Концептуалізація енергетичної безпеки в європейському контексті

МIНIСТEРСТВO OСВIТИ I НAУКИ УКРAЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НAЦIOНAЛЬНИЙ EКOНOМIЧНИЙ УНIВEРСИТEТ IМEНI ВAДИМA ГEТЬМAНA»

Кaфeдрa мiжнaрoдної економіки

ДОПОВІДЬ:

Концептуалізація енергетичної безпеки в європейському контексті

.

Київ 2013

Протягом десятиліть основою європейської та азіатської безпеки енергопостачання була концепція Гронінгена. Розроблена в Нідерландах в 1960-х роках після відкриття великих родовищ , вона виправдовувала необхідність великих інвестицій у видобуток і транспортування газу. Щоб їх фінансувати, в контрактах використовувались довгострокові зобов'язання (на 15, 20 або 30 років), положення “бери або плати” (яке зобов'язує клієнта заплатити за близько 80% від договірних обсягів газу незалежно від попиту), а також ціни на газ, пов'язані з цінами на нафту (що робить його конкурентоспроможним порівняно іншими видами палива). Постачальник брав на себе цінові ризики, клієнт брав ризики обсягу. Замовник, національний газовий монополіст, міг перекласти зростання ціни на кінцевого споживача.

У континентальній Європі концепція Гронінгена в останні 15 років була підірвана. Законодавство ЄС розкололо національні газові монополії, відділивши виробництво та продаж від транзиту, відкрило ринок для новачків за допомогою доступу третіх сторін до трубопроводів і посилило ці положення за допомогою антимонопольних перевірок. У 2009 році запрацювали ринкові сили: завдяки американському сланцевому газовому буму в Європу прийшов ЗПГ.__

Питання енергетичної безпеки має велике значення для ЄС, Росії та європейських держав-транзитерів, таких як Словаччина або Україна. Останні події на європейському газовому ринку виявили ряд нових можливостей та викликів для забезпечення енергетичної безпеки, які були викликані різкими змінами у виробництві, транзиті і маршрутах поставок природного газу до Європи: нова європейська модель газового ринку, побудована на принципах диверсифікації, безпеки поставок, взаємопов'язаності та лібералізації; реалізація Третього Енергопакету ЄС, пов'язаного з розвитком альтернативних джерел поставок газу та маршрутів і поступовим переходом від довгострокових контрактів на постачання газу, прив'язаних до нафти, до короткострокових, прив’язаних до спотових цін на газ; конкуренція між вже існуючими маршрутами транзиту газу і новими маршрутами постачань.

Для Європи “Газпром” є ключовим партнером з торгівлі газом. Він постачає третину чистого імпорту ЄС і одну чверть його споживання. Центральна та Східна Європа має кілька варіантів диверсифікації імпорту газу: диверсифікація постачальників, збільшення імпорту ЗПГ і перехід до більш короткострокових контрактів. Кожен варіант має свої ризики і вигоди, але всі вони підривають домінуючі позиції “Газпрому”. Іншим варіантом може бути видобуток 'нетрадиційного' природного газу, а саме сланцевого газу. Протягом останнього десятиліття Сполучені Штати пережили сланцеву революцію. За різними прогнозами, Центральна та Східна Європа має також володіти порівняно великими обсягами нетрадиційного газу. Проте, з різних причин, Європі не слід очікувати аналогічної революції в енергетиці, принаймні, не такими високими темпами. Країни Центральної та Східної Європи, щоб скористатися цими змінами, повинні досягти більш глибокого співробітництва серед транзитерів газу в умовах нового європейського регулювання в газовій галузі. З традиційної точки зору, нові експортні трубопроводи Росії підвищують енергетичну безпеку споживачів в ЄС. По-перше, вони диверсифікують транзитні маршрути і зміцнюють прихильність “Газпрому” до європейського ринку. Це очевидний сигнал, що Росія готова і, можливо, прагне збільшити поставки до Європи. Європейський Союз, його країни-члени і компанії не мають «енергетичної транзитної політики" як такої. Політичні відмінності серед різних проектів трубопроводів лише віддалено свідчать про політичні уподобання. У зв'язку з цим Брюссель не має юридичних повноважень оцінювати проекти відповідно до їх "широких" наслідків в єврозоні. Він може розглядати тільки вплив на конкурентоспроможність на ринку в ЄС чи на регіональному рівні і вживати регуляторні заходи для обмеження наслідків. В цьому сенсі два потоки мають дуже різні контексти регулювання. Північний потік надав додаткові трубопровідні потужності вже конкурентоспроможному регіону з відносно щільними мережами. Російські поставки йдуть безпосередньо до Німеччини, де в значній мірі присутній голландський, норвезький газ та ЗПГ. З цієї точки зору Комісія могла б проявити певну гнучкість в регулюванні. Більшість з цих ринків доступні для неросійських постачальників, і “Газпрому” доведеться конкурувати з ними.

На тлі все більш лібералізованого і взаємозалежного ринку ЄС, Центральна та Східна Європа має декілька варіантів диверсифікації імпорту. Деякі з них потребують багато часу до отримання хоч якогось результату, деякі вже дали результати, але всі несуть з собою можливості та ризики:

• - Південний коридор, який доставить каспійський газ до Європи починаючи з 2019 року. У червні 2013 року Консорціум Шах-Деніз, нарешті, надав перевагу Трансадріатичному газопроводу (TAP) перед Nabucco в питанні постачання свого газу до Європи. Nabucco можна вважати мертвим, і каспійський газ не надійде до Центральної Європи в короткостроковій перспективі. Але трубопровід може повернутися до життя в іншій формі в майбутньому і в кінцевому підсумку таки досягти Центральної Європи. Недоліком є далека довгострокова перспектива з невизначеними результатами.
• - ЗПГ-термінали (зріджений природній газ)на балтійському узбережжі Польщі, адріатичному узбережжі Хорватії та чорноморському узбережжі України. Ринок зрідженого природного газу, що транспортується морськими суднами, поставляє чверть європейського імпорту. Термінали мають скласти альтернативу російським поставкам вже в 2017 році, посилити важелі для цінових переговорів з “Газпромом”, а також збільшити ліквідність ринку газу. Цей прийнятний варіант несе з собою декілька економічних ризиків, які необхідно вирішувати.
• - Торгова модель “Газпрому” стає застарілою через останні нормативні втручання і під впливом ринкових сил. Оскільки довгострокові контракти стають все менше пов’язаними з поточною торгівлею газом у Європі, для клієнтів “Газпрому” відкривається нове вікно можливостей: ринкові ціни на газ. Але перш ніж Центральна і Східна Європа отримають вигоди від збільшення ліквідності на ринку, вона має пом'якшити загрози, пов'язані з короткостроковою торгівлею.

Три згадані можливості представляють собою конкретні і взаємопов'язані тенденції в європейській торгівлі газом: диверсифікація постачальників, збільшення імпорту ЗПГ і перехід до більш короткострокових контрактів. Всі вони підривають провідну позицію “Газпрому”, але також дозволяють побудувати більш ліквідний та конкурентний ринок, на якому економіка переважає політику. Відносини Європи та “Газпрому” коригуються, виникають нові економічні виклики; країни Вишеградської групи та Україна повинні підготуватись до газового ринку майбутнього.

За даними геологічних розвідок і різних прогнозів, поклади нетрадиційного газу в Європи можуть бути майже такими ж потужними, як і в Сполучених Штатах. Польща і Україна повинні мати особливо великі поклади різних форм нетрадиційного газу, таких як метан вугільних пластів, що міститься у вугільних родовищах, і газ в щільних породах, замкнений в породі з низькою пористістю і проникністю. Тим не менш, запаси нетрадиційного газу дуже важко передбачити без належних випробувань, проведених шляхом буріння сотень пробних свердловин, щоб знайти найкращі місця з найбільшим обсягом газу.