Методи управління витратами

Методи управління витратами

На сучасних українських  підприємствах витрати в даний  час є об’єктом обліку, хоча ринкові  умови вимагають обов’язкового  розгляду їх як об’єкта управління. Оптимізація рівня виробничих витрат повинна розглядатися як основа їх успішного функціонування, яка буде здатна забезпечити рентабельність та прибутковість виробництва, а  також  високу конкурентоспроможність продукції, що виробляється. На даний  час на більшості вітчизняних  підприємствах існують багато проблем  з обліку витрат, серед яких можна виділити наступні:

-   проблема повноти  та своєчасності відображення  витрат у системі обліку (рівень  не відображення витрат коливається  від 10 до 50%);

-  проблема забезпечення  максимальної оперативності та  достатньої аналітичності вихідної  інформації про витрати;

- проблема встановлення  оптимального співвідношення обсягів  автоматизованих і неавтоматизованих  обліково-контрольних робіт та  визначення їх ролі у скороченні  необґрунтованих витрат.

Найменування системи  «direct costing» (облік прямих витрат ) введено  з 1936 р. американцем Д. Харісом. На початку  практичного застосування цієї системи  до собівартості, яка розраховувалася  за змінними витратами, входили тільки прямі витрати, а всі види непрямих витрат списувалися на фінансові  результати. Внаслідок цього загальна сума змінних витрат збігалася із сумою прямих витрат, що і знайшло  своє відображення в назві системи. Починаючи з 1960-х рр., «direct costing»  передбачає облік собівартості не тільки в частині прямих змінних витрат, а й у частині змінних непрямих витрат.

На  даний час «direct costing» використовується в таких варіантах:

1. Класичний «direct costing»,  що передбачає калькулювання  за прямими витратами (всі змінні).

2.  Система змінних  витрат - калькулювання здійснюється  за змінними витратами, до складу  яких входять прямі витрати  і змінні непрямі витрати.

3. Система обліку витрат  залежно від завантаження виробничих  потужностей: у калькуляцію включаються  всі змінні витрати і частина  постійних, що визначається відповідно  до коефіцієнта використання  виробничої потужності. Спільне  полягає в тому, що калькулюється  не повна, а часткова собівартість.

Інформація, яку отримують  у даній системі управління витратами, дає можливість знаходити найбільш вигідні комбінації ціни і обсягу, проводити ефективну політику цін. В умовах ринкової економіки «direct costing» також дає інформацію про  можливості використання в конкурентній боротьбі демпінгу, тобто продажу  товарів за зниженими цінами, що пов’язано з встановленням нижнього рівня ціни

Можемо зробити висновок, що при  даному варіанті управління витратами передбачається, що тільки змінні витрати залежать від завантаженості потужностей або від обсягу продукції, а тому тільки вони можуть бути віднесені на об'єкт витрат. Таким чином, до собівартості носія витрат не включаються постійні витрати. Вони зазвичай покриваються маржинальним прибутком, отриманим від продажу продукції. Якщо максимальний розмір, якого можуть досягти постійні витрати, відповідає величині маржинального прибутку, то підприємство зазнає збитків.

Термін «standard cost» дослівно означає "стандартна вартость": "стандарт"- кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь  обчислені витрати на виробництво  одиниці продукції; "кост" - це грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції. Система "Standard costing" була викладена  у першій чверті XX ст. у статтях  американського вченого                Д.Ч. Гаррісона, трасформувалась в два положення:

1) витрати повинні бути  відображені у порівнянні зі  стандартними (нормативними);

2) відхилення, виявлені за  допомогою порівнянь фактичних  витрат зі стандартними, повинні  бути ідентифіковані з причинами,  що їх викликали. Завдяки цьому з'явилась можливість перерахувати фактичне використання ресурсів підприємства.

Переваги системи "standard costing" перед іншими системами обліку витрат на виробництво полягають  у наступному: система використовується для прийняття рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо за змінними елементами витрат, а також при  правильно встановлених цінах на матеріали і нормах витрат на робочу силу; на підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити  суму очікуваних витрат на виробництво  і реалізацію виробів, обчислити  собівартість одиниці виробу для  визначення цін, а також скласти  звіт про прибутки та збитки. За цієї системи керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про  причини їх виникнення, яка використовується для оперативного прийняття управлінських  рішень щодо усунення відхилень; менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки заздалегідь відомі нормативні величини виробничих витрат; система "standard costing" використовується для оцінки виконання встановленого замовлення; у разі правильної організації "standard costing" облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів, тобто бухгалтерський облік стає менш трудомістким.

Дослідження показали, що система  має і недоліки. Важко скласти  стандарти згідно з технологічною  карткою виробництва. Зміна цін  ускладнює обчислення незавершеного  виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. У разі виконання підприємством різних за характером і типом замовлень  за порівняно короткий час обчислювати  стандарт на кожне замовлення незручно.

У сучасних умовах необхідно, щоб система "standard costing" постійно переглядалася і в разі необхідності модернізувалася для того, щоб  відображати зміни, які відбуваються у виробничій сфері. Ця система є  універсальним інструментом, який здатний  забезпечувати різною інформацією  менеджерів підприємства про витрати  для найрізноманітніших цілей .

Отже, для ефективної та високорентабельної діяльності підприємства на даний час  та у перспективі повинні також  застосовувати сучасні та новітні  методи управління витратами. Тобто  крім традиційних - директ-костинг, стандарт-костинг, попробувати застосовувати таргет-костинг,  бенчмаркінг витрат, LCC-аналіз, методи EVА, АВС-метод.

Виділення класифікаційних  груп витрат є елементом процесу  управління витратами, який розглядається в більш широкому розумінні, перш за все у функціональному аспекті, і не обмежується впливом на витрати лише в процесі виробництва та збуту продукції.

Серед досліджених методів  особлива увага на сьогодні приділяється методам так званого попередження, які деталізуються в межах прогнозування, планування та бюджетування.

При побудові процесу управління витратами запропоновано, залежно  від характеру впливу окремих  факторів на витрати, методи управління витратами об’єднати у дві групи:

– методи технологічного впливу на витрати;

– методи економіко-інформаційного впливу.

Виділені дві групи  не є виключними, але узагальнюють в собі на сьогодні можливості персоналу з управління витратами, їх зниження та оптимізації, а найбільший ефект їх використання можливий лише в їх тісному поєднанні.