Основнi етапи розвитку охорони працi

Вступ

Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року ухвалила Закон «Про охорону праці», який має велике соціально-економічне значення, оскільки стосується життєвих інтересів майже 30 мільйонів громадян України.

У своєму розвитку охорона праці  пройшла великий історичний шлях, але інтенсивного розвитку набула з  початком машинного виробництва, яке  поруч з полегшенням праці, підвищенням її продуктивності становило небезпеку для життя і здоров'я працюючих.

Науково-технічний прогрес поряд  з благами приніс людству, на жаль, і численні лиха. Людина — творець  науково-технічного прогресу — стала  його заручником. Так, щорічно в Україні у процесі суспільного виробництва травмується майже 35 тис. осіб, з них близько 1,4 тис. гине. На підприємствах 40 % робітників працює в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам та нормативно-правовим актам про охорону праці.

Головною метою охорони праці  є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.

ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Питання щодо забезпечення безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства.

Умови праці розглядалися в працях Арістотеля (387—322 pp. до н. е.), Гіпократа (400—377 pp. до н. е.). Ще за 379 років до н. е. Гіпократ звернув увагу на шкідливий вплив пилу на організм рудокопів, який утворюється при видобуванні руди.

Лікарі епохи  Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими  вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу.

У 1700 p. вийшла книга Бернардино Рамацині „Роздуми про хвороби ремісників", в котрій були детально розглянуті питання гігієни праці і патологічних змін, що виникають в осіб різних професій.

М. В. Ломоносов (1711—1765 pp.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві.

Питання гігієни праці були висвітлені Ф. Ф. Ерисманом (1842—1915 pp.) в його книзі „Професійна гігієна фізичної та розумової праці" (1877 p.).

Значний вклад у  розвиток гігієни праці вніс 1. М. Сеченов (1829—1905 pp.), який у своїй праці „Нарис робочих рухів людини" (1907 р.) науково обгрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці.

Багато зробили  для наукового вивчення і вдосконалення  гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д. П. Нікольський (1855—1918 pp.), О. О. Прес (1857—1930 pp.), В. О. Левицький (1867—1943 pp.), М. О. Вигдорчик (1875—1955 pp.) та ін.

Науково-технічний  прогрес вносить принципові нововведення у всі сфери сучасного матеріального виробництва, при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу змінює умови праці.

В Україні питаннями  подальшого вдосконалення охорони  праці в сучасних умовах, проведенням  фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.

СТАН  ОХОРОНИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Статистичні дані свідчать, що:

—  в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;

—  в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;

Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому на 100 тис. працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший (11 загиблих на 100 тис. працюючих) і найвищий серед країн СНД. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого вугілля гине 5 шахтарів.

На думку іноземних  фахівців, які за програмою МОП  працювали в Україні, велика кількість  нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними  причинами: незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галузях до 80%) засобів виробництва.

Сучасний  стан охорони праці в Україні  можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення  безпечних умов праці - це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, національної безпеки та державного будівництва, одна з найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад, підприємств.

Певних  висновків щодо ситуації з охорони  праці в Україні в перші  два роки нинішнього століття можна  дійти на підставі даних табл. 1.1.

Із  наведених у таблиці 1.1 даних бачимо, що стан із травматизмом та смертельними випадками значно не змінюється, а  набуває деякої "стабілізації" у порівнянні з минулими роками. Але кількість травмованих і  загиблих викликає стурбованість про  майбутнє нашої країни та дієздатної частини населення. У країні, де немає війни або інших військових подій, гинуть і травмуються люди. Підприємства працюють ледь-ледь, але починають набирати оберти, і зі зростанням виробництва відбудеться відповідне збільшення випадків виробничих аварій та травматизму.

Суперечна ситуація, у якій нині опинилися  підприємства (коли, з одного боку, треба підвищувати рівень випуску виробів, а з іншого, вони змушені працювати у складних економічних умовах), не дає змоги суттєво поліпшити стан умов та безпеки праці.

За  оперативними даними, в лютому 2002 року на виробництві в Україні смертельно травмовано 100 працівників, що на 21 особу більше, ніж за аналогічний період минулого року. Травматизм знижено на підприємствах машинобудівної промисловості (-4), металургійної (-6), на об'єктах будівництва (-1). Проте допущене зростання смертельного травматизму у вугільній промисловості: з 12 випадків за лютий 2001 року до 22 смертельних випадків у тому ж місяці 2002 року, в агропромисловому комплексі - з 18 до 21, у гірничорудній промисловості - з 1 до 6, в енергетиці — з 1 до 6, житлово-комунальному господарстві - з 2 до 3, соціально-культурній сфері та торгівлі - з 7 до 14. Збільшилася кількість загиблих на підприємствах десяти областей та м. Києва. З них найбільше в м. Києві - 12 проти 1 у 2000 році, у Вінницькій області - 5 проти 0, Дніпропетровській - 9 проти 6, Житомирській - 1 проти 0, Київській - 3 проти 2, Луганській - 13 проти 4, Миколаївській - бороти З, Одеській - 6 проти 3, Тернопільській - 2 проти 1, Херсонській - 2 проти 0, Хмельницькій - 3 проти 2, Чернівецькій - 1 проти 0.

Таблиця 1.1. Динаміка виробничого травматизму  по областях України

Області	2000 рік		2001 рік		Різниця
	Усього	Смертельний	Усього	Смертельний	Усього +/-	Смертельний +/-
Вінницька	599	41	631	37	+32	-4
Волинська	475	22	571	23	+96	+1
Дніпропетровська	2364	113	2580	96	+216	-17
Донецька	12100	330	13557	240	+1457	-90
Житомирська	260	23	389	29	+129	+6
Закарпатська	116	18	122	17	+6	-1
Запорізька	941	57	100	55	+66	-2
Івано-Франківська	209	31	190	18	-19	-13
Київська	466	45	392	33	-74	-12
Кіровоградська	427	27	561	31	+134	+4
Луганська	5352	100	6551	200	+1199	+100
Львівська	993	45	1058	40	+65	-5
Миколаївська	361	38	359	24	-2	-14
Одеська	463	51	535	64	+72	+13
Полтавська	723	30	731	32	+8	+2
Рівненська	248	18	232	19	-16	+1
Сумська	710	41	810	37	+100	-4
Тернопільська	163	19	206	22	+43	+3
Харківська	818	56	879	58	+61	+2
Херсонська	676	34	702	34	+26	0
Хмельницька	443	38	497	36	+54	-2
Черкаська	322	39	322	22	0	-17
Чернівецька	97	10	108	10	+11	0
Чернігівська	226	33	393	38	+167	+5
м. Київ	703	55	615	51	+88	-4
м. Севастополь	63	10	84	12	+21	+2
АР Крим	523	54	474	47	-49	-7
Україна	30841	1378	34556	1325	+3715	-53

У таблиці 1.2 наведено відомості  про стан травматизму  зі смертельними наслідками у різних галузях народного господарства у 2000-2001 рр.

Зростання кількості випадків виробничого травматизму  в невиробничій сфері, будівництві, хімічній промисловості, на транспорті та агропромисловому комплексі значним  чином зумовлене  збільшенням рівня промислового виробництва в цих галузях, але без адекватного вжиття роботодавцями заходів з охорони праці та безпечного ведення робіт.

 

Управління охороною праці на державному рівні

Відповідно до закону "Про охорону  праці" управління охороною праці  на державному рівні здійснює створена при Кабінеті Міністрів Національна Рада з питань безпеки життєдіяльності, що розробляє і проводить заходи зі створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві і профілактики побутового травматизму, організовує й забезпечує контроль за виконанням законодавчих актів, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони життя людей. Очолює Національну Раду з питань безпеки життєдіяльності перший віце-прем'єр-міністр України. Рішення Національної Ради та її бюро, прийняті в межах їхньої компетенції, обов'язкові для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та громадян.

Загальнодержавні завдання та функції  управління охороною праці покладені  на ряд структурних органів Кабінету Міністрів.

Державний комітет з нагляду  за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) є урядовим органом державного управління, що діє в складі Кабінету Міністрів.

Основними завданнями Держохоронпраці є:*

комплексне управління охороною праці  на державному рівні;*

реалізація державної політики у сфері охорони праці та виробничої безпеки, державний нагляд за дотриманням  вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів, що стосуються безпеки, гігієни праці виробничого середовища, а також за проведенням робіт, пов'язаних із геологічним вивченням надр, їх охороною, використанням і переробкою мінеральної сировини;*

проведення експертизи проектної  документації та видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництва підвищеної небезпеки.

Міністерство охорони здоров'я  України - спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління, нагляд і контроль за дотриманням санітарного законодавства  та забезпеченням охорони здоров'я  працівників, санітарного й епідеміологічного благополуччя населення.

Міністерство праці та соціальної політики України виконує державну експертизу умов праці, контроль за якістюпроведення атестації робочих місць, установлює їхню відповідність чинним нормативним актам з охорони праці.

Міністерство надзвичайних ситуацій України здійснює державне управління у сфері пожежної безпеки.

Міністерство екології та природних ресурсів є спеціально уповноваженим державним органом управління у сфері ядерної безпеки.

Заходи, спрямовані на підвищення рівня техніки безпеки

Перед початком роботи на проектованій ділянці необхідно перевірити справність устаткування, пристосувань і інструмента, огорож, захисного заземлення, вентиляції. Перевірити правильність складування  заготівель і напівфабрикатів. Під час роботи необхідно виконувати всі правила використання технологічного устаткування дотримуватися правила безпечної експлуатації транспортних засобів, тари та вантажопідіймальних механізмів, дотримуватися вказівки про безпечне утримання робочого місця. В аварійних ситуаціях необхідно неухильно виконувати всі правила. що регламентують поведінку персоналу при виникненні аварій і ситуацій, які можуть призвести до аварій і нещасних випадків. По закінченні роботи повинно бути вимкнено все електроустаткування, проведена прибирання відходів виробництва та інші заходи, що забезпечують безпеку на ділянці. Ділянка має бути оснащена необхідними попереджувальними плакатами, обладнання повинно мати відповідне забарвлення, повинна бути виконана розмітка проїжджої частини, проїздів. Сама ділянка повинна бути спланований згідно з вимогами техніки безпеки, а саме дотримання: ширини проходів, проїздів, мінімальна відстань між обладнанням. Всі ці відстані повинні бути не менше припустимих.

Щоб запобігти негативному  впливу виявлених небезпечних та шкідливих виробничих факторів на здоров’я працівників, попередити виникнення виробничого  травматизму при виконання технологічного процесу виготовлення деталі передбачаємо проведення наступних заходів загального характеру: раціональна організація  робочих місць; регулярний контроль правильності всіх прийомів праці при виконанні операцій технологічного процесу; своєчасне проведення планово-попереджувальних ремонтів виробничого обладнання та інструменту; підтримування проїздів та проходів в належному порядку; раціональні режими виконання всіх основних та допоміжних операцій технологічного процесу; ефективне використання засобів індивідуального захисту, своєчасний контроль їх стану, дотримання потрібної (встановленої нормами) періодичності їхньої заміни; використання сучасних запобіжних пристроїв і огородження робочих зон; проведення систематичного контролю стану обладнання та допоміжних пристроїв та інших.

 

Висновок

Велике значення в процесі  створення безпечних і здорових умов праці має законодавче регулювання  питань охорони праці. Охорону праці  і здоров'я громадян віднесено  до пріоритетних напрямків соціальної політики України. На сьогодні основними законами та підзаконними актами, які регулюють правові відносини у сфері охорони праці в умовах виробництва і загалом в суспільстві, є: 
− Конституція України; 
− Кодекс законів про працю (КЗпП); 
Закони: 
− «Про охорону праці»; 
− «Про охорону здоров'я»; 
− «Про пожежну безпеку»; 
− «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист»; 
− «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; 
− «Про дорожній рух»; 
− «Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». 
Не зважаючи на таке широке нормативно-правове забезпечення, стан охорони праці в Україні залишається незадовільним на протязі багатьох років. Він тягарем лягає на економіку підприємств, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і 
профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцтву торік перевищила 150 000, а пенсіонерів у зв’язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку − 50 000 осіб. Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсій по трудовому каліцтву, відшкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов’язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах − від 15-30 відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємствах галузей з високим рівнем професійного ризику. 
Викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховування нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків. 
Пріоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спрямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов’язано з нестраховим характером механізму соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв’язку між системами охорони праці й соціального страхування. Враховуючи, що стан охорони праці позначається практично на всіх показниках якості життя суспільства, таких як тривалість життя людей, стан їх здоров’я, збереження національного багатства, потрібно формувати нові, більш ефективні форми та методи профілактичної роботи в сфері охорони праці.