Національна безпека Японії

 

 

 

 

 

 

Доповідь

з дисципліни «економічна безпека»

                                        на тему:

                                     «Національна безпека Японії»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН:

1.Причини залучення іноземних  інвестицій.

2. Пріоритетні завдання  залучення інвестицій в українську  економіку. 

3.Пріоритетні інвестиційні  сфери і галузі економіки України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як показує світова практика, країни-імпортери іноземного капіталу зацікавлені у залученні іноземних інвестицій в основному з таких причин, як:

• Загальна нестача коштів для фінансування економічного розвитку країни, подолання дефіциту платіжного балансу. Така аргументація здебільшого характерна для найменш розвинутих країн.
• Недосконалість регіональної структури господарства; недостатньо високий технологічний рівень виробництва, що негативно позначається на конкурентноздатності продукції; високий рівень безробіття тощо. Для вирішення цих проблем іноземні інвестиції залучають переважно середньо-та високо розвинуті країни.
• Необхідність для нормальної співпраці держав вироблення основ взаємності у вигляді торгових, політичних та інвестиційних поступок, що є результатом договорів про економічне співробітництво з іншими державами, або умов при вступі до різних міжнародних організацій. Складаючи угоди про економічне співробітництво з іншими державами або вступаючи до міжнародних організацій, учасники угоди часто змушені лібералізувати доступ іноземних інвестицій в національну економіку.

На нинішньому етапі розвитку української економіки імпорт інвестицій у країну зумовлений першими двома причинами. При подальшому входженні України у світове співтовариство, а також стабілізації її господарського стану і відповідному зростанні зацікавленості іноземного інвестиційного капіталу на неї буде чинитися все більший тиск з метою лібералізації умов залучення іноземних інвестицій. Проте в умовах більшої, порівняно з країнами "далекого зарубіжжя", взаємозалежності української та російської економік (особливо української економіки від російського паливно-енергетичного комплексу) Україна вже зараз відчуває певний тиск з боку РФ у питанні лібералізації участі російських господарюючих суб’єктів в українських приватизаційних процесах. Дана обставина поширює на Україну в рамках її відносин з Росією і третю вищеназвану причину імпорту капіталу.

Залучаючи іноземні інвестиції, Україна має змогу спрямовувати їх на вирішення, зокрема, таких питань, як:

• модернізація діючих або створення нових підприємств для структурної перебудови економіки держави, для виробництва продукції, яка зараз не випускається або випускається у недостатній для потреб внутрішнього ринку кількості;
• створення нових експорто-орієнтованих та імпортозамінюючих виробництв;
• створення нових господарюючих суб’єктів для розвитку конкуренції ;
• прискорене освоєння нових родовищ корисних копалин як для внутрішнього споживання, так і для розширення експортного потенціалу;
• прискорений розвиток менш розвинутих територій;
• створення структур з іноземною участю для використання закордонного досвіду в галузі консалтінгу, маркетингу, підготовки кадрів тощо.

 

При експорті прямих інвестицій інвестори керуються переважно одним із наступних міркувань:

• Основна частина прямих капіталовкладень за кордоном призначається для організації виробництва товарів і послуг на місці, виходячи, як правило, з того, що:
• ввезення деяких товарів або послуг до іноземної держави є неможливим або утрудненим через різні обмеження (таможні тарифи, квоти) або тому, що єдиною можливістю їх продажу є їх виробництво на місці;
• хоча торгівля з іншою країною ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів і послуг на місці є більш дешевим, ефективним засобом обслуговування цього закордонного ринку (типовий приклад - складання на СП "АвтоЗАЗ-Деу" південнокорейських автомобілів, а на ряді українських підприємств - російських "Газелей" та "Волг", технічне обслуговування машин та устаткування тощо);
• у країні прикладання підприємницького капіталу можна налагодити найбільш дешеве виробництво товарів і послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи і ринок країни походження інвестицій;
• для деяких видів продукції, особливо технічно складних, важливими є післяпродажне обслуговування, консультаційні та інші послуги, які потребують постійної присутності виробника на ринку.

Значна частина прямих інвестицій здійснюється з техніко-економічних причин і націлена на створення за кордоном власної інфраструктури сучасних зовнішньоекономічних зв’язків (складів, транспортних підприємств, банків, страхових компаній тощо), тобто іншими словами - товаро- та послугопровідної мережі переважно для збуту товарів та послуг, вироблених у країні-експортері.

Частина інвестицій вивозиться в рамках "втечі" капіталу, який "тікає" (в тому числі з розвинутих країн із стабільною економікою і низькими податками) в ті країни, де податки нижче і де більше можливості приховати незаконно нажиті кошти. Найхарактернішою є "втеча" капіталу із країн з нестабільним економічним, соціальним і політичним життям, високими податками та інфляцією, жорсткими обмеженнями господарської діяльності, а також з високим рівнем економічної злочинності.

Офіційно визначеними пріоритетними завданнями для іноземного інвестування економіки України є:

• виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя, культури споживання;
• структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури на основі технологічного оновлення виробництва;
• подолання залежності України від імпорту;
• створення ринкової інфраструктури для більш ефективного просування товарів до споживачів;
• реабілітація забруднених радіонуклідами територій.

Реалізація цих завдань переважно на технологічно - інноваційній основі може бути здійснена через залучення іноземних інвестицій до таких пріоритетних сфер і галузей економіки України, як:

• Високотехнологічні наукоємні галузі - літако -, судно - і машинобудування; виробництво надміцних матеріалів, кераміки; електрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології;
• Паливно-енергетичний комплекс ;
• Агропромисловий комплекс (харчова та переробна промисловості, селекція і захист рослин);
• Гірничовидобувна та металургійна галузі (видобуток урану та вугілля, виробництво кольорових металів, сталі, прокат чорних металів, порошкова металургія);
• Хімічна промисловість;
• Конверсія;
• Легка промисловість;
• Транспортно-комунікаційна інфраструктура (автомобільні шляхи сполучення, транзитні перевезення);
• Будівельна галузь та промисловість будівельних матеріалів;
• Переробка покладів декоративного каменю (виробництво плитки облицювальної);
• Туризм;
• Курортно-рекреаційна галузь.
• Екологічна сфера.

 

При визначенні регіональних пріоритетів розвитку іноземної інвестиційної діяльності домінуючим фактором для України є нерівномірність територіального розміщення економічного потенціалу держави (на Донецьку, Дніпропетровську, Київську, Харківську і Луганську області припадає близько 50% національного доходу, а на інші - в середньому лише по 2-3%). Це спричиняє суттєві соціально-економічні диспропорції, які можуть негативно вплинути на безпеку держави. В той же час є всі підстави стверджувати, що практично всі західні регіони України поки що не використовують свій наявний потенціал у таких пріоритетних для країни сферах, як транспортно-комунікаційна інфраструктура, міжнародний туризм тощо. А такі області, як Львівська, Волинська, Закарпатська і Чернівецька мають найкращі умови для розвитку регіональних форм інтернаціоналізації (прикордонна торгівля, створення вільних економічних зон тощо). Позитивним фактором для поліпшення інвестиційної ситуації в західній частині України може стати будівництво мережі міжнародних транспортних коридорів (згідно з програмою створення та функціонування мережі міжнародних транспортних коридорів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. № 346) та виконання робіт з реконструкції Львова, пов'язаних з його перетворенням в "західну вітрину" України.

Одним з основних принципів державного регулювання іноземного інвестування у контексті структурної перебудови економіки України має бути дотримання балансу галузевих та регіональних пріоритетів залучення іноземних інвестицій. Тому з огляду на даний принцип пріоритетні вектори регіонального розподілу іноземного інвестування повинні бути спрямовані у бік регіонів Західної та Південної України.

Розрахунки показують, що на ці пріоритетні для іноземного інвестування регіони держави припадало понад половину (55%) всього обсягу інвестицій до України. Таким чином, співвідношення між визначеними вище галузевими та регіональними українськими пріоритетами іноземного інвестування економіки України за ступенем їх збігу з напрямами російського інвестування на початку 1999 р. склалося на користь перших. В той же час, участь інвесторів у будівництві транспортних коридорів, мережа яких проходить переважно територією Західної України, сприяла б вирішенню такої важливої для цього регіону проблеми, як зайнятість населення.

Соціально-економічному розвитку південного та західного регіонів України, що мають значний туристично-рекреаційний потенціал, сприяло б також вкладання інвестицій у туризм на цих територіях.

Українськими нормативно-правовими актами передбачені наступні форми здійснення іноземних інвестицій:

1. Створення спільних підприємств з різною часткою іноземної участі або придбання частки вже діючих підприємств;

2. Створення підприємств, що цілком належать іноземному капіталу, або придбання у повну власність діючих підприємств;

3. Придбання нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді цінних паперів (акцій, облігацій тощо);

4. Придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

5. Співробітництво з іноземними інвесторами на підставі договору (контракту) із суб'єктами господарської діяльності України без створення юридичної особи (наприклад на основі договору про виробничу кооперацію, спільне виробництво якоїсь продукції тощо);

6. Інші форми, що не заборонені законами України.

 

Вкладання іноземного підприємницького капіталу у вигляді прямих інвестицій може бути здійснено у 1-4-ій із вказаних вище форм залучення іноземних інвестицій. Співробітництво у п'ятій формі (на підставі договору у формі міжнародної кооперації) спрямовано, в першу чергу, на залучення передових закордонних технологій або отримання деяких видів обладнання, які потім будуть оплачені поставками комплектуючих. В окремих випадках співробітництва з іноземними інвесторами на підставі договору також може бути створена спільна власність (наприклад, коли за умовами договору іноземному партнеру передається пакет акцій як плата за надання у використання обладнання, нових технологій тощо).

Статистичні дані свідчать, що переважною формою здійснення прямих інвестицій в українську економіку є створення спільних підприємств (СП). Так, на початок 1999 р. 72% всіх російських інвестицій в Україну (134,9 млн. дол. США) було вкладено у СП. Таке інвестиційне співробітництво у формі СП для української сторони має дві переваги. По-перше, залучаються нові матеріальні і фінансові ресурси, які входять до складу основних фондів підприємства і безпосередньо не потребують оплати. По-друге, об’єднання інтересів партнерів підвищує їх зацікавленість у вдосконаленні виробництва, здобутті ринків.

Але СП мають і негативні сторони. Якщо українські підприємці-учасники спільного підприємства частково втрачають контроль над ним, суттєва частина доходу стає власністю іноземного партнера і буде сплачуватися йому постійно пропорційно до його частки у статутному фонді СП. Тому, у випадку необхідності збереження повного контролю над підприємством українською стороною (що особливо важливо при інвестиційному співробітництві на підприємствах ВПК, стратегічно важливих для економіки держави підприємствах та на державних підприємствах з незмінністю форМИ власності) інвестиційне співробітництво з інвесторами може здійснюватись на підставі договору.

Сьогодні при інвестиційному співробітництві на рівні підприємств необхідно виходити з того, що більшість українських підприємств практично не мають власної валюти, а вільні кошти для її купівлі на біржі теж обмежені. В цьому випадку перевіреною формою довготривалого співробітництва з російським партнером для залучення передової технології може бути співпраця саме на основі договору (контракту). Ці договори передбачають, як правило, передачу протягом стартового періоду більш сильним партнером по кооперації (ліцензіаром) менш сильному (ліценціату) своїх технологій і технологічного обладнання, яких бракує ліцензіату, а також своїх прав на використання промислової власності. За все це ліцензіат поставляє ліцензіару вироблену ним проміжну, а потім і готову кооперовану продукцію. Організується співробітництво також по лінії збуту і післяпродажного сервісу продукції.