Економічний зміст ренти та види ренти

Деякі сучасні науковці [10, с. 156; 11, с. 131] стверджують, що земельна рента та орендна плата - одне й те саме. Проте ми не поділяємо такої думки, оскільки вважаємо, що земельна рента є економічно основою орендної плати, а не дорівнює їй. На наш погляд, земельна рента - це особливий вид стабільного доходу від економічної реалізації власності на землю.

2. Види ренти

Існують таки види ренти [11, с. 136-139]:

1. Абсолютна рента

Абсолютна рента є результатом  монополії приватної власності  на землю з боку певного класу  суспільства. Справді  , власник землі  саме в цій своїй якості, знаючи, що земля необхідна всім - для сільськогосподарського й промислового виробництва, - змусить бажаючого користуватися землею, платити за неї орендну плату. І дійсно, в англійській мові слово "рента" означало спочатку оренду або орендну плату, і ця категорія проявляється з усією ясністю й визначеністю одночасно з виникненням капіталістичного суспільства. У цій орендній платі укладені дві частини: одна відповідає відсотку на капітал, уже вкладений у землю й невіддільний від її (меліорація, іригація, будівлі й т.д.); інша існує завжди й відповідає передачі права користування землею, або, як говорив Рікардо, користування вихідними й непорушними властивостями землі.

Утворення абсолютної ренти пов'язане  з тим фактом, що через  відсталість  сільського господарства в порівнянні із промисловістю органічна будова капіталу, вкладеного в сільське господарство, нижче органічної будови капіталу, вкладеного в промисловість, і, отже, у сільському господарстві частка змінного капіталу (що йде на заробітну плату) пропорційно вище, ніж у промисловості. Звідси треба, що прибавочна вартість, створювана в сільському господарстві, вище середнього прибутку, і вартість продуктів вище капіталістичної ціни виробництва. Пропорційному розподілу прибавочної вартості, створюваної в сільському господарстві, перешкоджає земельна власність, що, представляючи монополію, сама претендує постійно на частину цієї прибавочної вартості й привласнює різницю між вартістю й ціною виробництва. Земельна власність, таким чином, завищує ціну сільськогосподарських продуктів на суму, що вона стягує як  абсолютна рента, і яка представляє, отже, рід податку, що накладає на суспільство.

Варто підкреслити, що історична відсталість  сільського господарства в порівнянні із промисловістю, що представляє собою  один з головних проявів закону нерівномірності капіталістичного розвитку, виникає не із природи землі, а із суспільних відносин. Приватна земельна власність, що перешкоджає вкладенню капіталів у землю й присвоюючи собі всі зростаючу частину прибавочної вартості, є однією з головних причин цієї відсталості. Пояснення виникнення абсолютної ренти треба з факту більше низького органічного складу капіталу в сільському господарстві в порівнянні із промисловістю.

2. Диференціальна рента

Аналізуючи таке поняття, як чиста економічна рента, як правило  розглядають землю й земельні вгіддя, повністю абстрагуючись від  способів їхнього використання в  практичному господарському житті. Природно, що різні ділянки землі  розрізняються по родючості, кліматичним особливостям, місцю розташування, і далеко не все з них придатні до універсального використання. Земля в Краснодарському краї має масу переваг для оброблення зернових культур, а в Калінінградській області - для будівництва лижних курортів. Із цієї причини (тут спостерігалася разюча єдність абсолютна всіх економістів починаючи з Давида Рікардо) не всі земельні вгіддя приносять рівні доходи у вигляді земельної ренти на ринках конкуруючих продавців.

Диференціальна рента  є найпоширенішою  формою земельної ренти. Це різниця між суспільною й індивідуальною вартістю сільськогосподарської продукції. Диференціальна рента - це поняття, що фігурує не тільки на ринках земельних угідь і виробництва сільськогосподарської продукції; вона виникає як економічна категорія у випадку використання будь-якого роду ресурсів, що не є повністю однорідними в кожному їхньому класі. Так, адвокати в середньому заробляють більше, ніж водії вантажного автотранспорту, що сполучається з відповідними в цих випадках вкладеннями в людський капітал. Звичайно, у кожному конкретному випадку існують свої тонкості. Наприклад, адвокат, що володіє особливим дарунком переконувати присяжних засідателів і зм'якшувати суддівські серця, одержує диференціальну ренту, що набагато перевершує альтернативну вартість отриманого їм утворення.

3. Монопольна рента

У сільському господарстві є ще один різновид ренти - монопольна рента. Виняткові природні умови  часом створюють можливості для  виробництва рідких сільськогосподарських  продуктів - особливих сортів винограду, деяких видів цитрусових, чаю й т.д. Такі товари продаються за монопольними цінами, верхня межа яких нерідко визначається лише рівнем платоспроможного попиту. У результаті монопольні ціни можуть значно перевищувати індивідуальну вартість таких продуктів. Це й дозволяє землевласникам одержувати монопольну ренту.

Отже, монопольна рента - ця особлива форма земляної ренти, що з'являється при монопольних цінах  на винятково рідкі й невідтворені в інших місцях землеробські продукти й корисні копалини.

Таким чином, у сільському господарстві, як й в інших галузях, капіталісти-підприємці дістають рівний прибуток на рівновеликий капітал. Виплата ренти землевласникам здійснюється не в порушення закону вартості, а відповідно до  його. Однак оскільки конкуренції не вдається перебороти бар'єр приватної власності на землю, землевласники "перехоплюють" у промислових капіталістів значну частину прибавочної вартості у вигляді ренти.

4. Земельна рента

Особливою формою ренти  є земельна рента, пов'язана з  аграрними відносинами. Земельна рента виступає як частина прибавочного продукту, створюваного виробниками, що хазяюють на землі. Земельна рента - це певна сума, що земельний власник одержує від орендаря - підприємця, що взяли земельну ділянку в тимчасове користування за орендну плату.

Земельна рента утвориться не тільки у зв'язку з орендою  землі для сільськогосподарського виробництва, рента має місце  й у тих випадках, коли земля  орендується підприємцями для будівлі  будинків і споруджень, розробки її надр. Земельна рента виступає у двох основних формах - абсолютним і диференціальної, що обумовлено існуванням двох видів монополій на землю: монополії приватної власності на землю й монополії на землю як об'єкт господарювання.

5. Будівельна рента

Що стосується землі, що призначає для будівельних цілей, те А. Сміт показав, яким образом рента із цієї землі, як і з інших не землевласницьких ділянок, регулюється у своїй основі властиво землевласницькою рентою. Ця рента характеризується, по-перше, тим переважним впливом, що тут на диференціальну ренту робить місце розташування (воно дуже важливо, наприклад, при обробленні винограду й для будівельних ділянок у більших містах); по-друге, очевидною й цілковитою пасивністю власника, активність якого полягає (особливо  стосовно   рудників) просто в експлуатації суспільного прогресу, у який власник нічого не привносить й у якому він нічим не ризикує; і, нарешті, перевагою монопольної ціни в багатьох випадках. Будівельну ренту необхідно підвищує не тільки ріст населення й зростаюча разом з ним потреба в житлах, але й ріст основного капіталу, що або приєднується до землі або розміщений на ній, як всі промислові будови, залізниці , товарні склади, з і т.д. Змішання плати за наймання, оскільки вона представляє відсоток й амортизацію капіталу, вкладеного в будинок, з рентою просто за землю неможливо тут, особливо  в тих випадках, коли в Англії, земельний власник і будівельний спекулянт суть зовсім різні особи. У цьому випадку варто брати до уваги два моменти: з одного боку, експлуатація землі з метою виробництва або видобувної промисловості, з іншого боку - земля являє собою простір, який необхідно як умова всякого виробництва й усякої людської діяльності. І в тім й в іншому випадку земельна власність вимагає своєї данини. Попит на будівельні ділянки підвищує вартість землі як простору й основи, у той же час завдяки цьому зростає попит на елементи землі, які служать будівельним матеріалом.

6. Лісова рента

Земельна рента в  лісокористування специфічна. Лісові землі як об'єкт лісокористування в економічному змісті коштовні не самі по собі, а комерційними ресурсами - деревиною на корені, продуктами побічного користування, рекреацією. У цьому принципову відмінність між сільським і лісовим господарствами й обумовлено воно єдиною причиною - надзвичайною тривалістю відтворювального циклу лісових екосистем. Не випадково в російському лісовому законодавстві земля й ресурси розглядаються в єдності, як щось ціле, поєднуються загальним поняттям - лісовий фонд. Платежі за лісокористування залежать від родючості ґрунтів опосередковано. Рентоутворюючими факторами є показники якості й запасу лісових ресурсів. Тому земельну ренту в лісокористування правомірно називати лісовою рентою. Лісова рента належить власникові лісового фонду. При державній власності на лісовий фонд лісова рента, як правило, обкладає податком. Будь-які платежі за лісокористуваня є рентний податок. Рентний податок може бути менше, дорівнює або більше ренти. Рентний податок установлюється менше ренти або не береться зовсім у випадках:

1) на орендаря-лісокористувача покладають витрати по лісовідновленню й відтворенню лісових ресурсів;

2) крім відтворення  лісових ресурсів орендатору-лісорористувачу  довіряється інвестувати рентний  доход як суспільний ресурс  у розвиток лісопромислового  виробництва (з розрахунку, що підприємці це зроблять більш уміло, ніж держслужбовці).

Рентний податок установлюється рівним ренті, якщо:

1) відтворення лісових  ресурсів здійснюється державними  органами керування лісами за  рахунок бюджетних засобів;

2) частина лісової  ренти, що перевищує витрати на ведення лісового господарства, використається на соціальні й інші загальнодержавні цілі.

Лісовий податок перевищує  ренту, коли він установлюється без  обґрунтувань і розрахунків. Перевищення  лісового податку над рентою може мати тільки негативні наслідки: зниження рентабельності лісозаготівель і заробітної плати робітників.

3. Інституційні аспекти формування рентних відносин в Україні на сучасному етапі

Функціонування будь-якої економічної системи неможливо  без створення і розвитку упорядкованої інституційної бази. Тому, інституційний підхід до аналізу економічних процесів на сучасному етапі розвитку економіки України є перспективним і актуальним. Зокрема, на сьогодні все більшої актуальності набувають питання інституційного аспекту формування рентних відносин в Україні, їх значення та вплив на соціально- економічні відносини.

Використання землі  та виникаючих на цій основі рентних  доходів - важливе джерело національного  багатства України. Розвиток багатоукладної економіки в сільському господарстві сприяє розширенню сфери земельних відносин. В основі ринкової системи економічних відносин землеволодіння та землекористування лежать рентні відносини які передбачають отримання, привласнення і використання доходу як форми економічної реалізації власності на землю. У зв'язку з цим особливого значення набуває системна розробка теорії інституціонального механізму земельної ренти. Забезпечення відтворення існуючих і впровадження нових норм і правил інституту земельної ренти, виступає способом упорядкування господарської діяльності землекористувачів, земельних власників і держави.

У концепції формування економічного механізму регулювання  земельних відносин у сільському господарстві найбільш суттєвим є розробка адекватного до регіональних умов сільського господарства державного регулювання.

За останні роки, в  умовах ринкової трансформації, розвиток рентних відносин набув значного спаду. Причинами такого становища  є:

• випереджальне руйнування існуючих форм інститутів землеволодіння та землекористування в порівнянні зі створенням їх аналогів;
• деградація стану матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників;
• зниження інвестиційної активності;
• інфляційне падіння доходів товаровиробників, що скоротило можливість підтримки якості відтворювальних процесів.

Більшість авторів, що досліджували аграрні формування земельних відносин (серед них І.М. Буздалов, Н.В., Комов, А.Е. Сагайдак), визнають, що держава  повинна зберегти за собою контроль формування та розвитку інститутів землеволодіння та землекористування. Цілями такого втручання функціонування ринкових механізмів з боку держави є:

• забезпечення відповідного рівня використання сільськогосподарських угідь;
• забезпечення екологічних вимог;
• здійснення соціально справедливого перерозподілу землі та рентних доходів.

Особливість сільського господарства полягає в тому, що інституціональний аспект формування земельної ренти має опосередковуватися діями державного регулювання. Зокрема  держава має формувати відповідний  до ринкових умов інституціональний  механізм, якій буде сприяти ефективному функціонуванню земельних відносин, зокрема, інституту земельної ренти. Головним напрямом державної політики серед інших, на сучасному етапі розвитку сільського господарства є вдосконалення інституційного механізму земельної ренти (рис.1 .) [2].

Поняття інституту землеволодіння та землекористування як одного з  основних елементів механізму функціонування ринку являє собою сукупність законів, правил гри, типів формальних і неформальних соціально-економічних  відносин і зв'язків. Розрізняють "формальні інститути", тобто розроблені людьми закони, інструкції і правила, і "неформальні", тобто сформовані і прийняті суспільством кодекси поведінки, угоди і договори, які є чинниками, що структурують взаємодії і легітимізують дії формальних інститутів.

Рис.1. Роль держави у формуванні інституційного механізму земельної ренти

Розглядаючи проблеми формування ринкових інститутів землеволодіння та землекористування, більшість авторів  основний акцент роблять на формуванні та вдосконаленні правових, директивних і організаційних методів, інструментів і схем інституційних перетворень.

Таким чином, рішення  проблеми інституційних змін в аграрному  секторі передбачає необхідність створення  багаторівневої структури та інфраструктури аграрного ринку, а також створення "ринковомислячого суспільства", що дозволить сформувати ефективного власника і завдяки цьому найбільш повно реалізувати дії ринкових механізмів та інститутів.