Функції центрального банку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ім.Вадима Гетьмана

Кафедра банківської справи

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему : “Функції центрального банку ”

 

 

 

Виконала

студентка ІІІ курсу

спец.6508, 8 групи

Гавриловська О.О.

Перевірив

Фридель В.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

Зміст

Вступ........................................................................................................................3

1.Класифікація функцій центрального банку................................................4

2.Основні функції центрального банку......................................................6

3.Функції Національного  банку України………………...........................11

Висновок................................................................................................................14

Список використаної літератури.....................................................................15

 

Вступ

У будь-якій державі незалежно  від домінуючої економічної моделі та способу організації суспільних відносин банківська система відіграє ключову роль. Недарма її часто  порівнюють з кровоносною системою економіки держави. Саме вона забезпечує економіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільних рух  капіталу, розрахунки суб'єктів господарювання, кредитування економіки, а також  реалізацію інших функцій та завдань. Без розвинутої банківської системи неможливо навіть уявити собі розвинуту економіку держави.

У країнах з розвиненою ринковою економікою склалися дворівневі банківські системи. Верхній рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. На нижньому рівні  діють комерційні банки.

Центральний банк – це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за всією кредитною  системою і використовується як найважливіший  інструмент кредитно-грошової політики держави.

Центральні банки є  дуже важливими для економіки  своєї країни та для світових фінансових ринків. При виникненні кризових ситуацій вони у змозі надати дієву підтримку суб'єктам господарювання шляхом створення резервного фонду платіжних засобів для попередження їх банкрутств.

 

1.Класифікація функцій центрального банку.

Під функціями центрального банку слід розуміти основні напрямки діяльності центрального банку, певну роботу, коло його діяльності, що здійснюється в установленому законодавством порядку. Функції характеризують загальну, типову взаємодію між центральним банком і суб’єктами економіки в процесі забезпечення реалізації загальних функціональних завдань центрального банку і, як правило, визначені у чинному законодавстві держави. Категорія „функція” походить від латинського funktio – виконання, здійснення. У філософському словнику функції визначаються як зовнішні прояви властивостей будь-якого об’єкта в даній системі відносин. Функції окреслюють особливості діяльності центрального банку та є продуктом еволюції банківської діяльності, що базується на тривалому історичному процесі поступового зосередження права на емісію банкнот, а також зобов’язань щодо обслуговування уряду в найбільш надійних банках.

Всю діяльність центрального банку можна представити як виконання ним таких функцій:

- нормотворчих,

-виконавчих,

- попереджувально-карних  функцій.

Нормотворча функція пов’язана з виданням актів центрального банку, які є обов’язковими для виконання всіма учасниками банківських відносин; виконавча – зі здійсненням державного регулювання банківської діяльності; попереджувально-карна – центральні банки, як правило, самостійно застосовують широкий спектр санкцій до банків за порушення ними банківського законодавства.

Функції центрального банку  визначаються, з одного боку, його статусом як особливого органу державного управління, а з іншого – особливостями побудови банківської системи та місця центрального банку в ній. Враховуючи, що банківська система діє всередині банківської системи, функції центрального банку стосовно кредитної системи можна розглядати як прояви функцій першого рівня. Тоді функції другого рівня – це втілення господарської функції держави через центральний банк, який реалізує державну грошово-кредитну політику.

При такому підході до функцій першого рівня необхідно віднести такі основні (базові) функції:

1) функцію монопольної  емісії готівки та організації  грошового обігу;

2) функцію реалізації  грошово-кредитної політики;

3) функцію „банку банків”;

4) функцію „банкіра уряду”.

До функцій центрального банку на умовно другому рівні можна віднести проведення аналітичних та статистичних досліджень у сфері грошово-кредитної та валютної політики, які восновному базуються на даних платіжнихбалансів. Це й зумовило делегування центральному банку функції збору та аналізу такого виду даних наприклад, у Бельгії, Франції, Німеччині, Японії. [1]

 

2.Основні функції центрального банку.

Монопольна емісія готівки.

Функція монопольної емісії пов’язана з правом центрального банку на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом. Грошова емісія (лат. еmisso - випуск) – створення та надходження в грошовий обіг різних платіжних засобів. Отже, в межах даної функції за центральним банком законодавчо закріплено емісійну монополію щодо банкнот. В деяких країнах монополія центрального банку поширюється також на емісію монет (наприклад, у Франції, Південній Кореї), проте, як правило, їх карбування організує міністерство фінансів (казначейство).

Банкноти складають незначну частину грошової маси промислово розвинених країн, однак банкнотна емісія необхідна для платежів у роздрібній торгівлі та забезпеченні ліквідності кредитної системи. Саме банкноти створюють «ядро» грошової системи країни.

Центральне місце серед  функцій центрального банку сьогодні праведливо віддати функції реалізації грошово-кредитної політики. Основними інструментами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

- визначення та регулювання  норм обов’язкових

резервів для комерційних  банків;

- процентну політику;

- рефінансування комерційних  банків;

- управління золотовалютними  резервами;

- операції з цінними  паперами, у тому числі з

казначейськими зобов’язаннями;

- емісія власних боргових зобов’язань та операції з

ними.

Вибір та поєднання засобів і методів грошово-кредитної політики залежить перш за все від завдань центрального банку. Реалізуючи грошово-кредитну політику, центральний банк здійснює управління банківською системою двома способами: по-перше, за допомогою прямих владних розпоряджень, по-друге, економічними методами, а саме шляхом укладання різних угод із комерційними банками. Специфіка діяльності центрального банку в цій сфері визначається наступним. По-перше, центральний банк має певну свободу у своїй грошово-кредитній політиці; по-друге, зміна облікової ставки є орієнтиром для банківської системи, але зовсім не примушує банки діяти услід за змінами цієї ставки; по-третє, центральний банк може краще або гірше коригувати кон’юнктурні процеси, але не в силах їх викликати або зупинити.

Банк банків. Центральні банки в переважній більшості країн безпосередньо не обслуговують підприємства, організації та населення. Головними клієнтами центрального банку виступають комерційні банки. Основними складовими елементами функції „банку банків” виступають:

1) зберігання вільної  грошової маси комерційних банків, тобто їх касових резервів, які історично розміщувалися комерційними банками в центральному банку як гарантійний фонд для погашення депозитів;

2) здійснення міжбанківських  розрахунків;

3) надання комерційним  банкам кредитів;

4) здійснення нагляду  та контролю за діяльністю  банків.

Стосовно першого елементу, то в більшості країнах світу, згідно законодавства, комерційні банки зобов’язані зберігати частину своїх касових резервів у центральному банку. Такі резерви називаються обов’язковими банківськими резервами. Центральний банк установлює мінімальне відношення обов’язкових резервів до банківських зобов’язань (норму обов’язкових резервів). Мінімальні резерви – це обов’язкова норма вкладів комерційних банків на рахунки центрального банку, розмір яких установлюється законодавством у певному відношенні до банківських зобов’язань (вкладів клієнтів). Центральні банки за допомогою зміни норми мінімальних резервів підтримують обсяг грошової маси. При зниженні норми резервів збільшуються можливості кредитування, а при підвищенні – зменшуються суми вільних коштів комерційних банків. Через кореспондентські рахунки, які відкриваються комерційним банком у центральному банку, центральний банк здійснює регулювання розрахунків. Традиційно центральний банк виконує функції головного регулятора платіжної системи країни і виступає розрахунковим центром банківської системи. Участь центрального банку в розрахунковому обслуговуванні інших банків може мати різні форми, які залежать від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. Для централізованої системи характерним є здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки банків, що відкриті в центральному банку. Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків: через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням остаточних розрахунків через центральний банк і через кореспондентські рахунки, які банки відривають один в одного.

Одночасне функціонування і  централізованої і децентралізованої  платіжної системи характерне для багатьох країн світу. Так, у США поруч із централізованою платіжною системою Fed Wire, що належить ФРС і за якою кожний федеральний резервний банк є одночасно розрахунковою палатою для банків свого округу, функціонує децентралізована система міжбанківських клірингових розрахунків – CHIPS (Clearing House Interbank Payments System).[1] Стосовно третього елементу, то, приймаючи на збереження касові резерви комерційних банків, центральний банк надає їм кредитну підтримку. Він виступає для комерційних банків кредитором останньої інстанції, тобто банки звертаються за підтримкою до центрального банку тільки у випадку відсутності іншої можливості отримати кредит. Четвертим елементом даної функції є здійснення нагляду та контролю за діяльністю банків. Практика нагляду в розвинутих країнах відрізняється різноманітністю не тільки форм його організації, але й органів його проведення. У багатьох країнах центральні банки здійснюють нагляд за діяльністю банків або монопольно (наприклад, у Великій Британії, Італії, Нідерландах, Австралії, Україні, Росії), або спільно з міністерством фінансів чи іншим державним органом (наприклад, у США, Німеччині, Франції, Японії). А в деяких країнах (наприклад, у Канаді, Швеції, Швейцарії, Австрії) функція банківського нагляду покладена не на центральний банк, а на інший орган. В цілому, впливаючи на комерційні банки з метою реалізації своєї господарської зацікавленості та грошово-кредитної політики, центральний банк справляє тим самим відповідний цілеспрямований вплив на розвиток національної банківської системи.

Банкір уряду. Центральний банк тісно пов’язаний з державою, а завдяки цій функції стає учасником розміщення і власником частини державних зобов’язань. Розподіл повноважень в цій сфері між центральним банком, казначейством, та міністерством фінансів визначається історичними особливостями і традиціями кожної країни. Наприклад, у Великий Британії центральний банк виконує всі функції по управлінню державним боргом, а рішення щодо державного боргу приймає спільно з казначейством. До функцій Бундесбанку включаються організація випусків державних боргових зобов’язань, їх розміщення та підтримка ринкового курсу. У США Федеральні Резервні банки надають казначейству ряд послуг: розміщення облігацій, векселів, організація підписки на позики, виплата доходу за облігаціями та їх погашення. У Швеції управління державним боргом покладено на спеціально утворену Державну боргову контору, яка здійснює планування та проведення державних кредитних операцій, управління позиками. Функція „банкіра уряду” полягає в організації центральними банками кредитно-розрахункового обслуговування урядових структур, а також у проведенні операцій, пов’язаних із касовим виконанням державного бюджету, обслуговуванням державного боргу та зберіганням золотовалютних резервів держави. Кредитно-розрахункове обслуговування держави визначається веденням центральним банком поточних рахунків уряду та надання кредитів шляхом придбання державних цінних паперів. У касовому виконанні державного бюджету центральні банки відіграють помітну роль. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходжень коштів до бюджету у вигляді податків, зборів та інших обов’язкових платежів і видачі коштів у процесі виконання бюджету. Центральний банк веде рахунок міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове обслуговування уряду. У деяких країнах існує „змішана” система, коли обов’язки щодо касового виконання бюджету покладаються як на центральний банк так іна інші банки. Наприклад, у США казначейство відкриває рахунки у федеральних резервнихбанках, а там, де таких банків немає, рахунки відкриваються у великих банках.[2,24-29]

 

3.Функції Національного  банку України.

Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності гривні.[3] На її виконання Національний банк має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі цінової стабільності. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цінової стабільності та стабільності банківської системи.

Інші функції

Національний банк виконує  такі функції:

• відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
• монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
• виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;
• встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
• організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
• регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
• визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем,контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
• здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;
• здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;
• веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;
• складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
• представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
• здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
• забезпечує накопичення та зберігання золото-валютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
• аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
• організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
• реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
• бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
• визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
• вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;
• здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;
• визначає порядок здійснення в Україні маршрутизації, клірингу та взаєморозрахунків між учасниками платіжної системи за операціями, які здійснені в межах України із застосуванням платіжних карток, емітованих банками-резидентами;
• створює Засвідчувальний центр для забезпечення реєстрації, засвідчення чинності відкритих ключів та акредитації центрів сертифікації ключів, визначає порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису в банківській системі України та суб’єктами переказу коштів;
• видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків та відкликає їх відповідно до законодавства;
• веде реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури;
• здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків;
• здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.[4]