Макроекономічна нестабільність

Очевидно, що принцип акселерації  є потужним фактором, який породжує нестабільність економіки. Якщо продаж товарів змінюється, то принцип акселерації  може підсилити або зменшити ці коливання. У момент підвищення він спричинює  зростання чистих інвестицій, отже й зайнятості, а під час зниження він з такою ж силою спонукає до чистого дезінвестування, тобто  продажу частки машин та устаткування на ринку використовуваного обладнання і до зростання безробіття.

Отже, по-перше, короткострокові  і середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну внутрішню  структуру і у багатьох випадках спільні рушійні механізми. По-друге, середньострокові цикли мають переважно  локальну дію і не впливають одночасно  на всі сфери економічної діяльності, а у сукупності вони здатні викликати  загальнонаціональні тривалі довгохвильові  цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні структурні зміни  в економіці.

Незважаючи на всі розбіжності  відносно першопричини економічних  циклів, беззаперечним с визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються  суттєвим відхиленням сукупного  попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей  виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання  рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів  населення тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.   Зайнятість та безробіття

 

Спад виробництва, поява відносного надлишку працездатного населення, загострення конкуренції на ринку  праці - все це сприяло тому, що в  загальних теоріях економіки  щораз помітнішими стають проблеми зайнятості. Пошуки найефективніших  напрямів функціонування економіки  завжди супроводять і моделюванням останньої.

Зайнятість як економічна категорія - діяльність працездатного населення, спрямована на створення продукту. Зайнятими вважаються ті, хто бере участь у виробництві продукції, виготовленні товарів і наданні послуг. Повнота зайнятості економічно активного населення визначається за кількістю відпрацьованих днів за певний відтинок часу. Економічно активне населення це:

- особи найманої праці;

- постійні працівники;

- сезонні працівники;

- сезонні та випадкові працівники  й особи, котрі тимчасово не  працюють з об'єктивних причин;

- особи, які навчаються і суміщають  роботу в режимі неповного  робочого дня;

- учні й особи, що відбувають  професійну підготовку на виробництві  та отримують стипендію або  заробітну плату.

Сільськогосподарському виробництву  притаманні певні особливості, а  праця в ньому має сезонний характер, тому в кількісному сенсі  зайнятість у цій сфері існує  в двох формах: повна і неповна. Повна зайнятість гарантує працівникам роботу впродовж усього року. Це стосується тваринників, механізаторів, спеціалістів і керівників підприємства. До категорії працівників з неповною зайнятістю належать працюючі на кінно-ручних роботах, комбайнери, залучені пенсіонери, школярі й інші працівники.

Вважаються зайнятими ті, хто:

- працюють за угодою, отримуючи  винагороду незалежно від умов  повної чи неповної зайнятості  та тривалості робочого часу, в тому числі особи зайняті  на сезонних і тимчасових роботах;

- займаються підприємницькою діяльністю;

- самостійно вишукують собі  щоденну роботу;

- зайняті в особистому підсобному  господарстві та реалізують продукцію  за договорами;

- виконують роботу за різними  угодами, в тому числі й члени  виробничих кооперативів.

Окремі групи на ринку праці  становлять люди, котрі:

- добровільно звільнились з  підприємств або ніколи не  були працюючими і не бажають  працювати, не мають законних  джерел і засобів існування;

- живуть на засоби одного  із подружжя або інших родичів  і перебувають на їхньому утриманні;

- вимушено незайняті, звільнились  з різних причин з одного  місця і не встигли зареєструватись  на біржі праці;

- хочуть працювати, мати доходи  і зареєстровані на біржі праці,  вимушено незайняті або безробітні.

Основна проблема ринку праці - безробіття. Відповідно до Закону України "Про  зайнятість населення" (1992 р.), безробітними визнають працездатних громадян працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу й здатні приступити до праці. В Україні склалися помітні територіальні відмінності в рівнях зайнятості населення, що пояснюється регіональними особливостями умов відтворення суспільного продукту рівнем розвитку продуктивних сил, темпами роздержавлення та приватизації, становленням альтернативного сектору господарства, демографічною ситуацією, етноісторичними та культурними традиціями кожного регіону. Ці відмінності є визначальними при формуванні територіального ринку праці.

Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище, що виникає і відображає економічні відносини стосовно вимушеної незайнятості працездатного населення.

У сільському господарстві безробіття може мати різні причини і тому його поділяють на декілька видів.

Фрикційне безробіття є динамічним, за якого безробітні шукають або чекають на отримання роботи в найближчий час. Воно також пов'язане з добровільним звільненням із низько-оплачуваної та малопродуктивної роботи і переходом на високо-оплачуванішу, сприяє руху працівників з одних галузей в інші. Фрикційне безробіття часто перетворюється на структурне.

Структурне безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у випадку переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих підприємств. Структурне безробіття характерне тим, що працівники, котрі втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших. Воно є тривалим і має, зазвичай, хронічний характер. Отже, за структурного безробіття люди не можуть отримати роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а інколи й зміни місця проживання. Існує ще й циклічне безробіття.

Циклічне безробіття постійно змінюється за масштабами і спричинене спадом виробництва. Цей тип безробіття пов'язаний з дефіцитом попиту, коли попит на товари і послуги зменшується і зайнятість скорочується. Найбільше від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку та некорінне населення. Такий тип безробіття після виходу економіки з кризи, коли обсяг виробництва нарощують, зменшується, оскільки зростає потреба в робочій силі для виробництва товарів і надання послуг.

Рівень безробіття визначається як відсоткове відношення кількості безробітних до загальної суми робочої сили:

Безробітними, згідно з чинним законодавством, не можуть бути визнані громадяни, котрі:

- не досягли 16 років, за винятком  тих, що працювали і скорочені  з різних причин;

- уперше шукають роботу, не мають  професії і відмовились від  професійної підготовки та від  тимчасової роботи;

- відмовились від двох пропозицій  відповідної роботи з моменту  реєстрації їх у службі зайнятості  як осіб, котрі шукають роботу;

- мають право на пенсію.

Вивільнення робітників може регулюватися чинниками, показаними на рис 11.2.

Найсуттєвіші чинники, що впливають  на рівень безробіття в Україні:

- спад виробництва;

- структурні зрушення у виробництві  продукції;

- приватизація та зміна форми  власності;

- кризова ситуація в кредитно-фінансовій, інвестиційній, зовнішньоекономічній  сферах і сфері доходів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.   Інфляція

 

Інфляція є наслідком порушення  законів грошового обігу. Вона проявляється в зростанні середнього рівня  цін і в переповненні каналів  грошового обігу грошовими засобами. Це викликає знецінення грошової одиниці. Рівень інфляції вимірюється за допомогою  індексу цін. Індекс цін визначається як відношення ціни "ринкового кошика" даного року до ціни "ринкового кошика" базового року.

Якщо, наприклад, протягом року загальний  рівень цін зріс на 20%, то це означає, що на стільки ж відсотків знецінилися  гроші.

Розрізняють два основні види інфляції: інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту проявляється в  знеціненні грошей внаслідок переповнення ними каналів обігу, тобто вона виникає  тоді, коли сукупний попит перевищує  сукупну пропозицію. Основними причинами  цієї інфляції є (див. рис. 3.15);

1) випуск надлишкової грошової  маси для покриття дефіциту  державного бюджету. Надлишковий  випуск грошової маси рівнозначний  додатковому оподаткуванню, оскільки  таким чином держава перекладає  на населення розв'язання своїх  проблем, бо ця додаткова грошова  маса входить в оборот і  викликає зростання попиту і  знецінення грошей;

2) скорочення пропозиції товарів.  Якщо пропозиція товарів скорочується, а кількість грошей в обігу  не зменшується, то відбувається  зростання цін;

3) виробництво товарів, що не  користуються попитом, і втрати  під час зберігання та транспортування.  Втрати ведуть до зменшення  пропозиції товарів;

4) прискорення обороту грошей  і так звана "втеча" від  них.

Це веде до того, що кожна грошова  одиниця в середньому обслуговує більше актів покупок, що рівнозначно  збільшенню грошової маси;

5) кредитна експансія, тобто  швидке збільшення кредитів. Одержані  в позику гроші використовуються  для купівлі товарів, переповнюючи  сферу обігу і збільшуючи попит;

6) так звана доларизація господарського  обороту. Це означає, застосування  іноземної валюти у внутрішньому  товарообороті. Вона також збільшує  кількість купівельних засобів,  доповнює вітчизняну грошову  масу і посилює її знецінення.

Рис. 3.15. Причини, що зумовлюють інфляцію попиту

Інфляція попиту може проявлятись  у двох формах:

1) у формі подавленої або прихованої  інфляції;

2) у формі відкритої інфляції  попиту.

Подавлена інфляція характерна для  умов директивного ціноутворення, коли ціни встановлюються в адміністративному  порядку. Тоді ціни не підвищуються при  знеціненні грошей. Товари швидко розкуповують і виникає товарний дефіцит. Частина  товарів переміщується на чорний ринок і продається за підвищеними  цінами.

Інфляція витрат зумовлена зростанням витрат на виробництво одиниці продукції (рис. 3.16). Унаслідок цього зменшується  пропозиція товарів і послуг у  масштабі всієї економіки. Це викликає зростання цін.

Рис. 3.16. Основні причини інфляції витрат

Інфляція витрат перш за все породжується недосконалою конкуренцією, пануванням монополій, диктатом цін на послуги  транспорту, паливно-енергетичні ресурси, сировину та матеріали. Це веде до зростання  витрат виробництва і зростання  цін.

У розвинутих країнах, де частка заробітної плати в собівартості продукції  становить 70—80%, інфляція витрат може бути викликана і боротьбою профспілок за підвищення оплати праці, яка входить  до складу собівартості продукції.

Інфляцію витрат посилює монополізм у кредитно-банківській сфері. Він  зумовлює підвищення процента за кредит, а це також веде до збільшення витрат виробництва та підвищення цін, бо підприємці користуються кредитом, а щоб його сплатити при вищій процентній ставці, вони піднімають ціни.

Високі податкові ставки також  підвищують інфляцію витрат. Підвищення податкових ставок зменшує прибутки підприємств, робить нерентабельним виробництво  товарів. Тому підприємці, щоб не допустити  зниження прибутків, підвищують ціни. Інфляція витрат також виступає у  відкритій і подавленій формі.

Залежно від темпів розвитку розрізняють  три види відкритої інфляція:

1) помірну або повзучу, при  якій темпи зростання цін не  перевищують 10% на рік;

2) галопуючу, для якої характерне  зростання цін від 10% до 200% за  рік;

3) гіперінфляцію, за якої кількість  грошей в обігу і ціни зростають  астрономічними темпами.

Більшість економістів сходяться  на тому, що інфляція — явище цілком негативне, абсолютне зло. Винуватцем інфляції е держава, а жертвою  — населення. Причому жертвою  беззахисною, яка не може самостійно розв'язати цієї проблеми.