письмовій формі. Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора із зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи для покупців - фізичних осіб.   Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об'єкта і в 5-денний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном.      У разі відмови у приватизації відповідний орган приватизації повідомляє заявників про причину відмови. Відповідно до законодавства відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли:особа, яка подала заяву на приватизацію, не може бути визнана покупцем відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна";законодавством встановлено обмеження щодо приватизації підприємства;майно у встановленому порядку включено до переліку об'єктів (групи об'єктів), що не підлягають приватизації.           Відносини, які виникають на стадії подання заяви і прийняття рішення про приватизацію, детально регулює Порядок подання та розгляду заяв про приватизацію, затверджений наказом Фонду державного майна України від 1 липня 1997 р. № 683. Державний орган приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює строк подання проекту плану приватизації. Цей строк не повинен перевищувати двох місяців з дня затвердження складу комісії.             До складу комісії входять за принципом однакового представництва представники господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, що приватизується, у тому числі й від представницького органу трудового колективу - профспілкового комітету або іншого уповноваженого ним органу, інші особи (або їх представники), які подали заяву на приватизацію, представники місцевих рад, фінансових органів, державного органу приватизації, Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, органу, уповноваженого до прийняття рішення про приватизацію управляти відповідним державним майном. Відповідні органи та особи зобов'язані в 5-денний строк з моменту одержання повідомлення про прийняття рішення щодо створення комісії делегувати до її складу своїх представників. Якщо у зазначений строк вони не делегували своїх представників до складу комісії, державний орган приватизації має право затвердити склад комісії без представників цих органів.             За рішенням комісії до її роботи можуть залучатися експерти, консультанти та інші спеціалісти, які користуються на її засіданнях правом дорадчого голосу. Для забезпечення гласності та прозорості приватизації у роботі комісії з приватизації об'єкта можуть брати участь народні депутати України. Діяльність комісії регулюється Положенням про комісію з приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 15 липня 1997 р. № 743. Слід мати на увазі, що при приватизації законсервованих об'єктів, об'єктів незавершеного будівництва, майна ліквідованих підприємств або об'єктів, які підлягають приватизації у порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", окремого індивідуально-визначеного майна, акцій (часток, паїв), що належать державі у майні підприємств із змішаною формою власності, комісія з приватизації не створюється і план приватизації не складається.     Основними завданнями комісії є:         - контроль за проведенням інвентаризації майна об'єкта приватизації;   - розробка проекту плану приватизації об'єкта та подання його на затвердження органу приватизації;          - оцінка вартості і визначення початкової ціни об'єкта приватизації, розміру статутного фонду господарського товариства та розробка акта оцінки;              - розробка, за необхідності, рекомендацій щодо реорганізації об'єктів. У разі звернення керівництва підприємства, що є в процесі приватизації, до державного органу приватизації стосовно відчуження майна та інших дій, необхідних для ефективного функціонування підприємства згідно з вимогами Закону України "Про приватизацію державного майна", комісія розглядає представлені документи та надає державному органові приватизації відповідні пропозиції. Для виконання поставлених завдань комісія має право: - зобов'язати адміністрацію підприємства, що приватизується, здійснити у встановлені терміни інвентаризацію державного майна;    - давати розпорядження, обов'язкові для адміністрації об'єкта приватизації, що пов'язані з розробкою проекту плану приватизації;    - залучати до роботи експертів, консультантів, радників, спеціалізовані аудиторські фірми, консалтингові організації та фірми з правом дорадчого голосу на засіданнях комісії. Діяльність комісії припиняється після видання наказу про затвердження плану приватизації.        Зміст плану приватизації та правовий режим його затвердження врегульовано ст. 14 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Положенням про план приватизації державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 1 жовтня 1997 р. Комісія з приватизації складає проект плану приватизації об'єкта в якому враховуються пропозиції:господарського товариства, створеного працівниками підприємства, що приватизується, та інших покупців;місцевих рад за місцезнаходженням об'єкта приватизації;державних органів приватизації; Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень. Проект плану приватизації повинен передбачати строки та способи приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного фонду господарського товариства), рекомендовані форми платежу, розміри пакетів акцій за напрямами їх реалізації, а також забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів, циклів, технологій, порядок використання майна, що не підлягає приватизації. Проект плану приватизації державного майна складається на основі Типового плану приватизації державного майна, що додається до зазначеного Положення. За рішенням комісії до розробки проекту плану приватизації може бути включено проект реорганізації об'єкта, в якому передбачено створення на основі його структурних підрозділів юридичних осіб. Рішення про необхідність реорганізації приймається у порядку, що його встановлюють Фонд державного майна України та Антимонопольний комітет України. До проекту плану приватизації додається акт оцінки вартості об'єкта приватизації, який складається відповідно до законодавства і затверджується органом приватизації. У разі якщо проектом плану приватизації передбачено продаж цілісного майнового комплексу підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій, до проекту плану приватизації додаються документи, зазначені в ч. 1 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна". Якщо трудовий колектив підприємства, майно якого приватизується, або інші покупці не погоджуються з проектом плану приватизації, розробленим комісією, вони можуть підготувати альтернативний варіант плану. Проект плану, розроблений комісією, та альтернативний проект плану трудового колективу чи інших покупців подаються на розгляд регіональних відділень Фонду державного майна України або його представництв у районах та містах, які протягом десяти днів зобов'язані розглянути подані проекти, затвердити план приватизації і довести його до заінтересованих осіб. Рішення про затвердження плану може бути оскаржено у 10-денний строк у Фонд державного майна України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання 2

Практичне завдання

Розкрийте роль Кабінету Міністрів у системі державного регулювання економіки України.          Головні функції в державному регулюванні економіки виконують органи виконавчої влади. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів.          Кабінет Міністрів - це колегіальний орган, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Він є органом загальної компетенції, який є по суті центром по організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади. До складу Кабінету Міністрів України входить Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри (з питань паливно-енергетичного комплексу, з питань агропромислового комплексу, з питань соціальної та гуманітарної політики), міністри. Діяльність Кабінету Міністрів забезпечується Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Секретаріат очолює Урядовий Секретар, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Робочими органами Кабінету Міністрів є урядові комітети, основним завданням яких є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України. У складі Кабінету Міністрів України діють такі урядові комітети: економічного розвитку, соціального та гуманітарного розвитку з реформування паливно-енергетичного комплексу, з реформування аграрного сектору та з питань екології. Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, керує засіданнями Кабінету Міністрів, спрямовує та координує діяльність Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керує розробленням і реалізацією державної регіональної політики, підписує акти Кабінету Міністрів, представляє Кабінет Міністрів України у міжнародних зносинах тощо. Перший віце-прем'єр-міністр і віце-прем'єр-міністри координують і контролюють, відповідно до розподілу між ними обов'язків, роботу міністерств, інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів, очолюють відповідні урядові комітети. Міністри керують апаратом очолюваних ними міністерств та підприємствами і організаціями, що входять до складу їх міністерств.           У сфері управління економікою Кабінет Міністрів України виконує таке: забезпечує ведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, політики в сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи і природокористування; розробляє і запроваджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує однакові умови розвитку всіх форм власності; керує об'єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді звіт про його виконання; організовує і забезпечує ведення зовнішньоекономічної діяльності; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.          Кабінету Міністрів підпорядковані міністерства і відомства, які є центральними органами виконавчої влади. Сформована в Україні система міністерств відображає домінування упродовж багатьох років центрально-дивізіональної (галузевої) системи управління. Водночас триває трансформація цієї системи в систему центрально-функціональну. Формування функціонального типу системи державного управління є одним із найважливіших напрямів адміністративної реформи в Україні.  Міністерства в Україні є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя. За характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто ті, які керують певною галуззю (наприклад. Міністерство оборони. Міністерство внутрішніх справ. Міністерство охорони здоров'я та ін.) та функціональні - ті, на які покладено виконання певної і в той же час основної функції (наприклад, у сфері праці і соціальної політики - міністерство праці і соціальної політики, у сфері фінансів - міністерство фінансів). У відповідності з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 затверджено такий склад міністерств: аграрної політики, внутрішніх справ, екології та природних ресурсів, палива і енергетики, закордонних справ, культури і мистецтва з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оборони, освіти і науки, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, транспорту, фінансів, юстиції.

 

Тестові завдання. Виберіть правильну відповідь та обґрунтуйте її.

1. Ринок не може:

а) встановити рівноважні ціни;

б) розвивати конкуренцію;

в) забезпечити суспільство колективними благами;

г) ліквідувати дефіцит товарів.

Відповідь: в),  а           Існує певний тип благ , що володіють властивостями , які не дозволяють ринку забезпечити їх виробництво.      Суспільними благами називаються блага , які не можуть бути надані окремій людині , щоб при цьому не бути наданими всім іншим членам господарства . 
Це визначення означає необхідність виконання двох умов. По-перше , величина витрат не залежить від кількості користувачів . Якщо ще одна людина починає споживати благо , це не потребує здійснення додаткових витрат .            По-друге , неможливо виключити окремої людини із споживання цього блага , так як суспільне благо може споживатися безліччю споживачів одночасно ( діє так звана неісключаемость споживачів ) .    Класичним прикладом суспільного блага є маяк , який дає орієнтир судам, що знаходяться в околицях берега. Якщо запалити маяк , то ВСЕ суду , які б не опинилися біля цього берега , отримають можливість користуватися його " ​​послугами" . Якщо з'явиться ще одне судно чи кілька судів , це нічого не змінить в умовах виробництва та споживання цієї послуги ( нові споживачі не завадять користуватися цією послугою колишнім споживачам і не збільшать витрати на її виробництво).

 

 

 

 

 

 

2. До головних (генеральних) цілей розвитку національної економіки можна віднести;

а) економічний ріст, політична і соціальна стабільність;

б) макроекономічна сбалансованість;

в) зовнішня і внутрішня економічна безпека;

г) всі варіанти вірні.

Відповідь: а), в)          Основна мета національного економічного розвитку - забезпечення максимальної можливості для створення сприятливих умов життєдіяльності населення країни на основі економічного зростання. Для цього необхідно вирішити такі завдання, як збільшення заробітної плати , вироблення заходів антиінфляційної політики , зниження рівня безробіття та ін.   Для досягнення основної мети макроекономічного розвитку держава розробляє систему заходів , інструментів і способів , в сукупності представляють економічну політику.       До числа основних інструментів економічної політики належать бюджетна , податкова , грошово - кредитна і валютна система.    Економічна політика може бути реалізована за допомогою перерахованих інструментів різними способами залежно від обраної в країні моделі економічного розвитку . В умовах ринкової економіки використовується монетарний і фіскальний види економічної політики. Монетарний підхід пов'язаний з досягненням поставлених макроекономічних цілей за рахунок використання інструментів грошово -кредитної і валютної системи .       Фіскальний підхід здійснюється шляхом маніпуляцій в області податкової і бюджетної систем . Для оцінки ефективності проведеної в країні економічної політики використовується показник темпу приросту суспільного продукту в цілому і на душу населення зокрема . Крім цього , для оцінки результатів реалізації економічної політики використовується ряд інших агрегованих економічних показників , об'єднаних у систему національних рахунків , про які мова піде в наступному параграфі.   На підставі вищесказаного можна зробити наступні висновки:   - основна мета національного економічного розвитку - забезпечення максимальної можливості для створення сприятливих умов життєдіяльності населення країни на основі економічного зростання ;      -для досягнення основної мети макроекономічного розвитку держава розробляє систему заходів , інструментів і способів , в сукупності представляють економічну політику ;        -основними інструментами економічної політики служать бюджетна , податкова , грошово - кредитна і валютна система.

3. Не є принципом державного регулювання:

а) принцип ефективності;

б) принцип стійкості;

в) принцип пріоритету;

г) принцип відповідності.

Відповідь: а, в            Як показує світовий досвід, існує багато варіантів організації державного регулювання економіки, проаналізувавши які, можна систематизувати загальні принципи реалізації впливу держави.   До загальних принципів належать такі: принцип пріоритету права над економікою. Під впливом законодавчого регулювання через встановлення відповідних законів трудова та загальнонародна власність трансформуються у приватну і приватно-колективну підприємницьку власність, здійснюються процеси роздержавлення, приватизації, формується клас підприємців і розширюється приватне підприємництво. Правове суспільство за допомогою державного регулювання формує економічний базис у вигляді ринкових відносин; постійне розширення органічно взаємопов'язаних форм державного регулювання. Так, на початку розвитку товарного господарства в деяких країнах (зокрема в Англії) функціонувало лише правове державне регулювання.          Принцип ефективності. Державне регулювання має передбачати кінцевий економічний ефект. Заходи державного регулювання мають здійснювати раціональну політику і виправляти такі негативні елементи ринку, як монополія та циклічність.

 

 

Література

1.  А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки”К: 1994р ст 34-44.          2. Т.Г Морозова А.В. Пикулькин «Государственное регулирование экономики и социальный комплекс» М: 2001.                                                                          3. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. - К., 2005. 
4. Державне управління: теорія і практика /За ред. проф. В.Б. Авер'янова. - К., 1998. 
5. Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. - К., 1998. 
6. Філіпенко А.С., Сивашов Ю.Д Економічні стратегії України: дискусія інтелектуалів. /За ред. В.П.Резнікова. -К., 2003. 
7. Формування ринкових регуляторів в перехідній економіці України. /В.І.Кононенко, М.М. Шаблиста та ін. - К., 2000.