Інноваційна політика країн ЄС

Інноваційна політика країн ЄС

 

Виконав студент 4 курсу

Економіко-правового факультету

Спеціальності “Міжнародна економіка” Кетков О.Л.

 

Успішному розвитку національної інноваційної системи сприяють наступні фактори:

• послідовна і довгострокова інноваційна політика держави з чітко сформульованими цілями і завданнями;

• раціональне використання наявного інноваційного потенціалу в якості фундаменту для будівництва інноваційної економіки і реалізації інноваційної політики;

• систематичні зусилля з налагодження і зміцнення співробітництва між приватним дослідницьким і навчальним секторами;

• виявлення і цільова підтримка важливих для інноваційно-технологічного потенціалу напрямків, недостатньо швидко розвиваються або не розвиваються самостійно;

• охоплення якомога більшого обсягу потенційно інноваційних фірм допомогою надання їм державної підтримки;

• розвинені програми комерціалізації інновацій, що створюються і заимствуемых технологій;

• розумне залучення іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій;

• наявність розвиненого законодавства в області інтелектуальної власності;

• систематичне вивчення та впровадження кращого міжнародного досвіду.

До факторів, що перешкоджають розвитку інноваційних систем, зокрема, можна віднести наступні:

• низька частка бізнесу у фінансуванні НДДКР (Франція, Швеція, Нідерланди);

• слабке залучення малого бізнесу в інноваційну діяльність (Франція, Швеція, Нідерланди,);

• «витік мізків» (Франція, Німеччина);

• територіальні диспропорції в розвитку (Німеччина, Франція);

• швидке старіння населення (країни Європейського союзу);

• високі витрати на військово-промисловий комплекс (Швеція);• нерозвинені ринки венчурного капіталу (Данія, Німеччина);

• проблеми комерціалізації інновацій ( Німеччина);

 

Кілька компонентів державної інноваційної політики, які, як правило, використовуються для розвитку національної інноваційної системи:

• створення спеціальних організацій і органів, відповідальних за визначення і реалізацію інноваційної політики (майже всі країни);

• активна взаємодія з іншими країнами в частині обміну технологіями (всі країни);

• створення інноваційних кластерів (Франція, Німеччина);

• здійснення основних інновацій у великих транснаціональних корпораціях (Швеція, Франція, Нідерланди);

• забезпечення безкоштовної освіти (Німеччина, Норвегія);

• використання інноваційних ваучерів» (Нідерланди, Великобританія, Німеччина);

• значне пряме бюджетне фінансування НДДКР в різних формах.

Перелік і зміст програм інноваційної політики в окремих країнах Європи

 

Країни	Програми	Зміст
ВЕЛИКО-БРИТАНІЯ	«Інноваційна нація», 2008 р.	Програма спрямована на створення найбільш привабливих у світі умов для інноваційного бізнесу і державних послуг
	Small Business Research Initiative	Програма надає фінансування на критичних етапах розробки продукту на конкурсній основі
	Train to Gain, 2006 р.	Програма допомагає роботодавцям визначити, фахівці якого рівня кваліфікації і з якої області їм потрібні. До грудня 2007 року понад 72 000 роботодавців вступили у взаємодію з програмою, більше третини мільйона учнів розпочали навчання.
	Leadership and Management programme	Фінансується урядом, програма з підвищення кваліфікації директорів і менеджерів.

 

НІМЕЧЧИНА	Програми підвищення кваліфікації та консультування	Надання навчально-методичної підтримки малим інноваційним компаніям
	Програми приватно-державного партнерства у науково-дослідній сфері	Стимулювання вкладень приватним сектором коштів у НДДКР

ІРЛАНДІЯ	START	Програма спрямована на забезпечення доступу до інформації та навчання для стартапів
	Skillnets	Програма передбачає підвищення рівня професіоналізму менеджменту малих та середній підприємств
	Industry-Led Networks Pilot programme	Програма надає підтримку галузевих мереж, що сприяють співробітництву в деяких областях

 

НІДЕРЛАНДИ

Кластерна програма «Пункт перший: нанотехнології і вбудовані системи»

Місія програми полягає в реалізації потенціалу країни в напрямку створення екосистеми наноелектроніки світового рівня і створення академічної, промислової та інституційної інфраструктури, здатної перевершити кращі світові аналоги.

 

БЕЛЬГІЯ

«Група високого рівня 3%» (High Level Group 3% / Haut conseil 3%)

Підтримка розвитку інноваційної системи на федеральному рівні

 

ФІНЛЯНДІЯ	Програма OSKE (The Centre Expertise Program)	Створення системи управління інноваційними процесами та розвиток регіональної спеціалізації
	Фонд «Sitra»	Інвестиції в біотехнології

 

ШВЕЦІЯ	Програма «The Innovation Bridge»	Підтримка комерціалізації результатів наукових досліджень
	ALMI Business Partner	Підтримка створення інноваційних компаній

ІСПАНІЯ	Державна стратегія інновацій	1 етап (2010-2015 рр..) - рішення існуючих  проблем з інноваційним розвитком  у відповідності з науковим  та економічним можливостям. 2 етап (2016-2020 рр.) - конвергенція з країнами-лідерами в інноваціях.
	INNPACTO	Спільне фінансування державою та приватним сектором інноваційних проектів
	INNPLANTA INNOCAMPUS	Створення і поліпшення інфраструктури технологічних парків та внз та сприяння у трансфері технологій
	Програма підтримки та стимулювання діяльності у сфері досліджень, розробок та інновацій «Ingenio 2010»	Активізація та об'єднання зусиль державних органів, приватних компаній, університетів та інших структур, які мають відношення до дослідницької роботи.

 

ФРАНЦІЯ	Державний план стимулювання патентування винаходів вітчизняними фірмами	Скорочення диспропорції між кількістю національних та іноземних заявників шляхом удосконалювання патентної системи, зниження патентних мит і надання допомоги своїм компаніям при здійсненні патентної процедури
	Програма РМЕ	Стимулювання приватних інвестицій у науку, поліпшення взаємодії між учасниками інноваційного процесу та підтримка розвитку малих і середніх підприємств

 

НОРВЕГІЯ

Програма OG21 (Oil and Gas in the 21st Century)

Програма спрямована на забезпечення взаємодії представників університетів, науково-дослідних інститутів, постачальників, нафтових компаній і членів уряду.

 

ШВЕЙЦАРІЯ

Програма «інноваційних чеків» на період кризу

Підтримка інноваційних розробок, бюджет яких незначний, малим і середнім підприємцям

Ретроспектива інноваційного розвитку ЄС

 

Причина: відставання Західної Європи від двох технологічних центрів – США і Японії

 

14 січня 1974 p. - Рада міністрів ЄС ухвалила рішення щодо координації окремих національних науково-дослідних політик і про визначення заходів у галузі науки й технологій.

 

1985 p. - меморандум Комісії ЄС «До технологічного співтовариства» і документ «Здійснення меморандуму Комісії про європейське технологічне співтовариство» -  концептуальне й правове формування науково-технологічної політики ЄС

 

1990-ті рр. -  відзначені значні успіхи в багатьох галузях й здійснено черговий прорив у процесі інтеграційної розбудови: держави-учасники Європейського співтовариства прийняли нову стратегію європейської інтеграції, відображену в Договорі про Європейський Союз, підписаному в Маастріхті (1992 р.) і доповненому в Амстердамському (1997 р.) і Ніцському (2000 р.) Договорах, а також у ряді документів Європейського Союзу, що визначили принципи й умови подальшого його розширення.

 

2000 р. - Євросоюз узяв курс на створення конкурентоспроможної інноваційної економіки на саміті ЄС, що відбувся в у Лісабоні й де була оголошена мета розбудови найбільш конкурентоспроможної й динамічної економіки, заснованої на знаннях. Пріоритетними напрямами діяльності ЄС стали три галузі: науково- технологічна, інноваційна та освітня.

Ключові механізми реалізації інноваційної політики ЄС - рамкові програми

Сфера дії рамкових програм лежить між фундаментальною наукою й комерційними розробками, що являють собою сполучну ланку в ланцюгу НДДКР.

Так, у першій програмі та наступних трьох головною була ідея про подолання технологічного відставання Європи. П’ята програма (1998–2002 pp.) мала виражений акцент на підвищення інноваційності європейської економіки й у деяких соціальних проблемах. Шоста рамкова програма (2002–2006 pp.) проголошувала своїм основним пріоритетом реалізацію Європейської науково-дослідної зони, метою якої було створення найбільш динамічної й конкурентоспроможної інтелектуальної економіки в Європі. Пріоритети: створення інформаційного суспільства; нанотехнології й нанонауки, багатофункціональні матеріали, нові устрої та виробничі процеси; якість і безпека продуктів харчування; захист навколишнього середовища й створення екосистем; населення великих міст і проблеми управління в суспільстві, заснованому на знаннях.

У 2007 р. ЄС прийняв Сьому рамкову програму щодо науково-дослідного, технологічного розвитку й демонстраційної діяльності (2007– 2013 pp.), що була наступним кроком на шляху створення єдиного європейського наукового простору (ЄНП). Відмінності: ретельна підготовка й тривалі консультації з громадськістю, з підприємцями (мікропідприємства, ТНК). Особливе місце займали онлайн-консультації. Фінансування Сьомої програми було набагато вагомішим (54,582 млрд евро), ніж попередніх програм.

Сучасний інноваційний розвиток ЄС

 

Причина: високі цілі досягти не вдалося під час реалізації Лісабонського договору, рамкових програм НДДКР, довгострокової програми сприяння МСП, рамкової програми стимулювання конкурентоспроможності й інновацій (СІР), програми використання структурних та інтеграційних фондів і ряду інших ініціатив

 

У березні 2010 р. було схвалено нову європейську стратегію економічного розвитку на найближчі 10 років –

«Європа 2020: стратегія розумного, стійкого й всеосяжного зростання»

 

нова стратегія розвитку ЄС до 2020 р. містить цільову ініціативу («Інноваційний союз»), доповнену іншими пов’язаними з інноваційним розвитком ініціативами, такими як Digital Agenda (завдання розвитку цифрових технологій), An Industrial Policy for the Globalization Era (промислова політика в епоху глобалізації) і An Agenda for New Skills and Jobs (завдання формування нових навичок і створення нових професій). Оновлена програма розвитку підприємництва й інновацій (ЕІР), що замінила програму стимулювання конкурентоспроможності й інновацій (СІР),

 

30 листопада 2011 р. Європейська Комісія офіційно оголосила нову програму «Горизонт 2020», призначеної об’єднати все фінансування досліджень та інновацій в ЄС.

«Горизонт 2020»

 

– науково-дослідна інноваційна програма ЄС, розрахована на 2014–2020 рр.

Її бюджет становить 80 млрд євро, що робить її найбільшою програмою підтримки науки й інновацій за всю історію Євросоюзу.

Ядро «Горизонту 2020» становлять три основні пріоритети (компоненти):

1. генерування передових знань для зміцнення позицій Євросоюзу серед провідних наукових держав світу (Excellent science);
2. досягнення індустріального лідерства й підтримка бізнесу, включаючи малі й середні підприємства й інновації (Industrial leadership);
3. вирішення соціальних проблем (Societal challenges) у відповідь на виклики сучасності, визначені в стратегії «Європа 2020», за допомогою виконання всіх стадій інноваційного ланцюжка від одержання результатів досліджень до їхньої комерціалізації й виведення на ринок. При цьому беруться до уваги не тільки технологічні, а й соціальні інновації.