Концептуальні засади сталого розвитку

Економічна  література пропонує більше ста визначень  сталого розвитку, проте більшість  з них є вузькопрофільними  і орієнтованими на один з багатьох секторів, наприклад економічний, екологічний, соціальний, що виражає досить різний зміст сталого розвитку.

В даній статті буде розглянуто багато визначень даного поняття, які б могли більш обширно його представити.

Экономическая литература предлагает больше ста определений  устойчивого развития, однако большинство  из них является узкопрофильным и  ориентированным на один из многих секторов, например экономический, экологический, социальный, что выражает достаточно разное содержание устойчивого развития.

В данной статье будут рассмотрены  много определений данного понятия, которые бы могли более обширно  его представить.

Economic literature offers more than one hundred determinations of steady development, however much majority from them is uzkoprofil'nym and oriented to one of many sectors, for example economic, ecological, social, that expresses different enough maintenance of steady development.

Many determinations of this concept, which would could more vastly to present him, will be considered in this article.

Екологічний розвиток, економічний  розвиток, екосистема, концепція сталого  розвитку, потреби, соціальний розвиток, сталий розвиток.

Экологическое развитие, экономическое  развитие, экосистема, концепция устойчивого  развития, потребности, социальное развитие, устойчивое развитие.

Ecological development, economic development, ekosistema, conception of sustinable development, necessities, social development, sustinable development.

Постановка  проблеми. З початку другої половини минулого століття вченим, політичним та громадським діячам почало спадати на думку, що за нинішніх тенденцій у соціально-економічному та демографічному розвитку майже у всіх країн може вичерпатись здатність земної біосфери зберігати екологічну рівновагу, а також забезпечувати необхідними для життя ресурсами, постійно зростаючу, кільність народонаселення планети.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання сталого розвитко яскраво обговорюється в літературі XX cтоліття так і в найбільш сучасній. Цим питання займається досить багато  зарубіжних та українських вчених: Ben-Eli M., Hoexter М., R. Ciegis, Jolita R., Bronislovas M., Daly, Herman E, Бережна Ю. С., Трегобчук В., кожен з них яскраво представляє дану концепцію і привносить в дане визначення своє трактування.

Постановка  завдання. Необхідність переходу на модель сталого розвитку для всіх країн світу  зумовлена демографічним «вибухом», сучасною науково-технічною революцією, а також кризовим станом земної біосфери, істотним зниженням її відновлювальних, відтворювальних і асиміляційних можливостей внаслідок надмірних антропотехногенних навантажень на природу.

Радикальні зміни парадигми сталого розвитку стали просто необхідними, бо інакше екологічні й природоохоронні заходи, навіть комплексного характеру, широкомасштабні техніко-технологічні новації не зможуть забезпечити людсто всім необхідним [6].

Виклад основного  матеріалу. Термін «сталий розвиток» набув широкого розповсюдження після публікації докладу «Наше спільне майбутнє», підготовленого в 1987 році Міжнародною Комісією ООН з навколишнього середовища та розвитку. Зазначене поняття було введено для визначення взаємовідносин між суспільством та природою. Згідно цього докладу сталий розвиток   розуміється як: «…такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби» [9, C. 29].

У 1990, Харвуд, описує сталий розвиток економіки як систему, яка може нескінченно розвинутися до такої, яка корисна для людей, більшої ефективності використання ресурсів і збалансування з довкіллям, його праця мала назву «Екологічний Проблеми в управлінні сільським господарством».

У 1987, Гудленд і Ледек описали сталий розвиток як перетворення економіки, оптимізуючи економічні і соціальні знання, отримані нині, не ризикуючи можливостями для того, щоб отримати таку вигоду в майбутньому.

Пираджес у 1977 заявив, що стале зростання означає економічне зростання,яке підтримується соціальним середовищем. Таким чином сталий розвиток може визначатись як процес економічного розвитку і структурних змін, які допомагають розширювати людські можливості.

У 1997 Вейтцман заявив, що сталість - міра майбутнього споживання.

Конвей і Барбир (1990) вказали, що сталість економіки  - це здатність підтримати продуктивність в сільському господарстві і в країні вцілому [7, C.87]. Пірс і Барбир (1989) дали більш узагальнене визначення сталого розвитку, яке вимагає створення соціально-економічної системи і гарантує підтримку наступних цілей: збільшення реального доходу, поліпшення рівня освіти, поліпшення здоров'я населення і загальної якісті життя [7, C.89].

В 1993 Холгейт заявив, що розвиток визначається з початкового потенціалу ресурсів. Сталий розвиток, це розвиток при якому природні ресурси відновлюються, враховуючи межі процесу розвитку, навіть якщо ці межі змінені технологіями. Стійкість технології може бути оцінена згідно збільшення продуктивністі, зі збереженням екологічних та інших меж [7, C. 91].

Визначення, представлене Пірсом у 1993, сталий розвиток пов'язує з розвитком суспільства чиї витрати не підривають благополуччя майбутніх поколінь, або принаймні зусилля зроблені дати компенсацію за такі витрати «Екологічний Проблеми в Управлінні сільським господарством». Ця етична потреба, повинна зробити так, щоб розвиток тягарем для майбутніх поколінь і гарантувати аналогічні можливості цих поколінь доступними попереднім поколінням, має бути визначений за нормативну основу сталого розвитку (Нортон, 2007). Розгляд факту, що сталий розвиток протистоїть економічним, соціальним і культурним обмеженням, сталість могла бути визначена як етичний ідеал і нормативно-етичний принцип для подальшого розвитку суспільства [3].

Термін сталий розвиток має означати наступне: поліпшення якісті життя населення, враховуючи здатність регенерації екосистеми, яка може бути описана як максимальний безперервний вантаж на довкіллі і пропускна спроможність - найбільше число населення, яке може вижити у присутності екологічного балансу. У той же самий час цей може бути заявлено в деякому сталому розвитку аспектів, включає аналіз умов, при яких екосистеми можуть зберігати здатність до регенерації [1].

Сталий розвиток - розвиток суспільства що створює можливість для того, щоб досягти повного добробуту через об'єднання екологічних, економічних, і соціальних цілей суспільства, не перевищуючи допустимі межі впливу на довкілля. Необхідність переходу до нового типу розвитку стала очевидна після того, як виразно проявилися результати життя та розвитку цівілізацій. Проблема виснаження озонового шару, глобальна зміна клімату, кислотні атмосферні опади, забруднення світового океану, катастрофічне скорочення лісів і збільшення пустель, це лише деякі з глобальних екологічних проблем, з якими зіткнулося людство. Концепція сталого розвитку має забезпечити необмежено довге існування і розвиток людства [4].

В сталого розвитку є три виміри: економічний, екологічний, і соціальний. Це те, що часто називається потрійним практичним результатом, і використовуються, щоб виміряти успіх деталі програми розвитку або проекту. Важливо, що коженому компоненту приділяють рівну увагу в можливрсті гарантувати сталий результат. Цей баланс стає очевидним, коли кожен компонент досліджений індивідуально.

Економічний підхід: Максимізувати  дохід, підтримуючи постійний або  збільшуючи запасний капітал [12, C. 43].

З економічної точки зору концепція  сталого розвитку грунтується на визначенні доходу, цьому Дж. Хіксом. "У практичному житті визначення рівня доходу переслідує мету вказати людям, скільки вони можуть споживати, не роблячи себе при цьому бідніше". Це цілком узгоджується з концепцією сталого розвитку, для якої найбільш плідним виходить із зроблених Хіксом в порядку послідовних уточнювальних кроків визначення доходу : "...доход індивіда - це те, що він може протягом тижня спожити і при цьому все-таки чекати, що і до кінця тижня його становище буде таким же, яким було і на початку".

Дійсно, від розуміння того, що отриманий сьогодні дохід фактично не є доходом, якщо такий же не може бути отриманий завтра, до усвідомлення безперспективності не співвіднесеного з ресурсними можливостями економічного зростання залишалося зробити тільки один крок, і цей крок був зроблений авторами концепції сталого розвитку. З визначення Хікса безпосередньо витікає ключове для концепції сталого розвитку значення економічно оптимального використання обмежених природних ресурсів.

Обмеженість ресурсів давно вже  визначається як фундаментальний економічний факт. Проте висновок про фактичну небезкоштовність "дармових благ природи" був зроблений тільки у рамках концепції сталого розвитку. Нині є велика кількість самих різних підходів до оцінки вартості природних ресурсів. Проте при вирішенні питання про взаємозамінність виробничого, природного і людського капіталу і особливо при вартісній оцінці природних ресурсів виникають проблеми інтерпретації [2, C. 125].

Саме економічний підхід є стержнем концепції сталого розвитку. В той же час концепція сталого розвитку дозволила по-новому поглянути на саме поняття "Економічна ефективність". Більше того, з'ясувалося, що довгострокові економічні проекти, при здійсненні яких беруться до уваги природні закономірності, врешті-решт виявляються економічно ефективними, а здійснювані без урахування довгострокових екологічних наслідків - збитковими.

З екологічного погляду сталий розвиток повинен забезпечувати стабільність біологічних і фізичних систем. Особливе значення має життєздатність локальних  екосистем, від яких залежить глобальна стабільність усієї біосфери в цілому. Більше того, поняття природних систем і ареалів мешкання можна розуміти широко, включаючи в них створене людиною середовище, таке, наприклад, як міста [2, C 126].

Основна увага приділяється збереженню здібностей таких систем до змін, а не збереження їх в деякому "ідеальному" статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення довкілля і втрата біологічної різноманітності скорочують здатність екологічних систем до самовідновлення.

Збереження біосфери, таким чином, не може бути самоціллю сталого розвитку. Його мета - виживання людини як біологічного виду. В той же час все більше число людей усвідомлює, що саме подальше існування людства буде неможливим, якщо деградація природного місця його існування перевищить деякий, поки невідомий, а можливо, і принципово неустановимый, критичний рівень [2, C 127].

Основна мета сталого  соціального розвитку - підвищення рівня і якості життя людства. Особлива роль відводиться збереженню соціальної і культурної стабільності, зокрема скороченню кількості військових конфліктів, а також справедливому розділенню між людьми ресурсів, які є загальною спадщиною людства.

Основними цілями сталого  соціального розвитку є створення  рівноправного суспільства, ліквідація убогості, зниження безробіття, розширення продуктивної зайнятості і сприяння соціальної інтеграції. Особлива роль відводиться вільній участі людини в громадських справах, що впливають на сферу його життєдіяльності, що украй важливо для демократії і соціального розвитку.

Це фактично стало  продовженням концепції ноосфери, сформульованої академіком В.І. Вернадським ще на початку  ХХ ст. Вона виявилася необхідною платформою для напрацювання теорії триєдиного еколого-соціально-економічного розвитку. Її суть — обов’язкова узгодженість економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість і безпека життя людей, не погіршувався стан довкілля, а забезпечувався соціальний прогрес у своїй сталості і гармонійності [9, C 34]. Слід зауважити, що Концепція сталого розвитку включає два ключові взаємозв'язані поняття:

1) поняття потреб, у  тому числі початкових за пірамідою  Маслоу (необхідних для існування  бідних верств населення);

2) поняття обмежень (обумовлених достатком технології і організацією суспільства), що накладаються на здатність навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби людства [2, C. 129].

Основним завданням  сталого розвитку було проголошено  задоволення людських потреб і прагнень, що є найбільш важливими для життя і надання всім можливості задовольняти свої прагнення до кращого життя в рівній мірі.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п'яти основних принципах:

1. Людство дійсно здатне  додати розвитку сталий і довготривалий характер, з тим щоб воно відповідало потребам людей, що нині живуть, не позбавляючи при цьому майбутні покоління можливості задовольняти свої потреби.

2. Наявні обмеження  в області експлуатації природних  ресурсів відносні. Вони пов'язані  з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери справлятися з наслідками людської діяльності.

3. Необхідно задовольнити  елементарні потреби всіх людей  і всім надати можливість реалізовувати  свої надії на благополучніше  життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з найголовніших причин виникнення екологічних і інших катастроф - убогість яка стала в світі звичайним явищем.

4. Необхідно узгоджувати  спосіб життя тих, хто має  в своєму розпорядженні великі  засоби (грошові і матеріальні), з екологічними можливостями планети, зокрема щодо вжитку енергії.

5. Розміри і темпи  зростання населення мають бути  погоджені із змінним продуктивним  потенціалом глобальної екосистеми  Землі [2, 130].

Особливою відмінною  рисою концепції сталого розвитку є облік екологічної компоненти нарівні з економічною і соціальною. Враховуючи цей факт, можна сформулювати наступні три принципи сталого розвитку з позицій раціонального природокористування: