Фінанси системи ринкових відносин

Вступ 
Фінанси є рушійною силою національного господарства. Фінансові відно-сини в країні можуть успішно розвиватися тільки тоді, коли держава створює відповідні умови. Сучасний етап управління розвитком економіки України забезпечується шляхом поєднання ринкового саморегулювання та системи державного регла-ментування ринкових відносин. Ринок самостійно регулює розвиток суб'єктів господарювання та виробництво товарів і сфери послуг на основі взаємодії еле-ментів ринкового механізму: попиту, пропозиції і ціни. Система державного рег-ламентування доповнює ринкове саморегулювання, спрямовуючи його на до-сягнення цілей і завдань, визначених економічною політикою уряду. 
Державне регулювання економічною сферою пов'язане із застосуванням господарського механізму. Його сутність економісти трактують неоднозначно. На думку українських економістів В. Федосова, М. Буряка, Д. Бутакова та ін-ших, складові господарського механізму передбачають чотири елементи: фінан-совий механізм, індикативне планування, ціни та юриспруденцію. Провідна роль у господарському механізмі належить фінансовому механізму. 
В економічній літературі досить широко використовується поняття "фінан-совий механізм". Водночас єдиної думки щодо визначення фінансового меха-нізму та взаємодії його елементів серед економістів немає. Так, у виданій остан-нім часом монографічній, навчальній і навчально-методичній літературі визначення фінансового механізму значною мірою подається як сукупність його елементів, що не можна вважати належно економічно обґрунтованим. 
Зокрема автори навчального посібника "Фінанси підприємств" за редак-цією доктора економічних наук Г.Г. Кірейцева зазначають: "Фінансовий меха-нізм — це сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінансо-вого впливу на соціально-економічний розвиток підприємства. Складовими фінансового механізму є: фінансове забезпечення; фінансове регулювання; сис-тема фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оціни-ти цей вплив" 
На думку В.М. Опаріна, "фінансовий механізм — сукупність фінансових ме-тодів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства". Аналогічне визначення дають О.Р. Романенко, СЯ. Огородник, М.С. Зязюн, А.А. Славкова: "Фінансовий механізм — сукупність фінансових ме-тодів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства". В.Д. Базилевич і Л.О. Баластрик пропонують таке визначення: "Фі-нансовий механізм — це сукупність економіко-організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю держави у процесі створення й ви-користання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних пот-реб державних структур, господарських суб'єктів і населення". В.І. Аранчій вва-жає, що "фінансовий механізм підприємства — це сукупність форм і методів формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення фінансової діяльності підприємства". Л.Л. Осипчук свідчить, що "фінансовий механізм — це сукупність видів, форм і методів організації фінансових відносин". 
Головне завдання фінансового механізму полягає у забезпеченні узгоджен-ня інтересів держави з інтересами суб'єктів господарювання, що здійснюють ви-робництво валового внутрішнього продукту. З допомогою фінансового механіз-му забезпечується розподіл створеного у суспільстві ВВП на частини, одна з яких спрямовується до державного бюджету, а друга залишається у безпосе-редніх виробників. Саме таким шляхом держава стимулює або стримує вироб-ництво окремих видів продукції та їх реалізацію, відповідно впливаючи на об-сяг виробництва ВВП. 
1. Призначення і роль фінансового механізму 
За найзагальнішим визначенням фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і за-конодавчо закріплених в державі форм і методів створення й ви-користання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм це, по суті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визна-чених відповідними програмами цілей і завдань. 
Фінансовий механізм є складовою частиною господарсь-кого механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Спе-цифічність його полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяль-ності в державі. 
Дія фінансового механізму на різні сторони соціально-економічного розвитку має кількісну й якісну визначеність. Кількісна визначеність виявляється в сумі коштів, що виділяються для досягнення тих чи інших цілей. Це первинна основа функціонування цього механізму. Без відповідних асигну-вань і кредитів неможливе розв'язання жодного завдання суспі-льного розвитку. Але саме по собі виділення коштів ще не гаран-тує розв'язання того чи іншого конкретного завдання. Надзви-чайно важливо, яким чином здійснюється формування ресурсів, якими каналами і в яких формах вони рухаються, на яких умовах виділяються і використовуються. Усе це характеризує якісну ви-значеність дії фінансового механізму. 
Призначення фінансового механізму зводиться до двох ос-новних функцій — фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. . Оскільки ці два методи є глобальними й узагальнюючими і включають у себе окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні під-системи фінансового механізму, що характеризують зміст впли-ву фінансів на різні сторони розвитку суспільства. Установлен-ня пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства й економіки, тим більшою є роль фінансового регулювання. Фінансове забезпечення переважає в умовах адміністративно-командної системи управління. Ресурси, які виділяються на осно-ві рішень відповідних адміністративних органів, є їх матеріаль-ним забезпеченням. Фінансове регулювання в цих умовах підпо-рядковане завданням створення відповідних грошових фондів, насамперед централізованого фонду — бюджету держави. Нав-паки, в умовах ринкових відносин на перший план виступає під-система фінансового регулювання, бо саме вона робить ринок ре-гульованим, а не стихійним. 
Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними. 
Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних кош-тів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Але самофінансування зовсім не означає створення фінансової автаркії, бо дуже тісно пов'язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно по-вернути за рахунок власних доходів. У зв'язку з цим треба чітко розрізняти самофінансування як принцип організації і як форму фінансового забезпечення. 
Принцип самофінансування передбачає, що регулювання фі-нансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Недаремно центром фінансової системи скрізь є банки.                              Головна перевага такої системи фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному вико-ристанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів, навпа-ки, уповільнює кругообіг ресурсів, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку. 
Основою самофінансування як форми фінансового забезпе-чення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним — приватний, чи колективним — пайовий або акціонерний. Кожна з форм власності має свої переваги та недоліки у фор-муванні фінансових ресурсів та їх використанні. Приватний вла-сник сам визначає потреби і виходить зі своїх можливостей. Па-йовий капітал має переваги більш високого рівня концентрації ресурсів, порівняно з приватним, але він менш мобільний, оскіль-ки передбачає узгодження дій співвласників. Акціонерний капі-тал є надзвичайно мобільною і раціональною формою концент-рації і перерозподілу фінансових ресурсів. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів. 
Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінан-сування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кре-дитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів. 
Кредитування — надзвичайно дійова форма фінансового забез-печення. По-перше, досягається значна економія суспільного капі-талу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності. По-друге, установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання. 
Третя форма фінансового забезпечення — зовнішнє фінансу-вання. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на без-поворотній і безоплатній основі. Це може бути державне фінан-сування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. В умовах ринкової економіки ця форма є під-порядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основ-ним її видом є бюджетні асигнування. 
Фінансове регулювання полягає у регламентуванні розподіль-них відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Фінансове регулювання — це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за раху-нок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобі-лізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягаєть-ся прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг. 
Фінансовий механізм у цілому — це принципова схема практичного використання фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Водночас він має свої відмінності щодо практичного застосування на рівні держави, підприєм-ницької структури, фінансового інституту чи групи громадян. 
2.Склад і структура фінансового механізму 
Фінансовий механізм — це сукупність форм і методів ство-рення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забез-печення різних державних структур, господарських суб'єктів і населення. Складовими частинами його є фінансове плануван-ня й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також система управління фінансами. Структура фінансового механізму може бути представлена схемою. 
За допомогою фінансового механізму здійснюється широ-комасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в держа-ві валового внутрішнього продукту відповідно до основних по-ложень фінансової політики. На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соці-альної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забез-печують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надан-ня дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу фор-му діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподатку-вання тощо. Фінансовий механізм характеризують узагальню-ючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні — це величи-на витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показни-ки дають змогу визначити дієвість фінансового механізму. 
Фінансовий механізм спрацьовує ефективно, якщо функ-ціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб громадян. 
  
2.1.Фінансове планування 
Вихідною складовою фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули. 
У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. 
Фінансове планування - діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. 
Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом - різні види фінансових планів і прогнозів. 
Фінансове планування являє собою процес розроблення і за-твердження фінансових планів як засобу збалансування фі-нансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи ін-шого суб'єкта відображає його фінансову діяльність, тобто про-цес формування доходів і здійснення витрат. їх склад і структура, а також збалансованість визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового пла-ну не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики. 
Фінансове планування здійснюється на двох рівнях. На мікро-рівні — це індивідуальні плани окремих суб'єктів підприємниць-кої діяльності. Ці плани відображають фінансову стратегію і так-тику підприємств. їхні головні завдання — визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фі-нансової збалансованості. На макрорівні — це основний фінансо-вий план, що характеризує діяльність держави — бюджет, а та-кож зведений фінансовий план, у якому відображаються доходи і видатки усіх суб'єктів фінансових відносин. Саме ці плани є ві-дображенням фінансової політики держави. Водночас вони ма-ють різну значущість. Бюджет, це реальний директивний доку-мент, що затверджується у вигляді закону, і є основним засобом реалізації фінансової політики. Особливістю Державного бюджету, як основного фінансового плану держави, є те, що він єдиний має силу закону. Щорічно Верховна Рада України ухвалює Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує: 
суми доходів Державного бюджету України; 
суми видатків Державного бюджету України; 
граничний розмір дефіциту Державного бюджету Укра-їни та джерела його покриття; 
суми дотацій і субвенцій місцевим бюджетам. Зведений фінансовий план є, по суті, довідковим документом, призначенням якого є визначення загальної маси доходів і видатків та узгодження процесів їх роз-поділу і перерозподілу між окремими сферами і ланками фінан-сової системи. Він є основним засобом обґрунтування та збалан-сування фінансової політики. 
Завдання фінансового планування визначаються структурою фінансового плану та завданнями фінансової політики. Вони по-лягають у визначенні реальних джерел і обсягів доходів, оптимізації структури видатків на основі критерію вирішення завдань фінансової політики та збалансування доходів і видатків. 
Першим за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів доходів. Будь-які прорахунки як у бік їх завищення, так і заниження впливають на реальність фінансового плану, а отже і фінансової політики, ускладнюючи її реалізацію. Фінансова полі-тика держави, стратегія і тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях. Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених завдань. 
Другим важливим завданням фінансового планування є оптимізація витрат. І хоча головним при цьому є вирішення завдань фінансової політики, необхідно перевірити, чи не забезпечується розв'язання окремих її завдань надмірними вкладеннями за раху-нок інших напрямів видатків. Фінансове планування в частині розподілу видатків повинно мати зворотний зв'язок з фінансовою політикою, а не передбачати необґрунтовану її реалізацію за будь-яку ціну. Крім того, воно має спрямовуватися на економне, раціональне та ефективне використання доходів. 
Третім, інтегративним завданням є збалансування доходів і видатків. Фінансовий план і за формою, і за змістом є балансом доходів та видатків, а отже, він не може бути незбалансованим. Це найскладніше завдання, яке може містити безліч варіантів йо-го досягнення. За кожним варіантом стоїть особливий тип фінан-сової політики, яка має різні засади, ознаки і можливі наслідки. Тому процес збалансування фінансового плану — це постійний вибір різних варіантів з визначенням усіх можливих наслідків. У кінцевому підсумку вибір оптимального варіанта забезпечує пе-редумови для реалізації фінансової політики і робить фінансову діяльність усіх суб'єктів чітко організованою і скоординованою. 
2.2.Фінансовий контроль 
Ефективність реалізації фінансової політики залежить від ба-гатьох чинників, серед яких особлива роль належить фінансово-му контролю. Саме він забезпечує зворотний зв'язок між наміче-ними і досягнутими результатами. Фінанси є дуже складною системою відносин, вони мають чітко виражений суперечливий ха-рактер. Безумовно, у процесі вироблення засад і напрямів фінан-сової політики треба максимально врахувати всі обставини і спе-цифіку використання тих чи інших фінансових інструментів. Од-нак оскільки економічна і політична ситуація в країні постійно змінюється, то це впливає на характер і напрями дії фінансових інструментів. Необхідний постійний моніторинг, який дав би змогу відстежувати успішність реалізації фінансової політики та дійовість і відповідність впливу на досягнення запланованих ре-зультатів конкретних фінансових інструментів. 
Фінансовий контроль являє собою сукупність видів, форм і методів перевірки законності і доцільності здійснення фінан-сових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики. Отже, фінансовий контроль зв'язаний з реалізацією фінансової політики як безпосередньо, так і через контроль за фі-нансовою діяльністю окремих суб'єктів. 
Основні функції контролю за реалізацією фінансової політики покладені на вищі органи законодавчої та виконавчої влади. Без-посередній контроль здійснюють Міністерство фінансів та спеці-алізований незалежний орган — Рахункова палата. При цьому за-вдання Рахункової палати більш важливі. Міністерство фінансів, розробляючи засади і напрями фінансової політики, контролює тільки їх реалізацію. Рахункова ж палата має контролювати як обґрунтованість та доцільність здійснюваної фінансової політи-ки, так і хід її реалізації. При цьому хоча Рахункова палата може здійснювати і детальні перевірки фінансової діяльності окремих суб'єктів, основна її увага зосереджена саме на контролі у сфері реалізації фінансової політики на мікро- і макрорівнях та у сфері міжнародних фінансових відносин. 
Фінансовий контроль за діяльністю окремих суб'єктів має на меті перевірку її відповідності чинному фінансовому законодав-ству. Водночас з огляду на те, що чинні закони відображають зміст фінансової політики, такий контроль також безпосередньо пов'язаний з її реалізацією. Незаконність дій окремих суб'єктів веде до викривлення фінансової політики та перешкоджає досяг-ненню намічених результатів. Якщо у процесі контролю виявляються постійні порушення фінансового законодавства багатьма суб'єктами, та це може свідчити про те, що фінансова політика не враховує їхніх інтересів. Необхідно внести певні корективи у та-ку політику, бо ніяке посилення контролю не дасть бажаних результатів, доки фінансова політика не буде враховувати інтерес» всіх суб'єктів фінансових відносин. 
Фінансовий контроль за діяльністю суб'єктів фінансових від-носин передбачає різноманітні його види, форми і методи. Види контролю визначають співвідношення контролюючого і підконт-рольного суб'єктів. Форми фінансового контролю відображають стадію його здійснення відносно руху грошових потоків. Методи контролю — це сукупність прийомів та способів його здійснення. 
Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль, розрізняють такі види фінансового контролю: державний, відомчий (внутрішньокорпоративний), внутрішньогосподарський, громадський і аудиторський (незалежний). Державний фінансовий контроль об'єднує загальнодержавний і муніципальний контроль. 
Основна особливість загальнодержавного контролю полягає в тому, що він є позавідомчим, проводиться стосовно будь-якого суб'єкта незалежно від його відомчої належності і підпорядкування. Цей контроль здійснюється державними органами законодавчої і виконавчої влади і спеціальними державними органами контролю (див. додаток 2).Суб'єктами загальнодержавного фінансового контролю є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Рахункова палата, Міністерство фінансів України, Державний департамент фінансового моніторингу, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство України, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна України, уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також дирекції державних позабюджетних цільових фондів та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади. Це найбільш організований та дійовий вид контролю, який охоп-лює мікро- та макрорівень розподілу і перерозподілу створеного ВВП, а відповідно і реалізацію загальнодержавної фінансової по-літики. У разі виявлення порушень застосовуються фінансові санкції, а винні особи можуть притягуватися до адміністративної, а в окремих випадках і кримінальної відповідальності. 
Відомчий та внутрішньокорпоративний контроль полягає у перевірці фінансової діяльності суб'єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам або входять до складу корпоратив-них об'єднань. . Цей контроль охоплює три напрями. По-перше, відповідність фінансової діяльності чинному фінансовому за-конодавству. По-друге, її узгодженість із фінансовою страте-гією і тактикою міністерств, відомств, корпоративних об'єднань. По-третє, внутрішньовідомчі (внутрішньокорпоративні) роз-подільні та перерозподільні відносини. Цей вид контролю спрямований насамперед на виявлення та усунення порушень і недоліків у фінансовій діяльності підвідомчих підприємств і організацій. За результатами контролю приймаються адмініст-ративні рішення відповідно до чинного законодавства та ста-тутних документів. . До функцій відомчого фінансового контролю належать: перевірка законності господарських і фінансових операцій; контроль за використанням матеріальних і фінансових ресурсів; перевірка збереження грошових коштів і матеріальних цінностей; правильність постановлення бухгалтерського обліку, а також достовірність бухгалтерської звітності; проведення перевірок на підвідомчих підприємствах і в організаціях. Внутрішньогосподарський фінансовий контроль проводиться економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо), а на приватних підприємствах їх власниками. Об'єкт контролю – господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його структурних підрозділів. Безпосередньо на головного бухгалтера покладена відповідальність за правильну організацію бухгалтерського обліку, своєчасне складання бухгалтерської звітності, правильне і своєчасне перерахування платежів у бюджет і централізовані цільові державні фонди, за цільове й ефективне використання бюджетних асигнувань. В акціонерних підприємствах внутрішньогосподарський контроль проводять контрольно-ревізійні комісії. 
Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він може проводитись групами спеціалістів, які створюються при комітетах Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо на підприємствах. 
Аудит - це незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. У 1993 р. в Україні був прийнятий Закон "Про аудиторську діяльність", який визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. 
Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю: 
попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій; 
поточний, що проводиться у процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, та ін.); 
наступний, що проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року. 
Методи фінансового контролю розрізняються за харак-тером його здійснення, за комплексністю і технологією конт-ролю, його спрямованістю, оформленням результатів. Виділя-ються такі основні методи контролю: ревізії, тематичні пере-вірки, обстеження. 
Ревізія є методом комплексного контролю усієї фінансової і господарської діяльності підприємств та організацій стосовно її відповідності чинному законодавству. Тематичні перевірки полягають у контролі за окремими сторонами фінансової дія-льності. Зокрема, це камеральні (у податковій інспекції) і до-кументальні (у платника) перевірки податкових декларацій та звітів. Обстеження являє собою ознайомлення з окремими напря-мами фінансової діяльності з метою виявлення проблем та шля-хів їх удосконалення. За результатами ревізій і перевірок склада-ються акти, за результатами обстеження — довідки. 
Необхідною умовою забезпечення ефективності фінансового контролю є оптимальність і системність дій контролюючих органів. Іншими словами, фінансовий контроль не може бути ефективним, якщо він не охоплює всіх сфер обігу фінансових ресурсів. В Україні ж фактично поза його межами перебувають кошти, що залишаються у розпорядженні суб'єктів підприємницької діяльності при наданні їм податкових пільг, дотримання соціальних гарантій працівників та інше. Для того, щоб правова база фінансового контролю відповідала потребам розвитку економіки і рівню розвинутих країн, назріла необхідність розробки концепції вдосконалення державного фінансового контролю і прийняття Закону України "Про фінансовий контроль в Україні". 
2.3.Фінансові важелі 
У будь-якому механізмі управління ґрунтується на використанні відповідних важелів. Самі по собі вони нічого не визначають і не вирішують. Вплив на дію фінансового механізму, а через нього на різні сторони соці-ально-економічного розвитку, досягається встановленням і змі-ною положення того чи іншого важеля. Іноді складається враження, що важелі діють самі по собі. Але це не так, вони тільки приводять в рух відповідні інструмен-ти, без яких вони нічого не значать. Сукупність важелів становить систему управління фінансовим механізмом. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції. Взагалі, у широкому розумінні стимули вклю-чають і санкції. Розмежування цих понять має на меті розрізнити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохо-чення, а санкції — покарання. До стимулів належать заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування за рахунок державних коштів державних програм, структурної перебудови економіки, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів. Фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання у виконанні взятих зобов'язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штраф і пеня. Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладається, як правило, в твердій грошовій сумі. Пеня - застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах від суми простроченого платежу. 
Крім того, важелі керування фінан-совим механізмом поділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансу-вання і кредитування. 
Принципи — це основоположні елементи системи управління. З їх допомогою відбувається налагодження фінансового механіз-му, його орієнтування на розв'язання певних завдань. Принципи визначають характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому. Зміна принципів може докорінно змі-нювати дію фінансового механізму, що наочно видно при пере-ході до принципу самофінансування в організації фінансових ре-сурсів підприємств замість бюджетного регулювання. Дуже важ-ливо, щоб ті чи інші принципи не тільки декларувались, а й не-одмінно були життєздатними і щоб їх обов'язково дотримувались на практиці. 
Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а також фінансування і кредитування визначаються відповідними зако-нодавчими й нормативними документами. Це порядок формування доходів, віднесення витрат, визначення розміру податків тощо. Умови фінансових відносин мають бути узгоджені з їх принципами, не суперечити їм. Це, по суті, техніка фінансових розрахунків. Однак не слід ні недооцінювати, ні переоцінюва-ти її значення. Без досконалої техніки не може нормально функціонувати будь-який механізм, але найдосконаліша техні-ка не допоможе, якщо механізм складено з незадовільних інст-рументів. 
2.4.Правові засади організації фінансових відносин 
Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення. Насамперед це Конституція України, велика кількість законів, а також підзаконних нормативно-правових актів. Закони приймаються найвищим законодавчим органом – Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу відносно інших нормативних актів. Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Так, фінансову діяльність суб'єктів господарювання регламентують такі закони: "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про лізинг" та інші. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів та на їх виконання. До таких документів належать Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, тощо. Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансо-вої системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які під-лягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фі-нансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких ви-діляються фінансові засади їх функціонування. 
До першої частини належать законодавчі акти, що регламен-тують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв'язки фінан-сів суб'єктів підприємницької діяльності з державними фінанса-ми та інституціями фінансового ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діяльність, страхування, цінні папери і фондову бір-жу, інвестиційну діяльність. Сюди також належать закони, що регламентують окремі види фінансових операцій — про заставу, лізинг та ін., й закони з окремих видів податків та платежів до бюджету і цільових фондів. До другої групи відносять закони, що регламентують діяльність, у тому числі й фінансову, суб'єктів господарювання — про підприємства і підприємницьку діяль-ність, про господарські товариства, про банкрутство тощо. 
Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповню-ватися інструкціями. У першому випадку їхні положення є безпосе-редньою основою для здійснення фінансових операцій. Подібний підхід вимагає досить глибокої деталізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різних суб'єктів. У друго-му випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструкціях. Вони мають бути лише доповненням до закону і не суперечити йо-му. При цьому в будь-якому разі основою є закон. 
В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових зако-нів, зокрема у сфері оподаткування. Водночас абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити, по-перше, неможливо, а, по-друге, не завжди доречно. Тому закони досить часто доповнюються різного роду інструкціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяльність відображає тільки загальні засади функціонування комерційних банків. Конкретні види банківських операцій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з кредитування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо. 
Співвідношення між законами прямої і непрямої дії відбиває розподіл повноважень і прав між державними органами законо-давчої та виконавчої влади, а отже, і їхні можливості та повнова-ження у виробленні та реалізації фінансової політики. Закони прямої дії чітко відображають перевагу законодавчої влади. До функцій виконавчої влади входить забезпечення виконання при-йнятих законів. Крім того, органи виконавчої влади можуть мати право законодавчої ініціативи, тобто розроблення фінансових за-конопроектів і подання їх на розгляд і затвердження до органів законодавчої влади. Водночас такі законопроекти можуть розро-бляти й органи та структури законодавчої влади. 
Дійовість фінансового законодавства, його відповідність кон-кретним умовам і завданням, а отже, і ефективність фінансової політики значною мірою залежать від узгодженості дій законо-давчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздат-ної системи фінансового права. При використанні законів непря-мої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їх дію, бо це може призвести до викривлення фінансової політики. 
3.Використання фінансового механізму для регулювання ринкових відносин 
Фінансовий механізм — явище об'єктивне, зумовлене на-явністю фінансів в економічній системі держави, проте його функціонування значною мірою залежить від того, як владні структури в державі зуміють його використати для досягнення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової полі-тики, яку вони проводять. 
Слід враховувати, що фінансовий механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його складових. Серед них немає таких, якими можна було б знехтувати чи застосувати без взаємозв'язку з іншими складовими. Разом із тим деякі складові цього механізму можна вважати вихідними. Це, зок-рема, фінансове планування й прогнозування. Саме за його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансово-го механізму. 
У процесі фінансового планування й прогнозування визна-чаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприєм-ницьких структур і населення. Проте для здійснення заплано-ваних показників треба насамперед вдосконалювати методику й методологію фінансового планування та прогнозування. 
Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як обсяги валового внутрішнього продукту, фонду оплати праці, прибутку, амортизаційних відра-хувань, загального обсягу фінансових ресурсів тощо. На сьогод-ні є підстави стверджувати, що методологія визначення зазна-чених показників не має достатнього наукового обґрунтування. Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що ма-ють хороше юридичне й наукове підґрунтя. З огляду на це першочергове значення має науково обґрунтована система мобілізації коштів у розпорядження держави задля фінансово-го забезпечення її економічного й соціального розвитку та здійснення регулятивної функції. Причому регулювання тем-пів і пропорцій розвитку економіки за наявних умов набуває особливої актуальності. 
Задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпоряд-ження держави виявилася неадекватною щодо умов перехід-ної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилу-чення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та неста-більність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у мето-дології визначення бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість подат-кових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень. 
На сьогодні очевидним є й те, що створення ефективної системи доходів — справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обґрунтована політика доходів держави, яка б врахо-вувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного й соці-ального життя. Без всебічно продуманої та концептуально ви-віреної політики доходів держави важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципами побудови системи до-ходів держави є: 
мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впро-вадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом опо-даткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал; 
використання непрямих податків лише у формі акцизів із метою обмеження споживання окремих видів товарів, мож-ливостей виробника-монополіста в одержанні необгрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника; 
застосування при оподаткуванні обгрунтованої диферен-ціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу; 
ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподі-лу доходів, деформують вартісні показники в економіці й зни-жують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги мо-жуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі; 
надходження повинні бути з багатьох різних джерел —чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці; 
зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету ; 
прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автомати-зованих систем збирання статистичної інформації, застосу-вання обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних тех-нологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних. Необхідно також запровадити чітке розмежування подат-ків, що зараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування. Організаційна основа податкової системи будь-якої держа-ви, тобто правильне обчислення податків, своєчасна їх сплата, неможливість ухилення від оподаткування забезпечуються добре продуманою системою обліку та звітності суб'єктів гос-подарювання. 
Важливого значення при функціонуванні фінансового ме-ханізму набуває система фінансових норм і нормативів. Її розробка й використання пов'язані з низкою організаційних і методологічних труднощів, пов'язаних насамперед із тим, що фінансові норми є синтетичним показником, а значить на їхню абсолютну величину впливає безліч факторів, які треба врахувати. Необхідно також відпрацювати методи коригуван-ня норм залежно від зміни факторів у кожному певному пе-ріоді часу. 
Наявні фінансові норми за методом їх формування умов-но можна розподілити на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законо-давчої та виконавчої влад — ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань. До другої групи належать норми, що уповні грунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в до-шкільних та інших закладах освіти й охорони здоров'я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення тощо. Третю групу складають норми, що визначаються міністер-ствами та іншими центральними органами виконавчої влади, з огляду на загальні методологічні принципи створення й ви-користання фінансових ресурсів. Це, зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ тощо. Четверту групу складають фінансові нормативи, що вико-ристовуються на загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та соціального розвитку, На сьогодні ця група найменш досліджена й остаточно не сформована. Необґрунтовані або не взаємопов'язані норми і нормативи мо-жуть розладнати роботу найдосконалішого механізму. Головна вимога до них полягає в тому, що їх встановлення та зміна ма-ють базуватись або на науково обґрунтованій методиці (ставки податків), або на основі ринкових відносин (процентні ставки на позички). З урахуванням вищесказаного, розробка сучасних фінан-сових норм, які задовольнили б потреби ринкового господар-ства, потребує дослідження зв'язків, причин та умов, що впли-вають на їхню величину, а також оптимального вибору розрахункового показника й форми застосування його на практиці. 
Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох за-рубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найефективніших форм і методів удосконалення фінан-сового механізму. 
Висновок 
Фінансовий механізм як система доцільно спрямованих заходів впливу на процес відтворення у формі методів, інструментів і важелів у межах норматив-но-правового забезпечення з метою соціально-економічного розвитку суспіль-ства — це цілісність, властивості якої виявляються лише за спільної взаємодії її елементів. Із закону цілісності системи випливає, що внаслідок взаємодії еле-ментів фінансового механізму, котрі створюють систему, з'являються нові якос-ті, яких не можна отримати простою сукупністю окремих його елементів. 
Організаційна будова фінансового механізму має трьохрівневу структуру. На першому (визначальному) рівні діють фінансові методи. Функціонування фінансової системи на другому рівні забезпечують фінансові інструменти, і на третьому рівні діють фінансові важелі. 
Фінансові методи виступають як засоби впливу економічних відносин на суспільне виробництво. До них входять такі елементи, як фінансове прогнозу-вання і планування, ціноутворення, оподаткування, інвестування, фінансуван-ня, страхування, стимулювання, кредитування і фінансовий контроль. 
Фінансові інструменти — це засоби, що застосовуються для виконання зав-дань, передбачених фінансовою політикою. Вони вказують на економічний зміст окремої сукупності фінансових відносин, таких як державний бюджет, перспективне, поточне і оперативне фінансове планування, податки й збори, види цін, грошовий капітал, фінансові ресурси, стимули, санкції, форми фінансового кон-тролю тощо. 
Фінансові важелі діють у межах фінансового інструменту. З їх допомогою здійснюється стимулювання або обмеження певної діяльності. До них належать деякі види бюджетів і фінансових планів суб'єктів господарювання, прямі й опо-середковані заходи державного впливу регулювання на процес формування цін, норма сплати прибуткового податку, ставка податку на додану вартість, норми амортизаційних відрахувань, норми штрафних санкцій, ревізія, атестація, акре-дитація, ліцензування тощо. Фінансові важелі випливають із фінансового інст-рументу і конкретизують його функціонування у фінансовому механізмі. 
Управління із застосуванням фінансового механізму може досягти необхід-ного результату лише за поєднання доцільно спрямованого взаємовпливу усіх його елементів на процес відтворення. Для цього він повинен відповідати таким вимогам, як: 
а) налаштованість кожного елементу фінансового механізму на виконання властивого йому навантаження; 
б) спрямована дія усіх елементів фінансової системи на процес відтворення з метою отримання передбаченого обсягу фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства; 
в) зворотний зв'язок елементів фінансового механізму різних вертикальних і горизонтальних рівнів; 
г) своєчасність реакції елементів фінансового механізму вищого рівня на зміни, що відбуваються під впливом елементів нижчого рівня. 
Фінансовий механізм передбачає комплексну взаємодію фінансових мето-дів, фінансових інструментів і фінансових важелів, за допомогою яких забезпе-чуються оптимальні параметри формування фінансових ресурсів та максималь-на ефективність їх використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Функціонування лише одного фінансового механізму не може забезпечити оптимального обсягу формування фінансових ресурсів та їх раціонального використання. Ефективності функціонування фінансового меха-нізму може бути досягнуто за узгодженої взаємодії усіх складників господарсько-го механізму. Тому надзвичайно важливим є забезпечення узгодження заходів щодо удосконалення усіх складників господарського механізму, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва. 
Список використаної літератури: