Основні форми зовнішньоекономічної діяльності

ЗМІСТ:

 

1. Теоретична  частина.

1.1. Основні форми  зовнішньоекономічної діяльності.

1.2. Комісійні  та консигнаційні операції в  ЗЕД.

2. Практична  частина (задача).

 

РОЗДІЛ 1. Теоретична частина

 

1.1. Основні форми  зовнішньоекономічної діяльності.

До основних форм зовнішньоекономічної діяльності належать: торгівля, кредитування, науково-технічна співпраця, створення спільних підприємств, реалізація проектів на компенсаційній основі, культурна співпраця, туризм тощо.

Міжнародна  торгівля. Для будь-якої країни дуже важливим є співвідношення суми експорту та імпорту зовнішньоторговельного сальдо. Воно має бути позитивним, що дає змогу країні мати вільні кошти для розширення виробництва чи інвестування їх в своїй або чужій країні.

У світовому  торговому обігу лідирують США, хоч країни ЄС за сумарним товарообігом перевершують США; друге місце займає Японія. Високими темпами в останні роки розвивалась торгівля ряду країн «третього світу»: ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти – організація, створена нафтовидобувними державами для стабілізації цін на нафту. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела. До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973—1992), Габон (1975—1994). В 2007 р. до організації приєдналася Ангола і повернувся Еквадор. В 2008 р. Росія заявила про готовність стати постійним спостерігачем) та Нових Індустріальних Країн Південно-Східної Азії.

Кредитування  та інвестування. Кредит – позики у  грошових одиницях чи у вигляді товару на умовах повернення з виплатою процентів. Іноземні інвестиції – довгострокові  вкладення капіталу закордонними власниками у промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки. Найбільшими інвесторами у світі є Японія, США, країни Західної Європи.

Серед країн  світу щорічно проводиться рейтинг  ступеня сприятливості для інвесторів. В ньому враховуються: політична  та економічна стабільність, інфляція, рівень безробіття тощо. У першу десятку відповідно входять: Люксембург, Швейцарія, США, ФРН, Нідерланди, Франція, Австрія, Велика Британія, Японія, Фінляндія.

Науково-технічна співпраця може набувати наступних  форм:

1. Експорт продукції, що репрезентує досягнення науково-технічного прогресу.

2. Кооперація країн у створенні нової техніки й технології з подальшим її впровадженням та використанням.

3. Модернізація об´єктів за участю закордонних партнерів.

4. Оренда нового  обладнання – лізинг.

5. Технічне навчання персоналу країн - імпортерів технологій.

6. Обмін передовим технічним досвідом.

7. Спільні конференції, симпозіуми, публікації, координація та кооперація наукових досліджень.

8. Технічна допомога при опануванні нових виробництв.

9. Науково-технічна співпраця у галузі навчання та підвищення кваліфікації наукових кадрів.

Спільне підприємництво – порівняно розповсюджена форма зовнішньоекономічної діяльності. В світі є десятки тисяч підприємств зі змішаним капіталом, в Україні зареєстровано понад тисячу.

Експорт та імпорт послуг. До них належать: міжнародний  та транзитний транспорт, іноземний  туризм, послуги банків та страхових  компаній, послуги охорони здоров´я, навчання, торговельно-технічна діяльність тощо. Привідну роль у наданні послуг (80%) відіграють розвинені країни.

Законом України  «Про зовнішньоекономічну діяльність»  визначено наступні форми ЗЕД:

- експорт та  імпорт товарів, капіталів та  робочої сили;

- надання суб'єктами  зовнішньоекономічної діяльності  України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні  фінансові операції та операції  з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та  розрахункові операції між суб'єктами  зовнішньоекономічної діяльності  та іноземними суб'єктами господарської  діяльності; створення суб'єктами  зовнішньоекономічної діяльності  банківських, кредитних та страхових  установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька  діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної  діяльності та іноземними суб'єктами  господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька  діяльність на території України,  пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні  (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної  торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в  тому числі лізингові, операції  між суб'єктами зовнішньоекономічної  діяльності та іноземними суб'єктами  господарської діяльності;

- операції по  придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на  контрактній основі фізичних  осіб України з іноземними  суб'єктами господарської діяльності  як на території України, так  і за її межами; роботи іноземних  фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види  зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у  виключній формі законами України.

 

 

1.2. Комісійні  та консигнаційні операції в ЗЕД.

Комісійні операції. Контрагентами в комісійних операціях є комітент і комісіонер. Суть їх полягає в тому, що комітент доручає комісіонеру від імені комісіонера, але за рахунок комітента зробити операцію купівлі-продажу з третім контрагентом.

Посередником  комісіонер є тільки для комітента. Для третього контрагента комісіонер буде стороною контракту купівлі-продажу, а саме – продавцем, якщо комісіонеру доручене щось продати, чи покупцем, якщо комітент доручає комісіонеру щось купити.

З комітентом комісіонер будує  свої відносини на підставі договору комісії. Договір комісії звичайно має разовий характер. У договорі комісії обмовляються:

- мінімальні ціни при  експорті й максимальні при  імпорті;

- терміни постачань  обговорених партій товару;

- граничні, технічні  і якісні характеристики товару;

- відповідальність  комітентів перед комісіонерами  і комісіонерів перед комітентами;

- розміри і  порядок виплати комісійних винагород.

Операції комісії  бувають двох видів. Перший вид – це чисто комісійні операції, що відрізняються такими особливостями:

- комісіонер, продаючи  чи закуповуючи товар, діє в  межах договору комісії;

- комісіонер, здійснюючи  операцію, ні на один момент  не стає власником товару, і товар прямує від продавця покупцю;

- комісіонер  не несе перед комітентом ніякої  відповідальності за виконання зобов'язань третьою стороною;

- розрахунок  між комітентом і третьою стороною  здійснюється прямо.

Розмір комісійної винагороди повинен покривати видатки комісіонера на здійснення торгові операції і забезпечувати йому одержання прибутку. Звичайний розмір комісійних винагород при чисто комісійних операціях у світовій практиці складає 1,5-3,5% від суми угоди.

Другий вид  комісійних операцій може застосовуватися в тому випадку, якщо комітент доручає комісіонеру що-небудь продати. Між комітентом і комісіонером полягає так званий договір «делькредере», в якому комісіонер приймає на себе відповідальність за платоспроможність покупців і компенсує комітентові всі витрати, якщо покупець виявиться неплатоспроможним. Комісіонер, знаючи про бажання комітента щось продати, може сам укладати договір з покупцем, і тільки тоді укласти договір з комітентом, виступаючи як проміжний покупець. При таких операціях комісіонер переказує гроші комітентові тільки після одержання платежу від покупця. Прибуток комісіонер може одержати у виді різниці між цінами закупівлі товару в комітента і реалізації покупцю – ця сума складатиме комісійну винагороду комісіонера. Другий варіант одержання прибутку комісіонером – це коли розмір винагороди зафіксований у договорі комісії у вигляді відсотків від суми угоди, але винагорода в такому випадку буде вище, ніж при простих комісійних операціях, тому що під час висновку договору комісії угода вже гарантована (договір про покупку вже укладений).

За договором  консигнації, що являє собою різновид договору комісія, принципал (консигнант) поставляє товари на склад агента (консигнатора) для їхній наступній реалізації на ринку консигнатора. Консигнант є власником товару до моменту його реалізації. На умовах консигнації реалізуються товари масового попиту, і консигнатор здійснює платежі консигнантові в міру реалізації товару.

Договір консигнації  має ряд особливостей:

- він визначає  суму товарів, які одночасно зберігаються на консигнаційному складі і поповнюються в міру реалізації товару;

- він визначає  термін консигнації, протягом  якого ця сума повинна бути  реалізована (наприклад, товари  на суму 50 тисяч доларів, термін  консигнації два роки);

- він ставить  в обов'язок консигнатору застрахувати товари, що зберігаються на складі на користь консигнанта, оскільки вони до реалізації є власністю консигнанта;

- він визначає, що платежі виробляються по  календарних періодах по відкритому  рахунку з наданням консигнатором банківської гарантії чи тратт на суму консигнації, тому що, по суті, консигнанти кредитують консигнаторів на середній термін реалізації товару;

- у ньому  уточнюється, який саме спосіб  консигнації обирають сторони  безповоротну, частково поворотну  чи поворотну.

Безповоротна  консигнація означає, що коли якась  частина товарів, обговорених договором  консигнації, не буде реалізована консигнатором, то останній зобов'язується купити їх у консигнанта за твердим рахунком. Але на такі договори консигнатори звичайно йдуть рідко.

Частково поворотна  консигнація означає, що консигнатор  зобов'язується реалізувати товари на визначену частину суми, а товари на суму, що залишилася, якщо їх не удасться реалізувати, повернути консигнанту. Припустимо, із загальної суми консигнації в 50 тисяч доларів товари на суму 35 тисяч будуть вважатися на умовах безповоротної консигнації, а залишки на суму 15 тисяч – на умовах поворотної консигнації. Припустимо, що за період консигнації консигнаторові удалося реалізувати товари на суму 25 тисяч доларів. Тоді товари на суму 15 тисяч повертаються консигнанту, а на суму 10 тисяч здобуваються й оплачуються самим консигнатором.

Поворотна консигнація  означає, що всі нереалізовані товари підлягають поверненню консигнанту. Як варіант можна продовжити термін консигнації чи надати на ці товари знижку. При цьому варто зіставити розміри знижки з витратами по поверненню товарів. Звичайно витрати на повернення товарів сторони поділяють навпіл.

Договір консигнації  дає можливість консигнатору активно  впливати на рівень цін на ринку, підвищуючи їх у період збільшення попиту і знижуючи в період поганої реалізації. Винагорода консигнанта звичайно складає різницю між цінами, які названі консигнантом, і цінами реалізації споживачу.

Суть такої  агентської повіреної операції полягає в такому: одна сторона, іменована принципалом, доручає іншій стороні, іменованій агентом, робити дії, які пов'язані з продажем (найчастіше) чи покупкою товарів, а також з пошуком замовників і виконавців на надання яких-небудь послуг на обговореній території в погоджений період за рахунок і від імені принципала. Відносини між принципалом і агентом регулюються агентською угодою, що за своєю суттю є договором доручення.