Міжнародна економіка

Світове господарство — це сукупність національних економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин

Світове господарство має певну  структуру. Вона формувалась протягом багатьох століть. У сучасних умовах ця структура достатньо складна  й характеризується наявністю цілої  низки суперечностей, що притаманні міжнародним економічним відносинам. Як найважливіші структурні елементи світового господарства слід виділити національні економіки країн  світової співдружності. Вони відрізняються  одна від одної цілою низкою особливостей, але визначальною ознакою їх групування є рівень економічного розвитку. За цією ознакою виділяють три великі групи країн: високорозвинені країни; країни, що розвиваються, і, нарешті, країни з перехідною економікою.

 

До першої групи належать країни, які мають високий рівень розвитку економіки, а відтак, і значні досягнення в соціальному розвитку. їх характеризує потужний динамізм у розвитку продуктивних сил, інтенсивний тип відтворення, висока якість і стандарти життя  населення. Найбільш узагальненим критерієм  належності країн до цієї групи є  значний обсяг (більше 12тис. дол. СІНА) виробництва ВВП на душу населення. До цієї групи належить відносно невелика (близько 30) кількість країн. Більшість  з них входить в об'єднання  країн, яке має назву "Організація  економічного співробітництва й  розвитку" (ОЕСР). Це надзвичайно  потужний елемент світового господарства. Достатньо зазначити, що на початку XXI ст на них припадає більше половини усього ВВП і більша частина світового торговельного обороту.

 

Другу групу країн представляють  країни, що розвиваються. їх часто ще називають слаборозвиненими, і це достатньо точне визначення рівня  розвитку їх економіки. Але ця велика за кількістю група країн (їх більше 120) досить неоднорідна. Так, сюди входять  країни, які характеризуються зовні  сучасною структурою економіки, значним  виробництвом ВВП у розрахунку на душу населення. До них належать країни Перської затоки та деякі країни Латинської Америки. Проте в цих країнах  зберігається багатоукладність економіки, часто їх характеризує великий рівень безробіття і наявність гострих  соціальних суперечностей.

 

До цієї групи входять і ті країни, які є малорозвиненими. їх ознакою є монокультурна економіка  й високий рівень бідності та безробіття. Ці країни, як правило, не мають достатньої кількості ресурсів для забезпечення свого існування, часто їм притаманні: високий рівень захворюваності і  смертності, незначний термін тривалості життя, зубожіння і голод. Сьогодні таких країн налічується до 50, і розташовані вони здебільшого (32 країни) у Тропічній Африці, а  також в Океанії, Латинській Америці  та Азії.

 

Суб'єктом світового господарства є і країни з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють складний перехід від планової, адміністративно-командної  економіки до ринкової. До них належать усі колишні республіки СРСР, а також країни, які раніше входили до соціалістичного табору (Угорщина, Чехія, Болгарія й інші країни

 

Центральної і Східної Європи), а також азіатські країни, як-то Китай, В'єтнам та Монголія. Це досить потужна група країн, частка яких у світовому ВВП наближається до 20 %, але вони ще мають не дуже розвинуту  економіку, яку характеризують застарілі  технології, низький рівень продуктивності праці, малосучасні способи організації виробництва тощо.

 

Загальну структуру світового  господарства, як вона подана окремими групами країн, характеризує надзвичайно  велика нерівномірність економічного розвитку. Достатньо сказати, що такі три країни, як СІНА, Японія та Німеччина, у яких проживає всього близько 10 % населення  планети, акумулюють половину світового  доходу. Така нерівномірність розвитку країн веде до виникнення гострих  глобальних суперечностей, робить процес функціонування світового господарства дуже далеким від бажаного ідеалу. Унаслідок цього міжнародні економічні відносини характеризуються наявністю  складної ієрархієї гострих суперечностей.

 

"Голландська хвороба" (ГБ) - негативний  ефект, що надається зміцненням  реального курсу національної  валюти на економічний розвиток  в результаті буму в окремому  секторі економіки. Теоретично  причина буму не має значення, але на практиці ефект як  правило пов'язаний з відкриттям  родовищ корисних копалин або  зростанням цін на експорт  видобувних галузей [1] [2].

 

 Цей ефект отримав свою  назву після відкриття Голландією  родовищ природного газу в  1959 р. Зростання експорту газу  привів до збільшення інфляції  та безробіття, падіння експорту  продукції обробної промисловості  і темпів зростання доходів  в 70-х рр.. Зростання цін на  нафту в середині 70-х і початку  80-х рр.. викликав подібний ефект  в Саудівській Аравії, Нігерії,  Мексиці. 

 

 Збільшення експортних доходів  у результаті шоку у видобувному  секторі економіки веде до  додаткового припливу іноземної  валюти в країну. У результаті  номінальний курс національної  валюти зростає, а іноземної  - падає. Таким чином, реальний  курс зростає, що означає зміцнення  національної валюти. Крім того, різке зростання доходів створює  додатковий попит як на обмінювані, так і на необменіваемие блага. Оскільки обмінювані блага беруть участь у міжнародній конкуренції, їх внутрішня ціна приймається фіксованою на рівні світової (за умови, що країна є маленькою щодо світової економіки). Тому додатковий попит не впливає на ціну обмінюваних благ. Однак ціна необменіваемих благ визначається рівновагою на внутрішньому ринку (рівністю попиту та пропозиції). Тому різке збільшення попиту на них веде до зростання цін. Результатом цих процесів є зростання інфляції і ще більшого зміцнення реального курсу.

 

 Реальне подорожчання національної  валюти знижує конкурентоспроможність  відкритого сектора (tradable, що конкурує з зовнішніми виробниками). У результаті скорочується випуск і експорт обробних галузей, що може призвести до зростання безробіття, збільшується імпорт, знижується чистий експорт і, в кінцевому підсумку, валовий внутрішній продукт.

 

 Однак доходи сервісного  сектора, не конкурує з зовнішніми  виробниками (виробляє необменіваемие блага), унаслідок зростання попиту також зростають і він починає рости [3]. Цей ефект може якийсь час підтримувати зростання ВВП, маскуючи скорочення виробництва в обробних галузях. Це означає, що одним з наслідків ГБ може служити значна диференціація сприятливості економічних умов для різних секторів. Розвиток сервісного сектора на тлі занепаду відкритого сектора служить одним з ознак ГБ. [4]

 

 У довгостроковій перспективі  "голландська хвороба" призводить  до переміщення ресурсів з  обробного сектора до сировинного  та сервісний, які створюють  меншу величину доданої вартості. Крім того, тривала залежність економіки від експорту природних ресурсів послаблює стимули для розвитку обробних галузей і створення нових технологій.

 

 У першу чергу деградують  і втрачає позиції найбільш  динамічні наукоємні галузі. Це  пов'язано з необхідністю для  них постійних масштабних інвестицій  в оновлення технологій і продукції.  Падіння рентабельності внаслідок  зростання курсу національної  валюти веде до скорочення  інвестицій, технологічного відставання,  і виходу з ринку. Традиційні  галузі, що не потребують гостро  в оновленні технологій, можуть  протриматися значно довше. [4]

 

 Отже, приплив капіталу в  країну збільшує споживчий попит,  проте відчуває тиск голландської  хвороби промисловість не встигає  за ростом доходів, що посилює  інфляцію. При тому, що саме технічний  прогрес, а не накопичення факторів  виробництва, є джерелом довгострокового  зростання.

 

В операціях світового фінансового  ринку, беруть участь національні валютні, кредитні й фондові ринки, які  тісно переплітаються з аналогічними світовими ринками. При цьому  на основі величезних національних ринків, що виконують міжнародні операції, склалися світові фінансові центри: Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франк-фурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг, Багамські Острови, Панама, Бахрейн та ін. У цих центрах зосереджені міжнародні банки, банківські консорціуми, фондові біржі, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні операції, а також операції з цінними паперами й золотом.

 

Світові фінансові центри виникають  у тих країнах, де:

§ стале валютно-економічне становище;

§ існує розвинута кредитна система  і добре організована біржа;

§ помірне оподаткування;

§ пільгове валютне законодавство, яке дозволяє доступ іноземних позичальників  і цінних паперів до біржового  котирування;

§ зручне географічне становище:

§ відносна стабільність політичного  режиму;

§ наявна стандартизація і високий  ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання найновіших ЕОМ.

Найвпливовішими світовими фінансовими: центрами є Лондон, Нью-Йорк, Токіо [ЗО, с. 96-106; 47, с. 281-287; 92, с, 227-266].

Особливістю Нью-Йорку як фінансового  центру є те, що він є тільки іноземним  ринком капіталу і основним першоджерелом  євродоларів. Головне місце серед  складових цього фінансового  центру має ринок банківських  кредитів. Міжнародна діяльність великих  американських банків пов'язана  не тільки з кредитними операціями, а й із інвестиційними. Вони пропонують своїм клієнтам різноманітні операції з цінними паперами, розміщують цінні  папери на первинному ринку, діють як брокери на вторинному ринку.

 

Ефективність нью-йоркського ринку  капіталу досягається за рахунок  випуску нових облігацій внутрішніми  фінансовими інститутами за більш  низькою ціною порівняно з  іншими іноземними ринками.

 

 

Валютний ринок розвинутий слабо, але за такими показниками, як "обсяг  обороту", "кількість валют, що обертаються" він вважається найбільшим у світі центром по торгівлі валютою.

 

Важливе місце посідає ринок  цінних паперів, який зв'язує американські фінансові ринки з міжнародними фінансовими ринками. На Нью-Йорській фондовій біржі обертаються акції 2768 компаній із загальною вартістю 19,8 трлн дол. У 2004 р. щоденний обсяг торгів складав 46,1 блн дол. [ ]. На цьому ринку представлено великий вибір фінансових інструментів: акції, облігації, акції пайових фондів, депозитарні розписки, боргові папери, що конвертуються, індекс-акції, форварди, свопи, варанти тощо.

 

Ринок цінних паперів Нью-Йорка, як і загальний фондовий ринок США, привабливий для інвесторів усього світу відсутністю оподаткування  для нерезидентів США. Там, де резидент заплатить 35%, нерезидент не заплатить  нічого. Найбільш суттєвою характеристикою  фондового ринку є налагоджуваний механізм регулюючого законодавства. Він найефективніший та найжорсткіший  у світі. Інвестиційні компанії, фонди  постійно контролюються з боку організацій, які видають ліцензії. Ринок золота значної ролі не відіграє.

 

Лондон - це фінансовий центр Європи. Він є найбільшим у світі національним фінансовим центром з однаково добре  розвинутими ринками короткострокових кредитів і довготермінових позик, потужною біржею, високо поставленим  страхуванням і фрахтовою справою  та ін.

 

Для Лондона характерне домінування  власне міжнародних складових над  національними. Основою його фінансової могутності є не національний, а  міжнародний валютний ринок і  ринок позичкових капіталів. Однією з особливостей вважається здатність  банків, бірж, вексельних маклерів швидко реагувати на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації. Лондон в  якості світового фінансового центру виділяють чотири ринки: золота, валют, коротко- і середньострокового кредитування, страхування.

 

Ринок золота діє з 1919 p., що стало  наслідком демонетизації золота. Золото отримало властивість бути переважно  звичайним товаром з ціною, яка  виражається в кредитно-паперових  грошах.

 

Лондонський валютний ринок найбільший у світі. Через його валютну біржу  проходить 30% усіх контрактів з валютою, а обсяг валютних угод становить  близько 1 ООО млрд дол. на день.

 

Перетворенню Лондона на провідний  світовий валютний ринок сприяла  максимальна свобода валютних операцій. Обмеження такої свободи в  інших світових фінансових центрах  не дозволило валютним ринкам розвинутись  до конкурентного рівня.

 

Ринок банківських кредитів займає провідне місце в світі. У Лондоні  розташована велика кількість іноземних  банків, а англійські банки мають  широку мережу своїх закордонних  філій. Завдяки концентрації великих  банків світу в Лондоні, цей фінансовий центр став головним з кредитних  операцій, де позичальники можуть отримувати будь-які суми. Основним позичальником  лондонського міжнародного кредитного ринку є Велика Британія. Англійські фірми та компанії одержують від  американських банків у Лондоні  в 4 рази більше іноземної валюти, ніж  від клірингових англійських  банків. Орієнтація лондонського міжнародного кредитного ринку на потреби Великої  Британії зумовлює його спеціалізацію  в галузі переважно коротко- і середньострокового кредитування. У сфері міжнародної торгівлі цінними паперами Лондон успішно конкурує з іншими ринками. Цьому сприяло перетворення в 1986 р. Лондонської фондової біржі в Міжнародну фондову біржу, оснащену цілком комп'ютеризованою електронною системою біржових котирувань. Фондова біржа Лондона в міжнародній сфері відіграє роль котирувального центру.

 

Лондонська фондова біржа - найінтернаціональніша фондова біржа у світі щодо кількості торгуючих на неї іноземних компаній: більше 445 міжнародних компаній із 63 країн мають лістинг у Лондоні. Біржа включає декілька ринків: ринок урядових цінних паперів, ринок акцій та облігацій місцевих фірм і компаній, ринок іноземних паперів, ринок південноафриканських золотопромислових компаній та ін.