Ключові показники розвитку національних економік і показники інтернаціоналізації

Ключові показники розвитку національних економік і показники інтернаціоналізації

Процеси інтернаціоналізації розгортаються  передусім і в найбільшій мірі у середовищі промислово розвинутих країн, що входять в Організацію  економічної співробітництва і  розвитку (ОЕСР, 29 країн), і разом з ними в групі нових індустріальних країн

У практиці порівняльного  макроекономічного аналізу головним показником розвитку національних економік є ВНП на душу населення. За ним  країни поділяються на 3 групи:

• 41 країна, де економіка має низький (до 580$) рівень доходів на душу населення;
• 58 країн середнього рівня з доходом від 581 до 5999$ (причому середнім у світі є рівень 2335$ на душу населення);
• 28 країн з високим доходом (більше 6000$).

Не менш важливим показником розвитку економік є показник заборгованості. Це агрегатний показник, який визначається через порівняння 4 конкретних показників з їх граничними значеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%), боргу і експорту товарів і послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%); приросту боргу за рахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4 показників країни перевищили граничний рівень, вона вважається країною з високим рівнем заборгованості.

Рівень, або ступінь, інтернаціоналізації  національної економіки взагалі необхідно визначати такими показниками, як:

• обсяг інтернаціоналізованого (міжнародного) виробництва товарів послуг і темпи його зростання у порівнянні з обсягами і темпами зростання валового продукту в світі;
• обсяги і динаміка прямих іноземних інвестицій в порівнянні з обсягами і динамікою всіх інвестицій (і внутрішніх, і міжнародних);
• обсяги і динаміка міжнародної централізації капіталу (у вигляді міждержавного злиття і поглинання компаній) у порівнянні із загальними даними про централізацію капіталу (включаючи внутрішньоринкові злиття і поглинання);
• обсяги і динаміка великих, складних комплексних міжнародних інвестиційних проектів (проектне фінансування) у порівнянні із загальними масштабами подібних проектів (внутрішніх і міжнародних), наскільки дозволяє статистика, що існує;
• обсяги всієї міжнародної торгівлі товарами і послугами і темпи її зростання у порівнянні з валовим продуктом (необхідно розглядати товари і послуги не лише в їх сукупності, але і окремо, оскільки інтернаціоналізація товарного виробництва і обігу внаслідок природних причин значно вище, ніж у сфері послуг);
• дані про міжнародні операції з патентами, ліцензіями, ноу-хау;
• обсяги і динаміка міжнародних операцій банків та інших кредитних установ у порівнянні із загальними обсягами і динамікою усіх їх операцій;
• обсяги і динаміка міжнародних фондових ринків у порівнянні із загальними розмірами цих ринків і темпами їх зростання (портфельні інвестиції: загальні і міжнародні), при цьому доцільно розрізняти основні сегменти цих ринків: облігації та інші боргові зобов'язання (державні і приватні), акції, похідні цінні папери (ф'ючерси, опціони), операції своп і репо;
• обсяги і динаміка валютних ринків у порівнянні із загальними масштабами грошових ринків.

Значення кожного  з цих показників, очевидно, неоднозначне, і тому доцільно придати кожному  з них певну вагу, віддаючи пріоритет сфері виробництва, науково-технічному прогресу, потім сфері обігу і, нарешті, фінансовій сфері як найбільш динамічній, але у той же час і дуже незалежній і частково відірваній від реального сектора економіки.

На основі відповідних  даних і з урахуванням їх ваги можна визначити загальний індекс інтернаціоналізації у сучасній світовій економіці, його динаміку і подальші тенденції.

В принципі, на базі таких  же показників можна розрахувати  індекс інтернаціоналізації щодо окремих  країн і регіонів, ступеню їх інтеграції у світову економіку. При цьому, однак, потрібно враховувати деякі істотні обставини і обмеження.

Процеси інтернаціоналізації  розгортаються передусім і в  найбільшій мірі у середовищі промислово розвинутих країн, що входять в Організацію  економічної співробітництва і розвитку (ОЕСР, 29 країн), і разом з ними в групі нових індустріальних країн.

Країни, що розвиваються, беруть участь у цьому процесі у набагато меншій мірі, а так звані найслабше  розвинуті країни (зараз до цієї групи, за визначенням ООН, входить 51 країна) майже зовсім не беруть участь у ньому. У зв'язку з цим середні загальносвітові показники занижують рівень і значення інтернаціоналізації для одних країн і завищують його для інших. Тому доцільно буде розглядати дане явище передусім щодо розвинутих країн.