Фіктивний капітал. Його сутність та економічна роль

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Одеський національний економічний  університет

 

Кафедра загальної економічної  теорії

 

 

РЕФЕРАТ

на тему

«Фіктивний  капітал. Його сутність та економічна роль»

 

 

Виконала:

студентка 15 групи ФМЕ

Гріцкан Інна

 

Перевірила:

викладач Шараг Олена Сергіївна

 

 

 

 

 

Одеса – 2012 

 

План:

1) Фіктивний капітал. Його види (за К.Марксом). 
2) Цінні папери як форма функціонування фіктивного капіталу. 
3) Фондова біржа і ринок цінних паперів.  
4) Валютна біржа.

 

Поняття фіктивний капітал було сформульовано К.Марксом (1818-83) в ході аналізу позичкового капіталу як перетвореної форми грошового капіталу, поява якого пов'язана з відокремленням капіталу-власності від капіталу-функції.

Виникнення фіктивного капіталу обумовлено розвитком кредитної  системи та фінансового посередництва  як самостійної сфери діяльності. На відміну від позикового, формою руху якого є кредит, фіктивний капітал представляє собою використання кредиту як капіталу.

Акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються  на фондовій біржі, утворюють фіктивний капітал. Цінні папери є капіталом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід, а також можуть бути продані. У той самий час цінні папери — це фіктивний капітал, тому що вони не мають вартості, хоч продаються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу набагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал.

К. Маркс виділяв кілька форм фіктивного капіталу:

• У першу чергу це емітованих банками кредитні знаряддя обігу - банкірський вексель і банкноти, не забезпечені золотом. Видаючи кредит за допомогою випуску в обіг «кредитних знаків», не забезпечених жодними реальними цінностями, банки перетворюють їх на «капітал, що приносить відсотки». У тій частині, в якій банківський капітал утворюється шляхом кредитної емісії, він є фіктивним.
• Інша форма фіктивного капіталу - «капітал державного боргу», представлений облігаціями державної позики, які приносять їх власникам певний дохід, хоча сума грошей, відданих державі в позику, не тільки не функціонує як реальний капітал, але може бути вже давно витраченої.

 

   Цінні папери як  форма функціонування фіктивного  капіталу.

Розвинуті товарне виробництво  і товарний обіг неможливі без  широкого використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один з важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів, цінні папери виконують і антиінфляційні функції, “знімаючи” на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і послугами. Ці та інші якості цінних паперів неминуче ведуть до їх великого розповсюдження в комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і фондові біржі як його провідна ланка посідають важливе місце в економіці розвинутих капіталістичних країн. 
   У нашій економіці використовувалися деякі види цінних паперів (облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж у суворо обмежених рамках. У 90-х рр. з’явилися фондові біржі і у нас, що свідчить про досить швидкий процес формування ринку цінних паперів. Прийняті закони “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про цінні папери і фондову біржу” і низка інших документів створили умови для його формування і розвитку. Закон “Про цінні папери і фондову біржу” визначає види цінних паперів, які можуть випускатися, і регламентує їх рух. 
   Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам. 
   Згідно із Законом “Про цінні папери і фондову біржу” в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

• акції
• облігації
• казначейські зобов’язання
• ощадні сертифікати
• векселі
• передплатні сертифікати (варранти)
• приватизаційні чеки (ваучери)

Розглянемо коротко їх суть. 
   Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій. 
   Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

Існують наступні види привілейованих акцій:

1. Кумулятивні привілейовані акції - найпоширеніший тип привілейованих акцій. Передбачається, що будь-які належні, але не оголошені дивіденди накопичуються і виплачуються по цих акціях до оголошення дивідендів по звичайних акціях.
2. Некумулятивні привілейовані акції. Власники цих акцій утрачають дивіденди за будь-який період, за який рада директорів не оголосив їхню виплату.
3. Привілейовані акції з часткою участі дають їх власникам право на отримання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди по звичайних акціях перевищують оголошену суму.
4. Конвертовані привілейовані акції. Ці акції можу бути обмінені на встановлену кількість звичайних акцій за обумовленою ставкою.
5. Привілейовані акції з корректируемой ставкою дивідендів. На відміну від привілейованих акцій з фіксованою ставкою дивідендів дивіденди по цих акціях коректуються на основі обліку динаміки процентних ставок по короткострокових державних чи паперах курсу деяких інших інструментів ринку короткострокових капіталів.
6. Відкличні привілейовані акції. Випускаючи ці акції, корпорація залишає за собою право "відкликати", тобто викупити їх за ціною з надбавкою до номіналу.

 Акції мають вартість.

Розрізняють різні види вартості акцій:

1. Номінальна вартість (номінал) - довільна вартість, установлювана при емісії і відображена в акціонерному сертифікаті. Номінал практично не зв'язаний з реальною вартістю, і тому останнім часом на заході перестали вказувати на акціях їхній номінал.
2. Балансова вартість, обчислюється як частка від розподілу чистих активів корпорації на кількість облямованих і розповсюджених акцій.
3. Ринкова вартість (продажна ціна акції, курс) - поточна вартість акції на біржі чи в позабіржовому обороті (приміром, останнє котирування). Це найбільш важливий вид вартості, оскільки саме вона (а точніше, прогноз її зміни) відіграє основну роль у звертанні акцій даної корпорації.

 
   Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається курсом акцій. Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від прибутку акціонерного товариства: чим він більший, тим вищий курс акцій. Другим фактором, що впливає на курс акцій, є норма позичкового процента: якщо він більший, то нижчий курс акцій, і навпаки. Тобто курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони приносять, і обернено пропорційний нормі позичкового процента, тобто

Курс акції =   

 Крім  того, на курс акцій впливає  також співвідношення, що складається  між попитом на акції і їх  пропонуванням, та залежить від  стану справ, рентабельності виробництва у відповідному товаристві. Якщо воно розвивається стабільно, якщо прибуток і рентабельність його високі, то це веде за інших рівних умов до підвищення курсу акцій. 
  Документ, який свідчить про володіння акціями, називається акціонерним сертифікатом. У ньому вказуються дані про емітента, дані про зареєстрованого чи власника власниках, номінал (якщо такий є), тип і число акцій, що знаходяться у власності власника сертифіката, і відповідні права на голосування.   

 Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску). 
   Казначейські зобов’язання України — це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. 
   Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові — від 5 до 10 років; середньострокові — від 1 до 5 років; короткострокові — до одного року. 
   Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним. 
   Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Передплатні сертифікати (варранти) - це особливий вид цінних паперів, що випускаються разом з чи облігаціями привілейованими акціями і дають їх власникові право на купівлю звичайних акцій за обумовленою ціною протягом певного періоду (кілька років). На відміну від переважних прав на покупку акцій нового випуску передплатний сертифікат передбачає більш високу в порівнянні з поточним курсом ціну на акції, які можуть бути куплені в обговорений у ньому період. Цей ринковий інструмент дає корпораціям можливість знижувати відсоток по облігаціях шляхом використання як стимулятор втіленої в такім свідченні привілею на покупку акцій цієї корпорації, особливо якщо є підстави сподіватися на збільшення їхнього курсу. Власнику ж цього сертифіката він дає можливість дістати прибуток на курсовій різниці у випадку зростання корпорації.

Приватизаційні чеки (ваучери) - ці державні цінні папери були випущені в Росії (аналоги маються й у деяких інших колишніх соцкраїнах) для опосередкування процесу передачі державної власності у приватні руки і в той же час надання рівних початкових можливостей усім громадянам країни. Мають обмежений термін дії.   

 Фондова біржа і ринок цінних паперів.

 Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається фондовим ринком. Важливим його елементом є фондова біржа, що являє собою основну і найбільш ефективну організаційну форму ринку цінних паперів. Згідно з чинним законодавством України фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропонування цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законів України, статуту і правил фондової біржі. 
   Правові норми країн з розвиненими ринковими відносинами розрізняють два ринки цінних паперів: позабіржовий і вторинний, біржовий (фондовий) ринок цінних паперів. Крім того, розрізняють загальнонаціональні, регіональні та місцеві ринки цінних паперів. 
   Розвиток ринку цінних паперів потребує створення широкої мережі фінансових посередників — інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств, холдингових, страхових компаній і різних консультаційних фірм. У розвинутих європейських країнах намічається тенденція до побудови і розвитку централізованого ринку цінних паперів, так званого “прозорого” ринку. Україна пішла саме цим шляхом, узявши за приклад французьку модель. 
   Валютна біржа.

Що стосується валютної біржі, то це — організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропонування. Як самостійна структура  валютна біржа широко функціонувала  в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період операції з іноземною  валютою зосереджені переважно  у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі  як самостійні структури (наприклад, у  ФРН, Франції). 
   В Україні статус валютної біржі надано Українській фондовій біржі (м. Київ). Валютна біржа може здійснювати такі операції: укладати угоди зі своїми членами та організовувати двосторонні угоди між ними на купівлю і продаж іноземної валюти за ринковим курсом; організовувати розрахунки в іноземній і в національній валютах в угодах, які укладені на біржі; визначати поточний ринковий курс іноземної валюти до національної; організовувати операції центрального банку з підтримання курсу національної валюти. 
   Членами валютної біржі можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чинним законодавством надане право на проведення валютних операцій. Операції з купівлі і продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійснювати тільки її члени, які діють від свого імені та за свій рахунок чи за рахунок своїх клієнтів, якими можуть бути національні підприємства, а також уповноважені банки — не члени біржі.

 

Перелік використаної літератури:

http://uk.wikipedia.org (Вікіпедія)

http://www.prosvetlenie.org/mystic/24/10.html (Большой словарь бухгалтера и экономиста)

Драчов С. Н. Фондові ринки: основні поняття, механізми, термінологія. М., 1992.