Гроші як інструмент ринкової економіки

2.2. Стійкість грошової системи

З введенням в Україні в обіг національної грошової одиниці гривні починається період формування власної грошової системи. Грошова система це форма організації грошового обігу, встановлена державним законодавством. Вона передбачає рушення готівки і здійснення безготівкових розрахунків в процесі звертання товарів, виробництва і надання послуг, здійснення різних платежів і тому подібне. Україні доводилося національну грошову систему створювати з самого початку, оскільки та, що до цього існувала, не була національною. Національна грошова система включає:

• назва грошової одиниці;
• міру цін;
• види державних грошових знаків;
• порядок емісії грошей;
• регламентацію безготівкового звертання;
• державні органи по регулюванню грошового обігу.

Особливе місце в грошовій системі займає Національний банк України (НБУ). Він виконує ряд специфічних функцій:

• є емісійним центром країни, тобто в його обов'язку входять підготовка заходів і випуск державних банкнот;
• служить офіційним сховищем (скарбницею) золотовалютних ресурсів і інших скарбів країни;
• виступає «банком банків», тобто здійснює операції тільки з банками, які входять в національну кредитну систему;
• представляє інтереси України в міжнародних валютно-фінансових організаціях;
• є центром регулювання кредитно-грошової сфери;
• виконує обов'язки «банку уряду».

На відміну від інших банківських інститутів НБУ не ставить прибутковість метою своєї діяльності, він прагне до стабільності кредитно-грошової сфери. НБУ є автономним державним інститутом, юридичною особою, він підлеглий законодавчому органу України і працює згідно з власним статутом.

Кожна грошова система починається з назви грошової одиниці. У Україні карбованець став грошовою одиницею перехідного періоду і знаходився в співвідношенні 1:1 до російського рубля. На той час золото і срібло в практиці світового господарювання було зняте як основу забезпечення маси паперових грошей і гарантії їх як стабільної міри цін. Вартість грошей і стійкість їх курсу визначали вже чинники ринкового механізму, як національної економіки, так і світовий. У умовах ринку найкращим показником стійкості і дієвості грошової одиниці є високоефективний і якісний труд, втілений в форму маси товарів різного асортименту і високої якості. Україна на той час не мала не тільки сформованого ринкового механізму, але і високоефективного виробництва. Більш того виробництво знаходилося в стані хронічного спаду, криза його заглиблювалася недостатністю власних енергетичних ресурсів, які Україна вимушена була купувати в Росії. Росія, в свою чергу, переводила продаж енергоносіїв на рівень світових цін, що ускладнювало введення національної грошової одиниці, оскільки курс її до російського рубля постійно падав[9, c. 218-219].

Внаслідок економічної кризи, відсутності стимулів до високоефективного виробництва досягнути високої якості труда було практично неможливо, а значить і неможливо створювати міцну національну грошову одиницю і грошову систему загалом.

Після виходу з рублевий зони на карбованець, як тимчасову грошову одиницю, покладали всі функції грошей, крім світових. Цим актом долалися труднощі, які виникли після розриву купонного і рублевого звертання. Український карбованець почали використати і в безготівкових розрахунках і вільно обмінювати в банках на гроші країн СНД. Крім того, введення українського карбованця передбачало поновлення на торгово-економічній основі вже розірваних технологічних зв'язків підприємств України з підприємствами інших республік, встановивши його паритет відносно інших грошей. Встановленням курсу українського карбованця відповідно до його купівельної спроможності відсікався багатоміліардний оборот спекулятивних капіталів, які паразитували на використанні з різною метою єдиної грошової одиниці рубля в Україні і інших державах СНД.

Введення гривні повинне було початися після здійснення необхідних заходів відносно стабілізації економіки і поглиблення економічних реформ, коли український карбованець прийняв на себе всі перші удари грошової реформи.

Головним завданням на 2008 рік у сфері монетарної політики є збереження фінансової стабільності в країні як головної передумови забезпечення економічного зростання, підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети потребуватиме від національного банку продовження виваженої політики. Вона й надалі має бути спрямована, з одного боку, на контролювання темпів інфляції (річне значення якої не повинно перевищувати відповідний програмний показник), а з другого – на створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, що потребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб’єктів господарювання[5, c. 16-18].

Пріоритетним напрямом валютно-курсової політики НБУ у 2008 році залишається зовнішня стабільність гривні, її обмінного курсу в поєднанні зі збільшенням обсягів міжнародних резервів. Курсова політика та основні елементи нині діючої системи валютного регулювання у 2008 році не повинні зазнати суттєвих змін. Курсова політика формуватиметься на основі поточного прогнозу позитивного сальдо торговельного балансу, зростання прямих іноземних інвестицій та надходжень від приватизації, позитивної динаміки інших макроекономічних та монетарних індикаторів. Проте навіть у цих умовах Національний банк прагнутиме підтримувати динаміку обмінного курсу на економічно обґрунтованому рівні, яка б сприяла розвитку експорту, а відтак і економічному зростанню, але не впливала б на фінансову стабільність та інфляцію. Це сприятиме збереженню в 2008–му позитивних тенденцій розвитку валютного ринку, які чітко проявилися протягом 2007 року, та їх стимулюючому впливу на економіку.

За таких умов забезпечення фінансової стабільності у 2008 р. значною мірою залежатиме від дій Кабінету Міністрів України. Зважаючи на обмежені можливості Національного банку щодо стерилізації грошової бази, чітке й неухильне виконання урядом своїх зобов’язань з погашення та обслуговування боргів перед НБУ буде одним із вирішальних факторів досягнення цілей грошово-кредитної політики. З огляду на необхідність забезпечення стабільності цін і курсу гривні, недопущення обкладання українських громадян “інфляційним” податком, не може бути й мови про відмову уряду від виконання своїх зобов’язань перед Національним банком або про чергову реструктуризацію навіть частини належних платежів.

У 2008 році важливою передумовою подальшого розвитку банківської системи має бути прискорення темпів реструктуризації та ринкової трансформації реального сектору економіки як головного чинника підвищення ефективності та прибутковості виробництва, що стимулюватиме зростання грошових доходів суб’єктів господарювання і заощаджень населення.

2.3. Особливості грошової політики  в Україні на сучасному етапі

Кредитно-грошова політика в Україні пройшла певну еволюцію. У 1993-1994 рр. вона характеризувалася активним використанням кредитів НБУ для фінансування програм Уряду і зменшенням обсягів кредитування комерційних банків. Так, у 1993-1994 рр. кредити НБУ, надані комерційним банкам, скоротилися з 11,2 до 10,8 трлн крб., а кредити Уряду зросли на 129 трлн крб. Вони становили 86 відсотків від загального обсягу емісійних кредитів проти 6 відсотків кредитів комерційним банкам на потреби рефінансування. Якщо емісійне кредитування стало однією з причин розгортання інфляційних процесів, то обмеження кредитування виробництва через банківське посередництво зумовило посилення спаду й скорочення випуску товарів та послуг.

Ще однією відмітною ознакою кредитно-грошової політики в Україні в цей період було незбігання офіційно проголошеної та фактичної облікової ставки НБУ. Це зумовлено наданням НБУ пільгових кредитів деяким галузям народного господарства (наприклад, АПУ та іншим галузям для проведення заліку взаємної заборгованості). Проте така політика "дешевих грошей" провадилася лише щодо певних галузей народного господарства і виключно щодо державних підприємств. Недержавні підприємства могли отримати позику в комерційних банках лише під високий відсоток. Інакше кажучи, відсоткова ставка, за якою комерційні банки надавали кредит більшості клієнтів, не мала нічого спільного з фактичною обліковою ставкою. Орієнтиром для них була офіційна ставка. Крім того, "дешеві гроші" використовувалися не для інвестицій, а для "латання дірок". Отже, вони не могли позитивно вплинути на економічні процеси в країні.

У 1995-1996 рр. провадилася політика жорстких грошово-кредитних обмежень. Вона характеризувалася:

1. Переходом  до фінансування бюджетного дефіциту  переваж-но за рахунок не кредитної емісії (кредити НБУ), а випуску і продажу державних короткострокових облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу.

2. Зниженням  облікової ставки НБУ у зв'язку  з падінням темпів інфляції. Однак  вона все ще залишається несприятливою  для інвестицій.

3. Проведенням  жорсткішої політики щодо регулювання  ризику і ліквідності комерційних  банків. Крім традиційних вимог  дотримання комерційними банками  нормативів платоспроможності та  ліквідності, яка контролюється  НБУ станом на початок кожного  місяця, НБУ встановив вимогу щоденної звітності за показниками достатності капіталу та ліквідності на основі щоденних балансів банків.

Позитивні зрушення у регулюванні грошового обігу:

• зростання платіжних засобів та підвищення рівня монетизації економіки;
• повне і безперебійне забезпечення економіки грошовою готівкою;
• впровадження автоматизованих систем обробки готівки.

У кредитній діяльності:

• відмова від прямого кредитування дефіциту бюджету за рахунок кредитної емісії;
• удосконалення структури кредитної емісії;
• зростання обсягів кредитних вкладень в економіку України зі збільшенням фізичного обсягу довгострокового кредитування суб’єктів господарювання і населення України.

У процентній політиці:

• зниження рівня облікової ставки НБУ, зміна її в залежності від економічної ситуації при дотриманні позитивного рівня;
• зниження процентних ставок за кредитами комерційних банків.

При здійсненні банківського нагляду:

• подальше нарощування статутного капіталу комерційних банків;
• вдосконалення регулювання та контролю за діяльністю банківських структур;
• реформування банківського нагляду;
• створення сприятливих умов для ефективної роботи, стабільності і надійності банківської системи, захисту і інтересів вкладників, підвищення рівня конкуренції, підвищення ліквідності банківської системи[5, c. 18-20].

Побудова майбутньої стратегії грошово-кредитної політики України повинна базува­тися на адекватній оцінці стану економіки, її об'єктивних тенденцій, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, інституційного забезпечення монетарної політики, розвинутості її інструментів, характеру взаємозв'язків макроекономічних і монетарних параметрів тощо. Слід також враховувати чинне законодавство і не намагатися його змінити лише з метою ефективного запровадження стратегії, оскільки практика свідчить, що в умовах України законодавчі зміни - це дуже складний, занадто політизований, довготривалий процес, наслідки якого можуть суттєво відрізнятися від початкових намірів. З світового досвіду відомо, що існує можливість врегулювання всіх питань, пов'язаних із монетарною стратегією, на рівні нормативно-правових актів і неформальних угод. Тому у майбутньому Національному банку та уряду України слід частіше звертатися саме до цих методів.

Враховуючи специфіку України щодо розподілу повноважень у сфері грошової вла­ди,  в процесі розроблення грошово-кредитних стратегій  необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку України, а якщо точніше - взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України.

Майбутня монетарна стратегія має сприяти підвищенню рівня довіри до національної грошової одиниці, інститутів її забезпечення, створити умови для довгострокової стабільності. Важливою передумовою її ефективної реалізації є незалежність Національного банку. НБУ у процесі взаємодії з іншими органами монетарної влади, політичними силами і суспільством мусить знову і знову доводити спроможність приймати професійні рішення, що відповідають завданням підтримання стабільності грошової одиниці незалежно від впливу політичних сил, вчасно і кваліфіковано справлятися з дедалі складнішими і відповідальнішими завданнями, що є однією із запорук і передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки. Також займатися  створенням достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіти всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, здійснювати підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створювати центри, спроможні коорди­нувати в масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації Національного банку з громадськістю, підвищувати рівень монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістовий рівень фахових і науково-популярних публікацій, формувати навички зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

Формування ефективної монетарної стратегії потребує також усунення суперечностей стосовно інтерпретації пріоритетної цілі Національного банку Радою НБУ в щорічних "Основних засадах грошово-кредитної політики" та статусу кількісних прогнозних змінних, які у них наводяться. Складаючи план на майбутнє слід враховувати специфіку взаємозв'язку макроекономічних і монетарних пара­метрів, притаманну економіці на даному етапі її розвитку, пам'ятати, що розвиток економіки органічно пов'язаний із певним рівнем інфляції, поєднувати підтримання динамічного розвитку і структурної перебудови економіки з підвищенням життєвого рівня і добробуту населення.

Проводити заходи щодо забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі з урахуванням можливих коливань зовнішньої та внутрішньої кон'юнктури і змін в інституційному середовищі, тому що стабільність грошової одиниці включає (як свої складові) внутрішню і зовнішню стабільність, яка відображається у динаміці інфляції та обмін­ного курсу[3, c. 21-22].