Фінансовий капітал

 

 

 

 

Реферат

 

з економіки

 на тему:

 

«Фінансовий капітал»

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

 

Розділ І. Кругообіг капіталу

 

Розділ ІІ. Роль облігаціїй  та акцій

 

Рощділ ІІІ. Фінансовий капітал  як оголовна економічна категорія

 

Висновки

 

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Фінансовий капітал  як загальна форма взаємозв'язку ринків капіталів, ринків інвестиційних товарів  і кругообігів дійсного капіталу у процесі відтворення формується як з боку інвестиційного попиту, так  і з боку інвестиційної пропозиції. З погляду розвитку попиту фінансовий капітал є різновидом капіталу, однією з його еволюційних форм.

Фінансовий капітал  втілюється в акціях і облігаціях. Існування цих цінних паперів підтверджує наявність фінансового капіталу. Звідси й

фінансові ринки як вища форма взаємозв'язку суспільного позичкового капіталу і дійсного капіталу того чи іншого суспільства є відображенням кругообігу фінансового капіталу. Основна лінія взаємодії цих двох класів суспільних капіталів проходить по точках найвищої ефективності вкладень, зумовленої прибутковістю, збільшенням капіталу, найменшим ризиком тощо. Отже, закономірним стає вплив руху фінансового капіталу на прискорення НТП.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Кругообіг капіталу

 

Закономірності кругообігу фінансового капіталу визначаються характеристиками цінних паперів, зокрема акцій. Акція, як зазначалося, яка є водночас свідченням інвестицій (форма інвестування) і індикатором прибутковості інвестиційних товарів, об'єднує найефективніші інвестиційні ознаки позичкового та дійсного капіталу.

Найтісніше кругообіги дійсного та фінансового капіталу злиті  при первинному розміщенні акцій, тобто  під час руху акцій на первинних  ринках. Обсяг емісії визначається, як правило, з огляду на конкретні  цілі розміщення капіталу — на організацію  нового виробництва, розширення діючого, його реконструкцію, НДДКР та ін. При цьому здійснюється прогноз прибутковості зазначених розміщень капіталу. Критерієм прибутковості, який визначає її нижню межу, є дивіденд, не нижчий від звичайного позичкового відсотка на витрачений капітал акціонера. Щоб досягти хоча б цього мінімуму прибутковості, треба ретельно продумати всі умови і фінансові наслідки започаткованої справи.

На вторинних ринках обсяги і швидкості обігу дійсного і фінансового капіталу можуть істотно  різнитись. Звичайно внаслідок більшої швидкості обігу капіталу, втіленого в акціях та інших цінних паперах, його обсяг перевищує обсяг дійсного капіталу, який послідовно проходить всі стадії відтворювального процесу.

Позичковий капітал, який користується інвестиційним попитом, на фінансових ринках протистоїть цінним паперам як інвестиційній пропозиції, тобто позичковий капітал трансформується у фінансовий. Таким чином, фінансовий капітал є формою вкладення позичкового капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Роль облігаціїй  та акцій

 

Облігації, як і акції, є представниками фінансового капіталу і як такі, з одного боку, є формою вкладення позичкового капіталу, а з іншого — втіленням дійсного капіталу. На інвестиційних ринках облігації мають форму інвестиційного товару, тобто є представниками наявного або майбутнього дійсного капіталу, в який він має трансформуватись як протилежний облігаціям на ринку позичкового капіталу. Продана облігація означає, що відбулась акумуляція позичкового капіталу на підприємницькі або державні потреби. Перепродана облігація або, точніше, облігація, що обертається на вторинних ринках, непрямо свідчить про трансформацію позичкового капіталу у фізичний і про одержання доходу. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в тому, що перша забезпечує дохід непрямо, а друга — прямо.

Дивіденд за акцією є  результатом розподілу прибутку. Щоб одержати дивіденд, треба мати прибуток, не нижчий за ставку позичкового  відсотка. За відсутності прибутку підприємство не зобов'язане виплачувати  дивіденди акціонерам, оскільки вони як співвласники цього підприємства однаковою мірою відповідають за результати його діяльності, тобто дивіденди юридично не гарантовані.

Інша річ — корпоративні облігації, що так само є формою зовнішнього  фінансування підприємства. У цьому  разі власник позичкового капіталу вже не хоче бути підприємцем, не хоче ризикувати, тим більше, що в нього є вибір: він може помістити власні заощадження в банк і одержувати прибуток у вигляді гарантованого відсотка, а може прямо, без посередництва банку, мати зв'язок з якимось конкретним підприємством і так само одержувати гарантований відсоток. Таке вкладення капіталу і засвідчується корпоративною облігацією. Прибуток або відсоток за облігацією буде вищий, ніж у банку, оскільки враховує компенсацію за ризик.

Ризик тут полягає в тому, що вибір зроблено на користь конкретного підприємця, а не на користь банку, який може вкласти кошти інвестора-вкладника в будь-яку галузь підприємницької діяльності або вилучити ці кошти і спрямувати їх в іншу сферу, якщо прибуток від початкового розміщення з якихось причин зменшиться. Отже, диверсифікуючи активи, банк надійніше від нефінансових корпорацій захищає вкладників від втрат коштів. Проте обидва вибори інвестора — вкласти у фінансову сферу чи в нефінансову — мають одну основу: гроші тут віддаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає кредитором.

Кредитор не вкладе грошей, якщо не буде впевнений, що вони повернуться  йому з приростом — відсотком. За відсутності прибутку в підприємства в поточному фінансовому році відсотки виплачуються з резервних фондів. З метою своєчасної виплати відсотків і амортизації боргу (порцій погашення облігаційного капіталу) багато підприємств формують спеціальні фонди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ. Фінансовий капітал  як оголовна економічна категорія

 

На основі аналізу  суті ознак фінансових інвестицій і  фінансового капіталу у процесі  генезису цих категорій можна  досить обґрунтовано визначити природу  утворення фінансового капіталу. Фінансовий капітал — це економічна категорія, що виникла в результаті вирішення суперечності між позичковим капіталом (інвестиційним попитом) і дійсним (інвестиційною пропозицією). Суть цієї суперечності полягає в недостатній еластичності пропозиції позичкового капіталу стосовно попиту на нього на ринках інвестиційних товарів. Зазначена нееластичність зумовлювалася насамперед відсутністю досить ефективного, тобто дієвого механізму переливання капіталів між галузями і територіями, заморожуванням позичених коштів в інвестиційному процесі, що призводило до невідповідності темпів розвитку ринків інвестиційних товарів. У результаті утворювалася неоптимальна капітальна структура підприємств і знижувалася норма прибутку. Ця обставина, у свою чергу, безпосередньо торкалась інтересів інвесторів, насамперед кінцевих зберігачів, які розміщували власні заощадження в банки в депозитній формі та змушені були задовольнятися граничною нормою винагороди—депозитним відсотком.

Зазначену суперечність було вирішено на основі розвитку акціонерної власності, появи акцій та облігацій як форми мобілізації капіталів з будь-яких джерел (форми інвестицій) і водночас як документів, що засвідчують право на одержання прибутку, тобто як універсальних інвестиційних товарів. Зосередження в одному об'єкті двох полярних властивостей, характерних ознак позичкового і дійсного капіталу породило нову якість — фінансовий капітал. Матеріальними носіями відносин, що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Рух цих цінних паперів відбиває рух фінансового капіталу. Сукупний курс зазначених паперів є фінансовим капіталом.

А оскільки курс цінних паперів  постійно коливається під впливом  очікувань інвесторів щодо зміни  норми прибутку підприємства-емітента цих паперів, а також зміни ставки позичкового відсотка, то коливається й розмір фінансового капіталу. Він має змінний, нефіксований характер, тому може змінюватись у широких межах. У цьому розумінні обсяг

фінансового капіталу —  це розмір потенційний. Практично реалізуються тільки приріст капіталу під час перепродажу цінних паперів (курсова різниця) і виплачені дивіденди й відсотки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Тільки тоді, коли категорія  фінансового капіталу в нашій  державі досягне сучасного рівня  розвинених країн, ціна (курс) цінних паперів відбиватиме очікувану прибутковість дійсного капіталу з урахуванням його попередньої (минулої) прибутковості. Таким чином, фіксуватиметься, оцінюватиметься не наявність певної вартості (дійсного капіталу) як минулих вкладень капіталу і витрат праці, а його робота, віддача, ефективність функціонування. Тільки в цих умовах можна досягти цільового прагнення всіх інвесторів — максимізувати прибуток на основі зрівняння норм прибутковості різних інвестиційних товарів, що надходять через ринки цих товарів у виробництво і функціонують там як дійсний капітал. Звідси і фінансовий капітал — це сукупність дійсного капіталу, універсальна форма інвестиційного товару, через який позичковий капітал перетікає у виробництво в напрямах найбільшої ефективності його використання. І в цьому розумінні фінансовий капітал є дійсним капіталом, формою вкладення позичкового капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий Світ, 2002.
2. Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.
3. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.
4. Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. — К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.
5. Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.
6. Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
7. Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. — К: Знання, 1998.
8. Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
9. Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика, 1993.—96 с.
10. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. —К.:МЗУУП, 1994.
11. Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.
12. Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С. 22-36.
13. Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.: Будівельник, 1991. —112 с.
14. Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур'єр. — 1996. — № 62. — 2 квіт. — С. 5.
15. Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом // Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.
16. ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.
17. Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика, 1991. —349 с.
18. ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. — С. 59-62.