Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення (промислові комплекси)

В даний час електроенергетика , як і весь ПЕК України , перебуває  у глибокій кризі .

Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ)

Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) складається з прибуткової  і витратної частин. У прибутковій  частині балансу зафіксовані  такі показники, як видобуток природного палива – вугілля, газу, нафти, торфу, дров (природні ресурси) і виробництво  природних енергетичних ресурсів, які  включають виробництво електро- і теплоенергії на теплових (ТЕС) і  атомних електростанціях (АЕС). Крім того, до цієї частини балансу відносять  нетрадиційні природні енергетичні  ресурси (енергія вітру, сонця, геотермальна, низько-потенціальне тепло та ін.), а  також відбір газу з підземних  сховищ газу, імпорт енергоресурсів та залишок ресурсів на початок року.

Друга частина балансу (витратна) включає споживання енергетичних ресурсів і складається з таких статей витрат:

• перетворення в інші види енергії – електро- і теплоенергію, стиснене повітря і доменне дуття;

• виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати при збереженні, транспортуванні і формуванні держрезерву;

• закачка природного газу в підземні сховища газу;

• експорт;

• залишок у постачальників та споживачів на кінець року.

Особливістю паливно-енергетичного балансу України (ТЕБ – співвідношення видобутку і споживання паливних та енергетичних ресурсів) є висока питома вага вугілля та атомної енергії і незначна гідроенергії і нафти.

 

Металургійний комплекс

Металургійний комплекс об'єднує  підприємства, які послідовно здійснюють видобування, збагачування, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії, виробництво  чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До нього належать також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних  конструкцій з металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова  металургія. Металургійний комплекс об'єднує чорну і кольорову  металургію. Його основна продукція (чорні й кольорові метали) є  сировиною для машинобудування, використовується в будівництві  й на транспорті, а також у виробництві  товарів широкого вжитку для населення. Рівень розвитку металургійного комплексу  визначає економічний потенціал  країни і забезпечує матеріалізацію капіталовкладень в основних фондах.

Чорна металургія.

Чорна металургія — галузь важкої промисловості, підприємства якої охоплюють увесь процес од видобутку  і підготовки сировини, палива, допоміжних матеріалів до випуску прокату з  виробами подальшої переробки. До неї  належать: видобуток, збагачення та агломерація  залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату; виробництво  електроферосплавів; вторинна переробка  чорних металів; коксування вугілля; виробництво  вогнетривів; видобуток допоміжних матеріалів (флюсових вапняків, магнезиту  та ін.); випуск металургійних виробів  виробничого призначення. У цьому  комплексі стрижнем виступає власне металургійна переробка (чавун — сталь — прокат).

Чорна металургія є фундаментом  для розвитку машинобудування. Чорні  метали використовуються в будівництві  та виробництві товарів широкого вжитку для населення.

Чорна металургія виступає важливим районоутворювальним фактором. Металургійні комбінати на основі утилізації різних відходів під час виплавки чавуну і коксування вугілля притягують супутні виробництва. Основними  серед них є: а) теплова електроенергетика, яка використовує доменний газ; б) металомістке машинобудування (виробництво металургійного та гірничого устаткування, важкі  верстати).

Для чорної металургії характерним  є сильно розвинене виробниче  комбінування, зокрема з коксуванням  вугілля.

Основний тип підприємств  чорної металургії — комбінати. Вони бувають: повного циклу (чавун, сталь і прокат); неповного циклу (чавун і сталь, сталь і прокат включно з трубними й метизними заводами, окремо чавун, сталь і прокат); переробної металургії (без виплавляння чавуну); малої металургії (виробництво сталі й прокату на машинобудівних заводах); електрометалургійне виробництво сталі й прокату на машинобудівних заводах.

Комбінати металургії повного  циклу найбільше орієнтуються на сировину і паливо, що на них припадає 85—90 % усіх затрат на виплавляння чавуну, в тому числі майже 50 % — на кокс і 35—40 % — на залізну руду. Важливу  роль відіграє наявність джерел водопостачання і допоміжних матеріалів.

Переробна металургія орієнтується в основному на джерела вторинної  сировини (відходи металургійного виробництва) і на споживання готової продукції. Мала металургія переважає в районах  розвинутого машинобудування.

Феросплави — це сплави заліза з легуючими металами (марганцем, хромом, вольфрамом, кремнієм та ін.). їх виробляють на металургійних підприємствах  повного циклу та електрометалургійним способом. Електрометалургія феросплавів  розмішується в районах дешевої  енергії та ресурсів легуючих металів. Виробництво електросталей розвинуте  в районах, що мають необхідні  джерела енергії та металевого брухту.

Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами.

Кольорова металургія

Кольорова металургія —  галузь промисловості з виробництва  кольорових металів та їх сплавів (алюмінію, магнію, титану, міді, нікелю, кобальту, олова, сурми, ртуті та ін.), рідкісних  і дорогоцінних металів. Супутньою  продукцією кольорової металургії є  хімічні сполуки, мінеральні добрива, будівельні матеріали та ін. За фізичними  властивостями і призначенням кольорові  метали умовно поділяються на 4 групи: 1) основні, до яких належать важкі (мідь, свинець, цинк, олово, нікель), легкі (алюміній, магній, титан, натрій, калій та ін.), малі (вісмут, кадмій, сурма, миш'як, кобальт, ртуть); 2)легуючі (вольфрам, молібден, тантал, ніобій, ванадій); 3) благородні (золото, срібло, платина з платиношами); 4) рідкісні та розсіяні (цирконій, індій, талій, германій, селен та ін.). З огляду на велику різноманітність рудної сировини і технологічних процесів, а також широку номенклатуру продукції кольорова металургія — багатогранна і складна галузь промисловості. На відміну від інших корисних копалин, уміст більшості кольорових і рідкісних металів у рудах украй низький. Для одержання 1 т кольорового металу видобувається й переробляється від сотень до десятків тисяч тонн сировини. Кольорова металургія належить до найбільш енергомістких галузей промисловості. Особливо енергомісткими є електроліз алюмінію (16—18 тис. кВт ∙ год. електроенергії на 1 т алюмінію) і магнію, виробництво титану та ін.

До паливомістких відносять  виробництво нікелю (50—55 т умовного палива на 1 т готової продукції), глинозему з нефелінової сировини, чорнової міді та ін. Роль кольорової металургії в сучасній економіці посилюється  з розвитком електроніки, ядерної  техніки, приладобудівної промисловості, створенням нових конструкційних матеріалів. Відбуваються істотні зміни в  структурі самої галузі: різко  зростає випуск легких і рідкісних  металів, напівпровідників, особливо чистих; спеціальних матеріалів і прецизійних  сплавів. Виробництво більшості  видів кольорових металів багатостадійне, шо сприяє територіальному розриву  стадій (добування, збагачення, виплавка чорнового матеріалу, рафінування).

Виробництво алюмінію, титану, магнію зосереджено в Запоріжжі й базується на дешевій енергії Дніпрогесу і привізній сировині. До джерел електроенергії тяжіють Костянтинівський цинковий завод і Артемівський завод переробки кольорових металів.

Поблизу джерел сировини розміщені  Калуський хіміко-металургійний (виготовлення металевого магнію) і Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (збагачення руд титану).

На імпортній сировині працює Миколаївський глиноземний  завод (глинозем – сировина для виготовлення алюмінію)

Машинобудівна промисловість

Машинобудівна промисловість  – сукупність галузей промисловості, що виготовляють машини й устаткування для всіх галузей і ланок господарства, а також побутову техніку.

Машинобудування відіграє визначальну  роль не лише для багатьох галузей  господарства, але й значною мірою  забезпечує рівень економічного розвитку країни. Особливості галузі: наукоємність, трудомісткість, металомісткість, кооперування.

Машинобудівний комплекс складається з кількох десятків галузей і виробництв.

Важке машинобудування забезпечує різноманітним устаткуванням енергетику, металургійну, хімічну, гірничодобувну і будівельну промисловість. Розміщується в районах, де є метал і споживачі  готової продукції. Найбільшими  центрами важкого машинобудування  є: Краматорськ, Горлівка, Харків, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Маріуполь, а також Київ, Львів, Дрогобич.

Електротехнічна промисловість  випускає продукцію для енергетичних систем: трансформатори, генератори, важке  устаткування для електровозів, кабелі, електродвигуни, високовольтну апаратуру. Центри: Запоріжжя, Харків, Донецьк, Одеса, Київ, Хмельницький, Бердянськ, Полтава, Кам’янець-Подільський

Транспортне машинобудування  включає: локомотивобудування (Луганськ, Харків, Дніпропетровськ); вагонобудування (Дніпродзержинськ, Кременчук, Маріуполь); суднобудування (Миколаїв, Херсон, Київ); автомобілебудування (Кременчук –  вантажні, Запоріжжя – легкові, Львів  – автобуси, Одеса – автокрани, Луцьк – вантожно-пасажирські  малолітражні автомобілі, Мелітополь, Харків – мотори, Київ, Львів, Харків – мотоцикли); літакобудування (Київ, Харків).

Верстатобудування – виробництво  верстатів з числовим програмним управлінням, токарських автоматів, алмазорозточних  верстатів, автоматизованих ліній. Основними центрами верстатобудування  є Харків, Київ, Бердичів, Одеса, Черкаси, Дніпропетровськ, Краматорськ).

Основними центрами приладобудування є Сєверодонецьк, Київ, Харків, Івано-Франківськ, Львів, Суми, Черкаси, Житомир, Луцьк.

Сільськогосподарське машинобудування  розвивається в Харкові, Дніпропетровську, Тернополі, Херсоні, Одесі, Києві, Бердянську, Слов’янську, Умань, Новоград-Волинський, Ніжин, Коломия.

Принципи розміщення підприємств  металургійного комплексу:

- радіотехніка, електроніка,  приладобудування, верстатобудування  тяжіють до промислових центрів,  де є кваліфіковані кадри;

- транспортне машинобудування,  виробництво устаткування для  легкої й поліграфічної промисловості  тяжіють до кваліфікованих кадрів, виробництва металу й енергії;

- сільськогосподарське машинобудування,  виробництво хімічного устаткування, будівельних і дорожніх машин  розміщуються ближче до районів  споживання готової продукції;

- виробництво гірничо-шахтного, металургійного, підйомно-транспортного  устаткування тяжіють до джерел  метало постачання і районів  споживання готової продукції.

Подальший розвиток машинобудування  країни потребує технічного переозброєння, реконструкції, пере спеціалізації  на основі високих технологій світового  рівня та інвестування, створення  сучасних невеликих і середніх заводів  з випуску конкурентоспроможної продукції для світового і  внутрішнього ринків, зокрема товарів  народного споживання.

Хімічна промисловість

Хімічна промисловість –  комплексна галузь промисловості, яка  забезпечує всі галузі господарства хімічними технологічними матеріалами  та виробляє товари масового споживання.

Значення хімічної промисловості  надзвичайно велике. Вона зумовлює науково-технічний прогрес інших  галузей, може створювати нові матеріали  з наперед заданими властивостями, сприяє найбільш повній переробці відходів інших галузей господарства, виготовляє товари народного споживання.

Сировиною для хімічної промисловості  є: кам'яне і буре вугілля, нафта, кам'яна і калійна сіль, фосфорити, крейда, вапняки, сірка; відходи чорної і кольорової металургії, харчової промисловості, лісопромислового комплексу.

У структурі хімічної промисловості  виділяють:

1) гірничо-хімічну промисловість;

2) основну хімію;

3) хімію органічного синтезу;

4) лакофарбову промисловість;

5) хіміко-фармацевтичну промисловість.

Підприємства гірничо-хімічної промисловості розміщуються в районах  видобутку корисних копалин. Сірку  видобувають у Новому Роздолі, Немирові (Львівська область), кам'яну (кухонну) сіль – у Слов’янську, Артемівську (Донецька обл.) і в Криму (Сиваська затока), калійну сіль – у Калуші (Івано-Франківська область) і Стебнику (Львівська обл.).

Основна хімія – це галузь хімічної промисловості, що включає  коксохімічне виробництво, виробництво  мінеральних добрив, кислот, соди.

Коксохімічна промисловість  є базою для розвитку великої  кількості супутніх і допоміжних підприємств, що переробляють доменні  й коксові гази, феноли, смоли  тощо.

Виробництво азотних добрив розміщується поруч з коксохімічними підприємствами (Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Горлівка) або тяжіє до споживача (Черкаси, Рівне, Одеса).

Виробництво калійних добрив розміщено поблизу родовищ сировини (Калуш, Стебник).

Підприємства, що виробляють фосфорні добрива, працюють на імпортній (Вінниця, Одеса, Суми) та місцевій (Костянтинівна) сировині.

Виробництво сірчаної кислоти  має значну сировинну базу і розміщено  у Костянтинівні, Калуші, Первомайському.

Виробництво соди розміщується поблизу родовищ, оскільки це дуже матеріаломістка  галузь. Основні центри – Слов’янськ, Лисичанськ, Красноперекопськ.

Промисловість органічного  синтезу розвинена в Донбасі (Лисичанськ, Сєверодонецьк, Горлівка) і на Наддніпрянщині (Дніпродзержинськ, Запоріжжя). Виробництво  полімерних матеріалів базується на використанні продуктів нафтопереробної, газової, коксохімічної промисловості (Донецьк, Запоріжжя, Луцьк – виробництво  синтетичних смол і пластмас; Київ, Черкаси, Чернігів – виробництво  хімічних волокон). Частина виробництва  базується на використанні хімічної сировини, що потрапляє продуктопроводами  Росії.

Високого рівня розвитку в Україні досягли лакофарбова  промисловість (центри – Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків), виробництво синтетичних  барвників (Рубіжне, Красноперекопськ.

На базі нафтопереробної  і газової промисловості розвивається нафтохімічна (Бердянськ, Кременчук, Херсон) і гумово-азбестова (Дніпропетровськ, Біла Церква) промисловість.

Все більшого значення в  Україні набувають виробництво  синтетичних миючих засобів, фармацевтика. Ці галузі належать до наукоємних, тому їхні виробництва розміщені у  великих містах – Донецьку, Дніпропетровську, Києві, Запоріжжі, Одесі.