Офшорні зони

Офшорні зони

Процес загальної глобалізації міжнародного бізнесу, що спостерігається  у світовому господарстві останніми  роками, супроводжується постійним  зростанням ролі офшорного сектора, який став невід'ємною складовою  сучасної світової економіки. Офшори надають необмежену можливість доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки. Водночас використання офшорних схем із кримінальною та злочинною метою несе потенційну загрозу для всієї світової спільноти. Саме тому метою даної роботи є дослідження стану і тенденцій розвитку офшорного сектора, аналіз причин ставлення до нього як до режиму нечесної податкової конкуренції і засобу відмивання коштів. Адже вивчення особливого статусу офшорних зон та умов їх функціонування слугує вирішенню проблем, пов'язаних із здійсненням тіньових операцій у цих центрах.

Життя терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще  «поза берегом».

Офшорна зона (юрисдикція) – це країна або окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги з оподаткування, частково або повністю зняті митні і торгові обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту

Створюючи ОЗ, держава переслідує стратегічні  цілі, які можна об’єднати в такі три групи: 
 
1. Економічні цілі: 
 
- залучення іноземних інвестицій; 
 
- зростання валютних надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних засобів. 
 
2. Соціальні цілі: 
 
- прискорення розвитку країни в цілому чи конкретної її території; 
 
- підвищення зайнятості та рівня доходів населення; 
 
- створення висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів;  
 
- орієнтація культури менеджменту на світові вимоги до технології управління. 
 
3. Науково-технічні цілі: 
 
- впровадження провідних закордонних технологій, насамперед інформаційних, у галузі сучасних засобів зв’язку і банківської справи. 
 
Зрозуміло, що на практиці такі цілі можуть коригуватися в залежності від конкретної ситуації і типу офшорної юрисдикції. Наприклад, цілеспрямована податкова політика таких пільгових холдингових юрисдикцій як Нідерланди і Люксембург, привели до того, що вони не тільки залучили величезні додаткові кошти у свою економіку, а й самі стали найбільшими світовими інвесторами [31, с.12]. 
 
В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів: 
 
- тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.

п.). Однак  і в цьому випадку е певні  гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися  акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність  справжніх хазяїнів ОК.  
 
- в офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.  
 
- більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валвалютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників. 
 
- засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот. 
 
- в ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних податків і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

Створюючи офшорні компанії, власники можуть отримати наступні переваги: низькі ставки податків, відсутність контролю над обміном валют, можливість вільного використання валюти, рахунки в банках у різних валютах, недорога банківська система, прибуток у твердій валюті, володіння нерухомістю за кордоном тощо.  

 Поряд із численними перевагами  виникає низка очевидних недоліків  створення офшорних компаній  для економіки країни, а саме: створення передумов для відтоку капіталу, підтримка тіньового сектору економіки, скорочення зайнятості в країнах- донорах, отримання позаконкурентних переваг компаніями, які використовують офшори, негативний вплив на соціально-економічну ситуацію в країнах-донорах, пов'язаний з ухиленням від оподаткування, несправедливі податкові умови та інші [3].

Також немаловажним фактором привабливості  офшора є стабільність цього режиму. Звичайно протягом 15–25 років з моменту  реєстрації ОК інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в ОЗ. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг, що є ОЗ, хоча в 1997 році ця територія перейшла під юрисдикцію Китаю.

У чому ж складається вигода для  країн, що створюють на своїй території  ОЗ? Хоча формування підприємств в офшорних зонах асоціюється з відмиванням тіньового капіталу, однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій, створенням нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.

Найчастіше офшорна зона створюється там, де слабо розвинена економіка та інших можливостей для залучення іноземного капіталу немає. Офшорна компанія не обтяжує зону додатковими витратами, а, навпаки, забезпечує надходження фінансового капіталу в її економіку за рахунок оплати праці офісних службовців, придбання майна або нерухомості та різноманітних реєстраційних зборів. З часом деякі юрисдикції можуть зробити серйозні прориви у рівні економічного розвитку. Як приклад можна навести Сінгапур, Гонконг, Ірландію, Кіпр. Зокрема, на Кіпрі 28 тисяч зареєстрованих офшорних компаній приносять цій країні дохід у 200 млн. дол. США на рік, а дохід на душу населення становить 12 тис. дол. США.

Сприятливі режими оподаткування  надають також такі розвинені країни, як Канада, Нідерланди, Великобританія, США, Франція, Швейцарія, Ірландія та Японія. Країн і територій, які цілеспрямовано створюють пільгові умови для міжнародної економічної діяльності («чистих» офшорних зон) нараховується близько 80. переважна їх частина зосереджена в Європі, Карибському регіоні.

Офшорні зони можна класифікувати  за ступенем надійності, що й було зроблено Форумом фінансової стабільності розвинених країн. До першої групи увійшли: Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернсі, острови Мен і Джерсі, до другої – Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гібралтар, Лабуан (Малайзія), Макао, Мальта, Монако, до третьої – Антигуа і Бар буда, Аруба, Беліз, Британські Віргінські Острови, Острови Кука, Коста-Ріка, Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Маршалові острови, Кайманові Острови, Маврикій, Науру, Антильські острови (Нідерланди), Панама, острів Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Самоа, Сейшели, Багами, Вануату. Під надійною офшорною зоною розуміють зону, в якій відсутня банківська таємниця, розвинуті наглядові органи і законодавство. Єдиним правилом, що визнається, є наявність податкових пільг для нерезидентів. Офшори, у яких реєструються українські і російські компанії, належать до третьої, найменш надійної групи. Вони найбільш закриті для правоохоронних органів Європейського Союзу.

Слід зазначити, що фактор сприятливого інвестиційного клімату країн другої і третьої групи грає важливу  роль у виборі об'єктів інвестування українськими господарськими суб'єктами.

У міжнародній  практиці найбільш конфіденційними вважаються такі системи банківських рахунків, за яких банкір не знає свого клієнта. Таким є застосовуваний у Японії рахунок з печаткою "натсу-ін", при користуванні яким ідентифікація вкладника виробляється за допомогою його особистої печатки. Його аналогом в Австрії існує система рахунків за назвою "Überbringer Sparbucher", коли використовуються спеціальні документи для видачі внеску на пред'явника.

У цілому ж охорона таємниці банківських рахунків у різних країнах  забезпечується по-різному. У державах Ради Європи, за винятком Австрії і Люксембургу, порушення банківської таємниці не спричиняє карного переслідування. В Австрії, на підставі спеціально схваленого в 1979 р. закону банківський службовець за розголошення інформації про вкладників банку може бути засуджений на термін до одного року тюремного ув'язнення чи повинен буде виплатити штраф, що дорівнює річній заробітній платі. Разом з тим банк може представити дані, які стосуються клієнта, тільки за визначенням суду. У Люксембурзі закон про охорону банківської таємниці схвалений у 1981 р. Відповідно до нього банки розголошують відомості про клієнтів у випадку відкриття на них кримінальної справи, але за згодою міністра фінансів.

На Багамських островах і Барбадосі порушення банківської таємниці загрожує серйозними грошовими штрафами. Розголошення будь-якої інформації, яка стосується банків і трастів, дозволяється тільки за рішенням Верховного трибуналу цих островів.

На Кайманових островах порушення таємниці банківських внесків загрожує тюремним ув'язненням строком до 2 років і грошовим штрафом. Покарання за таку провину може бути збільшене, якщо обвинувачуваний - банківський службовець, адвокат, урядовий службовець чи торговий посередник.

У Гонконгу охорона  банківської таємниці відзначається суворістю: її порушники можуть піддаватися штрафу до 100 тис. дол. чи тюремному ув'язненню - до 2 років. Разом з тим на практиці податкові служби за необхідності одержують від банків усю необхідну для них інформацію.

У Ліхтенштейні законодавство про охорону банківської таємниці багато в чому аналогічне швейцарському, тільки коло осіб, які несуть юридичну відповідальність за її збереження, ширше, ніж у Швейцарії.

Розвиток  офшорного бізнесу в Україні

Привабливість офшорних зон для українських бізнесменів пояснюється такими обставинами:

• нестабільність фінансово-кредитної системи України;
• високий ступінь ризику при вкладанні капіталу;
• великий податковий тиск.

Створення і функціонування офшорних компаній.

Механізм створення ОК українськими резидентами, як правило здійснюється через спеціалізовані посередницькі установи.

Багато великих американських  і західноєвропейських фірм, що займаються офшорним бізнесом з середини 90-х  років, поспішили відкрити свої офіси  і представництва на Україні. Сьогодні в Києві та інших містах України їх діє величезна безліч. Географія їх діяльності охоплює майже всі існуючі сьогодні ОЗ.

Умовно СК, що діють у Києві, можна  згрупувати в такий спосіб:

• У першу групу входять компанії, що пропонують своїм клієнтам весь комплекс послуг по реєстрації ОК практично в будь-який ОЗ світу, підтримці її діяльності надалі, наданню консультаційної допомоги по мінімізації податків, податковому плануванню. Вартість послуг таких компаній коливається біля $ 4–5 тис. за одну ОК, і за неофіційними даними, щодня вони реєструють як мінімум 1–2 компанії.
• Іншу групу складають СК, що узагалі про себе ніякої реклами не дають. У своїй діяльності вони використовують принцип «від клієнта до клієнта».
• Рангом нижче на цьому ринку знаходяться фірми (зазвичай туристичні), для  яких офшорний бізнес — лише один з напрямків їх діяльності. Як правило, вони працюють із двома-трьома країнами, виконуючи за комісійні роль посередника між місцевої адвокатський конторою й українським клієнтом. Зазвичай їхня комісія складає 10–15% від загальної вартості послуг.

Офшорний бізнес став невід'ємною частиною світової економіки, він несе із собою як позитивне  явище - можливість широкого доступу  на міжнародні фінансові ринки, так  і негативне, що полягає в поширенні кримінальних та злочинних схем. Майже всі великі іноземні банки та інвестиційні компанії застосовують офшори для здійснення своїх фінансових операцій. В Україні 70-75% отриманих інвестицій надходить через офшорні зони. Прагнення підприємців знизити податкове навантаження, убезпечити свій капітал є досить природним. Адже відомою є така фраза Рокфеллера: "Якщо можна не платити, то потрібно не платити". Використання офшорів надає можливість планувати організацію бізнесу, його фінансову та організаційну структуру, що законно дасть змогу не переплачувати податки та максимізувати прибутки.

В Україні розвиток офшорного  бізнесу стимулює комплекс чинників: вага податкового навантаження і  неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використання офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні, криміналізацію економіки і використання офшорних схем для відмивання прибутків, отриманих злочинним шляхом. Міжнародному співтовариству доведеться створювати законодавчу базу, яка дозволятиме контролювати фінансові операції, що набувають глобальних масштабів, а також запобігати можливості використання офшорних зон нерезидентами для ухилення від виконання законів своєї держави. Законодавством має передбачатися застосування жорсткіших заходів щодо моніторингу та контролю офшорного фінансового сектора, запровадження проти країн і компаній спеціальних штрафів і серйозних санкцій у випадках порушення встановлених правових норм щодо боротьби з незаконними фінансовими операціями з відмивання грошей і кримінальних прибутків. Від держав, включених до чорного списку, слід вимагати проведення масштабних реформ правової і контролюючої систем регулювання фінансового сектора. Визначальною для успішного вирішення цього питання буде ефективність співпраці міжнародних фінансових організацій і політичних кіл країн. Багато країн приділяють велику увагу роз'яснювальній роботі і не тільки щодо створення у населення негативного ставлення до офшорного бізнесу, але й стосовно формування неприйняття обману держави шляхом несплати податків навіть у тих випадках, коли це роблять видатні спортсмени або діячі мистецтва. Треба відзначити успішність цієї роботи, у результаті якої в розвинутих країнах серйозні компанії і бізнесмени не підписують контрактів з офшорними компаніями.