Методи визначення прожиткового мінімума

Методи  визначення прожиткового мінімума

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи — фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум — це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для її існування. В світовій практиці він становить 85-87 % загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину — певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя.

Світова практика розробила декілька варіантів визначення прожиткового мінімуму в державі. Статистичний метод  передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів, які мають 10-20 % найменш заможних громадян певної держави. Цей метод можна застосовувати у державах з досить високим рівнем доходів громадян. Суб'єктивний або соціологічний підхід базується на проведені соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод є радше консультативним, оскільки його результати можуть бути не підкріплені реальними економічними можливостями держави, проте він виражає справжні потреби людей. Ресурсний метод виходить із можливості економіки забезпечувати прожитковий мінімум, він застосовується у високорозвинутих країнах. Комбінований метод поєднує у собі декілька методів, зокрема вартість харчування визначається за нормами, житлово-комунальні послуги — за фактом, а непродовольчі товари за їх відсотковою часткою в загальних витратах. На практиці застосовується нормативний метод, який полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик.

Кожна держава має свої особливості  формування мінімального споживчого кошика. В різних країнах використовується або ж соціальний, як у Литві, Білорусі та Естонії, або фізіологічний прожитковий мінімум, як наприклад у Росії , Казахстані, Україні.

В Україні прожитковий  мінімум визначається нормативним  методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий  мінімум визначається диференційовано залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність. Такий поділ зумовлений особливостями людського організму, у його потребах в залежності від віку та фізичних можливостей. Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. За 2012 рік прожитковий мінімум в Україні виріс з 1017 гривень до 1096 гривень (7,8%) , а мінімальна зарплатня на місяць зросла з 1073 гривень до 1134 гривень  (5,7%). За 2013 рік прожитковий мінімум в Україні виріс з 1108 гривень до 1176 гривень (6,1 %), а мінімальна зарплатня на місяць зросла з 1147 гривень до 1218 гривень (6,2 %). Таким чином бачимо, що заплановане на 2013 рік зростання мінімального прожиткового мінімуму менше, ніж у 2012 році, а відсоток росту мінімальної заробітної платні за місяць у 2013 році зріс.

В Україні встановлено один розмір мінімального прожиткового мінімуму для  людей, які проживають в різних регіонах. В цих регіонах діють різні  ціни і відрізняється потрібний їм споживчий кошик. Тому доцільно було б щоб розмір прожиткового мінімуму залежав від конкретного регіону України і рівня цін в ньому.