Місце людини в сучасній економічній системі

Податок на добавлену  вартість є частиною новоутвореної  вартості, яка відшкодовується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності

Акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні  та монопольні товари, що включається до ціни цих товарів.

Платниками  акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари. Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір, та його ставки визначаються Кабінетом Міністрів України. Податок на прибуток встановлюється на валовий прибуток підприємства, який включає прибуток від діяльності підприємств, позареалізаційних операцій, а також інші доходи, не пов'язані з діяльністю підприємства (дивіденди). Платниками податку на прибуток є господарюючі суб'єкти, банки.. Держава визначає ставки податку на прибуток залежно від виду діяльності, а також пільги щодо податку.Податок на землю сплачується власниками землі та землекористувачами, окрім орендарів. Його розмір встановлюється у вигляді платежів за одиницю площі в розрахунку на рік. Окрім перелічених податків, підприємства, організації та інші юридичні особи в Україні відшкодовують: плату за природні ресурси, державне мито та обов'язкові платежі до позабюджетних спеціальних фондів — на соціальне страхування і формування Пенсійного фонду, на формування фонду Чорнобиля, фонду зайнятості, на проведення дорожніх робіт.

4. Економічна система  монополістичного капіталізму.

Вища стадія розвитку капіталізму (його монополістична форма) почалася в перші роки ХХ ст. і триває досі. Від домонополістичного капіталізму її відрізняють значні зміни у  силах суспільства, у техніко-економічних відносинах, відносинах власності, а також в цілому в госп. механізмі. Зміни у ПС характеризуються перш за все активним використанням науки, її зближенням з виробництвом; прод. силою стала і інформація, а також форми та методи організації вир-ва. Зміни у техніко-економічних відносинах полягають у ще більшому поглибленні суспільного поділу праці (виникають нові галузі – космічна, ядерна, якісно змінюється машинобудування, приладобудування тощо), посиленні міжгалузевих зв`язків, процесу стандартизації у виробництві деталей. Широких масштабів набула концентрація виробництва (виникнення ТНК). Відносини власності на сучасному етапі відзначаються персоніфікацією, тобто найманий працівник перетворюється на співвласника завдяки переходу до колективних, акціонерних форм власності. Цей процес має в основі загальну тенденцію до усуспільнення виробництва, зумовлену стрімким розвитком ПС. Іншою важливою зміною стало різке зростання ролі державної власності. З`явилася "наддержавна" (інтегрована) форма власності. У господарському механізмі з`являється державне регулювання економіки, розробляються плани розвитку н/г. Виникають принципово нові явища і процеси, зазнають істотних змін такі ек. категорії, як ринок, товар, гроші, капітал, фінанси, кредит тощо. Відбувається поступовий перехід до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах цілих регіональних об`єднань (наприклад, ЄС). Для монополістичного капіталізму є характерним інтенсивний тип економічного прогресу, коли вся система ПС вдосконалюється якісно, на основі НТП. За умов все більшої нестачі ек. ресурсів суспільне виробництво йде шляхом інтенсифікації, і, як наслідок, його ефективність зростає.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої. Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва.

Розвиток сучасної світової системи – це розвиток глобального капіталізму, еволюція капіталістичного способу виробництва. Тому, керуючись закономірностями розвитку капіталістичної економіки, можна виділити такі його  етапи: ранній капіталізм, класичний капіталізм, державно-монополістичний капіталізм та глобалізм. Перехід від одного етапу до іншого зумовлювався якісними стрибками революційного характеру. Так, риси раннього капіталізму визначалися способами формування світового ринку під впливом і в ході геополітичної  революції. Класичний капіталізм сформувався під впливом трансформацій, викликаних промисловою революцією.

Державно-монополістичний капіталізм, який був першою фазою вищої стадії капіталізму, означеної терміном „імперіалізм”, сформувався в результаті  технічної  революції кінця ХІХ – початку ХХ століття, а технологічна революція 60 – 70-х років ХХ століття породила вищу стадію імперіалізму – глобалізм. З кінця XIX ст. і в перше десятиліття XX ст. в Росії з'явилися риси монополістичного капіталізму, що накладало відбиток на соціально-економічне та ідейно-теоретичне життя суспільства. Перехід капіталізму в нову, монополістичну стадію, народження і швидке зростання державно-монополіс-тичного капіталізму, міжнародних форм панування найбільш монополістичних об'єднань, що зараз привело до виникнення транснаціонального капіталу, посилення міжнародної капіталістичної інтеграції. Стає зрозумілим, що без активної ролі держави як реґулятора неможливе саме існування економічної системи капіталізму.

 Найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму, як зазначалося, є змішана економіка, початково обґрунтована американським економістом Е. Хансеном. Від соціально орієнтованої ринкової економіки вона відрізняється тим, що передбачає, поперше, розширення меж державної власності (на засоби виробництва, національний дохід, фінансовокредитні інститути, об’єкти інтелектуальної власності та ін.), причому залежно від моделей самої змішаної економіки питома вага державної власності змінюється. В цій моделі держава навіть може в окремих випадках «контролювати галузі економіки за допомогою націоналізації підприємств». Подруге, передбачається впровадження систем національного планування та реґулювання. Потретє, модель змішаної економіки передбачає певний перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верств неселення через систему проґресивного оподаткування та соціального законодавства.

Тупиковість вектора ринкової трансформації суспільства в методологічному, теоретичному та практичному аспектах чітко окреслив І. Лукінов: «Поняття “ринкова економіка взагалі” також втрачає реальний зміст, бо протягом багатовікової історії людства ринкові структури трансформувалися так, що від колишніх їх форм і методів регулювання майже нічого не залишилося». У теоретикометодологічному аспекті некоректними виглядають твердження про перехід до ринкової економіки передусім тих авторів, які, характеризуючи соціальноекономічний зміст трансформаційних процесів в Україні, обґрунтовано доводять існування процесу первісного нагромадження капіталу. Якщо бути послідовним, то результатом такого нагромадження капіталу є подальший розвиток капіталістичного способу виробництва.

Капіталізм вільної конкуренції у 70_–80 роках ХІХ ст. перетворився на монополістичний капіталізм, далі (в 20_–30 рр. ХХ ст.) — на державно-монополістичний капіталізм, а останній в 70_–80 рр. ХХ ст. почав розвиватися за транснаціональними формами. Метою цих фазових переходів якраз було намагання уникнути криз.

Нині Україні притаманні кілька соціально-економічних і  політичних моделей розвитку. Перша - соціально-економічна модель державного соціалізму. Вона дісталася нам у спадок від радянської імперії і орієнтована на всебічний розвиток державної власності, державного сектора економіки, на тісні інтеграційні зв‘язки з Москвою, реанімування тотальної командно-адміністративної бюрократичної системи, відновлення державної валютної та зовнішньоекономічної монополії, трудових армій, колгоспів і радгоспів, фабрично-заводської системи. Остання передбачала закріплення робітників за фабриками, а в колгоспах і радгоспах селяни не мали права на самостійне господарювання, їм не видавалися паспорти, вони були фактично феодально залежними кріпаками. Найбільшими економічними апологетами цієї системи є передусім представники соціалістичної і комуністичної ідеології. Друга модель, яка сьогодні діє в Україні, має значні резерви і повною мірою контролює "командні висоти", - це так звана модель державно-монополістичного, кланово-олігархічного капіталізму. Характерні риси моделі полягають у тому, що основні сектори державної машини контролюють представники кланових угрупувань, які використовують її через державний бюджет, державний економічний сектор, державні банки та інші інструменти для власного збагачення. На іншому ж полюсі суспільства за такої моделі - масові невиплати заробітної плати і пенсій, зубожіння більшості населення. Відомі в Україні клани (насамперед у енергетичному, горілчаному та ін. секторах економіки) накопичили величезні фінансові ресурси за рахунок пограбування мільйонів українських громадян. Сьогодні очевидно, що модель державно-монополістичного капіталізму досить небезпечна, бо орієнтована на побудову в Україні нерівноправного суспільства, де 5% надзвичайно багатих людей перетворюється на панівну касту, яка контролюватиме 95% інших громадян, і також власність, фінансові та грошові потоки. Така система об‘єктивно призводить до формування карно-поліцейського прошарку у суспільстві. Сьогодні він вже має більш-менш розвинуті сегменти: податкову адміністрацію, що поступово перетворюється на таємний експлуататорський орден; мільйон різного роду охоронців; вищий клас менеджерів; продажну пресу і засоби масової інформації; наукову еліту, яка одержує ордени, проте не зорієнтована на реалізацію інтересів широких верств населення України, та багато інших представників суспільства. Зрозуміло, що модель кланово-олігархічного капіталізму є згубною для України, бо фактично повторює шлях Росії і перетворює нашу державу на залежну складову Московської імперії, яка крок за кроком відновлюється на практичному рівні. У Росії надзвичайно поширюються імперіалістичні економічні тенденції. Вона розглядає Україну як сировинний додаток для прискорення свого економічного, соціального та інформаційного розвитку.

Отже, державно-монополістичний капіталізм об‘єктивно визнає подальший розвиток України лише як неоколоніального російського додатка. Його наслідком буде депопуляція української нації (за останні 4 роки населення України зменшилося на 2 млн. чоловік), зниження її професійного рівня. Більшість працівників за рівнем фахової підготовки можуть виявитися неспроможними прийняти виклики ХХІ ст. та здійснити інформаційно-екологічну революцію. Більше того, Україні загрожує перспектива бути відрізаною від світового поділу праці, якщо вона знову стане елементом Російської імперії. Таким чином державно-монополістична модель спричиняє підрив української національної держави як такої. Чи є передумови для реалізації в Україні альтернативної, третьої моделі, яка виведе нас із глухого кута? Вважаю, що є. Інститутом трансформації суспільства розроблено модель народного капіталізму, яку здебільшого підтримують патріотичні сили України. Ця модель орієнтована на формування в Україні потужного середнього класу приватних власників, який становитиме не менше 65% відсотків населення України, а також на перетворення приватної власності на органічний елемент суспільного устрою, притаманного більшості населення України, а не привілейованій вузькій групі олігархів. Таким чином відбудеться відновлення генетично властивого українській нації попиту до приватної власності, до зведення самостійних приватних господарств, до їх вільного об‘єднання для використання кооперативних форм праці.

Модель народного капіталізму передбачає побудову податкової системи на принципово новій основі: громадянам, що створюють багатство у будь-якій формі, потрібно залишити 90% створюваного доходу і лише 10% утримувати у вигляді податків. Замість 40 видів податків достатньо залишити 4. Формувати слід не величезну армію бюрократів, поліцейських, охоронців, манкуртів, а державу, в які люди працюватимуть на себе, на свою сім‘ю. Тоді й держава буде заможною. Модель народного капіталізму передбачає відновлення України як європейської, християнської, демократичної держави, що базуватиметься на священній і недоторканій приватній власності. Відтак реалізація цієї моделі дасть змогу у найближчі 10-15 років подолати нинішні економічні та соціальні негаразди. Коли Україна розвиватиметься за моделлю народного капіталізму, вона зможе оптимально втілити у життя головні національні економічні інтереси нашої держави, що забезпечать її економічну незалежність. Потрібно якнайшвидше створити альтернативні системи постачання нафти і газу, забезпечивши себе незалежними джерелами енергоресурсів. Новими можливостями задля цього є утворення транспортного коридору, нового шляху постачання каспійської нафти до Європи Баку - Супса. Найважливішим для України є обстоювання національних економічних інтересів у фінансовій, банківський та грошовій площинах. Після введення в Україні власної національної грошової одиниці - гривні ми практично відокремилися від Росії, істотно зменшивши залежність від російської грошової і банківської системи. Сьогодні українська банківська система об‘єднує понад 180 комерційних банків. Третя група національних економічних інтересів України зосереджена у сфері розвитку українського підприємництва, національного малого і середнього бізнесу, приватної власності.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Баликоев В.З. Общая  экономическая теория. – Новосибирск:  Изд-во ЮКЭА, 1998. – 528 с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

3. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528 с.

4. Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478

5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

6. Голиков А.Н. Сборник задач по экономической теории. – Киров: АСА, 1997. – 264 с.

7. Грязнова А.Г. Экономическая теория национальной экономики и мирового хозяйства. – Москва: ЮНИТИ, 1998. – 326 с.

8. Гукасьян Г.М., Бородина Т.С. Экономическая теория. – Москва: ИНФРА-М, 1999. – 151 с.

9. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ:Основи, 1994. – 336 с.

10. Добрынина А.И. Экономическая теория. – Санкт-Петербург: 1999. – 544 с.

11. А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки”К: 1994р ст 34-44.

12. Т.Г Морозова А.В. Пикулькин «Государственное регулированиеэкономики и социальный комплекс» М: 1997 .