Економічні потреби суспільства та їх взаємозвязок з виробником. Економічні інтереси

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОТРУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА  НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

 

 

 

Реферат

на тему:

,, Економічні потреби суспільства та їх взаємозвязок з виробником. Економічні інтереси’’

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

 студентка гр.А-2009-3

Панченко  М.Е.

Перевірив викладач

Шекшуєв О.А.

 

 

 

Харьков / 2012

 

 

План:

 

1. Вступ
2. Економічні потреби суспільства
3. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту
4. Економічні інтереси
5. Список використаної літератури

 

Вступ

Актуальність теми. Основна  рушійна сила суспільного прогресу — людська особистість, яка є  водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й  активно впливає на економіку  загалом, бере участь у всіх галузях  і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціальноекономічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини.

Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою.

Потреба — це певною мірою  культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного  виробництва й удосконаленням людини.

Кінцевою метою суспільного  виробництва і рушійною силою  його розвитку є економічні потреби  людей зокрема і суспільства  загалом.

Потреби та інтереси не тотожні. Якщо потреба, відображаючи необхідність для людини певних умов її існування, є одночасно і спонукальним мотивом, і метою, і наслідком виробництва, то інтерес – лише спонукальним мотивом, що зумовлює його спрямованість  на досягнення цілі. Проте інтереси як спонукальний мотив виробництва  не той об’єкт, що безпосередньо  спонукає людей до економічної діяльності. Таким чинником є економічні стимули – форма реалізації економічних інтересів відповідно до їх внутрішньої спрямованості.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси класифікації економічних потреб.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити сутність економічних потреб;
• охарактеризувати класифікацію потреб суспільства;
• дослідити роль економічних потреб у економічному житті.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема економічних потреб суспільства в сучасних економічних умовах.

Об`єкт і предмет дослідження. Об`єктом дослідження є економічні потреби переважно перехідного типу на мікро і макроекономічному рівнях їх функціонування та розвитку. Предмет дослідження  виявлення найзагальніших принципів формування та зміни такого параметра функціонування економічних систем як економічні потреби суспільства.

Хронологічні рамки роботи охоплюють сучасний період становлення економіки України та розвитку економічних потреб суспільства.

 

 

 

Економічні  потреби суспільства

Визначні мислителі  минулого і сучасності – Дж. Гобсон, К.А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер  та інші бачили в потребах вираження  природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.   

Потреби – це об‘єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і  послуги, відносини і суспільні  інститути.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивносуб’єктивний характер.

В економічній  літературі потреби класифікують по різному. Так, у системі економічних  потреб виділяють виробничі, суспільні  та особисті. Особисті поділяються  на фізичні, інтелектуальні, соціальні.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби.

За суб’єктами потреби поділяються на а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби  домогосподарств, підприємств та держави  як окремих суб’єктів економіки.

За об’єктами  потреби класифікують на: а) породжені  існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі), та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні  потреби – в спілкуванні, в  суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.). б) матеріальні – потреби  в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові – потреби, що задовольняються  предметами першої необхідності та непершочергові – потреби, що задовольняються предметами розкоші.

Існує градація потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію потреб щодо до їх вагомості: фізіологічні потреби; потреби  самозбереження; соціальні потреби; потреби в повазі і потреби  в самоутвердженні.

Людина намагається  задовольнити насамперед найнагальніші  свої потреби: – фізіологічні, зокрема. Якщо вони задоволені, то певний час  ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає  бажання задовольнити наступні за вагомістю  потреби.

Потреби мають  властивість зростати. Закон зростання  потреб є законом суспільного  прогресу. Одне з фундаментальних  положень економічної теорії полягає  в тому, що матеріальні і особливо духовні потреби суспільства  є безмежними, а економічні ресурси,  необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного  розвитку – закону зростання потреб, і закону економії праці. Ці закони взаємопов’язані та відбивають дві  сторони загальноекономічного закону зростання соціальноекономічної ефективності. На рівні суспільства дія цього  закону виявляється в тому, що в  умовах безмежності потреб суспільство  повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так ї уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів.

Закон зростання  потреб характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і  нових потреб, а й зміну структури  їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого суспільного життя.

Виділяють три  етапи розвитку потреб у минулому XX столітті.

Перший етап – до середини 50х років, коли домінували матеріальноречові потреби.

Другий етап – почався з середини 50х років з переходом до “економіки споживання”, коли формувалися такі соціальні потреби, які задовольнялись завдяки побутовому обслуговуванню, освіті, медицини, спорту, відпочинку, розвагам та ін.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

Кожний крок в  розвитку суспільства – це одночасно  задоволення потреб на новому, більш  високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення  однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, віділяючи для  цього необхідні частини сукупного  фонду робочого часу.

Суперечність  між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою  соціальноекономічного розвитку. 
Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, поперше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; подруге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає  в тому, що, поперше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будьякому суспільстві; подруге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; потретє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини  визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати поновому і сприймати нові продукти виробництва.

Як вже зазначалося, потреби  є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, поперше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); подруге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; потретє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без здієї реклами ми купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, поперше, як безмежні і, подруге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм. Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. БемБаверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут  максимально задовольнити особисті потреби.

2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.